Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №446/889/26 — Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/889/26

УХВАЛА

13.04.2026 м.Кам`янка-Бузька

Суддя Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області Ляшко О. П. ,вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя,

встановив :

Позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» скерувала до суду позов, в якому просить розірвати шлюб між нею та відповідачем, укладений 29.06.2017 року, актовий запис № 211; здійснити поділ спільного майна подружжя.

За правилами цивільного процесуального законодавства позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 175 ЦПК України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддею встановлено, що позовна заява подана без додержання вимог, встановлених ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.175 ЦПК України позивач повинен викласти обставини (підстави позову), якими він обґрунтовує кожну свою вимогу та зазначити докази, що підтверджують вказані обставини. Їх обґрунтований, доступний та зрозумілий виклад необхідний для вирішення питання про відкриття провадження у справі і проведення подальших дій для розгляду справи у судовому засіданні, і, найголовніше, для визначення предмета доказування у даній справі. Від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, який, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізації цього права має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.

Згідно роз`яснень п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Подана позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПК України, а саме:

- не долучено оригіналу свідоцтва про одруження;

- не зазначено чи зверталася позивач до органу РАЦСу з клопотанням про видачу йому дублікату свідоцтва про одруження та не долучено відмови органу РАЦСу у такому клопотанні.

Згідно з п.4постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" до заяви додаються: свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей.

Таким чином, позивач має обов`язком подати свідоцтво про шлюб в оригіналі. Оригінал свідоцтва про шлюб постійно зберігається в матеріалах справи про розірвання шлюбу, тобто вилучається у сторони. Долучений до матеріалів справи оригінал свідоцтва про шлюб достеменно підтверджує правомірність виникнення судового провадження щодо шлюбу чинного на час постановлення судом ухвали.

Оскільки у випадку відсутності оригіналу свідоцтва про шлюб у позивача, позивач не позбавлений можливості звернутися до органу, який провів реєстрацію шлюбу, з заявою про отримання дублікату свідоцтва про шлюб, суд приходить до висновку, що неподання до позову оригіналу свідоцтва про шлюб є недоліком позовної заяви, який має бути усунений позивачем.

Крім того, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просила в порядку поділу майна визнати за нею право власності або поділити майно, якє є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. порівну/стягнути компенсацію .

Згідно з вимогами ст. 69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4ст. 65 СК).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Звертаючись з вказаним позовом до суду позивачем не викладено обставин на обґрунтування своїх вимог та не зазначено доказів, що підтверджують спільну участь подружжя коштами або працею в набутті спірного майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» за позовну заяву майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328,00 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (16 640, 00 грн).

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 916/1220/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 зазначено, що будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про поділ спільного майна подружжя визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Позивачем ціна позову не визначена, судовий збір сплачено лише в сумі 1355,16 грн.

Відповідно до п. 3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених постановою Кабінетів Міністрів України №1440 від 10.09.2003 року, ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Заст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.

Відповідно дост. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.

За приписами абз. 3 п. 2 розділу ІV Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку, затвердженого наказом Фонду державного майна України 17.05.2018 № 658, строк дії звіту про оцінку не може перевищувати шість місяців з дати оцінки, що зазначається в такому звіті.

Разом з тим, до матеріалів позовної заяви не долучено висновку про вартість об`єкта оцінки (спірного майна).

Таким чином, з урахуванням вартості спірного майна, поділ якого просить здійснити позивач, ціни позову, вимог ч. 2ст. 4 Закону України «Про судовий збір»та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», позивач повинен був сплатити 1 відсоток ціни позову, яка повинна бути визначена на підставі звіту про оцінку спірного майна.

В порушення вимог п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем не додано до позову попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Одночасно суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України.

Вищенаведені недоліки позовної заяви унеможливлюють відкриття провадження у справі, а тому позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для можливості усунення її недоліків.

Керуючись статтями 175-177, 185, 258-260, 354 ЦПК України,

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя - залишити без руху.

Надати позивачеві строк для усунення недоліків зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали п`ять днів.

Строк усунення недоліків обчислювати з дня отримання позивачем ухвали.

Роз`яснити позивачеві, що у разі не усунення недоліків до вказаного терміну заява вважатиметься не поданою та буде повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.П.Ляшко