Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №128/1001/25 — Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/1001/25

РІШЕННЯ

Іменем України

14 квітня 2026 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Бондаренко О.І.

при секретарі Нагірняк Т.А.

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вінницької міської об`єднаної територіальної громади про надання додаткового строку для прийняття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , Вінницької міської об`єднаної територіальної громади про надання додаткового строку для прийняття спадщини, мотивуючи власні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина. Померла ОСОБА_4 за життя розпорядилася належним їй майном, залишивши заповіт на ім`я позивачки, що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою В.О. 23.04.2021 року за реєстровим №336. Позивач знала, що у бабусі є донька – мати позивачки ОСОБА_2 , тому вважала, що остання і буде спадкоємцем після смерті бабусі, про існування заповіту не знала.

Про наявність заповіту позивач дізналася від відповідача під час телефонної розмови лише напередодні 2025 року, коли передбачений законодавством строк для прийняття спадщини сплив. Відповідач повідомила позивача, що знайшла заповіт в речах померлої, доньку про нього не повідомила, оскільки планувала звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак передумала це робити, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталася. Заповіт залишився серед речей померлої. Позивачка зазначає, що віднайшовши заповіт, звернулася до Третьої вінницької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак 23.01.2025 року державний нотаріус Березовська В.С. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №84/02-31, яка мотивована тим, що ОСОБА_1 не подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців, відсутні спадкоємці, котрі могли б дати згоду на прийняття спадщини ОСОБА_1 , станом на дату постанови спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3 не заводилася. Наразі позивачка зазначає, що вона, як спадкоємець за заповітом, позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права в позасудовому порядку.

За вказаних обставин, позивач вважає, що нею не втрачено право на спадщину, однак у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини вона позбавлена права подати заяву для її прийняття та реалізувати свої права на прийняття спадщини після смерті своєї бабусі.

25.04.2026 представник Вінницької МР надав суду відзив, яким заявлені позовні вимоги не визнаються та в задоволені позову просять відмовити; заявлені вимоги вважають безпідставними та необґрунтованими з підстав, викладених у ньому.

В судове засідання сторони не з`явились, надали суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Антонюк Ю.М. надала суду заяву, якою заявлені вимоги підтримують, позов просять задоволити та змін і доповнень не мають; засідання проводити без технічної фіксації.

Від відповідачки ОСОБА_2 надійшла суду заява 09.06.2025 про повне визнання позовних вимог; справу просить розглянути у її відсутність. Заява надійшла за допомогою поштового зв`язку із-за кордону.

Представник Вінницької МР в особі Шутак Б.І. надав заяву, якою не заперечує проти розгляду справу без технічної фіксації, підтримує пояснення, викладені у відзиві та просить відмовити в задоволені позову у повному обсязі.

Крім того, інформація щодо всіх судових справ є у вільному доступі на офіційному вебпорталі «Судова влада України» за вебадресою: http://vnr.vn.court.gov.ua

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку сторін, викладену у письмових заявах, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.13).

Померла ОСОБА_4 за життя розпорядилася належним їй майном, залишивши заповіт на ім`я ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою В.О. 23.04.2021 року за реєстровим №336 (а.с.12).

23.01.2025 року державний нотаріус Березовська В.С. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №84/02-31, яка мотивована тим, що ОСОБА_1 не подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців, відсутні спадкоємці, котрі могли б дати згоду на прийняття спадщини ОСОБА_1 , станом на дату постанови спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3 не заводилася (а.с.19).

Про наявність заповіту позивачка ОСОБА_1 дізналася напередодні 2025 року. Даний факт сторонами не оспорюється та заперечний не був. Відповідачкою ОСОБА_2 в заяві підтверджено факти про які зазначає позивачка.

Частиною 1 ст.ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За змістом ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ч. 1 ст.1269, ч. 1 ст.1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 4 листопада 2015 року № 6-1486цс15, від 26 вересня 2012 року № 6-497цс17.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7роз`яснено, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від14 листопада 2018 року у справі № 636/2510/17.

Крім того, суд враховує ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згідно з якою практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.

Так, право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті ст. 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions).

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність не можна ототожнювати з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем й у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси, не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

Тож необізнаність про наявність заповіту може бути оцінена як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 року у справі №686/5757/23.

Суд вважає, що пропуск строку позивачем для прийняття спадщини, яке складається із нерухомого майна, на яке інші особи, окрім позивача, не претендують, пов`язане із правом володіти і користуватися майном, а тому є перешкодою для позивача у користуванні власністю, що входить до складу спадщини, що в свою чергу є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням обставин справи та наданих позивачем доказів, враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку визнати причини пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 поважними, а тому ОСОБА_1 необхідно визначити додатковий строк для прийняття спадщини тривалістю два місяці, для подання заяви про прийняття спадщини.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що на теперішній час дійсно існують перешкоди для оформлення позивачем спадкових прав у нотаріальному порядку і за таких обставин визнання права власності на майно в порядку спадкування є компетенцією суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 1216, 1218, 1264, 1266, 1268, 1270,1272, 1276 ЦК України, ст.ст. 2,11,12,13,206,247,263,264,265,355 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задоволити.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , додатковий строк для подання заяви для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , створом 2 (два) місяці.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

учасники судового провадження:

позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2

відповідач – Вінницька МР, адреса: м. Вінниця, вул. Соборна, 59.

Повний текст судового рішення складено 14.04.2026.

Суддя Оксана БОНДАРЕНКО