Вирок від 12 квітня 2026 р. у справі №333/4306/25 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/4306/25

Провадження №1-кп/333/390/26

ВИРОК

Іменем України

13 квітня 2026 року м.Запоріжжя

Колегія суддів Комунарського районного суду м.Запоріжжя у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, у порядку спеціального судового провадження, кримінальне провадження, внесене в ЄРДР за №62023080010000040 від 20.04.2023 року відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Високе Мелітопольського району Запорізької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 , -

В С Т А Н О В И Л А:

1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Після початку агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил рф було тимчасово взято під контроль місто Мелітополь та частину інших населених пунктів на території Запорізької області з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об`єктами, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами, та є тимчасово окупованими територіями Запорізької області.

З метою встановлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади на тимчасово окупованих територіях населених пунктів Запорізької області, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами, представниками рф з числа своїх громадян та місцевого населення Запорізької області були сформовані незаконні підрозділи силового блоку, які виконують функції правоохоронних органів, тим самим вчиняють діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

ОСОБА_5 , будучи громадянином України, перебуваючи на посаді поліцейського відділення забезпечення роботи спеціальних майданчиків центру забезпечення ГУНП в Запорізькій області, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання рф території міста Мелітополя та інших населених пунктів Запорізької області, усвідомлюючи проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, силових, правоохоронних та інших органів державної влади рф, бажаючи допомогти окупаційній адміністрації рф та зробити свій особистий внесок для утворення та функціонування на тимчасово окупованій території Запорізької області та, зокрема, на тимчасово окупованій території міста Мелітополя, системи органів державної влади рф, у тому числі силової, у вигляді незаконних правоохоронних органів, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, починаючи з березня 2022 року (більш точного часу встановити не виявилось за можливе), в період проведення військових дій на території Запорізької області, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф.

Так, ОСОБА_5 , з власної ініціативи добровільно розпочав «службу» в підпорядкуванні окупаційної влади рф, а саме у незаконному правоохоронному органі - «УВД по городу Мелитополю и Мелитопольскому району» (мова оригіналу), створеному на тимчасово окупованій території м. Мелітополя Запорізької області, а також, виконуючи вказівки і розпорядження окупаційної влади рф, здійснював чергування та патрулювання у складі цього незаконно створеного правоохоронного органу на тимчасово окупованій території міста Мелітополь, усвідомлюючи, що в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, останній завдає шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, тобто державну зраду.

2. Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний обвинувачений.

Своїми умисними діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.111 КК України, - державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану.

3. Позиція обвинуваченого.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду від нього також не надходило.

Дане кримінальне провадження здійснювалось під час досудового розслідування і судового розгляду за участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 .

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора), направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника безплатно для нього. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Колегія суддів вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (пп. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст.323 КПК України), колегія суддів, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Колегією суддів встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Тому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 , яка була забезпечена державою з Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги.

Обвинувачений ОСОБА_5 , будучи обізнаним, що стосовно нього розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру та обвинувальний акт спрямовано до суду, у судові засідання не з`явився, незважаючи на судові повістки (оголошення), надані до газет «Урядовий кур`єр» і «Голос України», на сайті суду та на сайті Офісу Генерального прокурора.

Позиція сторони захисту.

Захисник не мала можливості зв`язатися з обвинуваченим і узгодити з ним правову позицію щодо висунутого обвинувачення. На її думку не доведена участь ОСОБА_5 у підривній діяльності проти України, його переходу на бік ворога. Також відсутні докази сприяння військовим цілям країни агресора. Він лише продовжив виконувати функції з підтримки громадського порядку. Не надано також доказів щодо відсутності примусу з боку представників окупаційної влади. Обвинувачення ґрунтується лише на припущеннях. За такого, на думку захисника, стороною обвинувачення не доведена вина її підзахисного, і тому ОСОБА_5 потрібно виправдати.

4. Докази на підтвердження встановлених судом обставин вчинення кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за викладених у вироку обставинах у межах висунутого обвинувачення, повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню і дослідженими в судовому засіданні такими доказами.

Так, судом визнано, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України (у т.ч. Мелітопольського району Запорізької області), яка розпочалася із збройної агресії 20 лютого 2014 року та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія з боку російської федерації частини території України, є загальновідомими фактами, що не потребують окремого доказування в межах даного кримінального провадження.

Крім показів свідків, судом досліджені такі докази, що підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.

Із витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області №163 о/с від 25.03.2021 року судом встановлено, що старшого сержанта поліції ОСОБА_5 призначено поліцейським відділення забезпечення роботи спеціальних майданчиків центру забезпечення ГУНП (том 3 а.с.145).

Із присяги працівника органів внутрішніх справ України, судом встановлено, що ОСОБА_5 14.07.2020 року прийняв присягу (том 3 а.с.148).

Із послужного списку судом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Запорізькій області №257 о/с від 13.07.2020 року ОСОБА_5 присвоєно звання старший сержант поліції (том 3 а.с.154-160).

Із наказу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області №808 о/с від 23.05.2022 року судом встановлено, що на підставі п. 6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_5 звільнено зі служби в поліції з 23.05.2022 року (том 3 а.с.146).

Із протоколу про результати зняття інформації з електронних телекомунікаційних мереж від 28.06.2022 року абонента спостереження ОСОБА_8 за абонентським номером НОМЕР_1 та протоколу огляду предмету від 10.08.2022 року, а саме: відомостей та записів телефонних розмов інспектора відділу реагування патрульної поліції Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_8 судом встановлено, що 29.05.2022 року о 09-07 годині відбулася телефонна розмова між ОСОБА_8 і ОСОБА_5 щодо робочих питань (том 1 а.с.194-246).

Із протоколу про результати зняття інформації з електронних телекомунікаційних мереж від 28.06.2022 року абонента спостереження ОСОБА_9 за абонентським номером НОМЕР_2 та протоколу огляду предмету від 07.03.2023 року, а саме: відомостей та записів телефонних розмов ОСОБА_9 судом встановлено, що 16.05.2022 року о 09-57 годині відбулася телефонна розмова між ОСОБА_9 і ОСОБА_5 щодо робочих питань, зокрема поліцейської форми. 20.05.2022 року о 08-06 годині відбулася телефонна розмова між ОСОБА_9 і ОСОБА_5 щодо робочих питань, зокрема про присутність останнього на «разводе» (мовою оригінала). 25.05.2022 року о 15-04 годині відбулася телефонна розмова між ОСОБА_9 і ОСОБА_5 щодо робочих питань, зокрема дактилоскопії. 25.05.2022 року о 15-45 годині відбулася телефонна розмова між ОСОБА_9 і ОСОБА_5 щодо робочих питань. 25.05.2022 року о 22-33 годині відбулася телефонна розмова між ОСОБА_9 і ОСОБА_5 щодо робочих питань. 26.05.2022 року о 13-18 годині відбулася телефонна розмова між ОСОБА_9 і ОСОБА_5 щодо робочих питань, зокрема щодо графіку роботи. 26.05.2022 року о 19-25 годині відбулася телефонна розмова між ОСОБА_9 і ОСОБА_5 щодо робочих питань (том 2 а.с.13-105).

До протоколу огляду додається диск DVD-R, який досліджено у судовому засіданні і встановлено, що інформація, яка на ньому міститься, відповідає змісту протоколу від 07.03.2023 року (том 2 а.с.105).

Із протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 10.11.2022 року, а саме за ідентифікаційними ознаками: номер мобільного телефону НОМЕР_3 , месенджер «Телеграм» id НОМЕР_5, яким користується громадянин рф ОСОБА_10 , за місцем його роботи, проживання та тимчасового перебування, судом встановлено наявність відомостей щодо нарахування «поліцейському ППС» (мовою оригіналу) ОСОБА_5 заробітної плати за квітень і травень 2022 року (том 2 а.с.106-250, том 3 а.с.1-113).

До протоколу огляду додається диск DVD-R, який досліджено у судовому засіданні і встановлено, що інформація, яка на ньому міститься, відповідає змісту протоколу від 10.11.2022 року (том 2 а.с.105).

У судовому засіданні також досліджені документи, що характеризують особу ОСОБА_5 .

Крім того, під час судового слідства було досліджено докази щодо руху кримінального провадження, зокрема, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань в кримінальному провадженні №62023080010000040 (том 1 а.с.110, 156), витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань в кримінальному провадженні №62022080010000013 (том 1 а.с.160-168), постанову про виділення матеріалів досудового розслідування (том 1 а.с.98-102), постанову про оголошення розшуку підозрюваного (том 1 а.с.92-94), ухвалу слідчого судді про дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування (том 1 а.с.120-123). Також були досліджені докази направлення обвинуваченому відповідних повідомлень і викликів через засоби масової інформації, сайт офісу Генерального прокурора України.

Зміст даних документів не містить доказів винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, однак, інформація, яка визначена у документах, свідчить про дотримання норм кримінального процесуального законодавства під час здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню.

У ході судового слідства суд дослідив всі докази, надані сторонами обвинувачення і захисту, із дотриманням принципу змагальності і свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведені перед судом їх переконливості.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначений КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

5. Висновок суду щодо винуватості обвинуваченого.

Аналізуючи досліджені по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що вина ОСОБА_5 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні в межах висунутого обвинувачення за викладених у вироку обставинах повністю підтверджена дослідженими в ході судового слідства доказами.

Так, зі змісту письмових доказів, показів свідків судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 , будучи громадянином України, перебуваючи на посаді поліцейського відділення забезпечення роботи спеціальних майданчиків центру забезпечення ГУНП в Запорізькій області, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх діянь та бажаючи настання негативних наслідків, починаючи з березня 2022 року, в період проведення військових дій на території Запорізької області, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф, з власної ініціативи добровільно розпочав «службу» в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, а саме у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території м. Мелітополя Запорізької області, завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, тобто державну зраду.

У ряді складів кримінальних правопорушень, у тому числі, передбаченого ч. 2 ст.111 КК України, важливе значення має добровільність.

Наведеними вище доказами у їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, показаннями свідків, підтверджується відсутність будь-якого примусу щодо ОСОБА_5 , а відтак, і цілковитої добровільності його дій. З показів свідків встановлено, що тиску з боку представників рф до співпраці на ОСОБА_5 не було, останній мав можливість виїхати з тимчасово окупованої території.

Окрім того, окупація території Мелітопольського району та встановлення на цій території окупаційних органів влади, мала відкритий характер, а тому ОСОБА_5 очевидно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.

Суд, дослідивши за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, розглянувши наявні докази, з огляду на належне повідомлення обвинуваченого про судовий розгляд, характер обвинувачення та забезпечення його права на захист захисником, вважає за можливе прийняття обвинувального вироку у справі.

Сукупність показань свідків у співставленні з наявними у справі письмовими доказами, які узгоджуються між собою, є цілком змістовними та дозволяють скласти об`єктивну картину реконструйованої ними події. Підстав для піддання сумніву достовірності показань допитаних у судовому засіданні свідків, судом не встановлено.

Будь-яких порушень процесуального закону під час здійснення досудового розслідування, які були б підставою для визнання доказів неналежними чи не допустимими, судом не виявлено.

Суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» - п.86).

В даному випадку, досліджені у судовому засіданні докази відповідають саме такому критерію, є належними, допустимими, достовірними та такими, що у своїй сукупності доводять державну зраду ОСОБА_5 .

Доводи захисника щодо невинуватості ОСОБА_5 повністю спростовуються дослідженими під час судового розгляду доказами. Так, з досліджених письмових доказів, зокрема відомостей про нарахування заробітної плати, слідує, що ОСОБА_5 після тимчасової окупації м.Мелітополя почав працювати у незаконному правоохоронному органі - «УВД по городу Мелитополю и Мелитопольскому району» (мова оригіналу). З показань, допитаних свідків, слідує, що будь-якого примусу до працівників правоохоронних органів щодо переходу на службу в поліцію рф не було, вони усі мали можливість виїхати з тимчасово окупованої території.

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним пред`явлене ОСОБА_5 обвинувачення, який є громадянином України, і кваліфікує дії останнього за ч. 2 ст. 111 КК України, як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану.

6. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено.

7. Мотиви призначення судом покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому колегія суддів, відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до вимог ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, об`єктом якого стали суспільні відносини, пов`язані зі збройною агресією рф та національною безпекою України, особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також враховуючи, що останній вчинив даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли у державні зраді, переході на бік ворога в умовах воєнного стану, а саме у добровільному зайняті громадянином України посади в незаконному органі, створеному на тимчасово окупованій території, колегія суддів вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі.

Призначаючи покарання колегія суддів враховує, що згідно з ч.1 ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч.2 ст.52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

При цьому, при призначенні покарання суд враховує той факт, що обвинувачений ОСОБА_5 як громадянин України, вчинив злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність, вчинив цей злочин умисно з прямим умислом, а тому колегія суддів вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без реального відбування покарання.

Також з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, колегія суддів, при призначенні покарання ОСОБА_5 , не вбачає підстав для застосування положень ст.ст.69, 75 КК України.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Крім того, згідно зі ст.54 КК України, засуджений за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, який має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Таким чином, з урахуванням матеріалів справи та особи обвинуваченого, колегія суддів, враховуючи обставин справи, які не лише характеризують особу винного і вчинений ним злочин, а й дають змогу суду переконатися, що ОСОБА_5 , як особа, відповідно до своїх моральних якостей і втраченого почуття обов`язку перед державою та суспільством не заслуговує на довіру та не може виправитися без застосування до нього саме покарання у виді позбавлення волі на певний строк, так як серед суспільства є тим індивідом, який несе особливу небезпеку для оточуючих, а також для інтересів держави, а тому колегія суд вважає, що необхідним та достатнім покаранням для його виправлення буде покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна всього належного йому майна, з позбавленням спеціального звання старшого сержанта поліції та позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування. Саме таке покарання, на думку суду, буде сприяти виправленню ОСОБА_5 .

Призначення вказаного покарання, також буде відповідати загальним засадам кримінального провадження, тяжкості скоєного, обставинам кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, а також не тільки меті покарання передбаченого ст.50 КК України, а й меті правосуддя, невід`ємною частиною якого є справедливість та верховенство права.

8. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Під час досудового розслідування запобіжний захід ОСОБА_5 не обирався, сторони клопотань про обрання запобіжного заходу не заявляли.

По справі цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.

Речові докази відсутні.

Керуючись ст.ст.349, 368, 369, 370, 373, 374, 376 КПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, на підставі якої призначити йому покарання у виді 15 (п`ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з позбавленням спеціального звання старшого сержанта поліції та позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 (три) роки.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_5 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного його затримання.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 18.04.2023 року на майно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер нерухомого майна: 15916451), з огляду на призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна, - залишити незмінним до приведення вироку до виконання в частині конфіскації всього належного йому майна на користь держави.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику і прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м.Запоріжжя шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Колегія суддів

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3