Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №755/23779/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/23779/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіна Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

У С Т А Н О В И В :

10 листопада 2025 року ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_3 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що 20 грудня 2013 року позивач перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 .

20 грудня 2021 року шлюб між сторонами розірвано.

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 12 квітня 2024 року визнав за ОСОБА_1 право особистою приватної власності на 91,55%, що становить 1831/2000 частки, квартири АДРЕСА_2 .

У вказаному рішенні встановлено, що грошові кошти в сумі 536 250,00 грн належали ОСОБА_1 особисто, оскільки були набуті нею на підставі продажу особистого та спадкового майна.

Позивач вказує, що ціна квартира складала 585 750,00 грн, тому 49 500,00 грн не була підтверджена особистою або сумісною власністю сторін в процесі розгляду справи.

З урахуванням зазначеного 8,45 % (169/2000) частки квартири залишаються у спільній сумісній власності подружжя.

Позивачка зазначає, що грошові кошти в сумі 49 500,00 грн були заявлені в позові як сума грошових коштів, яка надана відповідачем для придбання квартири.

Позиція позивачки у справі № 755/4398/23 була пов`язана з бажанням ОСОБА_1 у такий спосіб повернути грошові кошти, які вона отримала від матері ОСОБА_2 в подарунок, оскільки останній вимагав сплатити йому грошові кошти в обмін на припинення права власності у спірній квартирі та залишення квартири.

Звертає увагу, що у справі № 755/4398/23 суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання 8,45 % (169/2000) частки спірної квартири з підстав не надання сторонами жодного доказу щодо отримання у особисту власність грошових коштів ОСОБА_2 для купівлі квартири.

Вказує, що ОСОБА_1 отримано доказ про те що 10 грудня 2013 року вона отримала 500 000,00 рублів, що станом на 01 грудння 2013 року складало 121 600,00 грн, в подарунок від ОСОБА_4 які було витрачено на придбання квартири.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить суд визнати особистою приватною власністю 8,45 %, що становить 169/2000 частки квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 .

На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Повідомлення відповідача здійснювалось шляхом викладення оголошення на офіційному веб - сайті суду.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, як це передбачено статті 279 ЦПК України.

На підставі частини першої статті 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За наведених обставин, у відповідності до вимог частини першої статті 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що Дніпровський районний суд міста Києва рішенням

від 12 квітня 2024 року у справі № 755/4398/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право особистою приватної власності на 91,55%, що становить 1831/2000 частки, квартири АДРЕСА_2 .

У справі № 755/4398/23 встановлено, що:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 12 червня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 грудня 2021 у справі № 755/12374/21.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 належала 1\2 частки квартири АДРЕСА_3 . Співвласником 1\2 зазначеної квартири був ОСОБА_5 ..

20 грудня 2013 року за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 14 лютого 1995 року Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва та свідоцтва про право на спадщину за законом № 3-1128, виданого 12 листопада 2012 року державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Дашко Ю. О. було зареєстровано право спільної часткової власності на 1\2 частки квартири АДРЕСА_3 .

Заявою від 20 грудня 2013 року приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Захарченко В. В., ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було стверджено, що квартира під номером АДРЕСА_3 , є їх особистою приватною власністю, оскільки набута в результаті приватизації та успадкування, і осіб, які б могли порушити питання про визнання за ними права власності на зазначену квартиру, в тому числі відповідно до статей 62, 74 та 97 Сімейного кодексу України, немає.

20 грудня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_7 , укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Захарченко В. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований у реєстрі за № 1629, за яким ОСОБА_5 та ОСОБА_1 передали у власність, а ОСОБА_7 прийняв у власність трикімнатну квартиру під номером АДРЕСА_3 , та зобов`язався сплатити за неї встановлену в договорі грошову суму.

За положень п. 2.1 Договору купівлі-продажу квартири від 20 грудня 2013 року, вартість квартири становить 1 072 500,00 грн.

20 грудня 2013 року між продавцем ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Захарченко В. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований у реєстрі за № 1632, за яким ОСОБА_8 передала у власність, а ОСОБА_1 прийняла у власність двокімнатну квартиру під номером АДРЕСА_2 , та зобов`язалася сплатити за неї встановлену в договорі грошову суму.

За положень п. 2.1 Договору купівлі-продажу квартири від 20 грудня 2013 року, вартість квартири становить 585 750,00 грн.

20 грудня 2013 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири № 1632 від 20 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Як убачається із платіжного доручення № 3 від 20 грудня 2013 року, ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_8 було перераховано грошові кошти у розмірі 585 750,00 грн. з призначенням платежу: «перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця згідно договору купівлі-продажу № 1632 від 20 грудня 2013 року, адреса: АДРЕСА_4 ».

У справі № 755/4398/23 суд дійшов до висновку, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 є визнання права власності останньої на 91,55 % (1831/2000) частки в квартирі АДРЕСА_2 , літера А, оскільки під час судового розгляду позивачкою було доведено належними та достатніми доказами про те, що нею було внесено за придбання спірної квартири частину грошових коштів, отриманих від відчуження майна, що належало позивачці на праві особистої приватної власності, та яке в розуміння статті 57 СК України є особистою приватною власністю дружини, та така частка у спірній квартирі складає 91,55 % (1831/2000) квартири АДРЕСА_2 .

Згідно виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 відкритого в АТ «МР Банк» 16 грудня 2013 року надійшли грошові кошти в сумі 500 000,00 рублів, що еквівалентно 121 600,00 грн.

Згідно виписки з Міжародного резервного банку 10 грудня 2013 року ОСОБА_4 перерахувала на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 500 000,00 рублів. Деталі операції: дарування нерезиденту.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

За загальним підходом, закріпленим у статті 60 Сімейного кодексу України

(далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Звідси стаття 60 СК України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною першою статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17 (провадження

№ 61-252св17), зроблено висновок, що: «статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від начал рівності часток подружжя у праві спільної власності. По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування».

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19)).

Відповідно до пункту 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до частин 4, 5 статті 719 ЦК України договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

Договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У справі № 755/4398/23 свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показала, що позивачка є її онукою, а відповідач є колишнім чоловіком її онуки. Вони прожили 10 років та розійшлись. Шлюб зареєстрували вже коли були діти. Відповідач не працював, погано відносився до дітей. У спірній квартирі він і проживає, проте відношення до неї не має ніякого. У 2012 році померла мама позивачки, тоді влітку вони зареєстрували шлюб. В 2013 році придбали квартиру. Відповідач майже не працював, не допомагав. Допомагали його батьки, але ОСОБА_10 просила їх цього не робити, оскільки він тоді розслаблявся і не хотів нічого робити. ОСОБА_10 з братом продали квартиру на ОСОБА_11 за 130 000 доларів. Розподіл відбувся по 60 000 доларів кожному та 10 000 доларів на оформлення правочину продажу квартири. Брат придбав квартиру за 60 000 доларів, проте ОСОБА_10 не вистачало і допомогли батьки відповідача, надавши 10 000 доларів. Особистих коштів у подружжя для купівлі квартири не було, лише ОСОБА_10 від продажу спадкового майна, де подружжя раніше і жило. Вказала, що була присутня в нотаріальній конторі, була з дитиною, де була також ОСОБА_10 , а ОСОБА_12 у той час гроші рахував. Коли ОСОБА_10 і ОСОБА_12 розійшлись, то він вимагав повернути 10 000 доларів, які його батьки дали на купівлю квартири.

Виходячи з встановлених обставин грошові кошти в сумі сумі 500 000,00 рублів, що еквівалентно 121 600,00 грн та перераховані 10 грудня 2013 року матір`ю відповідача ОСОБА_4 на рахунок ОСОБА_1 були витрачені на придбання спірної квартири.

Разом з тим вказані кошти не є особисими коштами ОСОБА_1 а надані подружжю з конкретною метою а саме купівлі спірної квартири, яких не вистачало ОСОБА_1 після продажу спадкового майна.

Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Оцінивши у справі докази що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя є необгрунтованим, та таким що не підлягає задоволенню, оскільки позивач не довела що отримані грошові кошти в сумі 500 000,00 руб отримані від матері відповідача є її особистою власністю.

Відповідно до статті 141 ЦК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 57, 60, 61, 63, 717 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 14 квітня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 );

Відповідач - ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ).

С у д д я