Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №400/1254/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1254/25

Суддя першої інстанції: Лісовська Н.В.

Час та місце ухвалення судового рішення «--:--»: м.Миколаїв

Повний текст судового рішення складений: 11.09.2025

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

08.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо виплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.04.2021 включно; зобов`язання нарахувати та виплатити йому індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 4463,15грн. в місяць у загальній сумі 165136,55грн. за період з 01.03.2018 по 01.04.2021 включно відповідно до норм абз.4,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що, у період проходження військової служби, зокрема з 01.03.2018 по 01.04.2021, відповідачем протиправно не нараховувалася та не виплачувалася позивачу індексація грошового забезпечення у відповідності до норм абз.4, 6 п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» у розмірі 4463,15грн. щомісячно. Позивач вважає, що загальна сума індексації, яка підлягає до виплати за спірний період становить 165136,55грн. та має бути виплачена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 01.04.2021 включно; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 4463,15грн. в місяць у загальній сумі 165136,55грн. за період з 01.03.2018 по 01.04.2021 включно відповідно до норм абз.4,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що сума індексації за березень 2018 становить 4463,15грн. Разом з тим, вирішуючи питання чи перевищує розмір підвищення доходу позивача суму можливої індексації у березні 2018, суд вказав, що на виконання вимог ухвали суду від 14.02.2025 про витребування доказів, відповідач не надав до суду доказів на спростування доводів позивача щодо розміру індексації у сумі 4463,15грн. в місяць. З цих підстав, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.04.2021 у розмірі 4463,15грн. щомісячно, а загальна сума, що підлягає до виплати становить 165136,55грн. При цьому, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині щодо виплати спірних сум з урахуванням положень Порядку №44, зазначаючи, що виплата грошової компенсації здійснюється лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Також, у рішенні суд першої інстанції спростував доводи відповідача щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду, оскільки на спірні правовідносини розповсюджуються дія ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позов без розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зауважує на тому, що при зверненні до суду з позовом, позивачем проігноровано положення ст.233 КЗпП України (у редакції після 19.07.2022), відповідно до яких працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Разом з тим, апелянт зазначає, що з позовом до суду позивач звернувся у лютому 2025, тобто із пропуском трьохмісячного строку звернення щодо позовних вимог за період з 01.03.2018 по 01.04.2021, при цьому не зазначивши жодних причин для його поновлення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2016 №158 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всі види забезпечення. /а.с.30/

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2021 №84 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. /а.с.31/

17.01.2025 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив, зокрема нарахувати та виплатити йому індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4463,15грн. за період з 01.03.2018 по момент виключення зі списків особового складу частини. /а.с.28/

Листом від 30.01.2025 відповідач повідомив, що грошове забезпечення за період служби здійснювалось правомірно, а тому відсутні підстави для задоволення вимог. /а.с.29/

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, розрахованої відповідно до приписів абз.4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, за період з 01.03.2018 по 01.04.2021, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки доводи апеляційної скарги обґрунтовані тільки пропуском трьохмісячного строку звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, судова колегія здійснює перевірку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції лише в цій частині.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 ст.5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до ч.1 ст.122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Слід зазначити, що положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема ч.2 цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення у відповідності до норм абз.4, 6 п.5 Порядку №1078 за період з 01.03.2018 по 01.04.2021. При цьому, до суду з такими вимогами позивач звернувся 08.02.2025 після отримання від відповідача відмови, у виді листа від 30.01.2025, щодо нарахування таких сум.

При вирішенні справи, суд першої інстанції вважав, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом, посилаючись на те, що до спірних правовідносин застосовується ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, у Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України, у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право гідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У постанові від 28.07.2022 у справі №300/6805/21 Верховний Суд констатував, що до «усіх виплат» належить заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні, а також інші виплати.

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 вказана стаття не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів ст.233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).

У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст.233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії ст.233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.10.2025 у справі №260/9605/25, від 01.10.2024 у справі №160/21959/23, від 12.09.2024 у справі №380/6701/24, від 08.08.2024 у справі №380/29686/23.

На підставі наведеного, з огляду на те, що спірні правовідносини охоплюють період з 01.03.2018 по 01.04.2021, тобто під час дії ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для залишення позову в даній справі без розгляду, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Як зазначалось вище, апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції стосовно вирішення спору по суті, спростування суми розрахунку індексації грошового забезпечення позивача, а тому суд апеляційної інстанції не надає оцінку оскаржуваному рішенню в частині визнаного судом права позивача на отримання індексації грошового забезпечення у відповідності до норм абз.4, 6 п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».

За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на військову частину НОМЕР_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. Крусян

Судді О.А. Шевчук О.В. Яковлєв