Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №380/8909/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/8909/25 пров. № А/857/29949/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, прийняте суддею Мартинюком В.Я. у м. Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач) звернувся з позовом до ГУ ПФУ у Львівській області (далі – відповідач 1), ГУ ПФУ у Полтавській області (далі – відповідач 2) про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років;

- зобов`язання призначити пенсію за вислугою років відповідно до п. «є» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788), зарахувавши до спеціального страхового стажу період навчання з 30.07.1991 до 30.06.1992.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Полтавській області від 11.04.2025 №134650025225 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за вислугу років згідно пункту «є» статті 55 Закону №1788, з урахуванням правової оцінки, наданої судом; визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Полтавській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років; зобов`язано ГУ ПФУ у Полтавській області призначити пенсію за вислугою років відповідно до п. «є» ст. 55 Закону №1788, що діяла до 01.04.2015. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Суд зазначив, що з 04.06.2019, тобто для ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04.06.2019 №2-р/2019 положення п. «є» ст. 55 Закону №1788 слід застосовувати у редакції, що діяла до 01.04.2015.

Аналізуючи вищезазначені правові норми законодавства, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України, суд вважав, що особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має не менше 20 років стажу роботи у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Суд зазначив, що загальний страховий стаж позивача станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії становить 24 роки 02 місяці та 15 днів, а також спеціальний стаж роботи - 06 років 05 місяців 00 днів, який є достатнім для призначення пенсії відповідно до положень п. «є» ст.55 вказаного Закону, що діяла до 01.04.2015.

Щодо зарахування позивачу до спеціального страхового стажу період його навчання з 30.07.1991 до 30.06.1992, то із копій трудових книжок позивача, які надані до матеріалів справи, відсутні будь які записи його навчання за спірний період, як це передбачено Порядком №637.

Суд зазначив, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував таке питання за заявою заявника, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Полтавській області, який приймав остаточне спірне рішення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ у Полтавській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що аналіз документів, наданих ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугу років показує, що загальний страховий стаж на дату звернення становить 24 роки 02 місяці 15 днів. Спеціальний стаж роботи, що дає право для призначення дострокової пенсії за вислугу років згідно пункту «є» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» становить 06 років 05 місяців 00 днів.

До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1991 по 30.06.1992 відповідно до довідки від 27.01.2025 № 111, виданої Львівським державним університетом фізичної культури ім. Івана Боберського, оскільки відсутня інформація про закінчення навчання та присвоєння кваліфікації.

До загального страхового стажу не зараховано періоди ведення підприємницької діяльності з 01.01.2010 по 31.03.2010, з 01.10.2023 по 30.04.2024, з 01.06.2024 по 31.03.2025, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків та з 01.04.2005 по 31.07.2005, з 01.02.2009 по 28.02.2009, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані про суми заробітної плати та сплачені страхові внески за вищезазначений період.

У зв`язку з відсутністю на 11.10.2017 необхідного страхового стажу роботи (25 років), підтвердженого в установленому законодавством порядку управлінням прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за вислугу років згідно пункту «є» статті 55 Закону №1788.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в позові.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу погоджується із рішенням суду першої інстанції, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що загальний страховий стаж позивача становить 24 роки 02 місяці та 15 днів, а спеціальний стаж роботи, що дає право для призначення пенсії за вислугу років згідно із пунктом «є» статті 55 Закону №1788 становить 06 років 05 місяців 00 днів.

З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся з заявою від 03.04.2025 до територіальних органів Пенсійного фонду України про призначення/перерахунку пенсії.

За принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення від 11.04.2025 за №134650025225 про відмову ОСОБА_1 в призначені дострокової пенсії за вислугу років згідно пункту «є» статті 55 Закону №1788.

В даному рішенні зазначено, що аналіз документів, наданих гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для призначення пенсії за вислугу років показує, що загальний страховий стаж на дату звернення становить 24 роки 02 місяці 15 днів. Спеціальний стаж роботи, що дає право для призначення дострокової пенсії за вислугу років згідно із пунктом «є» статті 55 Закону №1788 становить 06 років 05 місяців 00 днів. До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1991 до 30.06.1992 відповідно до довідки від 27.01.2025 №111, виданої Львівським державним університетом фізичної культури ім.Івана Боберського, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації та закінчення повного навчального курсу. До загального страхового стажу не зараховано періоди ведення підприємницької діяльності з 01.01.2010 по 31.03.2010, з 01.10.2023 по 30.04.2024, з 01.06.2024 по 31.03.2025, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані про суми заробітної плати та сплачені страхові внески за вищезазначений період. Управлінням прийнято рішення: відмовити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні дострокової пенсії за вислугу років згідно пункту «є» статті 55 Закону №1788, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи на 11.10.2017, 25 років, підтвердженого в установленому законодавством порядку.

Будь-яких інших підстав для відмови у призначенні пенсії за вислугу років позивачу у тексті оскарженого рішення пенсійний орган не виклав.

При цьому, відповідачем в оскаржуваному рішенні жодним чином не заперечувалось щодо загального страхового стажу, який становить 24 роки 02 місяці 15 днів та щодо спеціального стажу роботи, що дає право для призначення дострокової пенсії за вислугу років згідно із пунктом «є» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який становить 06 років 05 місяців 00 днів.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) та Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (надалі як і раніше - Закон №1788).

Відповідно до ст. 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно ст. 52 Закону № 1788 право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, спортсмени відповідно до п. «є» ст. 55 Закону № 1788.

Пунктом «є» ст. 55 Закону № 1788 (в редакції, чинній до 01.04.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 20 років - у порядку, який визначається КМ України, незалежно від віку.

Однак, Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності з 01.04.2015, п. «є» ст. 55 Закону № 1788 (надалі - Закон № 213-VIII) викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 25 років - у порядку, який визначається КМ України, незалежно від віку.

У подальшому, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. а ст. 54, ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII ( далі - Закон № 911-VIII).

Приймаючи вказане Рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у п. «є», «ж» ст. 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.1, 3, ч.3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення, тобто з 04.06.2019.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «є» ст. 55 Закону №1788 необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII, тобто, позивач з 04.06.2019 наділений правом на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності загального стажу роботи 20 років.

Водночас, Порядком призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України, затверджений постановою КМ України від 12.10.1992 №583 (надалі як і раніше - Порядок № 583), передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються спортсменам, які мають особливі заслуги перед фізкультурним рухом, - заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу при стажі роботи не менше 25 років і перебуванні в складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з урахуванням того, що на момент виникнення спірних відносин при призначенні пенсії позивача повинні застосовуватись норми п. «є» Закону №1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII, таким же чином повинні застосовуватись і положення п. 1 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України, затвердженого постановою №583, щодо загального стажу роботи - не менше 20 років.

Відповідно до п. 1 Порядку №583 до стажу роботи зараховується перебування вказаних осіб у складі збірних команд України, а також інші види діяльності, передбачені Законом № 1788 .

Згідно п. 4 Порядку №583 стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, обчислюється на підставі трудової книжки та інших документів, що підтверджують перебування в складі збірних команд України, а також у разі наявності звання заслуженого майстра спорту або майстра спорту міжнародного класу. Пенсії за вислугу років призначаються і виплачуються за умови вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.

Аналізуючи наведені норми, слід прийти до висновку, що право на пенсію за вислугу років мають спортсмени (заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд) за наявності загального стажу роботи не менше 20 років незалежно від віку або перебування в складі збірних команд України не менше 6 років за умови вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має загальний страховий стаж 24 роки 02 місяці та 15 днів, а також спеціальний стаж роботи - 06 років 05 місяців 00 днів, який є достатнім для призначення пенсії відповідно до положень п. «є» ст.55 Закону №1788, що діяла до 01.04.2015, а тому спірне рішення про відмову в призначенні пенсії є протиправним.

Наведене не спростовано апелянтом, що вказує на протиправність рішення ГУ ПФУ у Полтавській області №134650025225 від 11.04.2025 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «є» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів не надає оцінки судовому рішенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №380/8909/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш