Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №463/7220/25 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/7220/25

Провадження № 2/463/260/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м. Львів

Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Білоуса Ю.Б.,

за участю секретаря с/з Козак О.В.,

представника позивача Тимошика І.Я.

представника відповідача та третьої особи Рудакова І.П.

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м.Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи: ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

адвокат Тимошик Ігор Ярославович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Личаківського районного суду м.Львова із позовом про поділ майна подружжя.

Просить суд: визнати спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 та визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на ідеальну частину квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно матеріалів позовної заяви (а.с.3-4) заявлені позовні вимоги мотивує тим, що з 12 вересня 2015 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 08 травня 2025 року (справа № 463/3323/25).

За час перебування у шлюбі сторони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем. Оскільки спірна квартира перебуває у спільній сумісній власності сторін, то позивач претендує на половину вказаного нерухомого майна. Так як в добровільному порядку здійснити поділ спільного майна подружжя відповідач відмовляється, а тому позивач звернулася до суду з відповідним позовом, який просить задовольнити.

Короткий зміст та узагальнені доводи і позиції учасників справи

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Тимошик І.Я. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, передбачених в позові, та просив такі задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Марківа М.І. та третьої особи ОСОБА_3 – адвокат Рудаков І.П. в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав та мотивів, викладених у поданому відзиві на позов, та відповідно просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Згідно долученого до матеріалів справи відзиву на позов (а.с.52-57) заявлені стороною відповідача заперечення на позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

Квартира АДРЕСА_1 дійсно набута під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Віднесення набутого під час шлюбу майна дійсно створює презумпцію права спільної сумісної власності цього майна за подружжям. Яка не потребує доказування та існує, поки не спростована.

Цим правилом намагається скористуватися представник позивача та відповідно і сама ОСОБА_1 .

На думку сторони відповідача, у даному випадку складалися інші обставини ніж ті, які подає суду представник позивача та відповідно і сама ОСОБА_1 .

Твердження представника позивача, що за період шлюбу начебто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно (з допомогою батьків відповідача та батьків позивача) придбали спірну квартиру лише не відповідає фактичним обставинам.

Учасники приватних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Дійсно в даному випадку мало місце набуття житла сторонами за час шлюбу, але джерелом набуття квартири були не спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, а кошти інших осіб. Тому виникла необхідність спростувати доводи представника позивача.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд має установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

На необхідність встановлення обставин набуття майна одним з подружжя за рахунок особистих кошті, а також встановлення походження цих коштів звернув увагу і Верховний суд у справі №756/2527/16-ц, постанова 22.02.2021 р.

Керуючись цими настановами сторона відповідача повідомляє суд про ті фактичні обставини, котрі дійсно мали місце щодо придбання квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_3 .

В серпні 2015 року ОСОБА_3 (батько відповідача) вирішив придбати для себе особисто квартиру АДРЕСА_1 , для чого вступив в асоційовані члени житлово будівельного кооперативу «Винники-2».

Згідно договору № 35 від 26 серпня 2015 року про сплату пайових внесків у ЖБК «Винники-2» асоційований член цього кооперативу ОСОБА_3 (батько відповідача) зобов`язався здійснити оплату пайового внеску по спорудженню спірної квартири.

Відповідно до додатку № 1 за цим договором розмір пайового внеску з врахуванням площі квартири згідно проекту та вартості будівництва одного квадратного метра на день укладання Договору становив 642 114,00 грн.

ОСОБА_3 , як учасник зобов`язався сплатити пайовий внесок на розрахунковий рахунок ЖБК «Винники-2» в наступному порядку:

27.08.2015 р. - 322114,00 грн.;

01.10.2015 р. - 160000,00 грн.;

01.12.2015 р. - 160000,00 грн.

Згідно зазначеного договору № 35 від 26 серпня 2015 року та додатку № 1 за цим договором ОСОБА_3 (батько відповідача) в той же день за свої кошти сплатив пайовий внесок на рахунок ЖБК «Винники-2» в сумі 322 114 грн., що підтверджується квитанцією ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 26 серпня 2015 року.

Представник відповідача звернув увагу суду, що зазначені дії ОСОБА_3 (батько відповідача) вчинив ще до шлюбу свого сина відповідача ОСОБА_2 .

12 вересня 2015 року сторони позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

У той час ані з батьками позивачки, ані з самою ОСОБА_4 , ані зі знов створеною сім`єю (як зазначено у позові) ніяких договорів про придбання квартири АДРЕСА_1 для знов створеної сім`ї ОСОБА_3 не укладав.

В подальшому на виконання свого договору № 35 від 26 серпня 2015 року з ЖБК «Винники-2» 30 вересня 2015 року ОСОБА_3 (батько відповідача) за свої кошти сплатив пайовий внесок на рахунок ЖБК «Винники-2» в сумі 160 000 грн., що підтверджується квитанцією ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 30 вересня 2015 року.

26 листопада 2015року ОСОБА_3 (батько відповідача) за свої кошти сплатив пайовий внесок на рахунок ЖБК «Винники-2» в сумі 160 000 грн., що підтверджується квитанцією ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 26 листопада 2015 року.

Про те, що саме ОСОБА_3 (батько відповідача) відповідно до зазначеного договору № 35 від 26 серпня 2015 року та додатку до нього № 1 сплатив пайовий внесок на рахунок житлово будівельного кооперативу «Винники-2» за свої кошти в повній сумі також додатково підтверджується довідкою ЖБК «Винники-2» № 34 від 14 червня 2016 року.

Вказане, на думку сторони відповідача, свідчить про походження коштів (саме джерело набуття), за які були набуті права на спірну квартиру. А також підтверджується документально, що за спірну квартиру з самого початку до кінця сплатив свої кошти, сплатив повністю пайовий внесок на рахунок ЖБК «Винники-2» саме ОСОБА_3 (батько відповідача).

Вважає, що відсутні будь-які докази, що за вказану квартиру платили відповідач, його сім`я та батьки ОСОБА_1 , чи хоча б частина нагромадження відбулася за їх рахунок.

Угода про поділ пая між колишнім подружжям не укладалась.

В подальшому майже через рік за договором від 15 червня 2016 року ОСОБА_3 відступив права на свій пай (свої гроші) в ЖБК «Винники-2» своєму сину відповідачу по справі ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 в тих діях участі не приймала, не давала згоди, не заперечувала, та не оспорювала цей договір.

Відразу ОСОБА_2 вступив в члени ЖБК «Винники-2».

Після відступлення прав за договором від 15 червня 2016року подружжя: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та окремо батьки ОСОБА_1 ніяких дій не зробили, щоб пай став спільною власністю подружжя. Вони не вносили ніякий додатковий пай, не повертали ОСОБА_3 кошти.

На той час ОСОБА_1 не була зареєстрована, як член сім`ї, яка проживала би разом з членом житлово-будівельного кооперативу в квартирі АДРЕСА_1 .

Через 2 місяці 15.08.2016 року приватний нотаріус Пелех О.З. зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 в долях 1/1 за ОСОБА_2 на підставі посвідчення члена ЖБК «Винники-2».

З виписки з будинкової книги вбачається, що відразу 19.08.2016 року власник ОСОБА_2 зареєструвався в належній йому квартирі АДРЕСА_1 , сам без ОСОБА_1 .

На цей час відповідно до виписки з будинкової книги ОСОБА_1 була зареєстрована на АДРЕСА_2 .

Відповідно до копії паспорту, виписки з домової книги ОСОБА_1 зареєструвалася в цій квартирі ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто лише через два роки від часу набуття ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру 15.08.2016 року.

Стаття 19-1 Закону України «Про кооперацію» вказує, що член житлово-будівельного, кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу і розпоряджання квартирою, або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири житлово-будівельного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. № 186, залишається чинним на сьогоднішній день, незважаючи на застарілість певних положень, які не відповідають сучасним реаліям.

Пункт 31 Примірного статуту ЖБК зазначає, що член житлово-будівельного кооперативу має право передати свій пай будь-кому з членів сім`ї.

З пункту 43 Примірного статуту витікає, що поділ квартири між членом житлово-будівельного кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя.

Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а при відсутності згоди за рішенням суду.

Члени сім`ї члена кооперативу, крім того з подружжя, що має право частину паєнагромадження, не вправі вимагати поділу приміщення, його обміну і здачі в наєм, а також вселення інших осіб, за винятком неповнолітніх дітей.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Таким чином, у відповідності до норм кооперативного права ОСОБА_3 підставно та законно передав своє паєнагромадження своєму сину ОСОБА_2 . Що передані ОСОБА_5 паєнакопичення законно стали його особистою власністю.

Крім того, передбачаючи, що представник позивача в ході розгляду справи може висунути таку підставу як суттєве зростання вартості квартири за рахунок трудових або грошових затрат обох із подружжя (наприклад, дорогого ремонту, проведеного в шлюбі), через що майно може бути визнано спільною власністю, звернув увагу суду на наступне.

Зі звіту з незалежної оцінки майна, наданого представником позивача, убачається, що вартість квартири АДРЕСА_1 складає в сумі 547 842,00 грн., тоді як ОСОБА_3 сплатив пайовий внесок на рахунок ЖБК «Винники-2» 642 114,00 грн.

Цей звіт підтверджує, що під час шлюбу вартість квартири не тільки значно не підвищилася, а і значно зменшилася.

Дана обставина, на думку сторони відповідача, також спростовує доводи представника позивача, викладені в позові.

На думку представника відповідача, представник позивача, неправильно застосовуючи норму статті 60 СК України до даних правовідносин, або не знав про фактичні обставини справи, або діє з принципу якось воно буде, якось та вийде через презумпцію права спільної сумісної власності, яка не потребує доказування та існує, поки не спростована.

Вважає, що після реєстрації 15.08.2016 року права власності на квартиру АДРЕСА_1 в долях 1/1 за ОСОБА_2 , спірна квартира була та має залишатися особистою приватною власністю відповідача.

Вважає, що до вказаних правовідносин мають застосовуватися норми кооперативного права та пункт 3 частини першої статті 57 СК України, а не стаття 60 СК України.

У постановах від 1 липня, 25 листопада 2015 року, 12 жовтня 2016 року, 5 квітня 2017 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-399цс17: Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року, 11 лютого 2015 року.

У таки випадках ВСУ послідовно своїми постановами зобов`язує суди завжди встановлювати за які кошти було придбане спірне майно і чи можна вважати таке майно сумісним. Якщо буде встановлено, що квартира була придбана не за спільні сімейні кошти, а за особисті кошти одного з подружжя, то таке майно НЕ підлягає поділу, а тому в позові слід відмовити.

Крім того, представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с.101-103).

Третя особа ОСОБА_3 в попередньому судовому засіданні надав суду пояснення, які аналогічні обставинам, викладеним у відзиві на позов.

Рух справи в суді.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.08.2025 року справу передано для розгляду в провадження судді Білоуса Ю.Б.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м.Львова від 01.10.2025 року відкрито провадження у справі, а справу призначено до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 27.11.2025 року залучено до участі у справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 (проживає за адресою:: АДРЕСА_3 ).

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 09.12.2025 року закрито підготовче провадження у справі, а справу призначено до судового розгляду по суті.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

Позиція Суду.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

У відповідності з пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, норми права та мотиви їх застосування.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків Позивачки у межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

12 вересня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 уклали шлюб, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 67 (а. с.8).

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 08 травня 2025 року (справа №463/3323/25) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 розірвано (а. с.9-10).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_3 (а.с.18).

Відповідно до договору № 35 від 26 серпня 2015 року про сплату пайових внесків у ЖБК «Винники-2» асоційований член цього кооперативу ОСОБА_3 (батько відповідача) зобов`язався здійснити оплату пайового внеску по спорудженню спірної квартири АДРЕСА_1 (а.с.59-62).

Відповідно до додатку № 1 до договору № 35 від 26 серпня 2015 року розмір пайового внеску з врахуванням площі квартири згідно проекту та вартості будівництва одного квадратного метра на день укладання Договору становив 642 114,00 грн. ОСОБА_3 , як учасник зобов`язався сплатити пайовий внесок на розрахунковий рахунок ЖБК «Винники-2» в наступному порядку: 27.08.2015 р. - 322114,00 грн.; 01.10.2015 р. - 160000,00 грн.; 01.12.2015 р. - 160000,00 грн. (а.с.63).

Згідно зазначеного договору № 35 від 26 серпня 2015 року та додатку № 1 за цим договором 26 серпня 2015 року кошти в сумі 322 114 грн., 30 вересня 2015 року кошти в сумі 160 000 грн., 26 листопада 2015 року кошти в сумі 160 000 грн., сплачено як пайовий внесок на рахунок ЖБК «Винники-2», що підтверджується квитанцією ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 26 серпня 2015 року, 30 вересня 2015 року та 26 листопада 2015 року. Платником вказано - ОСОБА_3 (а.с.64).

На ім`я ОСОБА_3 видано довідку ЖБК «Винники-2» № 34 від 14 червня 2016 року, згідно якої підтверджено сплату пайових внесків в повному обсязі та вчасно згідно договору № 35 від 26 серпня 2015 року та додатку № 1 до нього в розмірі 642114,00 грн. (а.с.65).

За договором від 15 червня 2016 року ОСОБА_3 відступив права за Договором про сплату пайових внесків у ЖБК «Винники-2» №35 від 26 серпня 2015 року ОСОБА_2 (а.с.66-68).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №66291942 від 19.08.2016 року) власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , форма власності – приватна, розмір частки – 1/1, дата реєстрації права – 15.08.2016 року (а. с.11).

Згідно відомостей з реєстру територіальної громади позивач ОСОБА_1 починаючи з 30.07.2018 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.7).

Оцінюючи обґрунтованість та вмотивованість заявлених позивачем у позовній заяві вимог, на предмет їх відповідності обставинам справи та вимогам чинного законодавства суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17).

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, обґрунтовує такий тим, що спірна квартира придбана під час перебування позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбу за спільні кошти, в тому числі кошти їх батьків. Натомість, відповідач стверджує про те, що квартира придбана виключно за особисті кошти його батька ОСОБА_3 .

Оцінюючи вказані покликання сторін, суд з урахуванням представлених письмових документів та наданих учасниками справи в судовому засіданні пояснень, приходить до висновку про те, що відповідач не спростував презумпцію спільної сумісної власності на спірну квартиру та не довів, що вона була придбана виключно за особисті кошти його батька – третьої особи по справі ОСОБА_3 , а тому відповідні доводи сторони відповідача про належність йому квартири АДРЕСА_1 на праві особистої приватної власності є помилковими.

Щодо долучених представником відповідача до відзиву на позов копій квитанцій про сплату пайових внесків, то суд вважає, що такими підтверджується лише той факт, що у відповідний день певна сума коштів була внесена та сплачена третьою особою по справі ОСОБА_3 (зазначений як платник), однак жодним чином не свідчить про походження внесених коштів 27.08.2015 р. - 322114,00 грн.; 01.10.2015 р. - 160000,00 грн.; 01.12.2015 р. - 160000,00 грн., як особистих коштів ОСОБА_3 .

Довідка №34 від 14 червня 2016 року, видана ЖБК «Винники-2» саме на ім`я ОСОБА_3 про вчасну та в повному обсязі сплату пайових внесків, оскільки саме ОСОБА_3 на момент видачі такої був стороною у договорі №35 від 26 серпня 2015 року про сплату пайових внесків.

Сплата коштів, відступлення права вимоги за договором №35 від 26 серпня 2015 року про сплату пайових внесків та реєстрація права власності на квартиру відбулось у період перебування сторін у справі в зареєстрованому шлюбі, що свідчить про правовий режим спірної квартири як спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

А тому заявлений позов суд вважає підставним, обгрунтованим та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності.

Як вбачається з поданої представником відповідача адвокатом Рудаковим І.П. заяви про застосування строків позовної давності необхідність застосування до позовних вимог ОСОБА_1 строків позовної давності та відмови в задоволенні таких з підстав пропуску зазначених строків представник обґрунтовує, зазначаючи про таке.

Покликавшись на відповідні положення Цивільного кодексу України, вказав, що з мотивувальної частини позову вбачається, що позивач ОСОБА_1 про порушення свого, як вона вважає, права на 1/2 частину спірного майна дізналась саме 15.08.2016 року внаслідок реєстрації приватним нотаріусом Пелех О.З. права власності на квартиру АДРЕСА_1 в долях 1/1 за ОСОБА_2 . Враховуючи відтоді строк позовної давності закінчився 15.08.2019 року. Позов було пред`явлено майже через 10 років лише 25 липня 2025року, тобто після закінчення встановленого законом строку. Вважає, що ці обставини є підставою для відмови у позові (як у головної, так і похідної вимогах). Клопотання про поновлення строку по справі не заявлено.

Оцінюючи заявлене клопотання на предмет відповідності обставинам справи та положенням чинного законодавства суд враховує наступне.

Статтею 20 СК України передбачено, що до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 72 СК України передбачено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Європейський суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, заяви № 22083/93, 22095/93, пункт 51).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, а також корелювати з реальною обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року, заява № 23890/02 у справі «Фінікаріду проти Кіпру»).

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 сформульовано висновок про те, що вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той з (колишнього) подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 643/17707/15-ц, від 26 січня 2023 року у справі № 296/1550/20, від 11 жовтня 2023 року у справі№ 359/6727/21).

Оскільки на час розірвання шлюбу право ОСОБА_1 на частку спірної квартири ОСОБА_2 не оспорювалося, оскільки, як зазначає позивач на час розірвання шлюбу (травень 2025 року) між сторонами досягнуто усної згоди щодо поділу спірної квартири і вказаної обставини відповідач не спростував, а про порушення свого права ОСОБА_1 дізналась лише після розірвання шлюбу, коли відповідач відмовився визнавати за нею право на спірної квартири.

З позовом ОСОБА_1 звернулась в серпні 2025 року, що свідчить про дотримання строку позовної давності.

А тому відповідна заява представника відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає до застосування.

Щодо стягнення судових витрат

Відповідно до ст. 133 ПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що за звернення до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 5 478,50 грн. відповідно до квитанції № 57721129SB від 18 серпня 2025 року.

Здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат суд виходить з наступного.

Так як позов задоволено в повному обсязі, то з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 5 478,50 грн. судового збору.

Керуючись статтями 10,12,13,76-80,259,263,264,273,354,355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи: ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя – задовольнити.

Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частину квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 478,50 грн. (п`ять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень п`ятдесят копійок) судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду в порядок та строки, передбачені ст.ст.354,355 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 ) п;

Третя особа: ОСОБА_3 (проживає за адресою:: АДРЕСА_3 )..

Суддя Юрій БІЛОУС