Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №400/2261/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2261/26

Категорія: 106020200Головуючий у суді І інстанції: Брагар В. С. місце ухвалення: м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів: Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року про повернення позову ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» в частині позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року по 17 жовтня 2022 року

в с т а н о в и В:

04 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Державної установи «Центр пробації» (далі – ДУ «Центр пробації»), в якому просила:

- визнати протиправними дії щодо не нарахування та виплати в повному обсязі додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 (далі – Постанова №168), починаючи з 24.02.2022 по 17.10.2022;

- зобов`язати нарахувати та виплатити додаткову винагороду, встановлену Постановою №168, за період з 24.02.2022 по 07.07.2022, в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, а за період з 08.07.2022 по 17.10.2022 в розмірі 30 000,00 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, з виплатою компенсації податку ПДФО відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

05.03.2026 ухвалою суду першої інстанції залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 та надано їй строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску в частині періоду з 19 липня 2022 року по 17 жовтня 2022 року.

09.03.2026 до суду першої інстанції від позивачки надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.

Мотиви даної заяви полягали у тому, що рішенням Конституційного Суду України №1- р/2025 від 11 грудня 2025 року визнано неконституційною частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат.

У зв`язку з цим, позивачка вважає, що застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, після ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2025 від 11.12.2025 фактично означало б застосування норми закону, яка визнана неконституційною та втратила чинність.

Тому, на її думку, відсутні правові підстави для обмеження права на звернення до суду у даному спорі тримісячним строком.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року в задоволенні заяви позивачки про поновлення строку звернення до суду відмовлено.

Позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 17 жовтня 2022 року суд повернув позивачці.

Мотиви даної ухвали полягають у тому, що сам по собі факт ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11.12.2025 № 1-р/2025 не змінює правової оцінки дотримання позивачем процесуальних строків у спірний період.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 17 жовтня 2022 року.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ОСОБА_1 указує на те, що 11 грудня 2025 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №1-р/2025, яким визнав неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівнику виплат.

Конституційний суд наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Отже, на думку скаржниці, після ухвалення Конституційним Судом України даного рішення №1-р/2025 застосування тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівнику виплат є юридично неможливим.

Оскільки позовна заява у даній справі подана після ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України, суд першої інстанції не мав правових підстав застосовувати положення статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду.

Представник ДУ «Центр пробації» не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Також, 26.03.2026 ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення в яких указує, що, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за періоди з 19.07.2022, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів.

ОСОБА_1 стверджує про те, що після її звільнення зі служби і до теперішнього часу ДУ «Центр пробації» не повідомляла, відповідно до статті 116 КЗпП України, про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).

Скаржниця указує, що це обов`язок роботодавця, який до теперішнього часу не виконаний, а, отже, перебіг тримісячного строку звернення до суду не розпочався.

Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, а тому, відповідно до частини 2 статті 312 КАС України, справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, з наступних підстав.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України установлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, за частиною першою якої визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Аналіз викладених вище положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням правової визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Поряд з цим, процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Звернення до суду за межами строків, визначених у статі 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

Отже, за загальним правилами строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено ряд змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.

Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 №2352-IX частину першу та другу статті 233 КЗпП України було викладено у наступній редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Водночас, спірний період у межах даної справи (з 19.07.2022 по 17.10.2022) припадав на запроваджений на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Колегія суддів зауважує, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом мав би розпочатись 01.07.2023, оскільки саме з цього дня карантин був відмінений на всій території України та сплинути 30.09.2023.

Тобто, суд апеляційної інстанції вважає, що запроваджений карантин до його відміни лише продовжив тримісячний строк звернення до суду, однак після його відміни такий строк з 01.07.2023 почав свій відлік.

З даним позовом ОСОБА_1 звернулась 03.03.2026, тобто поза межами граничного строку звернення до суду з даним позовом (30.09.2023).

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі пов`язує поновлення строку звернення до суду з даним позовом в частині вимог з 19.07.2022 по 17.10.2022 з ухваленням 11 грудня 2025 року Конституційним Судом України рішення №1-р/2025, яким визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівнику виплат.

Надаючи оцінку даному доводу апеляції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сам по собі факт ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11.12.2025 № 1-р/2025 не змінює правової оцінки дотримання позивачем процесуальних строків у спірний період в даній справі.

Так, Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2025 року по справі № 320/8512/23 дійшов таких висновків.

« 68. Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач 23 грудня 2019 року був ознайомлений з наказом про його звільнення, що ним не заперечується. Отже, з часу ознайомлення з наказом, позивач був обізнаний про порушення своїх прав, тобто з цієї дати почався перебіг місячного строку для звернення до суду з позовом. Однак, з позовом до суду позивач звернувся 24 березня 2023 року, тобто більше ніж через три роки, після того, як дізнався, що його право порушено.

69. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-5/2022(9/22) щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (щодо гарантій незалежності прокурора) від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023, вказану норму закону визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

70. Пунктом 2 вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

71. У контексті встановлених обставин та характеру спірних правовідносин колегія суддів уважає, що ухвалення Конституційним Судом України рішення від 01 березня 2023 року не змінює моменту, коли в позивача виникло право на звернення до суду з позовом, позаяк безпосередньо не стосується прийняття спірного наказу та звільнення його з посади, як і підстав для такого звільнення.

72. Ухвалення Конституційним Судом України рішення від 01 березня 2023 року не є тим юридичним фактом, який встановлює момент, коли позивач міг дізнатися про прийняття спірного наказу про звільнення, та не є тими об`єктивними і непереборними обставинами в розумінні положень процесуального закону, які перешкоджали вчасно звернутися до суду з вказаним позовом.

73. Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22), ухвалене через 3 роки після звільнення позивача з посади прокурора, не може впливати на перебіг строків оскарження наказу про таке звільнення».

Застосовуючи указані правові висновки Верховного Суду до обставин даної справи за позовом ОСОБА_2 , колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) поширюються тільки на ті правовідносини, які виникли після набрання чинності означеним рішенням, тобто з 11 грудня 2025 року, і не змінюють правового регулювання правовідносин, які виникли до цієї дати.

Крім того, слід указати, що у самому рішенні Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 зазначено, що частина перша статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною та утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Понад те, відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Ураховуючи викладене, з 11 грудня 2025 року стаття 233 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі – Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, втратила чинність, та відновила дію попередня редакція цієї норми.

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що посилання ОСОБА_1 на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) є безпідставними та не свідчить про необхідність поновлення строку звернення до суду з даним позовом в частині вимог з 19.07.2022 по 17.10.2022.

Суд апеляційної інстанції, у контексті спірних правовідносин, також вважає необхідним звернути увагу на постанову Верховного Суду від 21 січня 2026 року по справі №420/20606/24.

У цій справі суд касаційної інстанції указав, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, оскільки ОСОБА_1 була звільнена зі служби 28.02.2023 на неї, згідно указаним вище висновком Верховного Суду у справі №420/20606/24, не може розповсюджуватися рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24).

Разом з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно повернув позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_1 з 19.07.2022 по 17.10.2022, з огляду на таке.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).

У зазначеній постанові Судова палата, серед іншого, сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, і виснувала, що до позовних вимог, які стосуються періоду, який починається з 19 липня 2022 року застосуванню підлягають положення статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

При цьому, Судова палата зазначила, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення (у цій справі - грошової компенсації та грошової допомоги), є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Тобто, суд апеляційної інстанції вважає, що саме з моменту ознайомлення з відповідним документом виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/ відсутності порушеного права щодо належних виплат.

Колегія суддів вважає, що для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за періоди з 19.07.2022, суд першої інстанції повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивачки (якщо так, то в якій формі), та коли позивачка набула документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів (з 19.07.2022 по 17.10.2022).

Суд першої інстанції це не з`ясував та дійшов передчасного висновку про пропуск позивачкою тримісячного строку звернення до суду з даним позовом в частині вимог з 19.07.2022 по 17.10.2022.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 17 жовтня 2022 року є передчасна та підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії на якій вона була повернута.

За правилами пунктів 1, 4 частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 250, 312, 320, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року про повернення позову – скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» в частині позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року по 17 жовтня 2022 року направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький