Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №211/9763/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4817/26 Справа № 211/9763/25 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 211/9763/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання – Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Бонацький Роман Петрович, на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2026 року, яке ухвалене суддею Ніколенко Д.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 січня 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є у спільній частковій власності, стягнення компенсації вартості частки транспортного засобу та припинення права власності на частку транспортного засобу.

Позов мотивовано тим, що 26.05.2025 у рамках виконавчого провадження №72164307 були проведені торги з реалізації майна боржника, а саме 1/2 частини легкового автомобіля марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 .

Відповідно до протоколу про проведенні електронні торги №638229 від 26.05.2025, переможцем вказаних торгів було визнано ОСОБА_1 .

29.05.2025 головним державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Грінченко О.Л. було видано акт про проведені електронні торги, який є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно.

07.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіального сервісного центру з метою проведення державної реєстрації вищезгаданої 1/2 частки спірного автомобіля. У результаті вказаного звернення ОСОБА_1 отримав відмову в реєстрації 1/2 частки спірного автомобіля з посилання на те, що для цього потрібен другий власник іншої 1/2 частки спірного автомобіля.

13.08.2025 з метою отримання інформації щодо порядку реєстрації автомобіля, який належить декільком фізичним особам адвокатом Бонацьким Р.П., в інтересах ОСОБА_1 , було підготовлено та направлено адвокатські запити до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м.Києві та Головного сервісного центру МВС.

15.08.2025 адвокатом Бонацьким Р.П. було отримано відповідь від Головного сервісного центру МВС на вищезгаданий адвокатський запит, відповідно до якої транспортні засоби, що належать декільком фізичним особам реєструється за присутності обох співвласників, або за присутності одного співвласника і наявності в нього письмової заяви іншого співвласника.

Іншим власником спірного автомобіля є відповідачка ОСОБА_2 , право власності якої підтверджується рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.02.2023 у справі № 211/4850/21.

Відповідачка чинить перешкоди ОСОБА_1 , а саме: самостійно користується та розпоряджається вказаним автомобілем, встановлює перешкоду в користуванні ним ОСОБА_1 , обмежує доступ ОСОБА_1 до вказаного автомобіля та не бажає відвідувати сервісний центр для його реєстрації. Крім того, ОСОБА_2 відмовляється офіційно зареєструвати спірний автомобіль у сервісному центрі МВС та/або надати відповідну нотаріальну заяву для того, щоб ОСОБА_1 зміг провести таку реєстрацію без неї.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду за захистом власних прав та інтересів з позовом до ОСОБА_2 щодо виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності та стягнення компенсації за половину вказаного автомобіля. Для стягнення компенсації половини вартості автомобіля, необхідною умовою є обґрунтування суми компенсації, що здійснюється на підставі транспортно-товарознавчої експертизи (оцінки).

Оскільки ОСОБА_1 не має доступу до згаданого автомобіля, провести таку оцінку ним самостійно із залученням експерта не вдається можливим, однак, в рамках виконавчого провадження №72164307 при підготовці до електронних торгів була проведена вищезгадана оцінка вартості 1/2 частини спірного автомобіля.

Довгинцівським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі було надано копію висновку про вартість арештованого транспортного засобу марки FORD FUSION, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Зазначає, що спірний автомобіль, який перебуває у спільній частковій власності сторін, є рухомим майном та одночасно неподільною річчю, а, відтак, спільне користування ним позивачем та відповідачкою є неможливим з огляду на їх особисті відносини.

При цьому, слід виходити з того, що правовий режим спільної власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

За таких обставин, вважає, що у суду наявні всі правові підстави для здійснення поділу зазначеного майна саме шляхом стягнення на користь позивача грошової компенсації 1/2 частини його вартості визначеної, відповідно до висновку про вартість арештованого транспортного засобу марки FORD FUSION, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Посилаючись на викладене, просив суд: здійснити поділ майна, що є у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділивши у особисту приватну власність ОСОБА_2 транспортний засіб марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 , у розмірі 138 287 гривень 00 копійок; припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку транспортного засобу марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 ; стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у справі.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 10 000 гривень 00 копійок.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Бонацький Р.П., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції не правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не в повній мірі дослідив наявні у справі докази та не дав їм належну оцінку, не правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив незаконне й необґрунтоване судове рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при розгляді справи було не правильно визначено предмет позову та у зв`язку з цим невірно встановлені межі доказування. Позов заявлено на підставі ч. 2 ст. 364 ЦК України, як вимогу про виділ частки зі спільного майна та стягнення компенсації у зв`язку з неподільністю автомобіля. Конструкція норми 364 ЦК України надає співвласнику скористатися правом на виділ своєї частки у спільному майні навіть за умови відсутності перешкод у користуванні цим майном з боку інших співвласників. Разом з тим, суд в оскаржуваному рішенні, як підставу для відмови у задоволенні позову, наводить «недоведеність позивачем чинення відповідачкою перепон у користуванні спільним майном». Отже, суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову) та безпідставно включив до предмета доказування по справі обставини, які не мають правового значення для вирішення спору про виділ частки зі спільного майна відповідно до ст. 364 ЦК України та стягнення компенсації.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та фактично не вирішив спір по суті заявлених вимог. Як убачається з матеріалів справи: позивач звернувся до суду з чітко визначеними вимогами про виділ частки зі спільного майна та стягнення компенсації у зв`язку з неподільністю автомобіля на підставі ч. 2 ст. 364 ЦК України; відповідачка заперечувала проти задоволення позову та просила суд відмовити у його задоволенні; відповідачка у межах судового розгляду не заявляла про визнання позову, не підтверджувала згоду на виплату компенсації (повністю та/або частково) та не пропонувала жодного способу врегулювання спору; відповідачка фактично бажала залишити автомобіль собі (це підтверджується відсутністю зустрічної вимоги про поділ автомобіля у протилежний спосіб, тобто шляхом передачі автомобіля у власність позивача і стягненням з нього на користь відповідачки грошової компенсації). Така процесуальна поведінка сторін об`єктивно свідчить про наявність між ними реального спору, оскільки одна сторона наполягає на припиненні свого права на частку у майні та отримання компенсації, тоді як інша сторона категорично заперечує проти цього та не заявляє зустрічних вимог щодо цього.

Крім вказаного, судом першої інстанції при розгляді даної справи не було враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, яка зауважувала, що не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоб врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі. Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою.

Наполягає на тому, що суд має вирішити переданий на його розгляд спір про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності саме тоді, коли сторони не домовилися про порядок такого виділу. Натомість, суд першої інстанції при розгляді даної справи фактично не розглянув позовні вимоги по суті та відмовив у задоволенні позову з підстав, які не пов`язані з реалізацією права співвласника на виділ його частки або отриманням компенсації.

Зазначає, що фактична поведінка сторін підтверджує, що спірні правовідносини від самого початку стосувалися саме виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності та стягнення компенсації, а не порядку користування майном чи усунення перепон у користуванні.

Можливість досудового врегулювання спору не обмежує право сторін на судовий захист та не перешкоджає вирішенню спору в судовому порядку.

Крім того, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не було враховано заявлені позивачем заперечення щодо витрат відповідача на правову допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідачка ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Максимов Р.І., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Банацького Р.П., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідачки ОСОБА_2 – адвоката Максимова Р.І., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що предметом даного позову є транспортний засіб - автомобіль марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 , який за рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.02.2023 у справі №211/4850/21 визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 : ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , також вказаним рішенням визнано за кожним окремо право власності на частину вказаного автомобілю. Рішення оскаржене, набрало законної сили 23.10.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108808513).

Отже, відповідно до рішення суду від 07.02.2023, відповідачка ОСОБА_2 є власником 1/2 частини спірного автомобілю, проте, перереєстрацію в сервісному центрі МВС відповідачкою зроблено не було, що, у свою чергу, не позбавляє її права власності на частку у спірному автомобілі.

Другим співвласником спірного автомобілю є позивач ОСОБА_1 , так як 26.05.2025 у рамках виконавчого провадження №72164307 були проведені торги з реалізації майна боржника ОСОБА_4 , а саме 1/2 частини легкового автомобіля марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 . Відповідно до протоколу про проведені електронні торги №638229 від 26.05.2025, переможцем вказаних торгів було визнано ОСОБА_1 . 29.05.2025 головним державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Грінченко Оленою Леонідівною було видано Акт про проведені електронні торги.

07.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіального сервісного центру з метою проведення державної реєстрації вищезгаданої 1/2 частки спірного автомобіля, але отримав відмову в реєстрації 1/2 частки спірного автомобіля з посилання на те, що для цього потрібен другий власник іншої 1/2 частки спірного автомобіля.

13.08.2025 з метою отримання інформації щодо порядку реєстрації автомобіля, який належить декільком фізичним особам адвокатом Бонацьким Р.П. в інтересах ОСОБА_1 було підготовлено та направлено адвокатські запити до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м.Києві та Головного сервісного центру МВС.

15.08.2025 адвокатом Бонацьким Р.П. було отримано відповідь від Головного сервісного центру МВС, відповідно до якої транспортні засоби, що належать декільком фізичним особам реєструється за присутності обох співвласників, або за присутності одного співвласника і наявності в нього письмової заяви іншого співвласника.

18.08.2025 адвокатом Бонацьким Р.П. було отримано відповідь від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві, в якому зазначено, що другим власником спірного автомобіля є відповідачка - ОСОБА_2 .

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08.07.2025 скасовано заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2021 року у справі № 211/4850/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом скасування арешту та заборони зняття з обліку та перереєстрації на автомобіль марки Ford Fusion, чорного кольору, 2015 року випуску, об`єм двигуна 2488, державний номерний знак НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 від 12.05.2021 року, зареєстрованого за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поділ майна, що є у спільній частковій власності - легкового автомобіля марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 , стягнення компенсації вартості частки транспортного засобу та припинення права власності на частку транспортного засобу, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено факту чинення відповідачкою перепон у користуванні позивачем спільним майном, та суду не надано доказів того, що відповідачка відмовляється звертатися до сервісного центру МВС для реєстрації спірного автомобілю. Суд зазначив, що відповідачка намагалася урегулювати спір мирним шляхом, звернувшись до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову в межах цивільної справи №211/4850/21 ще до подання позову до суду, тобто спір можна було вирішити ще до подання позову до суду. Наведені факти свідчать, що саме дії позивача призвели до неможливості врегулювання спору у досудовий спосіб, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною першою статті 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, регулюються статтею 364 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

У справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20), від 07 квітня 2021 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-11187св20), від 18 травня 2021 року у справі № 725/3818/19 (провадження № 61-11831св20).

Отже, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду з позовом на підставі статті 364 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 зауважувала, що не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоб врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі. Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою.

З матеріалів справи вбачається, що сторони є співвласниками автомобіля марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 .

При цьому, позивачеві ОСОБА_1 належить 1/2 частка у неподільному майні – автомобілю марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 , яке перебуває у користуванні власниці іншої 1/2 частки цього майна – відповідачки ОСОБА_2 , спільне користування майном є неможливим, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації вартості його частки у такому майні та залишення транспортного засобу у власності відповідачки ОСОБА_2 .

Висновки суду першої інстарнції про відсутність порушеного права позивача є безпідставними, оскільки відповідачка не надала доказів можливості спільного користування сторонами спірним транспортним засобом, й судом теж не зазначено у який спосіб сторони мають спільно користуватися неподільною річчю.

Щодо визначення судом розміру грошової компенсації вартості частки позивача у праві на автомобіль.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зауважено, що вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Слід зазначити, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно Висновку від 20 березня 2025 року про вартість арештованого транспортного засобу марки FORD FUSION, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ,який є чинним протягом шести місяців з дати оцінки, вартість транспортного засобу складає 276 574 грн (а.с. 34).

Відповідачкою ОСОБА_2 , у користуванні якої перебуває транспортний засіб, вказана вартість автомобіля не спростована, власний висновок суду не наданий, як і не заявлено клопотання про проведення судової авто-товарознавчої експертизи, у зв`язку з чим колегія суддів приймає як належний та допустимий доказ Висновок від 20 березня 2025 року, який був чинним станом на день подання позову.

За такого, на користь позивача слід стягнути 1/2 частину вартості автомобіля, що становить 138 287 грн.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обстави, колегія суддів стягує з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати, понесені ним при поданні позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 9 659,51 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог, що становить по 1 514 грн., з кожної.

Крім того, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі, судові витрати, понесені стороною відповідача на професійну правничу допомогу, відшкодуванню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем ОСОБА_1 , як стороною на користь якого ухвалено судове рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робітта їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Встановлено, що 08 серпня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Бонацьким Р.П. був укладений Договір про надання правничої допомоги №08/08/25

Відповідно до п. 6.1. вказаного договору, за надану правничу допомогу відповідно до п.1.1 даного Договору клієнт сплачує адвокату гонорар, який визначається у додатках до цього Договору.

Згідно з п. 6.5. вказаного договору, детальний перелік послуг, а також розмір і порядок оплати клієнтом адвокату гонорару та фактичних витрат пов`язаних із виконанням даного Договору, окремо обумовлюється сторонами та може визначатися додатковою(ми) угодами/додатками до даного Договору.

08.02.2026 року між ОСОБА_1 та адвокатом Бонацьким Р.П. був укладений Додаток №2 до Договору про надання правничої допомоги №08/08/25, щодо підготовки та подання апеляційної скарги на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2026 року по справі №211/9763/25, а також представництво адвокатом інтересів клієнта по даній справі в суді.

Відповідно до п. 2 Додатку №1 до Договору про надання правничої допомоги №08/08/25, сторони визначили, що розмір гонорару за надання правничої допомоги щодо підготовки та подання позовної заяви складає 14 500 гривень.

Відповідно до п. 3 Додатку №2 до Договору про надання правничої допомоги №08/08/25, сторони визначили, що розмір гонорару за надання правничої допомоги щодо підготовки та подання апеляційної скарги, відповіді на відзив, заперечень, клопотань, заяв та інших процесуальних документів по визначеній в п. 1 даного Додатку №2 справі складає 11000 гривень.

Згідно з п. 4 Додатку №2 до Договору про надання правничої допомоги №08/08/25, розмір гонорару за надання правничої допомоги щодо представництва інтересів клієнта в судах України будь-якої інстанції по справі визначеній в п. 1 даного Додатку №2 складає 2500 гривень за прибуття адвоката в одне судове засідання. Сторони погодили, що у випадку прибуття адвоката в судове засідання та перенесення судового розгляду на іншу дату з причин незалежних від адвоката, таке прибуття вважається фактично виконаною роботою адвоката та підлягає оплаті у сумі згідно даного пункту.

Надання адвокатом Бонацьким Р.П. правничої (правової) допомоги позивачеві підтверджується Актом приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги №2 від 15 лютого 2026 року до Договору про надання правової допомоги №08/08/25 від 08 серпня 2025 рокує

Факт оплати позивачем витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 11 000 гривень підтверджується Платіжною інструкцією P24A5507717676D2745.

Разом з тим, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Отже, позивачем підтверджено судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 500 грн.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у повній мірі відповідають критеріям розумності, співмірності та справедливості, а тому відсутні підстави для зменшення цього розміру.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Бонацький Роман Петрович, – задовольнити.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2026 року – скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є у спільній частковій власності, стягнення компенсації вартості частки транспортного засобу та припинення права власності на частку транспортного засобу – задовольнити.

Здійснити поділ майна, що є у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділивши у особисту приватну власність ОСОБА_2 транспортний засіб марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 у розмірі 138 287 (сто тридцять вісім тисяч двісті вісімдесят сім) гривень 00 копійок.

Припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку транспортного засобу марки FORD, модель FUSION, колір чорний, 2015 року випуску, vin НОМЕР_1 , ДНЗ: НОМЕР_2 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору у розмірі 9 659 (дев?ять тисяч шістсот п?ятдесят дев?ять) гривень 51 (п?ятдесят одна) копійка.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 25 500 (двадцять п?ять тисяч п?ятсот) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: