Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №420/29138/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29138/24

Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.

Дата і місце ухвалення: 15.12.2025 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі №420/29138/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2019 року по 18.08.2024 року (згідно норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2019 року по 18.08.2024 року (згідно норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 жовтня 2019 року по 17 серпня 2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 295004 гривні 48 копійок.

У задоволенні іншої частини позову відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апелянт подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби, не є трудовими та регулюються спеціальним законодавством.

Апелянт вказує, що чинним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби та грошового забезпечення військовослужбовців, не передбачено відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому підстави для застосування норм трудового законодавства відсутні.

Крім того, апелянт зазначає, що виплати, на які посилається позивач, не входять до складу грошового забезпечення, що підлягає виплаті у день звільнення, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що відповідачем допущено порушення строків проведення остаточного розрахунку.

Також апелянт вказує на неправильність визначення судом першої інстанції періоду затримки розрахунку та розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню.

З огляду на викладене, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10 жовтня 2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби.

У день виключення зі списків особового складу остаточний розрахунок з позивачем проведено не було, у зв`язку з чим належні йому виплати здійснено не в повному обсязі.

Зокрема, індексація грошового забезпечення, яка підлягала виплаті позивачу за період проходження служби, була нарахована та виплачена лише 18 серпня 2024 року на виконання відповідного судового рішення.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було фактично проведено 18 серпня 2024 року.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить з 11 жовтня 2019 року по 17 серпня 2024 року.

Вважаючи, що відповідачем порушено обов`язок щодо своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що обов`язок проведення з позивачем повного розрахунку у день звільнення покладається на відповідача, а невиконання такого обов`язку тягне відповідальність, передбачену законодавством. Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку проведення остаточного розрахунку при звільненні, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України за аналогією закону. Встановивши факт несвоєчасного проведення остаточного розрахунку з позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку, визначивши його розмір з урахуванням обмежень, передбачених чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України у день звільнення працівника роботодавець зобов`язаний провести з ним повний розрахунок.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим колегія суддів враховує, що правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби, регулюються спеціальним законодавством, яке не передбачає відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні.

Водночас відсутність у спеціальному законодавстві відповідного правового регулювання не може бути підставою для звільнення державного органу від відповідальності за порушення прав особи, у зв`язку з чим до таких правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства за аналогією закону.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, який зазначав, що у випадку відсутності спеціального правового регулювання питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Як встановлено судом першої інстанції, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведено не було, а належні йому суми виплачені лише 18 серпня 2024 року, що свідчить про наявність підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що спірні виплати не входять до складу грошового забезпечення, яке підлягає виплаті у день звільнення, колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення є складовою належних позивачу виплат та підлягає виплаті при проведенні остаточного розрахунку.

Отже, несвоєчасна виплата таких сум свідчить про порушення відповідачем обов`язку щодо проведення повного розрахунку при звільненні.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для застосування норм Кодексу законів про працю України, колегія суддів зазначає, що такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права та не враховують правову природу спірних правовідносин.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправильності визначення періоду затримки розрахунку та розміру середнього заробітку, оскільки суд першої інстанції визначив їх на підставі належних і допустимих доказів, з урахуванням встановлених обставин справи та вимог законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального права, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року - без змін.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук