Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №362/94/26 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 року місто Київ

справа № 362/94/26

апеляційне провадження № 22-ц/824/7898/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Медведєва К.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ,-

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано термін на усунення недоліків, з тих підстав, що в позові не зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у кожного учасника спору; ціну позову; зазначити позовну вимогу в безальтернативній формі; не зазначено у кого перебувають оригінали кожного з доказів, копії яких додано до позовної заяви; до позовної заяви не додано її копії та копії всіх документів, що додані до неї, відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб; судовий збір сплачено не у розмірі, визначеному законом.

20 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про усунення недоліків позовної заяви, додавши до неї позовну заяву в новій редакції.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2026 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовані тим, що на виконання вимог ухвали від 12 січня 2026 року, у межах визначених судом строків, усунула зазначені в ухвалі недоліки шляхом подання заяви про усунення недоліків та позовної заяви в новій редакції, зазначивши у ній, зокрема, ціну позову, відомості про електронні кабінети учасників справи, формулювання прохальної частини, подання копій доказів для учасників справи та доплати судового збору.

Суд першої інстанції не спростував факт подання документів, що усували недоліки, однак замість оцінки усунення саме формальних недоліків, фактично здійснив повторну перевірку змісту позову, що виходить за межі ст.185 ЦПК України.

Повернення судом позовної заяви з підстав, що при усуненні недоліків змінилась формулювання позовної вимоги, викладеної в пункті 9 прохальної частини позовної заяви, є неправильним, оскільки вимоги сформульовані одним способом захисту і стосуються грошової компенсації спільно створеного майна, що прямо передбачено ст.ст.60,70 СК України, а тому суд не в праві підміняти інтереси позивача та тлумачити вимоги інакше, ніж вони викладені.

При цьому, вказує, що посилання суду першої інстанції, на те, що такі вимоги не оплачені судовим збором, є необґрунтованими, оскільки судовий збір за подання позову сплачено у повному розмірі в обсязі 28 824,60 грн. що відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір» та підтверджується квитанціями від 28.10.2025 року та від 18.01.2026 року.

Фактично суд вийшов за межі перевірки формальних вимог та перейшов до оцінки перспектив спору, що є неприпустимим. Навіть якщо суд дійде висновку про наявність певної неузгодженості у формулюванні окремої позовної вимоги, така обставина відповідно до усталеної практики Верховного Суду не є підставою для повернення позовної заяви, а може бути усунута судом першої інстанції в межах підготовчого провадження або оцінена під час розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не усунула всі недоліки. При цьому, позивач усуваючи одні недоліки позовної заяви, припустилася інших. Позивачка змінила формулювання позовної вимоги, викладеної в пункті 9 прохальної частини позовної заяви. Внаслідок такої зміни позовна вимога викладена в пункті 9 містить дві додаткові майнові вимоги: визнати право на майно та стягнути кошти. При цьому позивачка не зазначає, яке саме право вона просить визнати: право користування, право розпорядження або право власності тощо. І такі позовні вимоги судовим збором не оплачені. Крім того таке формулювання позовної вимоги в п. 9 прохальної частини позовної заяви містить внутрішню суперечність, оскільки передбачає одночасне визнання права на об`єкт та стягнення його вартості.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Право на звернення до суду реалізується особою у порядку, встановленому ЦПК України.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Вимоги щодо змісту і форми позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України.

Відповідно до положень частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст.185 ЦПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч. 3 ст. 185 ЦПК України).

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч. 5 ст. 185 ЦПК України).

Чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , на виконання приписів ухвали про залишення позову без руху, усунула вказані у ній недоліки, шляхом подання заяви про усунення недоліків від 18 січня 2026 року та позовної заяви в новій редакції, зокрема щодо визначення ціни позову, відомостей про електронний кабінет учасників справи, формулювання прохальної частини позову, подання копій доказів для учасників справи та доплати судового збору.

Апеляційний суд зазначає, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах: від 08 квітня 2020 року у справі №761/41071/19 (провадження №61-2192св20); від 25 січня 2021 року у справі №308/13063/19 (провадження №61-7912св20).

Виходячи з аналізу наведених норм процесуального права, суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі не може давати оцінку зазначеним заявником доказам, їх достатності, вимагати надання доказів, встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, що відповідно не може слугувати підставою для повернення позовної заяви.

Повертаючи позовну заяву у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано всі недоліки позовної заяви, а позов в новій редакції містить нові недоліки.

Натомість суд першої інстанції виявивши недоліки позову в новій редакції мав би продовжити строк на усунення недоліків позовної заяви як це передбачено ст.127 ЦПК України , а не застосовувати положення ч.3 ст.185 ЦПК України.

Колегія суддів зауважує, що головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.

Однак суд першої інстанції вказаного не врахував та фактично вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» передбачено, що подання доказів можливе на наступних стадіях процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати позовну заяву без руху та повертати заявнику.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Як свідчить позиція суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Колегія суддів, аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно вимог ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням того, що суд першої інстанції прийшов до передчасних висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви, ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2026 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: