Вирок від 13 квітня 2026 р. у справі №572/4314/24 — Сарненський районний суд Рівненської області

Справа № 572/4314/24

1-кп/572/171/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 року Сарненський районний суд Рівненської області

в складі

головуючого судді - ОСОБА_1

при секретарі - ОСОБА_2

за участю :

прокурора - ОСОБА_3

захисника - ОСОБА_4

обвинуваченого - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сарни кримінальне провадження №1-кп/560/24/572/4314/24 (12024181200000687) про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ще Клесів Сарненського району Рівненської області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, працюючого електриком ККНК «Технобуд», раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022, у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», дію якого неодноразово продовжено, зокрема Указом Президента України № 271/2024 від 06.05.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, пунктів 1, 17, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України оголошено та проводиться загальна мобілізація.

Так, ОСОБА_5 , згідно довідки військово-лікарської комісії № 97/899 від 16.05.2024 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією КНП «Сарненської центральної районної лікарні» Сарненської міської ради 16.05.2024 (далі - ВЛК), за результатами якого визнаний здоровим і придатним до військової служби. В подальшому, 16.08.2024 при спробі вручити повістку на призов по мобілізації № 659 від 16.08.2024 ОСОБА_5 , начальником адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) майором ОСОБА_7 , в якій вказана дата та час прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки у складі команди військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , відмовився її отримувати в категоричній формі.

Надалі, в присутності свідків ОСОБА_5 оголошено зміст повістки, дату та час збору за адресою АДРЕСА_1 , з метою відправки його в складі команди військової частини НОМЕР_1 для несення військової служби по мобілізації. Також, ОСОБА_5 роз`яснено наслідки за ухилення від явки за повісткою без поважних причин, що полягають у притягненні до кримінальної відповідальності.

В подальшому, у зв`язку з відмовою ОСОБА_5 отримати повістку, складено акт про відмову від отримання повістки від 16.08.2024. Відповідно до вказаної повістки, ОСОБА_5 повинен з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 о 13 год. 00 хв. 16.08.2024 для відправки проходження військової служби по мобілізації у складі команди військової частини НОМЕР_1 .

Незважаючи на це, ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним, а також придатним до військової служби, знаючи зміст повістки № 659 від 16.08.2024, будучи попередженим про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 13 год. 00 хв. 16.08.2024, а також про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки, маючи прямий умисел на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усупереч ст. 65 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України від 24.02.2022 № 2102- IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» відповідно до якого оголошується та проводиться загальна мобілізація протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом з 24.02.2022, строк проведення якої надалі неодноразово продовжувався, зокрема Указом Президента України від 05.02.2024 за № 50/2024, який затверджено Законом України № 3565-ІХ від 06.02.2024 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», яким строк проведення загальної мобілізації в Україні продовжується з 14.02.2024 на 90 діб та Указом Президента України від 06.02.2024 № 272/2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 08.05.2024 № 3685-ІХ, яким строк мобілізації продовжено з 14.05.2024 на 90 діб, не маючи відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшої відправки для проходження військової служби по мобілізації у складі команди військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з оголошенням мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, маючи об`єктивну можливість, без поважних причин та правових підстав, з метою ухилення від призову за мобілізацією в Збройні Сили України не прибув на відправку на військову службу під час мобілізації у вищевказане місце та час, чим порушив порядок комплектування Збройних Сил України та положення ст. 65 Конституції України, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про повну мобілізацію» та Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ухилившись в такий спосіб від призову на військову службу під час мобілізації.

Своїми діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав повністю. Обвинувачений у суді пояснив, що дійсно пройшов військово-лікарську комісію, якою був визнаний придатним до військової служби, яку не може проходити через релігійні переконання, оскільки належить до релігійної громади «Свідки Єгови». В зв`язку із наведеним, мав бажання проходити альтернативну (невійськову) службу, про що письмово повідомляв працівників РТЦК та СП.

Отже, обвинувачений вказує, що в даному випадку відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ст.336 КК України, оскільки умислу на ухилення від проходження військової служби він не мав.

Суд вважає, що вина ОСОБА_5 доводиться наданими стороною обвинувачення доказами, які, відповідно до ст.ст.85, 86 КПК України визнаються судом належними, допустимими та достатніми.

Так, відповідно до витягу з ЄРДР, наданому стороною обвинувачення – 03 вересня 2024 року на підставі заяви начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від цього ж числа, щодо ОСОБА_5 було внесено повідомлення із правовою кваліфікацією ст.336 КК України (а.к.п.1, 8).

Вказане вище повідомлення скеровано до Сарненського РВП ГУ НП в Рівненській області, відповідно до рапорту начальника адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 , який доповів, що громадянин ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи визнаним придатним до військової служби, відмовився підписувати та отримувати повістку на призов по мобілізації 11 год. 10 хв. 16 серпня 2024 року в складі команди НОМЕР_1 пункт призначення (пункт зустрічі) АДРЕСА_2 (а.к.п.9).

Органом досудового розслідування, відповідно до ухвали слідчого судді Сарненського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2024 року, було отримано від ІНФОРМАЦІЯ_3 та оглянуто документи : рапорт про неприбуття ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на відправку для проходження військової служби в складі команди ВЧ НОМЕР_1 ; оригінал картки обстеження та медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби ОСОБА_5 ; оригінал довідки №97/899 військово-лікарської комісії ОСОБА_5 ; оригінал повістки на призов по мобілізації на ім`я ОСОБА_5 ; оригінал акту відмови ОСОБА_5 отримувати та підписувати повістку по мобілізації; оригінал заяви ОСОБА_5 про відмову підписувати повістку; оригінал попередження ОСОБА_5 про кримінальну відповідальність в порядку ст.336 КК України, що встановлено судом із наданих стороною обвинувачення відповідної ухвали суду, протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 18 вересня 2024 року та протоколу огляду документів від цього ж числа (а.к.п.45, 46, 58).

Надана суду стороною обвинувачення картка обстеження та медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби та довідка №97/899 військово-лікарської комісії доводять, що за наслідками медичного огляду ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 16 травня 2024 року ОСОБА_5 визнано придатним до військової служби (а.к.п.11-12, 13, 49, 56-57).

Згідно із рапортами начальника адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 , зареєстрованими ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно, 16 серпня та 28 серпня 2024 року – ОСОБА_5 , будучи визнаним придатним до військової служби, відмовився підписувати та отримувати повістку на призов по мобілізації 11 год. 10 хв. 16 серпня 2024 року в складі команди НОМЕР_1 , пункт призначення (пункт зустрічі) АДРЕСА_2 , а в подальшому не з`явився на відправку на 13 год. 16 серпня 2024 року у складі команди НОМЕР_1 пункт призначення (пункт зустрічі) АДРЕСА_2 (а.к.п.50, 51).

Вказані обставини підтверджені оригіналом розписки повістки на призов по мобілізації, виданій на ім`я обвинуваченого, письмовим попередженням ОСОБА_5 про кримінальну відповідальність за ст.336 КК України, а також актом відмови від отримання останнім повістки від 16 серпня 2024 року (а.к.п.55, 53, 52).

Допитана судом свідок ОСОБА_8 в суді підтвердила факт відмови обвинуваченого від отримання повістки на призов на військову службу по мобілізації, а також подальше його неприбуття для відправки у складі команди на військову службу. Свідок підтвердила, що обвинувачений відмовлявся від проходження військової служби посилаючись на релігійні переконання.

Станом на 11 вересня 2024 року ОСОБА_5 права на відстрочку не має, є військовозобов`язаним – отримував військовий квиток 19 вересня 1994 року, виданий Сарненським РВК (серії НОМЕР_2 ), що встановлено судом із повідомлення №10223 від 11 вересня 2024 року за підписом т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 та копії військового квитка, виданого ОСОБА_5 (а.к.п.26, 27-28).

Надані суду стороною обвинувачення повідомлення Управління соціального захисту населення №01/32-06-3081 від 06 вересня 2024 року, КНП «Сарненська центральна районна лікарня» Сарненської міської ради №1066/01-14/24 від 10 вересня 2024 року, КП «Обласна психіатрична лікарня с.Орлівка» Рівненської обласної ради №1309 від 06 вересня 2024 року, доводять, що поважні причини неявки ОСОБА_5 до ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 16 серпня 2024 року відсутні, так як у вказаний період він на лікуванні не перебував, інших пільг не має (а.к.п.22, 24, 30).

В той же час сторона захисту заперечує наявність в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, посилаючись на ту обставину, що обвинувачений за релігійними переконаннями має право на проходження невійськової (альтернативної) служби.

Так, на доведення вказаних стороною захисту обставин, суду надано повідомлення за підписом голови Керівного комітету «Центр Свідків Єгови» за №15735 від 16 вересня 2024 року та довідку №15397 від 02 вересня 2024 року за підписом члена Керівного комітету Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», відповідно до яких вказана релігійна організація є юридичним та канонічним органом Релігійного об`єднання, який створено для забезпечення його діяльності та представництва його інтересів перед державною та іншими суб`єктами правовідносин, має статут, зареєстрований 30 березня 1992 року Радою у справах релігій при Кабінеті Міністрів України, із змінами та доповненнями, зареєстрованими 19 грудня 2017 року Міністерством культури України. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09 липня 1994 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та бере учать у проповідуванні доброї новини (а.к.п.19, 20).

Свідок ОСОБА_9 в суді показав, що він є призначеним священнослужителем громади “Свідки Єгови» м.Сарни з 2014 року. Зі слів свідка – ОСОБА_5 він знає з 1998 року. Свідок підтвердив належність обвинуваченого до вказаної вище релігійної організації з 1994 року та пояснив, що членам цієї організації за релігійними переконаннями не дозволено виконання робіт у військових структурах.

Статтею 336 КК Українипередбачено відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Об`єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України. Отже, об`єктивна сторона даного кримінального правопорушення полягає у бездіяльності, ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.

Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язана з умовами особливого періоду в державііз загрозою нападу, небезпекою незалежності держави. Тому ухилення від призову до Збройних Сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - обвинувачений є військовозобов`язаним, оскільки підлягав на час мобілізації призову на військову службу і отримував мобілізаційне посвідчення (повістку).

Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов`язаний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.

Згідно із позицією сторони захисту – обвинувачений не ухилявся від проходження військової служби, оскільки виявляв бажання проходити альтернативну службу, у відповідності до вимог чинного законодавства.

Заява ОСОБА_5 , датована 16 серпня 2024 року, надана суду стороною обвинувачення (а.к.п.54), доводить, що обвинувачений письмово підтвердив небажання проходити військову службу за призовом по мобілізації, а також отримувати повістку, не маючи при цьому обмежень за станом здоров`я та будучи військовозобов`язаним. Вказаний документ не містить жодної інформації про бажання ОСОБА_5 проходити невійськову (альтернативну) службу.

За клопотанням сторони захисту судом досліджені письмові заяви обвинуваченого, які скеровувались ним до ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_6 , в яких ОСОБА_5 дійсно просив замінити йому проходження військової служби на невійськову (цивільну), посилаючись на релігійні переконання. Однак, вказані заяви скеровувались обвинуваченим до відповідних органів 21 вересня 2024 року, тобто, вже після відкриття щодо нього кримінального провадження за ст.336 КК України, а тому не можуть бути розцінені судом як свідоме волевиявлення до проходження невійськової служби на момент його призову за мобілізацією (а.к.п.82, 83).

В ході судового провадження сторона захисту посилалась на ті обставини, що судова практика за даною категорією справ, суперечить міжнародній практиці у аналогічних справах, з посиланням на рішення ЄСПЛ, а саме : у справах «Баятян проти Вірменії» (скарга №23459/03), «Адяна та інших проти Вірменії» (скарга №75604/11), «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайжану» (скарга №14604/08), в яких суд констатував певні порушення прав заявників, пов`язаних із обов`язком проходити військову службу.

Частинами 1, 2 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права - кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу чи приймати релігію або переконання на свій вибір.

Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дійсно передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановленізакономі є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Суд не заперечує, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені ст. 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (рішення у справах: «Баятян проти Вірменії» від 27 жовтня 2009 року, заява № 23459/03, пункт 110; «Папавасілакіс проти Греції» від 15 вересня 2016 року, заява № 66899, пункт 36; «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану» від 17 жовтня 2019 року, заяви № 14604/08 та 3 інших, пункт 74; «Канатли проти Туреччини» від 12 березня 2024 року, заява № 18382/15, пункт 42).

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (EnverAydemirv. Turkiye).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Положення ч.4 ст.35 Конституції України як конституційно-правова норма згідно з ч.3 ст.8 Основного Закону є нормою прямої дії.

Однак, цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови існування такої обставини, як несумісність виконання військового обов`язку з релігійними переконаннями громадянина, відсилаючи в цій частині до спеціального законодавства.

На даній стадії існування держави під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни.

За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст.35 Конституції Українив аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною 4ст. 35 Конституції Українипередбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положеннями ч. 3 ст.4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації`передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу`визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно доКонституції Українимає бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Статтями1,4 вказаного Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлені такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.

Окрім цього, згідно з ч.1ст.1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених устатті 15 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», віком 18-25 років.

Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не передбачає.

З огляду на наведене, ОСОБА_5 , який є військовозобов`язаним, був призваним не на строкову військову службу, а на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією, в зв`язку із запровадженням воєнного стану та оголошенням проведення загальної мобілізації, а тому не може проходити невійськову (альтернативну) службу.

Отже, встановлені органом досудового розслідування обставини доводять вину ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно із ст.12 КК України відноситься до нетяжких злочинів.

По місцю проживання Сарненською міською радою обвинувачений характеризується позитивно - як особа, скарг та заяв громадян, матеріалів про адміністративні правопорушення щодо якого до адміністративної комісії виконавчого комітету міської ради не надходило (а.к.п.60).

Обставин, які б пом`якшували покарання ОСОБА_5 , відповідно до ст.66 КК України, та обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, відповідно до ст.67 КК України, як в ході досудового, так і в ході судового провадження не встановлено.

Відповідно до наданого суду повідомлення 33409 від 27 березня 2026 року – ОСОБА_5 на даний час проходить військову службу по мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 .

Вказану обставину суд вважає за необхідно врахувати як таку, що істотно знижує суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

Таким чином, з огляду на тяжкість вчиненого діяння, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, суд вважає, що слід обрати обвинуваченому покарання, встановлене у санкції частини статті КК України, за якою його притягнуто до відповідальності - у виді позбавлення волі, однак, враховуючи, також, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, відсутність обставин, що обтяжують покарання, з огляду на позитивну характеристику з місця проживання, а також факт проходження останнім служби за призовом на військову службу за мобілізацією - суд вважає за необхідне призначати ОСОБА_5 покарання, на мінімальний передбачений санкцією ст.336 КК України термін, із звільненням від призначеного покаарння з випробуванням, що буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.

Керуючись ст.ст.373, 374 КПК України, суд,-

З А С У Д И В :

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік та з покладенням відповідно до ст.76 КК України обов`язків : періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Речові докази : оригінали рапорт про неприбуття ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на відправку для проходження військової служби в складі команди ВЧ НОМЕР_1 ; оригінал картки обстеження та медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби ОСОБА_5 ; оригінал довідки №97/899 військово-лікарської комісії ОСОБА_5 ; оригінал повістки на призов по мобілізації на ім`я ОСОБА_5 ; оригінал акту відмови ОСОБА_5 отримувати та підписувати повістку по мобілізації; оригінал заяви ОСОБА_5 про відмову підписувати повістку; оригінал попередження ОСОБА_5 про кримінальну відповідальність в порядку ст.336 КК України, наявні в матеріалах кримінального провадження – залишити при справі.

На вирок може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя