Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №510/1381/25 — Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 510/1381/25

Провадження № 2/510/1146/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 року Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

- за участю секретаря Лабановой С.І.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа – Одеська товарна біржа) про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав, щодо їх задоволення не заперечував, просив розглянути справу у його відсутності.

Згідно відповіді Ренійського відділу ДРАЦС в Ізмаїльському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління МЮУ від 25.03.2026р. відповідачка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Від третьої особи – Одеської товарної біржі будь-яких заперечень, заяв не надходило.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 на задоволенні позову наполягав, просив про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.

В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5 – померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; копія довідки Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 23.01.2025р. №0130 про склад сім`ї ОСОБА_5 на день її смерті; копія свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_6 – помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; копія технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , оформленого на ім`я ОСОБА_1 ; копія договору купівлі-продажу квартири від 13.02.1998р. №2845, оформленого Одеською товарною біржою (представництвом в м.Ізмаїл); копія звіту від 17.01.2025р. про проведення незалежної оцінки вартості квартири; копія довідки командира в/ч НОМЕР_1 від 27.01.2025р. №43 про перебування ОСОБА_1 з 24.09.2021р. на військовій службі за контрактом; копія постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18.06.2025р.; копія листа завідувачки Ренійської районної держнотконтори від 23.02.2026р. (спадкові справи після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не відкривались); Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру від 20.02.2026р. (спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилась); Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру від 20.02.2026р. (спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не заводилась).

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач у справі та відповідач ОСОБА_2 являються дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . За життя ОСОБА_5 належала:

квартира АДРЕСА_1 – згідно договору купівлі-продажу квартири від 13.02.1998р. №2845, оформленого Одеською товарною біржою (представництвом в м.Ізмаїл).

Так, 13.02.1998 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 була досягнута домовленість про купівлю належної їй квартири АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу нерухомості було укладено у представництві в м.Ізмаїл Одеської товарної біржи. Право власності за цим договором було зареєстровано КП «Ренійське БТІ» у березні 1998 року.

Відповідно до умов договору ОСОБА_5 сплатила ОСОБА_3 2755 грн., тобто вартість придбаного за договором купівлі-продажу нерухомого майна. ОСОБА_3 в свою чергу передала ОСОБА_5 вказане нерухоме майно, документи на нього.

Вказаний договір не був засвідченій нотаріально у зв`язку з тим, що на той час нотаріальне посвідчення договору не передбачалося, так як відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991р. (в редакції, діючій на той час) «угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню».

Після вчинення правочину ОСОБА_5 перейшла мешкати у придбану квартиру, провела в ній ремонт, сплачувала всі необхідні комунальні платежі. Також ОСОБА_5 та її діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані за місцем мешкання за вищевказаною адресою.

За життя ОСОБА_5 не розпорядилась належним їй майном, заповіту не залишила, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на вищезазначене майно.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 були її чоловік (вже нині померлий) та діти – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У встановлений законодавством строк для прийняття спадщини позивач не звернувся до нотаріальної контори із заявою про її прийняття за законом. Проте, навіть у випадку своєчасного звернення позивача за прийняттям спадщини, оформити її було б неможливо у зв`язку із тим, що в нього були відсутні відповідні оригінали правовстановлюючих документів.

Протягом останніх років перед смертю ОСОБА_5 позивач мешкав разом із нею, доглядав за матір`ю, як син. Відповідач будь-яких дій, які б свідчили про його бажання прийняти спадщину після смерті матері, не вчиняв, щодо оформлення спадщини за позивачем не заперечував.

У нинішній час, при зверненні позивача до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, йому в цьому було відмовлено з причин відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на вищевказану квартиру, про що 18.06.2025р. нотаріусом було винесено відповідну постанову.

Надати такі документи позивач не може, оскільки за життя його матір хоча і оформила належним чином право власності на квартиру, але в даний час вона не рахується зареєстрованою у Державному реєстрі прав власності на нерухомість. У зв`язку із цим, в даний час виникла необхідність у визнання договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , - дійсним.

Згідно п. 7 глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Міністерством юстиції України 22.02.2012р. №296/5, у справах нотаріуса залишаються копії (фотокопії) правовстановлюючих документів – у т.ч. і при видачі свідоцтва про право на спадщину.

На копіях (фотокопіях) зазначених документів проставляється відповідна відмітка про перехід права власності до набувача чи спадкоємця.

Отже, після смерті ОСОБА_5 це питання вже неможливо вирішити, за визнанням права власності на квартиру, як на об`єкт спадщини, може звернутися тільки спадкоємець.

Таким чином, позивач прийняв спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, що залишилася після померлої матері і вважає, що має всі законні підстави для визнання за ним права власності на неї, оскільки до держави вона не перейшла, відумерлою не визнана, відповідач її не прийняв та на неї не претендує.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки його доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.

Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв`язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як було встановлено в судовому засіданні, 13.02.1998р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу нерухомості було укладено у представництві в м.Ізмаїл Одеської товарної біржи.Право власності за цим договором було зареєстровано КП «Ренійське БТІ» у березні 1998 року.

Відповідно до умов договору ОСОБА_5 сплатила ОСОБА_3 2755 грн. 00 коп., тобто вартість придбаного за договором купівлі-продажу нерухомого майна. ОСОБА_3 в свою чергу передала матері позивача вказане нерухоме майно.

Вказаний договір не був засвідченій нотаріально. З лютого 1998 року ОСОБА_5 володіла, користувалась та розпоряджалась спірною нерухомістю. Протягом цього часу вказане майно у неї витребувано не було, вимог щодо його повернення не висувалося. Крім того, у ОСОБА_5 були оригінали всіх правовстановлюючих документів на спірне майно.

Згідно із ч.1. ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У зв`язку з тим, що спірні правовідношення мали місце до 01.01.2004р. (тобто до введення в дію Цивільного кодексу 2003р.), застосовуються положення цивільного законодавства 1964 р. Згідно ст. 227 ЦК України 1964р. договір, укладений із порушеннями нотаріальної форми є недійсним. Однак, в ч.2 ст. 47 ЦК України 1964р. зазначено, що якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, а інша сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, суд вправі за вимогою сторони, що виконала угоду, визнати угоду дійсною. Така можливість передбачена законом як одна із форм захисту інтересів добросовісного учасника цивільних правовідносин.

Аналогічні вимоги містить ст. 220 ЦК України 2003р. Частина 2 ст. 220 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Частина 2 ст. 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Після укладання договору купівлі-продажу від 13.02.1998 року ОСОБА_5 являлась безумовним власником квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 318 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

З наданих суду документів вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 домовились про усі істотні умови договору та відбулося повне його виконання, ОСОБА_3 передала ОСОБА_5 нерухоме майно, а ОСОБА_5 прийняла його та сплатила за нього відповідну суму .

Таким чином, ОСОБА_5 правомірно володіла спірним майном.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що є правові підстави визнати договір дійсним, оскільки це буде належною правовою підставою для підтвердження права власності ОСОБА_5 на квартиру, яка була зареєстрована органом БТІ, але згодом не була внесена до державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України (ст. 1223 ЦК України). Ст. 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно поживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як було встановлено судом, позивач у справі є спадкоємцем першої черги за законом.

У передбачений законом строк для прийняття спадщини позивач не звернувся до нотаріальної контори із відповідною заявою. Як зазначив позивач, після смерті матері у нього були відсутні оригінали правовстановлюючих документів на спадкову квартиру. В даний час оформити своє право на спадщину та отримати відповідне свідоцтво позивач не має можливості.

Прийняття спадщини є фактом, яке відображає волю спадкоємця придбати майно після смерті спадкодавця. В даному випадку позивач прийняв спадщину фактично, оскільки його воля, як спадкоємця за законом, була виражена у його діях по фактичному управлінню та володінню спадковим майном (зберігання копій правовстановлюючих документів на квартиру, розпорядження щодо її цільового використовування тощо).

Таким чином, позивач прийняв спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не заявив про відмову від неї.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, суд вважає, що позивач є суб`єктом набуття права власності на квартиру з підстав прийняття спадщини за законом в порядку ч.3 ст. 1268 ЦК України.

З урахуванням викладених позивачем та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити його вимоги щодо визнання за ним права власності на спадкове майно.

Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 200, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 15, 220, 317, 318, 328, 1216, 1217, 1218, 1258, 1259, 1261, 1268, 1270 ЦК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Договір купівлі-продажу із реєстраційним номером 2845, оформлений 13.02.1998р. у представництві в м.Ізмаїл Одеської товарної біржи, згідно із яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1 , за 2755 грн. 00 коп. - визнати дійсним.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) в порядку спадкування за законом право власності на:

квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Вячеслав ДУДНИК