Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №176/5187/25 — Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/5187/25

провадження №2/176/760/26

РІШЕННЯ

Іменем України

14 квітня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі :

головуючого судді Гусейнова К.А.,

з участю секретаря судових засідань Петренко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Жовті Води цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 , треті особи Жовтоводська державна нотаріальна контора, Служба у справах дітей виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, про припинення права власності на частку у майні зі стягненням компенсації вартості частки та визнання права власності, -

з участю позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_3 , -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулась до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить ухвалити судове рішення, яким припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частку автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на вказані 1/4 частку квартири та 1/4 частку автомобіля (по 1/8 частці кожного об`єкта кожній додатково до вже належних часток); виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості його часток у розмірі 134 250,00 (сто тридцять чотири тисячі двісті п`ятдесят) гривень з депозитного рахунку Жовтоводського міського суду, на який ці кошти внесені позивачем.

У своєму позові позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік та батько малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

Внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина. До складу спадкової маси увійшло рухоме та нерухоме майно, яке належало померлому на праві особистої приватної власності, оскільки було набуте ним до реєстрації їхнього шлюбу (шлюб зареєстровано 03 вересня 2021 року), а саме:

-двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 (зазначена квартира має загальну площу 53,3 кв.м., житлову площу 38,0 кв.м. Право власності на Квартиру належало спадкодавцю на підставі Договору дарування квартири, посвідченого 29 жовтня 2014 року державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори, реєстровий № 1702, що підтверджує статус цього майна як особистої власності померлого);

-транспортний засіб марки MAZDA, модель 3, 2007 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова (VIN) НОМЕР_2 .

Право власності на вказаний автомобіль було зареєстровано за спадкодавцем 13 лютого 2021 року (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ), тобто також до укладення шлюбу, що виключає режим спільної сумісної власності подружжя щодо цього об`єкта. З метою реалізації своїх спадкових прав, у встановлений ст.1270 ЦК України шестимісячний строк, позивач ОСОБА_1 звернулася до Жовтоводської державної нотаріальної контори із письмовою заявою про прийняття спадщини.

Їхня спільна із спадкодавцем дочка, Позивач-2 – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент відкриття спадщини була малолітньою. Відповідно до ч.4 ст.1268 ЦК України, малолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину автоматично, оскільки не подала заяви про відмову від неї в порядку, встановленому законодавством.

На підставі поданих заяв та відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат», нотаріусом було заведено спадкову справу № 74016887, в рамках якої наразі здійснюється оформлення спадкових прав. Оскільки спадкодавець, ОСОБА_4 , за життя не склав заповіту, спадкування його майна здійснюється за законом відповідно до глави 86 ЦК України.

На момент відкриття спадщини до кола спадкоємців першої черги за законом, відповідно до ст.1261 ЦК України, належали чотири особи, кожна з яких мала право на рівну частку у спадщині (по 1/4 частині кожному):

Позивач 1 — ОСОБА_1 (дружина спадкодавця);

Позивач 2 — ОСОБА_2 (донька спадкодавця);

Батько спадкодавця — ОСОБА_5 ;

Мати спадкодавця — ОСОБА_6 .

Однак у межах встановленого законом строку для прийняття спадщини склад спадкоємців та розмір їхніх часток змінився внаслідок реалізації ними свого права на відмову від прийняття спадщини, передбаченого ст.1274 ЦК України:

- Батько померлого, ОСОБА_5 , подав нотаріусу заяву про відмову від прийняття належної йому частки спадщини на користь іншого спадкоємця першої черги — своєї онуки, ОСОБА_2 (Позивача 2). Внаслідок цього частка доньки позивача збільшилася;

- Мати померлого, ОСОБА_6 , дізнавшись про дії батька, у свою чергу подала заяву про відмову від прийняття належної їй частки спадщини на користь свого іншого сина (рідного брата спадкодавця) — ОСОБА_3 (Відповідача у справі). Згідно із ч. 2 ст. 1274 ЦК України, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (брат є спадкоємцем другої черги).

Таким чином, остаточний розподіл часток у праві спільної часткової власності на все спадкове майно (квартиру та автомобіль) склався наступним чином:

1.Позивач 1 ( ОСОБА_1 ): володіє 1/4 часткою (25%) спадкового майна.

2.Позивач 2 ( ОСОБА_2 ): володіє 1/2 часткою (50%) спадкового майна (яка складається з її власної 1/4 частки та 1/4 частки, набутої внаслідок відмови на її користь діда, ОСОБА_5 ).

3.Відповідач ( ОСОБА_3 ): володіє 1/4 часткою (25%) спадкового майна (набутою внаслідок відмови на його користь матері, ОСОБА_6 ).

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Це означає, що, незважаючи на те, що свідоцтва про право на спадщину ще не видані нотаріусом, позивач з відповідачем, ОСОБА_3 , юридично вже набули права власності та станом на момент подання цього позову є повноправними співвласниками зазначеного нерухомого та рухомого майна. Позивач вважає, що цей факт надає їй законне право звертатися до суду з вимогою про припинення права особи на частку у спільному майні згідно зі ст.365 ЦК України.

На думку позивача, в даному випадку наявні усі підстави для припинення права власності відповідача на частку 1/4 у спадковому майні, оскільки частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне користування майном неможливе як через мізерний розмір частки, так і через небезпечну поведінку відповідача, припинення права власності не завдасть йому істотної шкоди, оскільки він не проживає у квартирі та не користується, Відповідач забезпечений комфортними умовами проживання.

Позивач зазначає, що після смерті її чоловіка, ОСОБА_4 вона залишилася проживати разом з їхньою малолітньою донькою ОСОБА_7 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі заяви позивача від 02 травня 2025 року нотаріусом було відкрито спадкову справу № 74016887.

Після відкриття спадкової справи між позивачем та родичами покійного чоловіка — його матір`ю, ОСОБА_6 , та відповідачем, його братом, ОСОБА_3 — виник гострий і тривалий конфлікт, який із часом набув характеру системного психологічного тиску, погроз, шантажу та агресії щодо позивача та її малолітньої дитини.

Відповідач погрожував умисним знищенням майна, яким користувався покійний, з метою психологічного впливу на позивача та залякування, у зв`язку з чим вона зверталась до поліції та інших служб.

Сукупність дій відповідача свідчить про усвідомлене бажання впливати на позивачів шляхом залякування та створення постійного відчуття небезпеки. Також на тлі цього конфлікту через постійний психологічний стрес спровокований погрозами значно погіршився стан здоров`я позивача, що підтверджується відповідною довідкою лікаря.

Також вказала, що постановою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2025 року у справі №176/4782/25, ОСОБА_3 (Відповідач) був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Судом було встановлено факт вчинення Відповідачем домашнього насильства психологічного характеру відносно своєї малолітньої племінниці, ОСОБА_2 2023 року народження.

Вважає, що дії Відповідача виключають можливість будь-якого спільного або навіть близького проживання та потребують судового захисту як єдиного ефективного способу усунути небезпеку, припинити втручання у життя позивачів і запобігти подальшим посяганням на їхню безпеку.

Щодо технічної неможливості виділу 1/4 частки відповідача в натурі у квартирі та автомобілі, позивач зазначає наступне.

Об`єктом спору є, зокрема, 1/4 частка у праві спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з технічним паспортом БТІ від 26 лютого 2019 року, загальна площа квартири становить 53,3 кв.м, з яких житлова площа — 38,0 кв.м. Квартира має дві житлові кімнати площею 14,9 кв.м та 23,1 кв.м, які є суміжними, а також кухню, коридор та суміщений санвузол, що належать до приміщень загального користування і не можуть бути предметом самостійного виділу.

Виходячи з розміру частки відповідача —1/4, арифметично встановлюється, що його частка в житловій площі становить лише 9,5 кв.м (38,0:4 = 9,5 кв.м). Жодна з житлових кімнат квартири не має та не може мати такої площі: найменша кімната — це 14,9 кв.м, що майже у два рази перевищує площу, яка відповідає частці відповідача. Відповідно, технічно виділити житлове приміщення площею 9,5 кв.м шляхом переобладнання чи реконструкції неможливо без порушення конструктивних елементів будинку, що прямо заборонено ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення».

Вказала, що чинне законодавство України встановлює нормативи мінімальної житлової площі на одну особу. Так, відповідно до Державних соціальних нормативів житла, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 87 від 28.01.2015, норматив забезпеченості житловою площею становить 13,65 кв.м на одну особу. Вказані державні стандарти мають обов`язковий характер і прямо застосовуються при оцінці можливості виділу частки в натурі. Отже, навіть за мінімальним нормативом у 13,65 кв.м на одну особу частка Відповідача площею 9,5 кв.м не відповідає житловим стандартам і не дозволяє створити окреме житлове приміщення.

У даній справі, частка відповідача у праві спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 становить 1/4. Ця частка є об`єктивно незначною, що підтверджується її кількісним вираженням.

З огляду на такий мізерний розмір частки та існуюче планування квартири, виділення цієї частки в натурі, тобто створення окремого, ізольованого житлового приміщення, яке б відповідало цій частці, є технічно неможливим. В даному випадку відсутня можливість виділення настільки малої частки без суттєвої зміни конструкції та функціонального призначення квартири. Спроба виділити ідеальну частку відповідача в реальному просторі квартири не призведе до створення об`єкта, придатного для самостійного використання та проживання.

Більше того, спільне володіння та користування квартирою за наявних обставин є неможливим. Належна відповідачу частка є настільки малою, що будь-яке її використання неминуче передбачатиме користування значно більшою частиною квартири, що належить Позивачу 1 та Позивачу 2, які володіють переважною часткою 3/4 або 75% та постійно проживають у цій квартирі. Спроба відповідача користуватися своєю часткою неминуче призведе до використання спільних приміщень (кухні, санвузла, коридорів тощо) та, фактично, до користування майном, що належить позивачам та утримання якого вони повністю забезпечують.

Таким чином, встановити реальний та справедливий порядок користування квартирою, який би дозволив відповідачу ізольовано використовувати свою незначну частку, не порушуючи при цьому прав позивачів є об`єктивно неможливим. Незначний розмір частки унеможливлює визначення конкретної частини квартири для виключного користування відповідачем, а спільне користування, враховуючи значну диспропорцію часток та складні відносини між сторонами, створить нестерпні умови проживання та постійні конфлікти. Спірна квартира не містить ізольованих блоків, придатних до функціонального автономного використання, а її перепланування з метою штучного зменшення розміру кімнати або створення нових приміщень суперечитиме нормам ДБН та порушуватиме цілісність конструкцій. Фактично, будь-яка спроба виділити частку відповідача призвела б до прямого порушення прав інших співвласників — позивача та її малолітньої дитини, які володіють 3/4 частинами житла та проживають у ньому постійно.

Також позивач зазначає, що з моменту відкриття спадщини у квітні 2025 року вона постійно проживає у цій квартирі разом з малолітньою донькою, підтримує житло в належному стані, здійснює всі витрати на його утримання, проводить оплату комунальних платежів, поточні ремонти та забезпечує належні умови проживання. Відповідач за весь цей час жодного разу не брав участі в утриманні житла, оплаті комунальних послуг чи ремонтах, не робив жодних дій на користь збереження або поліпшення стану квартири, не цікавився станом житла та не виявляв жодної турботи про майно, на яке наразі претендує. Вважає, що така поведінка є суттєвою і додатково підтверджує відсутність у нього реального зв`язку з цим житлом та будь-якої мети його використовувати добросовісно.

Згідно зі Звітом про незалежну оцінку нерухомого майна № 11-20251106-0010712001 від 06 листопада 2025 року, виданим суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_8 , ринкова вартість квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , становить 327 000,00 гривень. Таким чином, з урахуванням частки Відповідача, яка складає 1/4 у спільному майні, вартість належної йому частки оцінюється у сумі 81 750,00 гривень.

Вважає, що у сукупності технічні параметри квартири, норми чинного законодавства, державні стандарти мінімальної площі на одну особу, а також усталена судова практика Верховного Суду свідчать, що виділ частки Відповідача у натурі є абсолютно неможливим, а його вимоги фактично спрямовані не на користування житлом, а на створення перешкод у проживанні позивача та її малолітньої дитини або на неправомірний тиск з метою отримання вигоди. Тому, на думку позивача, з огляду на зміст ст.365 ЦК України і підтверджені технічні обставини, частка відповідача є незначною, технічно невиділюваною та такою, що не може бути предметом реального розподілу в натурі.

У контексті неможливості виділу частки відповідача в натурі в об`єктах спільної часткової власності аналогічна ситуація спостерігається і щодо спірного Автомобіля марки МАZDА 3, який належав померлому чоловікові позивача. Виділ 1/4 частки транспортного засобу в натурі є фізично неможливим, оскільки автомобіль за своєю природою є неподільною річчю в розумінні ст.183 ЦК України — тобто такою, яку неможливо розділити без зміни її призначення або знищення. Будь-який поділ конструктивної частини автомобіля, його вузлів або агрегатів неминуче призведе до втрати ним властивостей транспортного засобу та його повної непридатності до використання. Таким чином, виділ частки відповідача у натурі щодо автомобіля є не лише технічно неможливим, але й юридично абсурдним, що однозначно підтверджує незначність цієї частки та її непридатність для самостійного використання.

Водночас, позивач стверджує, що автомобіль має істотне значення для неї, оскільки вона після смерті чоловіка фактично забезпечує всі потреби малолітньої доньки самостійно. З метою забезпечення повноцінної мобільності сім`ї, регулярного супроводу дитини до медичних закладів, дитячих гуртків, спортивних занять, садочку, центрів раннього розвитку та інших місць, необхідних для її соціалізації, розвитку та лікування вона докладає реальних зусиль для отримання повноцінного права на керування транспортним засобом.

Натомість відповідач, який претендує на частку в автомобілі, ніколи не користувався цим транспортним засобом, не ніс жодних витрат на його утримання, паливо, ремонт, технічне обслуговування, не виявляв наміру забезпечувати потреби дитини або брати участь у її перевезеннях. Таким чином, його частка є не лише технічно невиділюваною, а й позбавленою будь-якого реального функціонального змісту, що додатково підтверджує наявність передбачених законом підстав для припинення права власності відповідача на цю частку з виплатою йому грошової компенсації.

З огляду на те, що транспортний засіб не є новим, його ринкова вартість є відносно невисокою порівняно з вартістю аналогічних нових авто. Це створює ще одну важливу обставину: наразі позивач не має фінансової можливості придбати інший автомобіль, який би забезпечував дитину і її необхідним рівнем мобільності. Витрати, які позивач несе на утримання житла, оплату комунальних послуг, виховання маленької дитини, її медичні потреби та повсякденні витрати, не залишають можливості накопичити кошти на придбання іншого транспортного засобу.

Саме тому наявний автомобіль є для них не просто майном, а життєво необхідним засобом забезпечення базових потреб дитини. Усі ці обставини підтверджують, що транспортний засіб є незамінним для сім`ї позивача, а його вилучення чи обмеження у користуванні створить реальну загрозу порушення прав та законних інтересів моєї малолітньої доньки.

Згідно зі Звітом про незалежну оцінку рухомого майна від 06 листопада 2025 року виданим суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_9 , ринкова вартість автомобіля марки МАZDА 3 складає 128 795,00 гривень. Таким чином, з урахуванням частки відповідача, що становить 1/4 у спільному майні, вартість належної йому частки оцінюється у сумі 32 198,75 гривень. У сукупності технічна неподільність автомобіля, його фактичний стан, відсутність можливості придбати новий транспортний засіб, а також реальна необхідність машини для забезпечення життєво важливих потреб дитини підтверджують, що вимоги відповідача щодо виділу 1/4 частки у натурі або спільного користування є юридично абсурдними й такими, що суперечать інтересам дитини та принципам розумності. Саме тому, позивач вважає, що частка відповідача підлягає припиненню з виплатою справедливої грошової компенсації відповідно до ст.365 ЦК України. Вважає, шо як у випадку з квартирою, так і у випадку з автомобілем, відсутні будь-які технічні, функціональні чи юридичні можливості виділити частку відповідача в натурі. Частка є незначною, неподільною, непридатною до самостійного використання і водночас її виділ чи передача в користування відповідачу призведе до порушення прав та законних інтересів позивачки та її малолітньої дитини, для яких автомобіль є життєво важливим засобом забезпечення повсякденних потреб, медичного супроводу та належних умов проживання. Вважає, що припинення права власності відповідача на 1/4 частку квартири та 1/4 частку автомобіля не завдасть йому жодної істотної шкоди, що є обов`язковою умовою, передбаченою п.4 ч.1 ст.365 Цивільного кодексу України. Закон прямо вимагає оцінки того, чи лишиться співвласник у результаті припинення частки без життєво важливих умов існування або без майна, яке є необхідним для його щоденних потреб. У цій справі таких ризиків для відповідача не існує, оскільки відповідач не проживає у квартирі АДРЕСА_2 , частку в якій він формально успадкував. За жодних обставин він не користувався цією квартирою як місцем свого проживання, не мав у ній речей, не підтримував житло в належному стані, не сплачував комунальні платежі, не робив жодних внесків у ремонт чи утримання майна. Фактично він ніколи не розглядав цю квартиру як місце свого життя, а свої претензії заявляє лише у зв`язку з конфліктом і як спосіб тиску.

Відповідач фактично вже тривалий час мешкає разом зі своєю матір`ю — ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_3 — у просторій трикімнатній квартирі. Ця квартира є повністю придатною для постійного проживання, має достатню площу та вміщує всіх мешканців. Відповідно, припинення права на 1/4 частку у квартирі не позбавить відповідача ані фактичного житла, ані можливості проживати в умовах, які відповідають життєвим стандартам, і жодним чином не вплине на його побут чи рівень життя.

Більше того, у відповідача немає жодних об`єктивних потреб у проживанні саме в квартирі АДРЕСА_2 , адже він ніколи там не проживав і проживати не збирався. Відповідач також не вчиняв жодних дій на утримання чи покращення цієї квартири.

Водночас для позивача та її малолітньої доньки квартира АДРЕСА_2 є єдиним житлом, у якому вони проживають з моменту відкриття спадщини. Таким чином, порівняння інтересів сторін однозначно свідчить, що інтереси відповідача не будуть істотно порушені, адже він має місце для постійного проживання, яке він фактично займає, та отримає грошову компенсацію, рівнозначну своїй частці; натомість припинення його частки забезпечить захист основоположних прав малолітньої дитини, включаючи право на безпечні умови проживання, психічну стабільність та захист від насильства в будь-яких його формах. З огляду на внесення позивачем грошової компенсації на депозитний рахунок суду, заявлені вимоги, на ї думку, узгоджуються з вимогами статті 365 Цивільного кодексу України, спрямовані на остаточне врегулювання правового статусу спірного майна та забезпечують баланс інтересів сторін.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 30 січня 2026 року у справі було відкрито провадження та призначено до розгляду в підготовче судове засідання.

02 березня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Сербіна Б.О. на адресу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

У відзиві представник відповідача зазначає, що рідним братом відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 за життя було придбано квартиру АДРЕСА_4 та легковий автомобіль МАZDA 3 державний номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , що підтверджується наявними у справі витягом з Державного реєстру речових прав та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується наявним у справі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

02.05.2025 року Жовтоводською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 74016887 (номер у нотаріуса 112/2025), що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 81027827 від 02.05.2025 року.

Згідно спадкової справи, спадкоємцями померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , які прийняли спадщину є ОСОБА_1 - дружина померлого, ОСОБА_2 - донька померлого та ОСОБА_3 - рідний брат померлого, спадщину прийняв у зв`язку з відмовою на його користь спадкоємця першої черги - ОСОБА_6 , матері померлого. Батько померлого - ОСОБА_5 , відмовився від прийняття спадщини на користь доньки померлого - ОСОБА_2 .

На даний час, право власності на квартиру та машину зареєстровано за померлим ОСОБА_4 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 464108486 від 13.02.2026 року, тому позовні вимоги щодо припинення права власності на частку у майні зі стягненням компенсації вартості частки та визнання права власності є передчасними та такими що не підлягають задоволенню.

На думку представника відповідача, за своєю суттю такий спосіб захисту, як визнання права, може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).

Враховуючи наведене, та враховуючи те, що на даний час ні позивачі, ні відповідач не є власниками спірної квартири та машини, позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Окрім того, представник відповідача вважає за необхідне зазначити, що позивачкою зазначено вартість квартири у розмірі 327 000 грн по звіту про незалежну оцінку нерухомого майна № 11-20251106-0010712001 від 06.11.2025 року, що не відповідає ринковій вартості вказаного житла і явно занижена суб`єктом оцінки, оскільки згідно звіту про оцінку майна №41РК-260219-006 від 19.02.2026 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_4 складає 560 469 грн.

Посилання позивача на постійне вчинення психологічного насилля відповідача над нею та її малолітньою донькою, не може братися судом до уваги, оскільки не відносить до права власності, але представник відповідача вважає за необхідне зазначити наступне, що постанова від 04.12.2025 року Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП наразі перебуває на розгляді в Дніпровському апеляційному суду, призначена до судового розгляду на 02 березня 2026 року, тобто не набрала законної сили.

Окрім того, позивачка сама вказує в позові, що відповідач є головою ОСББ «Хмельницького 22», що спростовує негативні оцінки позивачки відносно нього, оскільки голова ОССБ обирається співвласниками вказаного будинку з осіб, які своїм авторитетом та позитивною характеристикою зможе утримувати будинок, організовувати догляд за ним та інше, що співвласники можуть довірити своє майно цій особі, тому це є лише плюсовою якістю відповідача.

Представник відповідача звертає увагу суду, що всі факти наведенні в позові позивачем стосовно гаражу, який належним чином не оформлений, посилання на відносини її з матір`ю померлого чоловіка, ніякого відношення до відповідача не має, тому не можуть бути взагалі взяті судом до уваги.

Отже, зібрана та надана позивачем інформація щодо відповідача ОСОБА_3 не стосуються предмета доказування у справі про припинення права власності на частку у майні зі стягненням компенсації вартості частки та визнання права власності.

05 березня 2026 року від позивача ОСОБА_1 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач із наведеними у відзиві доводами категорично не погоджується, вважає їх безпідставними, такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, а також на вибірковому та оціночному викладенні обставин справи. Поданий відзив, на думку позивача, не спростовує заявлених позовних вимог і не містить належних доказів на підтвердження заявлених заперечень.

Відповідач стверджує, що позов є «передчасним» і що обрано «неналежний спосіб захисту» лише з тієї підстави, що станом, на цей час право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - ДРРП) ще зареєстровано за померлим. Позивач із цими доводами категорично не погоджується, оскільки відповідач підміняє поняття та фактично ототожнює виникнення права спадкоємця з отриманням свідоцтва і державною реєстрацією, хоча закон встановлює інше: відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Отже, сама по собі відсутність реєстрації в ДРРП не свідчить про відсутність права у спадкоємця та не робить звернення до суду передчасним.

Факт прийняття спадщини Відповідачем підтверджується документами, що містяться в матеріалах спадкової справи № 112/2025, витребуваної судом. Так, 03.10.2025 року ОСОБА_3 подав до Жовтоводської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , у якій він прямо зазначив, що приймає спадщину свого рідного брата. Підстава набуття ним статусу спадкоємця за законом у відповідній частці також зафіксована у матеріалах справи: мати спадкодавця ОСОБА_6 відмовилась від спадщини на користь сина — ОСОБА_3 .

Згідно зі ст. 1270, 1273 ЦК України, строк для прийняття або відмови від спадщини становить 6 місяців і у даній справі закінчився 10.10.2025 року. Відповідач у встановлений строк спадщину прийняв і не відкликав свою заяву. На сьогоднішній день він вже не має юридичної можливості відмовитися від частки. Отже, склад власників є остаточно визначеним, а правова невизначеність, на яку натякає Відповідач – відсутня.

Верховний Суд у своїй постанові від 29 травня 2024 року у справі № 206/851/23 виснував: «Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном». У зв`язку з наведеним, позивач вважає, що довід відповідача про «неналежний спосіб захисту» є безпідставним. Поданий позов спрямований на врегулювання конфліктної спільної часткової власності та припинення права відповідача на частку із виплатою компенсації у порядку, прямо передбаченому ст. 365 ЦК України. Із відповідей учасників ринку електричної енергії вбачається, що процедура припинення електропостачання була розпочата після надходження інформації про смерть побутового споживача, а джерелом цієї інформації був голова ОСББ «Хмельницького 22», після чого енергопостачальник звернувся до оператора системи розподілу, який, посилаючись на ненадання документів та відсутність звернення «нового споживача», припинив електроживлення з 04.12.2025 року по теперішній час.

У цьому ж клопотанні прямо зазначено, що головою ОСББ «Хмельницького 22» є саме відповідач — ОСОБА_3 , і що він, будучи обізнаним про фактичне проживання позивача з малолітньою дитиною та про наявність судового спору щодо права власності, ініціював дії, наслідком яких стало позбавлення можливості нормального проживання у спірній квартирі.

За таких обставин позивач об`єктивно не мала можливості чекати, доки відповідач отримає свідоцтво про право на спадщину та завершить державну реєстрацію. З огляду на тривалий конфлікт, погрози та конкретні дії відповідача, спрямовані на унеможливлення користування житлом, існували обґрунтовані побоювання, що тиск лише посилюватиметься, а процес оформлення спадщини відповідач буде навмисно затягувати, використовуючи правову невизначеність як інструмент впливу на позивача та її дитину. Саме тому позивач була змушена звернутися до суду на цій стадії оформлення спадщини, щоб забезпечити ефективний судовий захист та припинити конфліктну спільну часткову власність у спосіб, передбачений законом. Крім того, вимога про визнання права власності у цій справі є похідною і необхідною: вона заявлена не замість, а після вимоги про припинення права відповідача на частку та спрямована на усунення правової невизначеності і на забезпечення можливості належного оформлення майнових прав за результатами судового рішення. Саме такий підхід відповідає позиції Верховного Суду: Об`єднана палата КЦС ВС у справі № 671/1543/21 зазначила про доцільність одночасного вирішення вимог про припинення права на частку та визнання права власності за позивачем за умови попереднього внесення компенсації на депозит суду.

У цій справі така умова дотримана: до позову додано квитанцію про внесення на депозит суду грошової компенсації вартості частки Відповідача у розмірі 134 250,00 грн. Відповідач заперечує визначену позивачем вартість спірної квартири, стверджуючи, що звіт із ринковою вартістю 327 000 грн є «явно заниженим», та посилається на інший звіт №41РК-260219-006 від 19.02.2026 року, яким нібито визначено ринкову вартість 560 469 грн. Позивач із цими запереченнями не погоджується, оскільки наведені доводи відповідача є переважно оціночними та не містять конкретних, перевірених зауважень до звіту позивача. Відповідач фактично обмежився загальною тезою про «заниження», але не зазначив, які саме вихідні дані є неправильними, які показники/аналоги застосовано некоректно, які саме розрахунки суперечать методиці, та не навів конкретних дефектів звіту, які б унеможливлювали його використання як доказу. Позивач вважає, що поданий відповідачем звіт від 19.02.2026 року також не може сприйматися судом як безумовне спростування доказів позивача. По-перше, у самому звіті відповідача прямо зазначено, що він складений «для цілей оподаткування», тобто не як нейтральний доказ для судового спору між співвласниками. По-друге, у звіті відповідача як "власник” вказаний ОСОБА_3 (1/1) і оцінюється частка 1/1, що не узгоджується з природою спадкового спору про частки та взагалі з позицією відповідача в цій справі. Така внутрішня невідповідність знижує доказову цінність цього звіту саме у контексті даного провадження. Окремо вважає необхідним врахувати і те, що станом на дату складання «альтернативного» звіту відповідача у нього об`єктивно не могло бути повного комплекту документів на квартиру, оскільки ключові матеріали щодо спадкового майна та оформлення зосереджені у спадковій справі та/або перебувають у розпорядженні позивача як особи, яка фактично здійснює оформлення. За цих умов посилання відповідача на «іншу цифру» без конкретного спростування вихідних даних і методики звіту позивача не доводить недостовірність оцінки Позивача.

Крім того, станом на дату подання цієї відповіді на відзив постановою Дніпровського апеляційного суду від 02.03.2026 (оголошено вступну та резолютивну частини) у справі №176/4782/25 апеляційну скаргу представника відповідача залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції про притягнення ОСОБА_3 за ч.2 ст.173-2 КУпАП - без змін. Тому вважає, що домашнє насильство, погрози, систематичне залякування, агресивна поведінка та інші форми тиску безпосередньо впливають на можливість користування житлом, оскільки фактично позбавляють позивача і дитину нормальних та безпечних умов проживання. Ці обставини, на думку позивача, не є «сторонніми» — вони пояснюють причину конфлікту співвласників і підтверджують неможливість спільного користування об`єктом, що є суттєвим у спорах цієї категорії.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 10 березня 2026 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі з підстав, що в ньому зазначені. Пояснила суду, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік. Заповіту не було. Вона подала заяву до державного нотаріуса про прийняття спадщини. Чоловіку належала квартира і машина. Вони разом проживали з 2019 року, а зареєстрували шлюб у 2021 році. Вищезазначене майно ним було придбано до укладення шлюбу. Спадкоємцями першої черги є позивач, малолітня донька і батьки. Свекор відмовився від своєї частки на користь онуки. Матір чоловіка відмовилась від своєї частки на користь відповідача ОСОБА_3 . Свідоцтво вони в нотаріуса так і не отримували, бо на неї чиниться тиск зі сторони відповідача, який хоче, щоб вона відала йому машину, в інакшому випадку він заселиться в квартиру. В квартирі по АДРЕСА_5 вона з чоловіком проживала з 2019 року, хоча була зареєстрована по АДРЕСА_6 (за цією адресою вона проживає останні 4 місяці, бо в її квартирі вимкнуте світло, оскільки власник помер). Квартира по АДРЕСА_5 належала її чоловікові. Після смерті чоловіка вони з донькою продовжували проживати там. Невдовзі їм вимкнули світло. Вона зверталась до ПАТ «ЦЕК», там їй роз`яснили, що від голови ОСББ (відповідача ОСОБА_3 ) надійшла інформація про смерть власника житла, у зв`язку з чим їй припинили електропостачання.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Пояснив, що коли помер його брат, одним із спадкоємців була його мати. Батько відмовився від своєї частини на користь онуки. На 39 день після смерті брата, коли мати збиралась провести 40 днів, подзвонила позивачка і сказала, що продала гараж. Вона за нього отримала 4 тис. доларів. Все це, на його думку, позивачка зробила для того, щоб підірвати здоров`я матері та вивести її із зони рівноваги. Зазначив, що квартира йому не потрібна. Вони хочуть з матір`ю, як пам`ять про брата, залишити собі автомобіль. Адже все це було куплено за спільні гроші мами і померлого брата.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні зазначила, що проживає по АДРЕСА_7 . Пояснила суду, що позивач ОСОБА_1 є її подругою, відповідач є братом її померлого друга. Упередженого ставлення до них у неї немає. Пояснила, що вона є свідком розподілу майна квартири та машини покійного ОСОБА_11 . ОСОБА_4 був найкращим другом їхньої родини. Потім ОСОБА_4 познайомив їх з позивачкою, вони спілкувались, ходили один до одного в гості. У ОСОБА_4 та позивачки були спільні плани на майбутнє. Після смерті ОСОБА_4 , у позивачки з відповідачем та його матір`ю склалися неприязні відносини. У померлого ОСОБА_4 з позивачкою за життя були гарні стосунки, вони планували майбутнє, ОСОБА_4 дуже кохав її. У ОСОБА_4 за життя були кредитні зобов`язання, які вони з ОСОБА_1 вирішували разом. На машину ОСОБА_4 збирав з різних джерел. Все це вона знає зі слів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У позивачки був тривожний стан після зустрічей з відповідачем, однак сама вона не була свідком конфліктних ситуацій. Коли ОСОБА_4 до них приходив у гості, він розповідав, що відкладав кошти на автомобіль.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила суду, що проживає по АДРЕСА_3 . Зазначила, що позивач ОСОБА_1 - її колишня невістка, стосунки з нею вона не підтримує. Відповідач є її сином, з ним вона підтримує стосунки. Пояснила суду, що виховувала своїх дітей сама. ОСОБА_3 жив у м.Дніпро, а ОСОБА_4 - з нею та її покійною матір`ю. ОСОБА_4 працював, жив за їхній рахунок, а свої кошти відкладав на майбутнє житло. Їм трапилась квартира в сусідньому під`їзді. ОСОБА_4 ще не вистачало 2 тис доларів і він позичав у батька, а коштувала квартира 8 тисяч доларів. ОСОБА_4 переїхав у придбану квартиру. Окрім того, він зі школи хотів купити машину. На машину відкладали разом, вона зі своєї, а він зі своєї зарплати по 50 доларів. Потім займали кошти у сусідів, щоб купити автомобіль і з часом ОСОБА_4 його купив. Потім вони разом віддавали борги. За розпискою вони також купили гараж, вона допомагала ремонтувати кришу. У них з невісткою ніколи не було скандалів. Навіть якщо їй щось не подобалось, вона мовчала, аби сину було добре. Допомагала як мати, ділилась чим могла, допомагала гасити кредит за їх холодильник. У них була щаслива сім`я, потім народилась ОСОБА_12 , вони святкували усі свята. Потім ОСОБА_4 захворів, лікувала його вона і її син ОСОБА_3 , бо ОСОБА_1 не працювала. На поховання сина вона брала кредит. ОСОБА_1 навіть вінок не купила. Її мама через 2 дні принесла гроші, але вона їх не взяла. Для не було шоком, що в той час ОСОБА_1 думала про гроші - продала гараж. У неї був шок, можливо і в ОСОБА_1 був шок. Перед 40 днями ОСОБА_1 подзвонила і сказала, що вскрила гараж і забрала машину. ОСОБА_4 жив за рахунок матері, а свої гроші складав у конверт. Коли вони були у нотаріуса, вона була в такому стані, що нічого не розуміла. Адвокат порадив відмовитись від спадщини на користь сина. Зазначила, що хоче, щоб хоч щось їй залишилось від сина, і вони згодні сплатити частину коштів позивачці за автомобіль.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив суду, що проживає по АДРЕСА_8 . Зазначив, що позивач та відповідач йому знайомі. З відповідачем ОСОБА_3 він познайомився, коли вже ОСОБА_4 хворів. Вони спілкувався неодноразово з ОСОБА_4 , який казав, що сам заробив на квартиру. Якось його мати сказала, що вона йому купила квартиру, на що він зауважив, що квартиру купив сам. Однак мати зауважила, що ОСОБА_4 на той час проживав у неї. Він возив ОСОБА_4 на обстеження в Кривий Ріг. Під час цього ОСОБА_4 йому казав, що "взяв слово" з матері, що якщо з ним щось станеться, все майно залишиться дружині та дитині. Після смерті ОСОБА_4 почався тиск на ОСОБА_1 , бо вона начебто не давала бачитись з дитиною. Він забрав ОСОБА_4 з лікарні і возив його в Кривий Ріг на КТ, з ними була його мати ОСОБА_6 . ОСОБА_4 було важко говорити, але йому хотілось виговоритись. Автомобілем наразі ніхто не користується, він стоїть у гаражі. За життя користувався ним ОСОБА_4 , придбав його начебто в 2021 році. Вони спілкувались з ОСОБА_4 , знайомі його з 2022-2023 року. Вони жили в одному будинку, але різних під`їздах. ОСОБА_4 був головою ОСББ, так вони і познайомились. По суботах намагались зустрічатися то в ОСОБА_4 вдома, то в нього, то в гаражі. Жив він з позивачкою ОСОБА_1 , потім в них народилась ОСОБА_12 . Сім`я була гарна. Зі слів ОСОБА_4 , коли він жив з мамою, він відкладав на квартиру, яку потім купив.

Від третьої особи Служби у справах дітей Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі їхнього представника, просили ухвалити рішення за наявними у справі документами.

Від третьої особи Жовтоводської державної нотаріальної контори Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без їхньої участі. Зазначили, що заперечень по справі не мають.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено, відповідно до свідоцтва про народження серії № НОМЕР_5 від 18.10.2023 року, що батьками малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (т.1, а.с.47).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 03.09.2021 року, виданого Жовтоводським відділом ДРАЦС у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), ОСОБА_4 та ОСОБА_14 перебували у шлюбі з 03 вересня 2021 року, актовий запис про шлюб №134 (т.1, а.с.54).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 14.04.2025 року, виданого Виконавчим комітетом Жовтоводської міської ради, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис №249 (т.1, а.с.55).

Після смерті ОСОБА_4 . Жовтоводською державною нотаріальною конторою 02.05.2025 року була заведена спадкова справа №74016887, номер у нотаріуса 112/2025 (т.1, а.с.57).

За життя ОСОБА_4 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюком О.В. 29.10.2014 року, належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.48-53).

Крім того, ОСОБА_4 належав автомобіль MAZDA 3, д.н.з. НОМЕР_1 , 2007 року випуску, дата реєстрації 13.02.2021 року, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (т.1, а.с.64).

Згідно Звіту про оцінку ринкової вартості квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від 06.11.2025 року, ринкова вартість вищезазначеної квартири складає 327000 грн (т.1, а.с.180-227).

Згідно Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості колісно-транспортного засобу MAZDA 3, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ринкова вартість зазначеного автомобіля складає 128795 грн (т.1, а.с.147-179).

Згідно наданої Жовтоводською державною нотаріальною конторою копії спадкової справи №112/2025 до майна померлого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 звернулась до Жовтоводської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_4 (а.с.2, том №2).

Крім того, 20.05.2025 року із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь доньки спадкодавця – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , звернувся батько ОСОБА_4 – ОСОБА_5 (а.с.14-16, том №2).

Мати ОСОБА_4 – ОСОБА_6 03.06.2025 року звернулась до Жовтоводської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті сина (а.с.18-22, том №2). Однак, 03.10.2025 року ОСОБА_6 подала заяву про відкликання вищезазначеної заяви та відмовилась від прийняття спадщини після померлого сина ОСОБА_4 на користь рідного брата спадкодавця – ОСОБА_3 (а.с.25, том №2).

Відповідач ОСОБА_3 03.10.2025 року звернувся до Жовтоводської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_4 (а.с.26-29, том №2).

Згідно листа Жовтоводської державної нотаріальної контори №427/01-16 від 08.12.2025 року (а.с.30, том №2) до кола спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , входять:

- ОСОБА_1 (дружина померлого);

- ОСОБА_2 (донька померлого);

- ОСОБА_3 (рідний брат померлого).

Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Відповідно до ст. 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Відповідно до положень ст.ст.317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст.356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно вцілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Відповідно до ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Що стосується існуючої в співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені ст.ст. 364,365, 367 ЦК України, як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч.4 ст.358 ЦК України умова не є обов`язковою.

Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Верховний Суд України у постанові від 15.05.2013 року по справі № 6-37цс13 зазначав, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

В постанові від 02.07.2014 року по справі № 6-68цс14 Верховний Суд України роз`яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Судом встановлено, що в даному випадку наявні усі підстави для припинення права власності відповідача на 1/4 частку у спадковому майні, оскільки частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне користування майном неможливе через незначний розмір частки та через наявність конфлікту між сторонами. Крім того, припинення права власності відповідача не завдасть йому істотної шкоди, оскільки він не проживає у квартирі та не користується спірним автомобілем. Відповідачем не заперечується, що він забезпечений умовами проживання.

Позивачем внесено на депозитний рахунок Жовтоводського міського суду грошові кошти у розмірі 134250 грн, що підтверджується квитанцією №1.453160981.1 від 18.12.2025 року, яка міститься в матеріалах справи (а.с.45, том №1).

Співвласникам належать право володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної часткової власності. Зазначені правомочності співвласники об`єкта права спільної часткової власності відповідно до частини першої статті 358 ЦК України повинні здійснювати за взаємною згодою.

Співвласнику надається право самостійно розпоряджатися своєю часткою у спільній частковій власності. Однією з правових форм такого розпорядження є право співвласника на виділ у натурі частки із спільного майна.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.

В даній справі судом встановлено, що взаємна згода між сторонами щодо спірного майна відсутня, частка відповідача у спірному майні є незначною, спірні речі є неподільними, а виділ в натурі 1/4 частки, що належить відповідачу неможливий. Докази, що відповідач не має іншого майна для проживання суду не надано.

Доводи відповідача щодо різниці вартості спірної квартири та наявності двох звітів про оцінку спірної квартири на суму 327 000 грн та на суму 560469 грн.(т.2 а.с.59) суд не приймає до уваги та в основу рішення приймає звіт про оцінку квартири від 06.11.2025 року на суму 327 000 грн. (т.1, а.с.180-227), оскільки цей звіт є більш змістовний, має детальний опис об`єкта оцінки, враховує фізичний знос об`єкту оцінки, рік будівництва - 1957, наведено конкретні дані про об`єкти порівняння (таблиця 5.1) (т.1, а.с.194).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для задоволення позову, шляхом припинення права власності відповідача ОСОБА_3 на 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 та шляхом припинення права власності ОСОБА_3 на 1/4 частку автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 та стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача грошової компенсації вартості його часток у розмірі 134 250,00 гривень з депозитного рахунку Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області, на який ці кошти внесені позивачем.

Посилання відповідача на запропонований ним варіант поділу спадкового майна, а саме залишити у власності позивача та її дочки квартиру, а в його власності спірний автомобіль - суд не може покласти в основу судового рішення, оскільки належного розрахунку таких часткок відповідачем не надано, при цьому внаслідок такого поділу частка позивачки та її малолітньої дитини у спадковому майні буде зменшена, що призведе до порушення їх майнових прав. Крім того, відсутні докази внесення відповідачем грошової компенсації за таку частку на розрахунковий рахунок суду.

Доводи відповідача про неналежний спосіб захисту позивачем своїх майнових прав не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст.1268 ЦК України).

На сьогоднішній день склад власників спадкового майна є остаточно визначеним.

Частиною 1 ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Згідно постанови Верховного суду від 29 травня 2024 року у справі № 206/851/23, відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що позивачка та її дочка є власниками спірного майна з моменту відкриття спадщини, тому мають право на звернення до суду як власники цього майна, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України із відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, які складаються з суми судового збору у розмірі 2553,7 грн. (т.1, а.с.1) Витрати на проведення оцінки майна у розмірі 1600 грн. суд залишає за позивачем (т.1, а.с. 114), оскільки такі витрати є необхідними для реалізації її права.

Керуючись ст.ст. 89, 141, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 183, 317, 319, 355, 358, 364, 365, 367, 1267, 1268, 1278, 1296, 1297 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 , треті особи Жовтоводська державна нотаріальна контора, Служба у справах дітей виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, про припинення права власності на частку у майні зі стягненням компенсації вартості частки та визнання права власності - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частку автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на вказані 1/4 частку квартири та 1/4 частку автомобіля (по 1/8 частці кожного об`єкта кожній додатково до вже належних часток).

Виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості його часток у розмірі 134 250,00 (сто тридцять чотири тисячі двісті п`ятдесят) гривень з депозитного рахунку Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області, на який ці кошти внесені позивачем.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_9 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати в розмірі 2553,7 грн .

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Кімал ГУСЕЙНОВ