Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №240/30277/23 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/30277/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Дмитро Миколайович

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

13 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирської митниці на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Технологія 1» до Житомирської митниці про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості №UA101020/2023/000098/2 від 30.05.2023;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови Житомирської митниці Державної митної служби України картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2023/000739 від 30.05.2023.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості №UA101020/2023/000098/2 від 30.05.2023.

Визнано протиправною та скасовано картку відмови Житомирської митниці Державної митної служби України картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2023/000739 від 30.05.2023.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці Державної митної служби України на користь "Нова-Технологія 1" 5368,00 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці Державної митної служби України на користь "Нова-Технологія 1" 5000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вказує про обгрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова-Технологія 1» (ТОВ «Нова-Технологія 1») (далі - Покупець) 11.11.2021 укладено Контракт №11.11.2021 з компанією - нерезидентом Gateway Auction Ltd (Велика Британія) (далі - Продавець). Умови Контракту передбачають поставку Продавцем рухомого майна Покупцю на умовах 100% передплати вартості товару за цінами та в асортименті, який визначається Специфікаціями, які є невід`ємними частинами Контракту.

11.05.2023 Продавець і Покупець на виконання умов Контракту для поставки рухомого майна, підписали Специфікацію до Контракту та додаткову угоду до специфікації, якими визначили поставку товарів, в тому числі: Телескопічного навантажувача марки JCB 535-125, серійний номер НОМЕР_1 , 2017 року виготовлення (Telescopic handler JCB 535-125, serial №JCB5AN7GKH2569665) (далі - Товар).

Покупець виконав свої зобов`язання, щодо оплати товару, передбачені Контрактом та Специфікацією та здійснив повну оплату вартості Товару в розмірі 23650,00 GBP (двадцять три тисячі шістсот п`ятдесят фунтів стерлінгів) на підставі Інвойсу №TR/2697 від 11.05.2023, наданого Продавцем.

29.05.2023 представником позивача – митним брокером ФОП ОСОБА_1 , який здійснює декларування на підставі Ліцензії №АА 004392 та договору-доручення від 08.04.2022, подано до Житомирської митниці Державної митної служби України (далі - Відповідач) електронну вантажну митну декларацію форми МД-2 (далі - МД-2) №23UA101020018890U7 на оформлення товару: «Телескопічний навантажувач марки JCB 535-125, серійний номер JCB5AN7GKH2569665, 2017 року виготовлення» за заявленою митною вартістю 25 659,18 GBP (двадцять п`ять тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять фунтів вісімнадцять стерлінгів), що у перерахунку у валюту України – гривню - за курсом Національного банку України, який застосовувався для розрахунків у зовнішньоекономічних операціях і діяв на день подання митної декларації, склала 1162155,80 грн.

Митна вартість товару визначена позивачем згідно із пунктом 1 частини 1 статті 57 та статтею 58 Митного кодексу України за основним методом – за ціною договору (контракту).

На підтвердження заявленої митної вартості товару Позивачем було надано наступні документи: Контракт (зовнішньоекономічний договір) щодо купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №11.11.2021 від 11.11.2021; Специфікація до контракту №11.11.2021 від 11.11.2021 (доповнення до зовнішньоекономічного договору) від 11.05.2023; Рахунок-фактура (iнвойс) (Sales invoice) №TR/2697 від 11.05.2023; Платіжна інструкція в іноземній валюті (банківський платіжний документ про оплату товару) №11 від 17.05.2023; Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR. 1) S0623621 від 23.05.2023; Міжнародна автомобільна накладна (CMR) (International consignment note) від 19.05.2023; Експортна декларація (декларації країни відправлення) (Transit/security accompanying document) №23GB00005214FE5746; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору-заявки про транспортно-експедиторські послуги №28052023-2 від 28.05.2023 (а.с.27); Довідка про транспортні витрати (документ, що підтверджує вартість перевезення товару) №2805/2 від 28.05.2023; Договір про надання послуг митного брокера від 08.04.2022; Заява декларанта або уповноваженої ним особи, в вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари не включено в Реєстр радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, заборонених до застосування та ввезення на територію України.

За результатами опрацювання вищевказаних документів, поданих позивачем для підтвердження заявленої митної вартості за МД-2 №23UA101020018890U7 від 29.05.2023, відповідачем проведено консультацію та в подальшому відмовлено у митному оформленні товару позивача, сформовано картку відмови №UA101020/2023/000739 від 30.05.2023 та прийнято рішення про коригування митної вартості №UA101020/2023/000098/2 від 30.05.2023.

Рішенням про коригування митної вартості товарів №UA101020/2023/000098/2 від 30.05.2023, надісланим декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи відповідача, відповідач визначив митну вартість товару за шостим (резервним) методом, відповідно до ст.64 Митного кодексу України у розмірі 29121,34 GBP (двадцять дев`ять тисяч сто двадцять один фунт тридцять чотири стерлінги).

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару, відповідач засобами електронного зв`язку направив позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2023/000739 від 30.05.2023, засвідчену електронним цифровим підписом посадової особи відповідача.

Користуючись правом на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються, у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів, у відповідності до ч.7 ст.55 Митного кодексу України представник позивача здійснив митне оформлення Товару: «Телескопічний навантажувач марки JCB 535-125, серійний номер JCB5AN7GKH2569665», за МД-2 №23UA101020019099U4 від 30.05.2023 та сплатив різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною позивачем та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною відповідачем, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х Митного кодексу України.

Заявлена позивачем митна вартість товару на дату подання №23UA101020019099U4 розрахована: 23650,00 GBP х 45,133 (курс НБУ на 30.05.2023) + 91000,00 грн = 1158395,45 грн.

Митна вартість товару, визначена відповідачем: 29121,34 GBP * 45,133 (курс НБУ на 30.05.2023) = 1314333,44 грн.

Таким чином, на дату митного оформлення товару з урахуванням рішення про коригування митної вартості, відповідачем додатково нараховано позивачу до сплати 20% ПДВ в сумі 31187,60 грн (1314333,44 – 1158395,45) х 20% = 31187,60 грн.

Вказані розрахунки вбачаються також з різниці загальної суми платежів МД-2 №23UA101020019099U4 зареєстрованої відповідачем та митної декларації МД-2 №23UA101020018890U7, за якою відмовлено у випуску товарів.

Вважаючи картку відмови Житомирської митниці та рішення про коригування митної вартості незаконними та протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Частина 1 статті 257 Митного кодексу України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Статтею 49 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У відповідності до частини 4 статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

У розумінні частини 5 статті 58 Митного кодексу України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною 10 статті 58 Митного кодексу України.

Згідно із частинами 1-2 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм МК України. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 Митного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до частини 1 статті 361 Митного кодексу України управління ризиками - це робота митних органів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Під ризиком розуміється ймовірність недотримання вимог законодавства України з питань митної справи.

Згідно «Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осiб митних органiв з аналiзу, виявлення та оцінки ризикiв при здiйсненнi контролю за правильнiстю визначення митної вартостi товарiв, якi перемiщуються через митний кордон України», затверджених наказом №476 Державної митної служби України від 01.07.2021, при оцiнці ризиків посадовими особами митних органів порiвняння рiвня заявленої митної вартостi товарiв з рiвнем митної вартостi iдентичних або подiбних (аналогiчних) товарiв, митне оформлення яких вже здійснено, має здійснюватись з урахуванням 2 абзацу пункту 2.2.14, а саме: «При встановленнi, чи є одна вартiсть близькою щодо iншої, необхiдно врахувати рiзнi фактори, наприклад, характеристики товарiв, що iмпортуються, характернi риси галузi чи сектору промисловостi, яка виготовляє такi товари, перiод року, спосiб та умови продажу, чи є вiдмiнностi у вартостi комерцiйно важливими тощо».

Наявність у відповідача інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару, але така інформація ніяк не є підставою для відмови у митному оформленні товару за ціною, заявленою декларантом та для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Тому спрацювання ризиків є лише рекомендацією посадовій особі митного органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції і не є підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. При цьому, наявна інформація, яка міститься в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, повинна мати лише допоміжний характер, адже митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, що зобов`язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару.

Також, наявність у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався раніше за вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не повинен призводити до збільшення митної вартості товарів, а тому не може бути перешкодою для застосування, обраного позивачем першого методу визначення митної вартості товару.

Відповідно до вимог положень частин 2, 4, 8, 9 статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної в вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей.

Відповідно до частин 1-2 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. 2. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Позивачем для підтвердження митної вартості товару було надано документи, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4, 6 частини 2 статті 53 Митного кодексу України, крім того, позивач посилається на те, що оскільки ліцензування та страхування Товару не здійснювалось, відповідно й документи, передбачені пунктами 7-8 частини 2 статті 53 Митного кодексу України, ним не надавались.

Митні органи наділені повноваженнями витребувати додаткові згідно частини 3 статті 53 Митного кодексу України за умови, якщо документи, зазначені у ч.2 ст.53 Митного кодексу України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Проте, ні оскаржуване рішення, ні картка відмови, ні інші документи не містять обґрунтування того, які саме розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості містять надані до митного оформлення документи, як і не містять обґрунтування, як саме такі розбіжності впливають на правильність визначення ціни що була фактично сплачена; не містять обґрунтування того, які саме ознаки підробки наявні в наданих документах; не містять обґрунтування того, яких саме відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни не містять надані декларантом документи.

Також варто зазначити, що відповідно до ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині 2 статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

З аналізу частини 3 статті 53 Митного кодексу України, суд дійшов висновку, що вказаною нормою не визначено обов`язкового переліку документів, а передбачає широкий перелік документів, зокрема й тих, які можуть бути не передбачені ні контрактом між Покупцем та Постачальником, ні законами, що регулюють правовідносини щодо поставки зазначеного в декларації товару.

Додатково позивачем до МД-2 №23UA101020018890U7 було надано наявний документ, передбачений пунктом 7 частини 3 статті 53 Митного кодексу України – Експортну декларацію (декларацію країни відправлення) №23GB00005214FE5746.

Відповідачем у письмовій консультації, а в подальшому і в коригування митної вартості №UA101020/2023/000098/2 від 30.05.2023 зазначено: «Відповідно до ч.3, 4 ст.53 Митного кодексу України не надано такі додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією; 4) копію митної декларації країни відправлення в належній якості».

Зазначений перелік документів, які на думку відповідача необхідно надати декларанту для підтвердження митної вартості товару та яких, на думку відповідача, було б достатньо для такого підтвердження, позивач не може надати в повному об`ємі, оскільки умови поставки Товару, що декларується, не передбачають будь-яких інших платежів позивачем, крім тих, що документально підтверджені та заявлені при декларуванні Товару.

Декларантом було надано необхідні документи, в тому числі платіжні, а факт неподання декларантом додаткових документів, витребуваних відповідачем, не є достатньою підставою для відмови в оформленні товару за основним методом визначення митної вартості.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 Митного кодексу України).

Положеннями статті 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм Митного кодексу України.

Відповідно до п 1.1 Контракту від 11.11.2021 №11.11.2021: «Поставка товару здійснюється відповідно до замовлення покупця. Кожне замовлення укладається у формі Специфікацій, які є невід`ємною частиною контракту. У кожній специфікації Сторони погоджують конкретний перелік товару та інші умови.»

Контракт (зовнішньоекономічний договір) щодо купівлі-продажу товару №11.11.2021 від 11.11.2021 та Специфікація до контракту від 11.05.2023, що оформлені між Позивачем та Постачальником були надані Відповідачу під час митного оформлення Товару, про що свідчать записи, з кодам 4100 та 4103 у МД-2 №23UA101020018890U7 від 29.05.2023.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості відповідачем зазначено що рахунок-фактура (інвойс) №TR/2697 від 11.05.2023 не містить підпису/печатки продавця, і, на думку відповідача, це може свідчити про відсутність схвалення даного документа за вказаними умовами продажу, у тому числі, щодо ціни товару.

Відповідно до положення частини 3 статті 344 Господарського кодексу України міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків. Згідно з частиною 6 статті 344 Господарського кодексу України, для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні документи, зокрема, рахунок-фактура.

Рекомендацією Європейської економічної комісії ООН №18 від 26-29 березня 2001 року «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» пропонується по можливості уникати внесення від руки підписів або еквівалентних їм відміток на паперових документах (наприклад, на рахунках-фактурах).

Оскільки законодавством України з питань митної справи не встановлено вимог щодо обов`язкової наявності відбитку печатки на рахунку (Invoice), складеному нерезидентом, а в міжнародній практиці допускається застосування рахунків (Invoice) без підпису особи, складені нерезидентами рахунки (Invoice), які подаються під час здійснення митного оформлення товарів, можуть не містити підпису, що для митних органів під час здійснення митного контролю й оформлення товарів, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні.

Вищевказану позицію підтверджують Листи Державної митної служби України від 01.03.2011 за №11/3-10.10/3339-ЕП та від 29.04.2011 за №11.1/2-12.2/7000-ЕП.

Також відсутність в рахунку-фактурі (інвойсі) вказівки на зовнішньоекономічний договір чи специфікацію не може бути підставою для висновку про неможливість ідентифікації рахунку-фактури (Invoice) з поставкою товару, так як така ідентифікація може бути проведена на основі самого товару та інших документів, доданих на підтвердження митної вартості товару позивачем.

Відповідно до статті 1 Закону України від 01.07.2004 №1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі - Закон №1955-IV) транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно статті 8 Закону №1955-IV експедитори надають клієнтам послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Між, ТОВ "Нова-Технологія 1" та ФОП ОСОБА_2 укладений договір-заявка №1905-11-2 від 19.05.2023, який передбачає надання транспортно-експедиторських послуг по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученні. Послуга передбачає перевезення вантажу, а саме «Навантажувача JCB 535-125, серійний номер - JCB5AN7GKH2569665» за маршрутом: «Велика Британія – Україна» з місцем завантаження: Gateway Auctions Limited Mitton Road Whalley Lancashire BB7 9JU (Велика Британія) та місцем розвантаження вантажу: місто Житомир.

Під час митного оформлення товару декларантом з МД-2 №23UA101020018890U7 було подано наступні документи, видані ФОП ОСОБА_2 , які підтверджують понесені транспортні витрати позивача: рахунок-фактура щодо надання транспортно-експедиторських послуг №28052023-2 від 28.05.2023 та довідка про транспортні витрати (документ, що підтверджує вартість перевезення товару) №2805/2 від 28.05.2023.

Оскільки законом не визначено конкретний перелік документів, виключно якими підтверджується розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими документами, що містять цифрові значення, та які декларант вважає достатніми для підтвердження своїх транспортних витрат. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому, подані позивачем під час митного оформлення документи, що підтверджують транспортні витрати, є допустимим та достатнім доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 53 Митного кодексу України основною вимогою до транспортних (перевізних) документів є наявність в них відомостей про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону №1955-IV експедитор до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування має право залучити інших осіб та виступати у відносинах з ними від свого імені.

З вищевикладеного видно, що ФОП ОСОБА_2 надає позивачу транспортно-експедиторські послуги, які включають організацію перевезення вантажів позивача у міжнародному сполученні, в тому числі, як вбачається з міжнародної автомобільної накладної (CMR) за допомогою третіх осіб: перевізників – ALCOS Sp. та ФОП ОСОБА_3 та проміжного складу для перевантаження вантажу – TRANS-KOMAR Bartlomiej Komar.

Додатково до матеріалів справи на підтвердження надання транспортно-експедиторських послуг та оплати цих послуг позивачем долучено наступні документи: договір-заявка №1905-11-2 від 19.05.2023 про надання транспортно-експедиторських послуг по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученні, платіжна інструкція №222 від 02.06.2023 та акт прийому-передачі наданих послуг №20230530-64 вiд 30.05.2023.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини 2 статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: 1) рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; 2) банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; 3) калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Відповідно до Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65, собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов`язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.

З огляду на викладене, експедиторська винагорода, яка передбачена рахунком-фактурою №28052023-2 від 28.05.2023 була включена позивачем до транспортних витрат так як перевезення товару здійснювалось за рахунок покупця, а послуги експедирування надавались на всьому шляху прямування вантажу (маршруті) від пункту його відправлення до пункту його призначення.

У випадку визначення митної вартості товару декларантом за першим методом, тобто за ціною договору (контракту), згідно частини 4 статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї ж статті.

Частина 10 статті 58 Митного кодексу України визначає витрати, які є складовими митної вартості, в тому числі витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару.

Поставка товару, за умовами контракту та специфікації здійснювалась на умовах EXW, за якими Покупець несе всі витрати і ризики, пов`язані з транспортуванням товару безпосередньо зі складу/фабрики продавця до місця призначення, саме тому цифрові значення з довідки про транспортні витрати №2805/2 від 28.05.2023 та рахунка-фактури №28052023-2 від 28.05.2023 були скориговані декларантом у відповідності до вищевказаних положень Митного кодексу України.

Отже, витрати на транспортування імпортованих товарів до їх ввезення на митну територію України, були включені декларантом до митної вартості, підтверджуються поданими транспортними (перевізними) документами, піддаються обчисленню та не містять розбіжностей.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частинах 1 та 2 статті 54 Митного кодексу України.

Аналіз положень частини 3 статті 53, частин 1, 2 та 5 статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Отже, з огляду на вищевказані правові норми, зазначені розбіжності повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом.

У даному випадку, відмовляючи ТОВ "Нова-Технологія 1" у визначенні митної вартості за першим методом, відповідач виходив з того, що декларантом не надано в повному обсязі додаткових документів, передбачених ч.3 ст.53 Митного кодексу України, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією; 4) копію митної декларації країни відправлення.

На думку митного органу, заявлена митна вартість товарів є нижчою за рівень митної вартості аналогічних товарів, митне оформлення яких уже здійснено в Україні в час, максимально наближений до часу експорту товарів, заявлених до митного оформлення.

При цьому, передбачені частиною 2 статті 53 Митного кодексу України документи, які були подані позивачем до митного оформлення, не містять у собі будь-яких розбіжностей чи недостовірних відомостей. Вказаних документів було достатньо для цілей митного оформлення.

Крім того, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості вказано, що відповідачем застосовано другорядний метод, а саме: резервний метод, відповідно до статті 64 Кодексу з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, яка що найбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях товарів.

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості №UA101020/2023/000098/2 від 30.05.2023 відповідачем не наведено розбіжності в цифрових значеннях, які могли б поставити під сумнів достовірність митної вартості, заявленої декларантом та які не дають можливості визначити митну вартість товару за першим методом. Натомість доказами, наданими позивачем, які містяться у матеріалах справи, підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях.

Будь-яких належних доказів, що свідчили б про відсутність у документах, які підтверджують митну вартість товарів, перелік яких наведено у частині 2 статті 53 Митного кодексу України, відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, митний орган не надав.

Відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, так як всі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів ним було надано. Зазначене свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого Житомирською митницею рішення від 30.05.2023 №UA101020/2023/000098/2 про коригування митної вартості товарів.

Відсутність витребуваних відповідачем додаткових документів не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Крім того, неподання позивачем (декларантом) запитуваних відповідачем документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості.

При застосуванні шостого (резервного) методу визначення митної вартості митницею використовується інформація з бази даних ЄАІС ДМСУ про вже проведені митні оформлення подібного товару. При цьому, за основу при коригуванні береться вартість товару, за якою цей товар оформлено у вільний обіг. Додаткові дії щодо віднімання, додавання певних складових не нараховуються, оскільки вказане не приймається даним методом визначення митної вартості товару.

При цьому необхідно розрізнити шостий (резервний) метод визначення митної вартості товару та метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів (ст.59 Митного кодексу України) та метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (ст.60 Митного кодексу України).

Відповідності до частини 2 статті 59 Митного кодексу України при застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.

При цьому вказані умови не приймаються для шостого (резервного) методу визначення вартості митного товару, передбаченого ст.64 Митного кодексу України.

Висновок митного органу про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, є необґрунтованим, а застосування резервного методу - протиправним.

Виходячи з того, що твердження митного органу про неможливість застосування обраного позивачем основного методу є необґрунтованим та безпідставним, подані позивачем до митного органу документи, є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують заявлені позивачем відомості про митну вартість товарів.

Згідно з частиною 6 статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Тобто, однією з підстав для відмови у прийнятті митної декларації є неправильність визначення декларантом митної вартості товарів.

Оскільки, на час прийняття оспорюваних картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості були відсутні підстави, передбачені частиною 6 статті 54 Митного кодексу України, відповідні рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, Житомирська митниця протиправно оформила картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2023/000739 від 30.05.2023 та рішення про коригування митної вартості №UA101020/2023/000098/2 від 30.05.2023, у зв`язку з чим cуд задовольняє адміністративний позов.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення та картки відмови, тому наявні правові підстави для задоволення позову.

Щодо висновку суду першої інстанції в частині вирішення питання розподілу судових витрат, а саме стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає, що відповідач не навів аргументів, щодо незаконності вирішення питання розподілу судових витрат, хоча в силу закону обов`язок щодо доказування покладається саме на відповідача, при цьому, суд апеляційної інстанції перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу та судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим позивачем подано до суду апеляційної інстанції заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 грн. На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у заявленому розмірі, надано: Договір про надання правничої допомоги від 11.09.2023; Акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) № ОУ-0000910 від 02.07.2025; Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом по справі від 02.07.2025.

Відповідачем подано до суду заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якому вказано про не доведеність фактичного надання послуг адвокатом в межах даної справи.

Щодо стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7).

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 5 ст. 134 КАС України вказано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 у справі №280/1765/19.

У постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

З урахуванням зазначеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача подано до суду: Договір про надання правничої допомоги від 11.09.2023; Акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) № ОУ-0000910 від 02.07.2025; Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом по справі від 02.07.2025.

Згідно вказаного Акту адвокатом надано такі послуги:

1. Вивчення та аналіз поданої 18.06.2025 року заявником апеляційної скарги на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року у справі № 240/30277/23; Вивчення правових позицій та рішень судів, наведених у апеляційній скарзі як доводи; Надання усних консультацій Клієнту щодо порядку апеляційного провадження — 1 година.

2. Складання проекту відзиву на апеляційну скаргу та надання його для вивчення Клієнту; Доопрацювання відзиву з врахуванням побажань Клієнта - 2 години.

Всього витрачено 3 години часу – 3000 грн.

При цьому враховуючи надані позивачем докази понесених витрат на правничу допомогу, суд не заперечує обґрунтованості встановленого договірними відносинами розміру адвокатського гонорару, який було сплачений позивачем за надані послуги.

Проте, колегія суддів оцінює співмірність заявленої до стягнення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, з урахуванням обсягу необхідної правової допомоги, складністю справи, ціною позову, значенням даної справи для сторін, виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, виходячи з фактично витраченого представником позивача часу та наданих послуг, а також кількості підготовлених документів та їх зміст.

Враховуючи, що розмір вартості наданих послуг, визначених позивачем, є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача та стягнення з відповідача на користь позивача частини судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу, а саме 2500 грн, що відповідає засадам співмірності та справедливості.

Таким чином заява представника позивача про стягнення витрат понесених на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення на користь позивача судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу у розмірі 2500 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Житомирської митниці залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - без змін.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Технологія 1» про стягнення витрат понесених на професійну правничу допомогу - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Технологія 1» 2500,00 (дві тисячі п`ятсот) грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні заяви в іншій частині, а саме щодо стягнення витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000 грн - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.