Вирок від 13 квітня 2026 р. у справі №577/1861/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/1861/26

Провадження № 1-кп/577/316/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

представника потерпілого ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні угоду у кримінальному провадженні № 12026200450000029 від 06.04.2026 року про примирення між потерпілим в особі Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області та обвинуваченим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем Республіки Грузія, Тетрицькарійського району, с. Самшвильдо, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає у АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта середня-технічна, одруженого, не працюючого, раніше не судимого,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

За положеннями ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 79 Земельного кодексу України (далі ЗК), право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд, а ч. 1 ст. 211 ЗК передбачено, що громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.

Приписами п. «б» ч. 1 ст. 112 ЗК регламентовано, що охоронні зони створюються уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів, для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України та ст. 60 ЗК, з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

На території Попівської сільської ради Конотопського району протікає річка «Ромен», яка відноситься до малих річок, а її прибережна захисна смуга становить 25 метрів.

На початку травня 2025 року (точної дати не встановлено) у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на самовільне зайняття несформованої земельної ділянки комунальної власності на території Попівської сільської ради, Конотопського району, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 5922084100:03:001:1242 у межах прибережно - захисної смуги річки «Ромен».

Реалізуючи задумане ОСОБА_5 , на початку травня 2025 року, самовільно, без належного оформлення права власності, права користування чи оренди на землю та державної реєстрації, за допомогою невстановленої сільськогосподарської техніки здійснив самовільне зайняття несформованої земельної ділянки площею 0,23 Га сільськогосподарського призначення комунальної форми власності на території Попівської сільської ради, Конотопського району Сумської області, яка межує із земельною ділянкою кадастровим номером 5922084100:03:001:1242, у межах прибережно - захисної смуги річки «Ромен», шляхом її обробітку та вирощування сільськогосподарської культури «кукурудза».

За інформацією Попівської сільської ради внаслідок самовільного зайняття зазначеної земельної ділянки заподіяно шкоду в розмірі 2147,63 грн.

Таким чином, ОСОБА_5 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.197-1 КК України – самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земельних ділянок в охоронних зонах.

Разом з обвинувальним актом суду представлена угода про примирення укладену 06.04.2026 року між потерпілим Попівською сільською радою та ОСОБА_5 відповідно до вимог ст.ст. 468, 469, 471 КПК України.

Згідно наведеної угоди потерпіла сторона в особі представника ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_5 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій останнього за ч. 2 ст. 197-1 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин, а також щодо покарання, яке слід призначити за вчинене кримінальне правопорушення.

ОСОБА_5 повністю визнав свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, активно сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується за місцем мешкання, добровільно відшкодував завдані збитки, вчинений злочин віднесений до нетяжких.

Сторони узгодили покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді штрафу в розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн.

ОСОБА_5 розуміє, що, відповідно до ст. 473 КПК України, наслідком укладення і затвердження даної угоди є обмеження права на оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394 і 424 КПК України та відмова від здійснення прав передбачених п.1 ч. 5 ст. 474 КПК України. Підтвердив добровільність укладення угоди про примирення між ним та потерпілим, просить її затвердити, призначивши узгоджену міру покарання.

Представник потерпілого ОСОБА_4 також розуміє, що, відповідно до ст.473 КПК України, наслідком укладення та затвердження даної угоди для них є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394, 424 КПК України і позбавлення права вимагати у подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за дане кримінальне правопорушення, а також змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди. Вказала на добровільність укладення угоди про примирення із обвинуваченим, просить затвердити і призначити узгоджене покарання.

У разі невиконання угоди про примирення, згідно з положенням ст. 476 КПК України, прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження у загальному порядку.

Обвинуваченому ОСОБА_5 роз`яснено, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 389 -1 КК України.

Прокурор пропонує затвердити угоду про примирення та призначити обвинуваченому узгоджене покарання.

Суд, перевіривши зміст угоди про примирення, вислухавши думку учасників процесу, дійшов переконання, що вимоги угоди не суперечать закону, будь-чиїм правам та інтересам і можуть бути прийняті судом.

Сторони уклали угоду про примирення добровільно, що не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Обвинувачений ОСОБА_5 повністю усвідомлює зміст укладеної із потерпілим угоди про примирення, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винним, цілком розуміє свої права, визначені ч. 5 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 1 ст. 473 КПК України, наслідки її невиконання, встановлені ст. 476 КПК України, що є підставою для затвердження та призначення узгодженої сторонами міри покарання.

Отже, перешкод для затвердження угоди про примирення не встановлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись: ст.ст. 314, 473, 474 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про примирення, укладену 06.04.2026 року між потерпілим Попівською сільською радою Конотопського району Сумської області в особі представника ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 .

Визнати винним ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 197-1 КК України та призначити покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді штрафу в розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Конотопський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1