Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №755/5375/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 755/5375/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4859/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство «Київпастранс», відокремлений підрозділ комунального підприємства «Київпастранс» «Дирекція по будівництву та утриманню об`єктів транспорту та допоміжної інфраструктури» про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила скасувати рішення № 43-102/25 від 11 березня 2025 року Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, органу приватизації житла, яким позивачці ОСОБА_2 було відмовлено у завершенні процедури приватизації кімнати АДРЕСА_1 , та зобов`язати Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію, орган приватизації житла передати у приватну власність позивачці та здійснити державну реєстрацію майна - житлову площу - кімнату (квартиру) АДРЕСА_1 (а.с. 2-11).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство «Київпастранс», відокремлений підрозділ комунального підприємства «Київпастранс» «Дирекція по будівництву та утриманню об`єктів транспорту та допоміжної інфраструктури» про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, - задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві Державної адміністрації №43-102/25 від 11 березня 2025р. про відмову ОСОБА_1 у приватизації кімнати АДРЕСА_1 . У задоволенні інших вимог відмовлено (а.с. 141-158).

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тимощука М.В. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 7 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини заяви - відмовлено. Стягнуто з Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн (а.с. 188-197).

Не погодившись з додатковим рішенням районного суду, 19 листопада 2025 року представник Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Яценюк Л.П. звернулася із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати додаткове рішення у справі про задоволення частково заяви представника позивача - адвоката Тимощука М.В. у частині стягнення з Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 7 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 204-211).

На обґрунтування апеляційної скарги представник зазначила, що протягом 2023-2024 років адвокат Тимощук М.В. представляв інтереси ОСОБА_3 у різних судових справах Дніпровського районного суду м. Києва № 755/8285/22, № 755/8757/24.

Так, як вказано в скарзі, згідно з рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у цивільній справі № 755/8285/22 від 26 червня 2023 року позовні вимоги позивачки були задоволені, визнано за ОСОБА_4 право на завершення процедури приватизації та здійснення державної реєстрації житлової площі в гуртожитку(кімнати) АДРЕСА_1 , що перейшло до неї на підставі заповіту від померлого ОСОБА_5 . Судове рішення набрало законної сили.

Також, згідно з рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у цивільній справі № 755/8757/24 від 10 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_6 були задоволені частково, визнано незаконним рішення Органу приватизації Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, яким ОСОБА_6 було відмовлено в приватизації кімнати АДРЕСА_1 .

Таким чином, пункт 6.1 договору про надання правничої допомоги від 15 грудня 2023 року, згідно з яким «Цей договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору та додатків до нього діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань» були виконані сторонами у зазначених цивільних справах і ніякого відношення до цивільної справи № 755/5375/25 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: КП «Київпастранс», відокремлений підрозділ комунального підприємства «Київпастранс» «Дирекція по будівництву та утриманню об`єктів транспорту та допоміжної інфраструктури» про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, не має та втратив чинність.

Також представник вказала в скарзі, що договір про надання правничої допомоги від 15 грудня 2023, додаткова угода № 1 від 15 грудня 2024 до договору про надання правничої допомоги від 15 грудня 2023 року укладені на ім`я ОСОБА_3 , а по факту Тимощук М.В. був представником ОСОБА_1 у цивільні справі № 755/5375/25. Рахунок № 06/08 за надані послуги в розмірі 6 500, 00 грн не від 06 серпня 2025 року, як зазначив у заяві представник, а від 06 березня 2025 року. Рахунок на оплату виконаних робіт від 06 серпня 2025 року складає в сумі 25 500, 00 грн, тому невідомо, який із цих рахунків мав на увазі представник позивача.

Згідно з рахунком на оплату № 24/03 від 24 березня 2025 року у сумі 25 036, 60 грн зазначені наступні послуги: ознайомлення з матеріалами справи - 1 000, 00 грн, підготовка позовної заяви до суду першої інстанції складає 4 години по 5 000, 00 грн за годину і становить в сумі 20 000, 00 грн, судовий збір - 1 211,00 грн та 2 422, 40 грн; вартість типографічних, поштових, експертних послуг - 202, 50 грн. Дата цього рахунку на оплату № 24/03 зазначена 24 березня 2025 року, а включена послуга про сплату адвокатом судового збору датована за ухвалою суду від 11 квітня 2025 року, згідно з платіжною інструкцією від 16 квітня 2025 року, також включена послуга в сумі 202, 50 грн про вартість топографічних, поштових, експертних послуг, однак жодних підтверджень про оплату до рахунку не долучені, що викликає сумнів щодо відповідності цього доказу.

Крім цього, представник скаржника наголошувала, що адвокат Тимощук М.В. не вперше є представником ОСОБА_1 у судових справах стосовно питань приватизації кімнати № 92 в будинку № 12 на вулиці Празькій в місті Києві, а тому повністю знайомий із спірною ситуацією, яка склалася у позивача і не потребувала додаткових ознайомлень з матеріалами.

Тому, на переконання представниці скаржника, заявлені судові витрати на правничу допомогу є недоведеними, неспіввмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг (а.с. 204-211).

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Тимощук М.В. заперечував проти доводів апелянта, вважаючи оскаржуване додаткове рішення від 16 жовтня 2025 року законним та обґрунтованим (а.с. 240-241).

За правилами частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла наступних висновків.

Задовольняючи заяву представника позивача - адвоката Тимощука М.В. про ухвалення додаткового рішення частково, суд першої інстанції виходив з того, що в цій справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 500, 00 грн є завищеними, не відповідають складності справи та обсягу наданих послуг і виконаних робіт, а відтак, заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню - суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу професійну допомогу в розмірі 7 000,00 грн, який є співмірним та розумним з обсягом і змістом наданих послуг, та не покладатиме надмірного тягаря на сторону відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, 15 грудня 2023 року ОСОБА_3 та адвокат Тимощук М.В. уклали договір, згідно з яким клієнт доручає, а адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво та надати інші види правової допомоги клієнту на умовах, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 1.1.) (а.с. 17-19).

Згідно з пунктом 2.1. договору від 15 грудня 2023 року адвокат, на підставі письмового чи усного доручення Клієнта бере на себе зобов?язання надати Клієнту правничу допомогу щодо:

2.1.1. Надання правової інформації, консультацій і роз?яснень з правових питань в усній чи письмовій формі;

2.1.2. Складання та подання звернень (заяв, скарг, пропозицій, запитів) та інших документів правового характеру,

2.1.3. Складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, адвокатські запити, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);

2.1.4. Представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань;

2.1.5. Захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

2.1.6. Надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

2.1.7. Представництво інтересів потерпілого під розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов?язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

2.1.8. Представництво в судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства виконавчого провадження, також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними на всій території Україні;

2.1.9. Надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

2.1.10. Правовий супровід підприємницької діяльності КЛІЄНТА, в тому числі складання, юридичне оформлення та контроль виконання різного рожу договорів, що укладаються із з юридичними чи фізичними особами;

2.1.11. Надання іншої правової допомоги, яка не заборонена чинним Законодавством України;

2.2. Надання правової допомоги (в кримінальних та виконавчих провадження/ судових та адміністративних справах/перевірках тощо).

Згідно з пунктом 4.1. договору оплата за надання правової допомоги на підставі даного договору здійснюється у формі гонорару.

Порядок обчислення гонорару, підстави для міни гонорару, порядок його оплати, умови повернення, а також порядок оплати фактичних витрат адвоката за виконання доручень клієнта за даним договором визначається додатковою угодою до даного договору (пункт 4.2.).

За пунктом 6.1. договору цей договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору та додатків (додаткових угод) до нього і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Договір припиняє свою дію за згодою сторін або одноособово однією із сторін, письмово попередивши про це іншу сторону за 10 робочих днів до моменту припинення (пункт 6.2.).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 25 червня 2024 року Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за актовим записом № 311, ОСОБА_3 змінила своє прізвище, у зв`язку із реєстрацією шлюбу, на ОСОБА_3 (а.с. 16).

07 серпня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Тимощук М.В. подав до Дніпровського районного суду міста Києва заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просив долучити до матеріалів справи рахунки, складені адвокатом та акт наданих послуг у цій справі, ухвалити додаткове рішення щодо розподілу судових витрат (а.с. 159-160).

Згідно з рахунком на оплату № 24/3, що має силу акту здачі-приймання наданих послуг, від 24 березня 2025 року, складеного на підставі договору про надання правової допомоги б/н адвокатом Тимощуком М.В., представник надав ОСОБА_1 послуги: консультація усна 1 год. - 0, 00 грн, ознайомлення із наявними у клієнта матеріалами 1 год. - 1 000, 00 грн, підготовка позовної заяви до суду першої інстанції 4 год. - 5 000, 00 грн х 4 = 20 000, 00 грн, сплачений адвокатом судовий збір, що підлягає компенсації клієнтом (платіжна інструкція № 151 від 23 березня 2025 року) - 1 211, 20 грн, сплачений адвокатом судовий збір за ухвалою суду від 11 квітня 2025 року, що підлягає компенсації клієнтом (платіжна інструкція кв. № 0.0.4313664764.1 від 16 квітня 2025 року) - 2 422, 40 грн, вартість типографських, поштових, експертних послуг сплачується клієнтом окремо за тарифами, що визначені особами, що надають такі послуги (поштові послуги кв. № 1998290864871754) - 202, 50 грн, (поштові послуги кв. № 1998290865723483) - 202, 50 грн. Сума до сплати: 25 036, 60 грн, з яких сума компенсації сплачених адвокатом послуг складає: 4 038, 60 грн (а.с. 163).

Згідно з рахунком на оплату № 06/08, що має силу акту здачі-приймання наданих послуг, від 06 березня 2025 року, складеного на підставі договору про надання правової допомоги б/н адвокатом Тимощуком М.В., представник надав ОСОБА_1 послуги: участь у судових засіданнях: 11 червня 2025 року, 05 серпня 2025 року - 2 год. - 2 000, 00 х 2 = 4 000, 00 грн; отримання короткого тексту судового рішення 06 серпня 2025 року 0,15 год. - 500, 00 грн, транспортні витрати складають за 11 червня 2025 року, 05 серпня 2025 року, 06 серпня 2025 року - 2 000, 00 грн. Сума до сплати: 6 500, 00 грн (а.с. 164).

Згідно з актом виконаних робіт у цивільній справі № 755/5375/25, що має силу акту здачі-приймання наданих послуг, від 06 серпня 2025 року, складеного на підставі договору про надання правової допомоги б/н адвокатом Тимощуком М.В., представник надав ОСОБА_1 послуги: ознайомлення із наявними у клієнта матеріалами 1 год. - 1 000, 00 грн, підготовка позовної заяви до суду першої інстанції 4 год. - 5 000, 00 х 4 = 20 000, 00 грн, участь у судових засіданнях: 11 червня 2025 року, 05 серпня 2025 року 2 год. - 2 000, 00 х 2 = 4 000, 00 грн, отримання короткого тексту судового рішення 06 серпня 2025 року 0,15 год. - 500, 00 грн. Сума наданих послуг адвокатом складає 25 500, 00 грн (а.с. 165).

Відповідно до частини першої, другої ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною третьою ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини третьої, четвертої ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 758/6777/21 вказано, що аналіз положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

ЦПК України визначає обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається у письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України).

Отже, законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала).

Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України, слід взяти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалося на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Отже, у процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

Таким чином, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

Тобто, положення ч. 4 ст. 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі №202/3681/16.

Враховуючи, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року ухвалено за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, то відповідно до вищевказаних вимог ЦПК України, заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тимощука А.В. підлягала розгляду у відкритому судовому засіданні, з повідомленням сторін, адже відповідно до частини третьої ст. 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно матеріали справи містить квитанцію № 4185245 про доставку заяви про ухвалення додаткового рішення у справі разом з додатками до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС 07 серпня 2025 року - Дніпровській районній в місті Києві державній адміністрації (а.с. 167), довідку про доставку електронного документу «Судова повістка про виклик до суду» в електронний кабінет Дніпровської РДА у м. Києві 28 вересня 2025 року, 15:10, та згідно з протоколом судового засідання представник останньої - Яценюк Л.П. брала участь у судовому засіданні 14 жовтня 2025 року (а.с. 184, 187).

Таким чином, Дніпровська РДА у м. Києві як відповідач була належним чином сповіщена про подання заяви про ухвалення додаткового рішення у справі разом з додатками, отримала ці документи у своєму електронному кабінеті, та у подальшому отримала судову повістку про виклик до суду у судове засідання для розгляду цієї заяви сторони позивача (а.с. 167, 184).

Вирішуючи питання щодо відшкодування ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Згідно з частиною першою ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що укладений ОСОБА_1 та адвокатом Тимощуком М.В. договір від 15 грудня 2023 року, згідно з яким клієнт доручає, а адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво та надати інші види правової допомоги клієнту на умовах, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 1.1.). Договір не містить вказівки на конкретні номери судових проваджень або категорії справи, якими обмежується його дія (а.с. 17-19).

Отже укладений договір не обмежений дією в конкретній справі і є належним документом, що підтверджує право адвоката Тимощука М.В. на представництво ОСОБА_1 у цій справі № 755/5375/25.

Окрім цього, неспроможним є довід представника скаржника щодо розбіжності у прізвищі позивачки у договорі про надання правничої допомоги від 15 грудня 2023 року, додатковій угоді № 1 від 15 грудня 2024 року «ОСОБА_1» та тим, що фактично адвокат Тимощук М.В. був представником ОСОБА_1 , оскільки у матеріалах справи міститься копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 25 червня 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_3 змінила своє прізвище, у зв`язку із реєстрацією шлюбу, на ОСОБА_3 (а.с. 16).

Вказаний факт не змінює істотних умов договору про надання правничої допомоги від 15 грудня 2023 року та додаткової угоди № 1 від 15 грудня 2024 року, оскільки особа клієнта залишилася незмінною.

У позовній заяві представник ОСОБА_1 - адвокат Тимощук М.В. вказав, що орієнтовний розрахунок судових витрат становить 20 000, 00 грн і складається з усної консультації та вивчення документів позивача, складання позовної заяви та додатків до неї, судових засідань, що будуть призначені судом для розгляду даної справи (а.с. 8-9).

Частиною восьмою ст. 141 ЦКП України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва ухвалено рішення у справі, а 07 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тимощук М.В. подав заяву про ухвалення додаткового рішення разом з доказами понесення таких витрат (а.с. 159-165).

Таким чином, оскільки протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення було подано заяву про ухвалення додаткового рішення, заявником не порушено строків подання відповідних доказів понесення судових витрат, передбачених частиною восьмою ст. 141 ЦПК України.

Згідно з частиною п`ятою, шостою ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача письмові заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, не подавала.

Разом з тим, з протоколу судового засідання від 14 жовтня 2025 року та змісту оскаржуваного додаткового рішення від 14 жовтня 2025 року вбачається, що представник відповідача Яценюк Л.П. у судовому засіданні заперечувала та просила відмовити у задоволенні даної заяви, посилаючись на неспівмірність витрат із складністю справи та обсягом послуг та часу, витраченого адвокатом (а.с. 187, 189-195).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 цього Закону).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказала на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України (п.128).

Два підходи до порядку обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), передбачені статтею 30 Закону про адвокатуру, відрізняються у наступному - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку (п.п. 129-133).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 та інше.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 також зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим про що, зокрема, зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».

Також Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої увалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п`ятою ст. 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно сказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 11 листопада 2021 року у справі № 873/137/21).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Перевіривши матеріалами справи, встановивши обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), врахувавши складність справи, колегія суддів вважає обґрунтованим присуджений, з врахуванням заперечень сторони відповідача щодо неспівмірності, розмір витрат на професійну правову допомогу - 7 000, 00 грн, як такий, що відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору, на що було зважено судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргуДніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.В. Саліхов