Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №635/6115/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 р. Справа № 635/6115/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Подобайло З.Г. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30.01.2026 (суддя Базов О.В., вул. Сковороди, 18, с. Покотилівка, Харківська область, 62458 ) по справі № 635/6115/25

за позовом ОСОБА_1

до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області

про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського районного суду Харківської області з позовом до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області (далі також відповідач), в якому просила:

-визнати ОСОБА_1 потерпілою особою у справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване протоколом ВАД №696475 від 14.07.2025 року.

-визнати протиправною та скасувати постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, ухвалену за результатами розгляду адміністративного Протоколу серії ВАД №696475 від 14.07.2025 року.

-направити справу про адміністративне правопорушення, оформлену протоколом серії ВАД №696475 від 14.07.2025 року, до адміністративної комісії при виконавчому комітеті Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області для нового розгляду із забезпеченням участі потерпілої особи - ОСОБА_1 , дотримання її процесуальних прав.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 січня 2026 року у справі № 635/6115//25 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення у справі, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 30.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позив зазначила, що суд першої інстанції, погодившись із висновком адміністративної комісії про відсутність підстав для визнання позивача потерпілою особою, фактично підмінив зміст статті 269 КУпАП довільним тлумаченням, яке не ґрунтується на законі. Мотивуючи рішення формальним характером складу правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП, суд дійшов висновку про відсутність необхідності вирішувати питання процесуального статусу особи, яка заявляє про заподіяння їй шкоди. Такий підхід на думку скаржника є помилковим та суперечить системному тлумаченню норм КУпАП. Стаття 269 КУпАП чітко визначає потерпілим особу, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Норма не містить жодного застереження щодо обмеження її застосування у справах із формальним складом правопорушення. Висновок суду про те, що формальний характер складу автоматично нівелює необхідність встановлення наявності потерпілої особи, є результатом ототожнення різних правових категорій та Фактичного звуження змісту норми закону. Формальний склад означає відсутність обов`язкової ознаки наслідків для притягнення особи до відповідальності. Проте це жодним чином не означає, що правопорушення об`єктивно не може спричинити шкоду конкретній особі. Ігнорування цього розмежування призвело до того, що суд фактично визнав допустимим розгляд справи без встановлення кола осіб, права яких могли бути порушені, та без надання їм передбачених законом процесуальних гарантій. Матеріали справи свідчать, що позивач прямо заявляла про заподіяння моральної та фізичної шкоди, обґрунтовувала свої доводи та надавала відповідні підтвердження. За таких обставин адміністративна комісія була зобов`язана вирішити питання щодо їїпроцесуального статусу та забезпечити реалізацію прав, визначених статтею 269 КУпАП. Невиконання цього обов`язку не може вважатися формальною неточністю, оскільки йдеться про базові гарантії участі особи у провадженні. Також стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки дотриманню адміністративною комісією вимог статті 280 КУпАП, яка встановлює імперативний обов`язок органу, що розглядає справу, з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема чи заподіяно правопорушенням шкоду та чи є у справі потерпілі. На переконання апелянта, суд першої інстанції не забезпечив належного застосування ст. 77 КАС України, яка встановлює особливий розподіл обовязку доказування у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень. В таких справах саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність свого рішення, його відповідність вимогам матеріального та процесуального закону, а також дотримання процедури його прийняття. Предметом спору у даній справі була не оцінка поведінки третьої особи та не встановлення складу адміністративного правопорушення як такого, а законність постанови адміністративної комісії, прийнятої за результатами розгляду протоколу. Відповідно вважає, що суд мав перевірити, чи довів відповідач, що при прийнятті оскаржуваної постанови було дотримано вимоги статей 269 та 280 КУпАП, чи з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та чи забезпечено права осіб, інтересів яких вона стосується.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 14.07.2025 майором поліції ПОГ СВГ ВП Харківського РУП №1 ГУНП в Харківській області Антоновим А.В. складений протокол серія ВАД № 696475 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 , у зв`язку із тим, що 08.07.2025 о 17.00 год, ОСОБА_2 слухав музику у своєму домоволодінні, яка проникає за межі приміщення, чим порушив розділ VI п.2 «Правил благоустрою території Пісочинської селищної ради Харківського району», чим вчинив правопорушення, передбачене ст. 152 КУпАП.

30.07.2025 року адміністративною комісією при Виконавчому комітеті Пісочинської селищної ради винесено постанову №23, якою справу про адміністративне правопорушення, що передбачене ст. 152 КУпАП щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Позивач заперечуючи законність вказаної постанови, звернулася до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про закриття провадженя щодо адміністративного правопорушення прийнята законно, в межах компетенції адміністративної комісії, з дотриманням встановленого порядку розгляду справи, тому підстави для її скасування відсутні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 152 КУпАП порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності - від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Сільські, селищні, міські ради встановлюють відповідно до законодавства правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено статтями 152, 159 і 182 цього Кодексу (ч. 2 ст. 5 КУпАП).

Відповідно до ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ст. 218 КУпАП адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 45, 46, 92, 99, 103-1, 103-2, 104, 104-1, статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 138, 141, 142, 149-152, частинами першою - п`ятою статті 152-1, частиною першою статті 154, статтями 155, 155-2, частиною другою статті 156, статтями 156-1, 156-2, 159, статтею 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтею 181-1, частиною першою статті 182, статтями 183, 185-12, 186, 186-1, 189, 189-1, 212-1 цього Кодексу.

Статтею 255 КУпАП визначено особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Так, згідно п.1 ч.1 ст. 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:

органів Національної поліції (частини третя і четверта статті 42-4) (частина перша статті 44, стаття 44-1, частина перша статті 44-3, статті 46-1, 46-2, 51, 51-2, 51-4, 88-1, 89, 92, частина перша статті 106-1, стаття 106-2, частини четверта, сьома - дев`ята статті 121, частина третя статті 121-3, частини п`ята і сьома статті 122, частина перша статті 122-2, статті 122-2, 122-4, 122-5, частини друга і третя статті 123, стаття 124, частини третя і п`ята статті 126, частина четверта статті 127, стаття 127-1, частина третя статті 127-4, стаття 130, частина третя статті 133, стаття 135-1, стаття 136 (про порушення на автомобільному транспорті), стаття 139, частина четверта статті 140, статті 148, 151, 152, частина восьма статті 152-1, статті 154, 155, 155-2-156, частини перша - четверта статті 156-1, статті 156-2, 156-4, 159, 160, частини перша і третя статті 161-1, статті 162, 162-3, частина перша статті 163-17, статті 164-164-8, 164-10, 164-15-164-18, 165-1, 165-2, 166-14 - 166-18, 166-27, 172-4 - 172-9 (за винятком правопорушень, вчинених службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище), 172-9-1, 172-9-2, 172-10 і 172-19 (про правопорушення, вчинені поліцейськими поліції особливого призначення Національної поліції України під час дії воєнного стану), 173 - 173-2, 173-4, 173-6, 173-7, частини друга і третя статті 173-8, стаття 174, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, 178 - 181-1, 182 - 183-1, частини перша - третя, сьома статті 184, статті 184-1, 184-2, 184-3 (у частині незаконного використання найменування та ознак належності до Національної поліції України), 185-185-2, 185-4 - 185-9, 186, 186-1, 186-3, 186-5 - 187, 188-28, 188-47, 189 - 195-6, статті 204-1, 206-1, 212-6, 212-7, 212-8, 212-10, 212-12, 212-13, 212-14, 212-19, 212-20, 212-22-212-24).

Згідно статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

Статтею 257 КУпАП визначено, що протокол надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Положеннями ст. 278 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:

1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;

2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;

3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;

4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;

5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Відповідно до статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Згідно ч. 1,2 статтею 269 КУпАП потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися правовою допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що статус потерпілого встановлюється органами Національної поліції з моменту складання протоколу про правопорушення, де зафіксовано завдання шкоди, а також органом уповноваженим на розгляд справи про адміністративне правопорушення.

За змістом матеріалів справи про адміністративне правопорушення процесуальний статус ОСОБА_1 в протоколі серії ВАД № 6964475 від 14.07.2025 не визначено. Також у вказаному протоколі зазначено, що скоєним правопорушенням шкоди не заподіяно.

Оскільки при складанні протоколу ОСОБА_1 органами Національної поліції не була визнана потерпілою, а орган уповноважений на розгляд справи не дійшов висновку про наявність підстав для визнання позивача потерпілою, то фактично остання не мала в даній справі статусу потерпілої особи.

При цьому колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 152 КУпАП, за якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності, порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності - від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як зазначено вище, у частині першій статті 269 КУпАП визначено, що потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

З системного аналізу вищенаведених положень КУпАП можна дійти висновку, що об`єктом адміністративного правопорушення передбаченого статтею 152 КУпАП є суспільні відносини у сфері державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.

Вказаний об`єкт адміністративного правопорушення не передбачає наявності індивідуальної моральної, фізичної чи майнової шкоди будь-яким особам, а стосується порушення загальнообов`язкових правил поведінки у сфері благоустрою населених пунктів. В такому випадку суспільна небезпека діяння спрямована на шкоду загальним інтересам територіальної громади, а не індивідуальних осіб.

Це означає, що правопорушення, про яке йдеться у статті 152 КУпАП, не передбачає наявності потерпілих від нього, а тому відповідач правомірно та обґрунтовано не залучив ОСОБА_1 в статусі потерпілої до участі у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 .

Крім того, на стадії оскарження в судовому порядку рішення субєкта владних повноважень прийнятого за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення, суд не наділений повноваженнями надавати особі статус потерпілого.

Таким чином, вимога про визнання ОСОБА_1 потерпілою особою у справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване протоколом ВАД № 696475 від 14.07.2025 задоволенню не підлягає.

Щодо доводів ОСОБА_3 про необ`єктивну та невсебічну перевірку її клопотанння, то у відповідь на звернення позивача Пісочинською селищною радою Харківського району Харківської області було надано вичерпну відповідь, у тому числі щодо причин незалучення її потерпілою від правопорушення (а.с.11).

Верховний Суд у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 160/4098/22 зазначив, що у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Основною метою позовного провадження є вирішення спору про право, який має свою структуру, що складається із предмету, підстави та змісту. Предметом завжди виступають суб`єктивні права, свободи чи інтереси, визнані в національному законодавстві, що знаходяться в стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для розуміння їхнього змісту, поновлення та реалізації. Підставами є обставини, що потягли за собою виникнення спору.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства. Якщо особа не довела факту порушення своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах 30 жовтня 2019 року у справі № 316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11 листопада 2020 року у справі № 640/19903/19, від 26 липня 2021 року у справі № 420/2068/19.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець уважає неможливим або недоцільним.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Аналізуючи фактичні обставини справи у сукупності з наведеними вище приписами нормативно-правових актів, колегія суддів погоджується дійшла висновку, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності відповідач діяв відповідно та в межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 , в тому числі й похідні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови адміністративної комісії при виконавчому комітеті Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, ухвалену за результатами розгляду адміністративного протоколу серії ВАД №696475 від 14.07.2025 та направлення справи про адміністративне правопорушення до відповідача для нового розгляду із забезпеченням участі потерпілої особи та дотримання її процесуальних прав задоволенню не підлягають.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30.01.2026 по справі № 635/6115/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.В. Катунов

Судді З.Г. Подобайло І.М. Ральченко

Постанова складена в повному обсязі 14.04.26.