Вирок від 13 квітня 2026 р. у справі №754/3393/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кп/754/720/26

Справа№754/3393/26

Вирок

Іменем України

14 квітня 2026 року

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №12026100030000062 від 14.01.2026 року, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чимішлія, Республіки Молдова, молдована, громадянина Республіки Молдова, з середньою освітою, офіційно не одруженого, без місця реєстрації на території України та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,

за участю сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 ,

представника потерпілого: не з`явилась,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 ,

перекладача: ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

І. ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ, ВИЗНАНОГО СУДОМ ДОВЕДЕНИМ (місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінальних правопорушень, форма вини і мотиви кримінальних правопорушень)

У ОСОБА_3 у невстановлений досудовим розслідуванням час, дату та місці, виник протиправний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану, який введено з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та неодноразово продовжувався, останній раз Указом Президента України від 12.01.2026 №40/2026 строком на 90 діб.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, 14.01.2026 приблизно о 01 год. 00 хв. ОСОБА_3 , знаходячись у публічно доступному місці, а саме «Пункт незламності», що знаходиться в приміщенні школи І-ІІІ ступенів №282 Деснянського району міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Миколи Закревського, 65-А, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, протиправно з корисливих мотивів, впевнившись, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, та його дії є таємними для оточуючих, переконавшись, що в приміщенні на цей час нікого немає, таємно, в умовах воєнного стану, викрав чуже майно, що належить школі І-ІІІ ступенів №282 Деснянського району міста Києва, а саме: зарядну станцію «EcoFlow RIVER2 МAX» S/N:R611ZEB6XG8N0852, вартістю 17166 гривень, 67 копійок.

Після чого, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_3 , утримуючи викрадене майно при собі, приблизно о 02 год. 15 хв., з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому майнову шкоду в розмірі 17166 гривень 67 копійок.

ІІ. СТАТТІ (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Вищезазначені дії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кваліфікуються судом за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка) вчинене в умовах воєнного стану.

ІІІ. ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Допитаний в судовому засіданні, за участю перекладача з румунської мови на українську та з української мови на румунську - ОСОБА_6 , володіння мовою якого підтверджується дипломом від 20.01.2005 № 4974, виданим Університетом Крайова Міністерства освіти і науки Румунії, обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винним, щиро розкаявся і підтвердив вищеописані встановлені судом обставини справи.

Так, ОСОБА_3 повідомив, що приблизно 14.01.2026, точний час не пам`ятає, прийшов до школи №282, щоб підзарядити свої мобільні пристрої, під час зарядки мобільних пристроїв у нього виник злочинний умисел на викрадення зарядної станції, щоб використовувати її для власних потреб, оскільки вдома у нього також не було електроенергії. Переконавшись, що в приміщенні школи №282 нікого немає, за ним ніхто не спостерігає, він узяв зарядну станцію та залишив місце вчинення злочину. В подальшому до його помешкання прийшли працівники поліції, яким він добровільно видав зарядну станцію та зізнався у вчиненому.

Обвинувачений щиро жалкує про вчинене та просить суворо не карати. Просить суд врахувати, що проживає в цивільному шлюбі із жінкою, яка на даний час перебуває у стані вагітності. Також повідомив, що працює, хоча й не офіційно, на будівництві.

Показання обвинуваченого є логічними і послідовними та не залишають суду «розумного сумніву» щодо їх правдивості та відповідності встановленим обставинам кримінального провадження.

Суд вважає недоцільним дослідження доказів стосовно всіх обставин справи, які ніким не оспорюються, проти цього не заперечують учасники судового розгляду, обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, учасникам судового розгляду роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях "Ірландія проти Сполученого Королівства" від 18 січня 1978 року, "Коробов проти України" від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, з точки зору належності та допустимості, суд приходить до висновку про те, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження, та його дії вірно кваліфіковано за ч.4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), в умовах воєнного стану.

ІV. ПОКАРАННЯ

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, санкцією ч.4 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Відповідно до встановлених обставин, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке за класифікацією, визначеною ст. 12 КК України, є тяжким злочином.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає - щире каяття, яке полягає, зокрема, у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки, викрадене майно повернув, просив у потерпілого вибачення.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до даних про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , він раніше не судимий, має середню освіту, неодружений, але проживає із жінкою в цивільному шлюбі, офіційно не працевлаштований, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, але перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом з 11.08.2025 діагноз: Розлади психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю Стан відміни, за місцем проживання характеризується посередньо, на території України реєстрації не має.

З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 покарання, яке необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів у виді позбавлення волі, в межах встановлених у санкції відповідної статті особливої частини КК України.

Крім того, суд враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не має місця реєстрації в Україні, але давно проживає на території України, проживає із жінкою, яка перебуває у стані вагітності; працює, хоча й не офіційно; на обліку у лікаря психіатра не перебуває, але перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом з 11.08.2025 діагноз: Розлади психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю Стан відміни, за місцем проживання характеризується посередньо. Суд також враховує, що кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_3 вперше, а також думку представника потерпілого, яка у письмовій заяві зазначила, що майнових претензій до обвинуваченого не має.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за його поведінкою уповноваженим органом з питань пробації за місцем його проживання, а тому на підставі ст. 75 КК України звільняє його від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1-2 ч. 1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, адже втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Верховний Суд у своїй постанові від 16 серпня 2018 року (справа № 183/163/14, провадження № 51-3549 км18) зазначив, що системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

На переконання суду, виправлення ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства, а призначення будь-якого іншого виду покарання не сприятиме досягненню мети, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам, регламентованим ст. 65 цього кодексу.

V. МОТИВИ УХВАЛЕННЯ ІНШИХ РІШЕНЬ

Відповідно до ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Питання з речовими доказами суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Згідно з ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

У даному кримінальному провадженні документально підтверджені витрати на залучення експертів становлять 6239 гривень 80 копійок, які включають в себе вартість складання експертами таких висновків: висновок експерта судової дактилоскопічної експертизи №СЕ-19/111-26/4248-Д від 29.01.2026 року на суму 4457 гривень 00 копійок, за проведення судової товарознавчої експертизи (висновок експерта) №СЕ-19/111-26/4271-ТВ від 28.01.2026 на суму 1782 гривні 80 копійок.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експертів у сумі 6239 гривень 80 копійок.

Заходи забезпечення в кримінальному провадженні не застосовувались.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368, 370, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.4 ст. 185 КК України і призначити йому покарання у виді 5 /п`яти/ років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 /один/ рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до вимог ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 6239 гривень 80 копійок витрат на залучення експертів.

Речові докази:

- один слід папілярного узору; копію видаткової накладної № 364867 від 18.12.2024 на зарядну станцію на 1 арк.; копію додатку № 1 до договору № 130 від 16.12.2024 на 1 арк.; копію коробки від зарядної станції на 1 арк. - зберігати при матеріалах кримінального провадження;

-зарядну станцію «EcoFlow RIVER2 МAX» S/N:R611ZEB6XG8N0852 із кабелем живлення, який було передано на відповідальне зберігання представнику потерпілого - ОСОБА_7 , - залишити за належністю власнику: школі І-ІІІ ступенів №282 Деснянського району міста Києва, юридична адреса: 02232, місто Київ, вул. Закревського, 65-А, ідентифікаційний код 01488067.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.

Суддя: ОСОБА_1