Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №642/1244/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

14 квітня 2026 року

Справа № 642/1244/26

Провадження № 2/642/972/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

14 квітня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Гримайло А.М.,

за участю секретаря Антонян А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері дитини до досягнення дитиною трирічного віку,

у с т а н о в и в:

20.02.2026 до Холодногірського районного суду м. Харкова звернулась представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Фільчакова Ю. І. з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача аліменти на утримання позивачки у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до 01.12.2028 до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку.

На обґрунтування позову посилалася на те, що ОСОБА_1 є матір`ю та законним представником малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Другим відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції 12.12.2025 року. Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком дитини є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладався. Дитина фактично проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Місце проживання дитини зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Місце реєстрації позивача відрізняється від місця фактичного проживання її з дитиною. Відповідач проживає окремо, вихованням, матеріальним забезпеченням та в цілому життям своєї дитини не цікавиться. Усі питання щодо виховання та матеріального забезпечення дитини вирішуються позивачкою. У зв`язку з тим, що відповідач добровільно не надає матеріальної допомоги на утримання матері малолітньої дитини, яка фактично здійснює догляд за дитиною, позивачка змушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на своє утримання як матері дитини.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 20.02.2026 відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

У судове засідання позивач та її представник не з`явилися, 13.04.2026 до суду представником позивачки – адвокатом Фільчаковою Ю.І. надано заяву про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, позов підтримала, просила задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку шляхом направлення судової повістки на адресу зареєстрованого місця проживання, повідомлення у додаток «Viber», а також шляхом розміщення оголошення про виклик до суду, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав. Поштова кореспонденція повернута без вручення з відміткою в рекомендованому повідомленні «відсутність адресата за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Окрім цього, на офіційному веб-сайті судової влади України неодноразово було розміщено оголошення про розгляд даної справи, з огляду на те, що відповідач відповідно до п. 11 ст. 128 ЦПК України вважається таким, що повідомлений належним чином, але у визначений судом строк заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву суду не надав, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Отже зважаючи на те, що судом вжито заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 5 статті 279 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України зі згоди позивачки суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки розгляд справи проводився за відсутності його учасників.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, взявши до уваги позицію позивача та її представника, викладену у позові, за відсутності відзиву, оскільки відповідач своїм правом про заперечення проти позову не скористався, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається зі свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 16.12.2025, виданого Другим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 07.02.2026 (а. с. 6, 8).

Згідно з Витягом з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання особи від 30.12.2025 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 8).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання особи від 31.01.2026, а також відповіддю № 2368154 від 20.02.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру.

За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789XII (78912) від 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

В силу статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 75 СК України передбачено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Один з подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Особливим видом права подружжя на утримання є право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини. Його особливість полягає у строковості дії, незалежності надання утримання від доходу дружини та наявністю лише однієї підстави, яка унеможливлює надання такого утримання, - можливості чоловіка надавати таке утримання.

Положеннями ст. 84 ч. 2 СК України передбачено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Згідно з ч. 4 ст. 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитини, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальний стан сторін, стан здоров`я дітей, наявність на утриманні у платника аліментів інших неповнолітніх дітей та інших непрацездатних членів сім`ї.

Виходячи з положень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

У постанові по справі № 750/9224/16-ц (провадження № 61-16837св18) від 13 червня 2018 року суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що відповідно до частин другої та шостої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років і в разі розірвання шлюбу. Згідно з частиною четвертою статті 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є працездатною особою, відомості про наявність інших неповнолітніх дітей, інших непрацездатних членів сім`ї на утриманні відповідача відсутні, доказів зворотного відповідач суду не надав, в той час як дитина проживає з позивачкою та знаходиться на її забезпеченні.

Належних та допустимих доказів того, що відповідач не має можливості сплачувати аліменти на утримання матері дитини у визначеному судом розмірі, відповідачем суду не надано.

Щодо розміру аліментів на утримання позивачки у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, суд вважає за необхідне зазначити, що, виходячи із принципу справедливості та розумності, з урахуванням вищевказаних обставин, за відсутності доказів на підтвердження відповідачем свого матеріального стану та підстав неможливості сплачувати ним аліментів на утримання матері дитини, розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, має бути визначений у розмірі 1/6 частини від усіх видів його заробітку (доходу).

Виходячи зі встановлених, на підставі поданих сторонами доказів, фактичних обставин справи та вищевказаних норм матеріального права, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів на утримання позивачки до досягнення дитиною трьох років.

ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно з п. 3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.

За вимогами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги, що позивач звільнена від сплати судового збору на користь держави, судові витрати, передбачені пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", у сумі 1331,20 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Крім того, у відповідності до положень ч. 1 п. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 430 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері дитини до досягнення дитиною трирічного віку задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адрсою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) аліменти на її утримання у розмірі 1/6 (однієї шостої) частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи стягнення з 19.02.2026 і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) аліментів на її утримання у межах суми виплати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 14.04.2026.

Суддя - А. М. Гримайло