Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №274/8898/25 — Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/8898/25 Провадження № 2/0274/1327/26

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.26 р.м. Бердичів

Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В. (далі – Суд),

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну праву за позовомОСОБА_1 , представником якого є ОСОБА_2 ,

доАкціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", представником якого є Борісов А.М.,

простягнення середнього заробітку за невчасно виплачену заробітну плату,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом, у якому просить стягнути на його користь з Акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" (далі – Завод) середній заробіток за час затримки виплати нарахованої, але невиплаченої заробітної плати з дати звільнення по день фактичного розрахунку, але не більше, як за шість місяців, що складає 12 709,62 грн.

Позов обґрунтовано тим, що з 13.05.2011 р. по 03.10.2025 р. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Заводом, де працював на різних посадах, 03.10.2025 р. його було звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, однак у день звільнення Завод не здійснив виплату належних ОСОБА_1 коштів, заборгованість у розмірі 48 217,83 грн. була стягнута на підставі судового наказу 14.11.2025 р.

Завод просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що він перебуває у складному фінансовому стані, в тому числі через збройну агресію російської федерації проти України, яка є форс-мажорною обставиною, що підтверджується листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. Торгово-промислової палати України. На дату звільнення ОСОБА_1 у Заводу були арештовані рахунки через наявність виконавчих проваджень, що унеможливило виплату належних ОСОБА_1 грошових коштів у день його звільнення.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_1 03.10.2025 р. було звільнено з посади охоронника відділу охорони Заводу, що підтверджується записом № 36 від 03.10.2205 р. у його трудовій книжці (а. с. 11).

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Завод не заперечив проти обставини того, що у день звільнення – 03.10.2025 р., ОСОБА_1 працював.

Зважаючи на наведене, Завод мав провести у день звільнення ОСОБА_1 – 03.10.2025 р., виплату всіх сум, що тому належать, проте такої виплати не провів, що Заводом не заперечується, а також підтверджується довідкою від 25.11.2025 р. про нараховану та виплачену заробітну плату, з якої вбачається, що станом на 25.11.2025 р. сума заборгованості становила 12 939,01 грн. (а. с. 16).

Таким чином Завод, в порушення частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України, не виплатив ОСОБА_3 у день звільнення – 03.10.2025 р., всіх сум, що тому належать.

Згідно з частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Заводом не подано належних та допустимих доказів, які б вказували про відсутність його вини у невиплаті ОСОБА_1 всіх сум, що належать при звільненні.

Так, посилання Заводу на те, що збройна агресія російської федерації є форс-мажорною обставиною, що підтверджується листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. Торгово-промислової палати України (а. с. 31), по-перше, не підтверджує того, що у Заводу на день звільнення ОСОБА_1 були відсутні кошти для виплати всіх сум, що належать при звільненні.

По-друге, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 р. у справі № 905/857/19 виклала висновок, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили. При цьому відступила від висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 р. у справі № 243/2071/18 про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 Цивільного кодексу України , від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань – є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні".

Щодо посилання Заводу на те, що на дату звільнення ОСОБА_1 у нього, Заводу, були арештовані рахунки через наявність виконавчих проваджень, що унеможливило виплату належних ОСОБА_1 грошових коштів у день його звільнення, Суд зазначає, що дійсно постановою від 03.06.2025 р. про арешт коштів боржника Головного державного виконавця Бердичівського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дудар Н.Є. було накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать Заводу, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 6 551 090,92 грн. (зворот а. с. 31 – 33).

Проте це не доводить того, що у Заводу на день звільнення ОСОБА_1 були відсутні кошти для виплати всіх сум, що належать при звільненні, зокрема, що він не мав у власності (у касі) готівкових коштів у розмірі, необхідному для здійснення відповідних виплат ОСОБА_1 , та/або що розмір наявних у Заводу грошових коштів/електронних грошей, що містився у відкритих рахунках/електронних гаманцях, був меншим або дорівнював 6 551 090,92 грн.

Таким чином Завод повинен виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто, зважаючи на позовну вимогу ОСОБА_1 , за межі якої Суд в силу положень частини першої статті 13, частини другої статті 264 Цивільного процесуального кодексу України не може вийти, за період з 03.10.2025 р. по 14.11.2025 р. (42 дні).

Розраховуючи розмір цього заробітку, Суд виходить з Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі – Порядок) та листа від 05.12.2025 р. Заводу, з якого вбачається, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 , розрахований з урахуванням норм Порядку, становить 302,61 грн. (з урахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору).

Тобто середній заробіток ОСОБА_4 за весь час затримки по день фактичного розрахунку, визначений ОСОБА_4 у позовній заяві як 14.11.2025 р., становить 12 709,62 грн. (302,61 грн. х 42 дні).

Враховуючи викладене, Суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню

На підставі статі 141 Цивільного процесуального кодексу України з Заводу на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування судових витрат (судового збору, сплаченого за подання позовної заяви) підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 1 211,20 грн. (а. с. 4, 5).

Керуючись статтями 141, 258, 259, 263 – 265 Цивільного процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" (Житомирська область, м. Бердичів, вул. Європейська, 79, код ЄДРПОУ 00217426) задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час невиплати у визначений законодавством України строк належних сум при звільнені за період з 03.10.2025 р. по 14.11.2025 р. у розмірі 12 709,62 грн. (з урахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору).

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування судових витрат грошові кошти у розмірі 1 211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Корбут