Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №140/7706/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/7706/24 пров. № А/857/27181/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року, прийняте суддею Денисюком Р.С. у м. Луцьку, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (надалі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі – ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач-2), Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (надалі – ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач-3) про визнання бездіяльності протиправною щодо не зарахування періодів роботи до страхового стажу та зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 25.07.1983 по 30.07.1984 поваром 4 розряду в столові № 7 станції Котлас Сольвичегородського відділення Північної залізниці рсфср.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії від 18 липня 2024 № 032550007799. Зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області провести перерахунок страхового стажу, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25.07.1983 по 30.07.1984 в «Отдел рабочего снабжения ст. Котлас Сольвичегодского отделения Северной железной дороги». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Записи про періоди роботи позивача в рф, виконані в трудовій книжці, засвідчені відтиском печатки закладу та підписом посадової особи, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Запорізькій області подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що період роботи з 25.07.1983 по 30.07.1984 не зарахований до страхового стажу, оскільки відсутній рік наказу про звільнення з роботи.

Також не зараховано періоди згідно довідок №7309/СИЗ НАН від 04.07.2024, №7308/СИЗ НАН від 04.07.2024, оскільки такі довідки видані організацією, яка знаходиться на території російської федерації.

Апелянт звертає увагу на те, що документи, необхідні для призначення пенсії, про стаж роботи по 31 грудня 1991, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961.

Суд не врахував, що в умовах воєнного стану видані в цих державах документи приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Враховуючи, що на дату досягнення віку 60 років позивачка мала 29 років 05 місяців 12 днів підтвердженого необхідними документами страхового стажу проти необхідних 31 року, відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

У відзиві сторона позивача заперечує доводи апеляційної скарги та вважає судове рішення законним і обгрунтованим.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.06.2024 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 18.06.2024 № 032550007799 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Крім того, згідно із цим рішенням загальний страховий стаж позивача складає 26 років 05 місяців 12 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи: з 25.07.1983 по 30.07.1984 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в записі № 3 вказана неповна дата наказу про звільнення (відсутній рік). Для зарахування запропоновано надати уточнюючу довідку, видану на підставі первинних документів (а.с. 10).

10.07.2024 позивач, додавши уточнюючі довідки, повторно звернулась до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії.

Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 18.07.2024 № 032550007799 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого Законом № 1058-IV. Згідно із цим рішенням загальний страховий стаж позивача складає 29 років 05 місяців 12 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 25.07.1983 по 30.07.1984, згідно записів трудової книжки, оскільки відсутній рік наказу про звільнення з роботи. Також не зараховано періоди згідно довідок № 7309/СИЗ НАН від 04.07.21024, № 7308/СИЗ НАН від 04.07.2024 та № 7311/СИЗ НАН від 04.07.2024. Водночас зазначено, що з 01.01.2023 припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Пенсії громадянам, які проживали, працювали на території рф, призначаються на умовах, визначених Законом № 1058-IV. При цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території ррфср по 31.12.1991.

23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах по Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з рф дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифіковано Законом від 10.11.1994 № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.199, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1987 і ратифіковано Законом від 03.03.1998 № 140/98-ВР. Документи, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений (а.с.16-17).

Законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі як і раніше - Закон №1058-IV).

Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017.

Починаючи з 1 січня 2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 по 31 грудня 2024 - не менше 31 року. Починаючи з 1 січня 2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 по 31 грудня 2024 - не менше 31 року.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Згідно із записами трудової книжки позивача ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) (а.с. 9) позивач у період 25.07.1983 по 30.07.1984 працювала поваром 4 розряду столової № 7 у ОРС «Сольвичегодского отделения Северной железной дороги» запис №№2-3.

Записи про періоди роботи позивача в рф, виконані в трудовій книжці, засвідчені відтиском печатки закладу та підписом посадової особи, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

Однак, запис про звільнення не містить року наказу про звільнення з роботи.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до пункту п.2.4 зазначеної вище Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.27 Інструкції №58 передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Суд зазначає, що в силу пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Отже, трудовою книжкою позивача, підтверджується факт роботи позивача у період з 25.07.1983 по 30.07.1984, яка працювала поваром 4 розряду столової № 7 у ОРС «Сольвичегодского отделения Северной железной дороги» запис №№2-3.

Колегія суддів зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані у оскаржуваному рішенні обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Щодо відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, то апеляційний суд вважає таке покликання необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача, а тому такі обставини як повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України та військова агресія по відношенню до громадян України, не може бути підставою для відмови пенсійним органом у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування документів з російської федерації.

Таким чином, оскільки позивач працювала у російській федерації в той час, коли Угода була чинною, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом від 10.11.1994 № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом від 03.03.1998 № 140/98-ВР.

Крім того, підставою неврахування апелянтом періоду роботи позивача з 25.07.1983 по 30.07.1984, який підтверджено довідками 04.07.2024 № 7309/СИЗ НАН, №№ 7308/СИЗ НАН, № 7311/СИЗ НАН виданими позивачу, є відсутність проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Разом з тим, статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 та ратифіковану Законом України «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» встановлено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача, що враховується для призначення пенсії за віком періоди роботи з 25.07.1983 по 30.07.1984.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів не надає оцінки судовому рішенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №140/7706/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

Т. І. Шинкар