Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №725/5787/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2026 року м. Чернівці Справа № 725/5787/25

Провадження №22-ц/822/523/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю. В.,

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 24 липня 2025 року, головуючий у І-й інстанції – Войтун О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у липні 2025 року звернувся до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Заява обґрунтована тим, що з 2023 року по теперішній час він проживає з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував на те, що з ОСОБА_2 вони ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет, фактично виконують права та обов`язки подружжя, тобто проживають однією сім`єю як чоловік та жінка.

За час спільного проживання вони спільно виховують неповнолітніх дітей: доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доньку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сина – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зазначав, що встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_2 та встановлення факту перебування на утриманні чотирьох дітей віком до 18 років йому потрібно для отримання пільг та допомоги, що реалізовується в межах програми захисту дітей, оскільки такий документ буде визнаний на території іншої держави.

Просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме: проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , без реєстрації шлюбу; встановити факт, що у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебувають на утриманні четверо неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 24 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу.

Встановлено факт перебування на утриманні у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , чотирьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання сторін однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з 2016 року по теперішній час, а також, що діти проживають разом із заявником, який їх утримує, виховує, доглядає, піклується про їх стан здоров`я і на даний час потребує юридичного визнання факту перебування на його вихованні дітей.

На рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 24 липня 2025 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати, а заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Зазначає, що рішення у цій справі стосується його прав та обов`язків, оскільки встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 його доньки ОСОБА_7 безпосередньо впливає на права та обов`язки апелянта, зокрема на обсяг обов`язку апелянта з утримання дитини та реалізації батьківських прав, що свідчить про наявність матеріально-правового спору, який може бути вирішений виключно в позовному провадженні.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

Також на рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 24 липня 2025 року ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітньої дитини ОСОБА_1 та заяву в цій частини залишити без розгляду.

Зазначає, що рішення у цій справі стосується її прав та обов`язків, оскільки встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 їхнього спільного сина ОСОБА_1 , який після розірвання шлюбу проживає з нею, безпосередньо впливає на права та обов`язки апелянта, зокрема може мати негативні наслідки для матері дитини, що свідчить про наявність матеріально-правового спору, який може бути вирішений виключно в позовному провадженні.

На рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 24 липня 2025 року апеляційну скаргу подав ОСОБА_4 .

Просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітньої дитини ОСОБА_6 та заяву в цій частини залишити без розгляду.

Вказує на те, що рішення у цій справі стосується його прав та обов`язків, оскільки встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 його доньки ОСОБА_6 безпосередньо впливає на права та обов`язки апелянта, зокрема впливає на обсяг обов`язку апелянта з утримання дитини та реалізації батьківських прав, що свідчить про наявність матеріально-правового спору, який може бути вирішений виключно в позовному провадженні.

Відзив на апеляційні скарги не надходив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_10 ; батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; батьками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_11 ; батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_12 .

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2012 року у справі № 2-214/12 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 , зареєстрований 22 вересня 2008 року ВРАЦС Герцаївського РУЮ, актовий запис 35.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2018 року у справі №727/7471/18 розірвано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , який був зареєстрований 26 лютого 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції під актовим записом № 218.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 травня 2023 року у справі № 725/2962/23 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 жовтня 2018 року міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, актовий запис № 2123.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 22 червня 2023 року у справі №720/978/23 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , зареєстрований 18 червня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції під актовим записом № 823.

З акту від 02 травня 2025 року, складеного КП «Містосервіс» в присутності сусідів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_17 фактично проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу по АДРЕСА_1 .

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи (стаття 2 ЦПК України).

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.

Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, держави.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю. З огляду на викладене, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, апеляційному суду належить відкрити апеляційне провадження та за результатами розгляду апеляційної скарги, у разі з`ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Аналогічні висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 2-4211/09 (провадження № 61-15860св19), 09 грудня 2020 року у справі № 703/4637/15-ц (провадження № 61-13319св20).

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08 зробив висновок про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (див. постанову Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18 (провадження № 61-8786св24).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішенням суду першої інстанції в частині встановлення факту перебування на утриманні у ОСОБА_1 малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вирішено питання про права та обов`язки їхніх батьків, а саме апелянтів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відповідно.

Враховуючи, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином ОСОБА_5 що підтверджується свідоцтвами про народження, колегія суддів приходить до висновку про те, що у відповідності до ст. 352 ЦПК України апелянти ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є особами, які мать право оскарження даного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Частиною 4 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 5 статті 367 ЦПК України, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне переглянути справу в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статті 3 СК України).

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При цьому, в порядку статті 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також у разі його розірвання.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 91 СК України якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім`єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з урахуванням вищенаведених положень СК України є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов`язків.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати в сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

У цій справі заявник просив суд встановити факт його проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, вказуючи на те, що проживає з ОСОБА_2 з 2023 року, вони ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет, фактично виконують права та обов`язки подружжя.

Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Винятком з вищенаведеного правила є розгляд судом справ у порядку окремого провадження, якому присвячений Розділ IV ЦК України.

Так, відповідно до частин другої, третьої статті 294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 травня 2023 року у справі № 725/2962/23 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 жовтня 2018 року міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, актовий запис № 2123, яке набрало законної сили 16 червня 2023 року, а також рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 22 червня 2023 року у справі №720/978/23 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , зареєстрований 18 червня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції під актовим записом № 823, яке набрало законної сили 22 липня 2023 року.

За правилами частини першої статті 273 ЦПК України вищевказані рішення суду набрали законної сили 16 червня 2023 року та 22 липня 2023 року, а тому відповідно саме з цих дат шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , вважаються розірваними.

У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства (статей 3, 21, 25, 36 СК України) дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними.

За таких обставин, перебування ОСОБА_1 з 13 червня 2013 року до 22 липня 2023 року (дата набрання законної сили рішенням суду у справі № 720/978/23) в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 унеможливлює встановлення судом факту його спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_9 , оскільки вказане не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 СК України, тому висновки суду першої в частині доведеності факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2016 року до 22 липня 2023 року є помилковими.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та встановлення факту перебування на утриманні чотирьох дітей.

Колегія суддів звертає увагу на те, що метою звернення до суду із такою заявою заявником зазначено, що встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та встановлення факту перебування на утриманні чотирьох дітей віком до 18 років йому потрібно для отримання пільг та допомоги, що реалізовується в межах програми захисту дітей, оскільки такий документ буде визнаний на території іншої держави. Іншої мети звернення до суду заявником не зазначено.

Так, заявник просить установити факт виховання та утримання ним двох пасинків ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - дітей його дружини від попереднього шлюбу, а також власних дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , від його попереднього шлюбу.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини (стаття 268 СК України).

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

З огляду на викладене, для підтвердження утримання дитини вітчимом необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав біологічного батька обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) та у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 (провадження № 61-5903св24), від 06 листопада 2024 року у справі № 468/1025/23 (провадження № 61-14070св23).

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право.

Факт утримання дитини не біологічним батьком, а вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини (постанови Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 551/812/23 (провадження № 61-9313св24), від 15 серпня 2025 року у справі № 709/1954/24 (провадження № 61-3860св25)).

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2025 року у справі № 295/8334/24 (провадження № 61-8677св25) зазначив, що доведення факту перебування на утриманні дітей пов`язане із настанням (існуванням) обставин, за яких їх рідний батько не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Факт перебування на утримані дітей особою, яка не є їхнім батьком, не може встановлюватись у безспірному порядку або за згодою лише матері дітей, або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дітей.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (див.: пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дітей, вимоги, заявлені заявником у цій справі в порядку окремого провадження, не можуть з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та можуть вирішуватися у межах відповідного спору про право між батьками дітей у позовному провадженні (див.: постанову Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 363/4834/23 (провадження № 61-7565св24)).

З огляду на викладене, встановлення факту перебування на утриманні заявника чотирьох малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків біологічного батька дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_4 , та біологічного батька дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - ОСОБА_3 , які заперечують проти визнання факту утримання їхніх дітей вітчимом, а також вказаний факт безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків біологічної матері дитини – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - ОСОБА_5 .

За таких обставин встановлення зазначеного факту може мати негативні правові наслідки для біологічних батьків, зокрема щодо виконання ним батьківських обов`язків з утримання дитини.

У частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованими особами особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).

У постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 в порядку окремого провадження звернувся із заявою про встановлення факту проживання з ОСОБА_18 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у якій також вказав, що на його утриманні є двоє його дітей та двоє дітей ОСОБА_2 і просив встановити цей факт.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції констатував доведеність заявлених ОСОБА_1 фактів.

Однак суд першої інстанції не врахував, що у цій конкретній справі факт проживання однією сім`єю заявника і ОСОБА_18 , а також перебування дітей на утриманні не біологічного батька, а вітчима, і так само біологічного батька, без участі матері, не може встановлюватися у безспірному порядку за правилами окремого провадження, оскільки таке питання завжди пов`язане з оцінкою належного виконання або невиконання біологічними батьками своїх батьківських обов`язків та безумовно впливає на права й законні інтереси дитини.

Отже, у справі наявний спір про право, а саме спір щодо участі біологічних батьків у матеріальному забезпеченні дитини та/або ухилення від такого забезпечення, який відповідно до закону підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

За встановлених у цій справі обставин заява ОСОБА_1 не підлягала розгляду в порядку окремого провадження.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 333/6839/24 (провадження № 61-2566св25).

З огляду на встановлені у розглядуваній справі обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що із заяви ОСОБА_1 вбачається наявність спору про право і такий спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження із залученням органу опіки та піклування.

Крім того, колегія суддів вважає, що невказання мети (юридичного значення) щодо встановлення факту проживання однією сім`єю є підставою та обґрунтованим кроком для залишення заяви без розгляду, оскільки встановлення факту без мети набуття майнових або інших прав є безпредметним.

Враховуючи наведене, заяву ОСОБА_1 про встановлення фактів проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні заявника неповнолітніх дітей слід залишити без розгляду.

Колегія суддів зауважує, що залишення без розгляду заяви не позбавляє заявника права звернутися до суду з відповідним позовом у порядку позовного провадження і доводити вищевказані факти на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Отже, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду з підстав, передбачених частиною шостою статті 294 та частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційних скарг апелянтами сплачено судовий збір у розмірі 908,40 грн, який слід стягнути на їхню користь із заявника.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 24 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу та встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 чотирьох малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 залишити без розгляду.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 908 гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 908 гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_5 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 908 гривень 40 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 13 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Литвинюк

Судді: І. Н. Лисак

І. Б. Перепелюк