Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №600/4838/24-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/4838/24-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір В.О.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

14 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 травня 2024 року №Ф-114364-56У та зобов`язав Головне управління ДПС у Чернівецькій області виключити з інтегрованої картки платника податків заборгованість (недоїмку) ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску як фізичної особи-підприємця.

У задоволенні іншої частини позову суд відмовив.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянтом відзначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 24.06.1996 року.

18.09.2024 позивач в приміщенні Другого відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції отримав копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17 травня 2024 року №Ф-114364-56У в сумі 37788,74 грн.

23.09.2024 року представником позивача на адресу ГУ ДПС України в Чернівецькій області направлено скаргу №440/2306 на вищевказану вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Рішенням ГУ ДПС України в Чернівецькій області від 09.10.2024 №30317/6/99-00-06-02-01-06 у задоволенні скарги позивача відмовлено.

У даному рішенні податковим органом зазначено, що згідно даних інтегрованої картки платника, загальна сума заборгованості станом на 30.04.2024 становила 37788,74грн, яка виникла у зв`язку з несплатою нарахувань єдиного соціального внеску за 2017 рік та щоквартальних нарахувань за І - IV квартали 2018 року, І — IV квартали 2019 року та І - IV квартали 2020 року. На підставі цих даних ГУ ДПС у Чернівецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2024 №Ф-114364-56, яка направлена на адресу скаржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрихкодовий ідентифікатор 0600922474084). Зазначене поштове відправлення 18.06.2024 повернуто за зворотною адресою з відміткою Укрпошти "за закінченням терміну зберігання". Таким чином, вищезазначена вимога вважається належним чином врученою, відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції.

Вважаючи, що вимога ГУ ДПС про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2024 року №Ф-114364-56У винесена за відсутності правових підстав для її прийняття та підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до суду.

За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та переглядаючи справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року №755-IV (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») (далі Закон №755-IV ) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону №755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

1 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI (надалі також - Закон №2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року №3384-VI (надалі також - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці.

Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частиною 3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

У відповідності до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до частини 11 статті 9 Закону №2464 у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Висновок стосовно застосування права у схожих правовідносинах сформовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 року у справі №260/81/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Як встановлено з матеріалів справи, підставою для винесення оскарженої вимоги став висновок відповідача про порушення позивачем свого обов`язку як фізичної особи-підприємця щодо сплати єдиного соціального внеску.

Однак, як було достеменно встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, позивач не був суб`єктом підприємницької діяльності станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, згідно із пунктом 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону №755-IV (в редакції прийняття цього закону) державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).

Пунктами 2-4 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Як встановлено з матеріалів справи останні не містять доказів того, що позивач звертався до державного реєстратора з реєстраційною картою про включення відомостей щодо нього як фізичної особи-підприємця.

Починаючи з 2004 року позивач не подавав жодної звітності як до податкового, так і інших передбачених чинним законодавством органів, відносно нього не було проведено податкові перевірки, та не виносились з цього приводу рішення про застосування штрафних санкцій по несплату, неповну сплату сум єдиного внеску; не приймались рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання звітності передбаченої Законом, станом на дату подачі позову відомості щодо позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні.

Статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

Як видно із оскаржуваної вимоги, єдиною підставою для її винесення є дані інформаційної системи органу доходів і зборів. Відповідачем не проводилась перевірка, відповідно відповідач не складав акт перевірки; не перевірялася звітність платника що мала подаватися до податкового органу; не перевірялися бухгалтерські та інші документи платника єдиного внеску, що підтверджують суми доходу чи виплат на які відповідно до закону нараховується єдиний внесок; не перевірялася належність ведення бухгалтерських документів.

Вищенаведене вказує, що відповідачем не було дотримано зокрема процедури, що визначена Інструкцією №449 та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що призвело до винесення оскаржуваної вимоги.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності, а відтак беручи до уваги той факт, що позивач не є платником єдиного соціального внеску в розумінні статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем, а тому у контролюючого органу не було правових підстав для нарахування йому єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-114364-56У від 17.05.2024.

Наразі, колегія суддів констатує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.