Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №480/61/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: С.В. Воловик

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 р. Справа № 480/61/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління національної поліції в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2026, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 16.01.26 по справі № 480/61/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління національної поліції в Сумській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення в розмірі до 50 % посадового окладу за період з 01.12.2020 по 30.07.2023 у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375, з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення в розмірі до 50 % посадового окладу за період з 01.12.2020 по 30.07.2023 у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375, з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що проходив службу в органах Національної поліції України в ГУНП в Сумській області. Зазначає, що у період проходження служби з 07.11.2015 до 31.10.2017 індексація грошового забезпечення йому не нараховувалася та не виплачувалася, що, на його думку, суперечить Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078. Вказує, що індексація є обов`язковою державною гарантією, а відсутність бюджетного фінансування не звільняє роботодавця від обов`язку її нарахування та виплати.

Крім того, позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375, якою на період дії карантину та протягом 30 днів з дня його відміни передбачено встановлення додаткової доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення та мають безпосередній контакт з населенням, пропорційно відпрацьованому часу, у граничному розмірі до 50 відсотків грошового забезпечення. З огляду на характер виконуваних службових обов`язків (забезпечення правопорядку та публічної безпеки, реагування на повідомлення, патрулювання, припинення правопорушень тощо) вважає, що відповідав критеріям осіб, яким така доплата мала встановлюватися. Зазначає, що за березень–листопад 2020 року та частково за грудень 2020 року доплата нараховувалася та виплачувалася, однак у подальшому її виплату припинено без зміни посади чи функціональних обов`язків, а за період з 01.12.2020 по 30.07.2023 доплату не нараховано та не виплачено.

Також позивач зазначає, що має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 02.10.2019. У зв`язку з цим, відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ст. 12 Закону України №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», він має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів. Наголошує, що обмеження щодо надання такої відпустки в особливий період не припиняє самого права на неї, а у разі звільнення зі служби поліцейському – учаснику бойових дій підлягає виплаті грошова компенсація за всі невикористані дні відпусток, у тому числі за додаткову відпустку. Вказує, що при звільненні відповідачем не було нараховано та виплачено зазначену компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач порушив його право на отримання належного грошового забезпечення за спірні періоди, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 480/61/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.10.2017 року.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.10.2017 року.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення в розмірі до 50 % посадового окладу за період з 18.02.2021 до 30.07.2023 у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової доплати за період з 18.02.2021 до 30.07.2023 в розмірі до 50 % посадового окладу пропорційно відпрацьованому часу у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату грошової компенсації ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що у спірні періоди величина індексу споживчих цін не перевищувала встановлений законом поріг у 103 %, а також ту обставину, що нарахування індексації грошового забезпечення поліцейських було розпочато лише з моменту набрання чинності змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (тобто з 24.10.2017), у зв`язку із чим прийшов до хибного висновку в порушенні прав та інтересів позивача в частині визнання протиправної бездіяльності ГУНП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.10.2017 року.

Представник відповідача зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо не доведення відповідачем різниці в специфіці роботи позивача по місяцях, в яких йому було виплачено додаткову доплату за службу в особливих умовах в порівнянні з місяцями, коли позивачу така доплата не нараховувалась та не виплачувалась, вказують на те, що судом першої інстанції не враховано різну специфіку в самій роботі, яку здійснював позивач за вказані періоди, оскільки підстави нарахування і здійснення виплат винагороди та збільшеної додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2023 № 168 у вищезазначені періоди є відмінними від підстав для нарахування доплати відповідно до Постанови № 375, що призвело і виплати у різному розміру за вказані позивачем періоди, оскільки вище зазначені постанови чітко передбачають додаткові винагороди за виконання поліцейським різних, а не тих самих функції.

Крім того, на переконання відповідача, позивач не скористався правом на додаткову відпустку, як учасник бойових дій у 2023 та 2024 роках, а також того, що додаткова відпустка учасника бойових дій у тлумаченні чинного законодавства, не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на позивача не поширюються норми на які останній посилається в заявлених позовних вимогах, у зв`язку із чим прийняте рішення із помилковим застосуванням норм загального перед спеціальними нормами законодавства.

Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що на його думку, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 року у справі № 480/61/25 є законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Сумській області не заслуговують на увагу.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 року працював в органах Національної поліції.

Відповідно до наказу начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області від 05.02.2024 року №44 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 06.02.2024 р.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 до 31.10.2017, ненарахування та невиплати доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків посадового окладу за період з 01.12.2020 до 30.07.2023, а також невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не виплачуючи індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.10.2017 року; доплату за період з 18.02.2021 до 30.07.2023 в розмірі до 50 % посадового окладу пропорційно відпрацьованому часу у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375; грошову компенсацію при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, порушив права та законні інтереси позивача.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом № 580-VIII.

Відповідно до статті 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 4 частини 10 статті 62 Закону № 580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі по тексту - Закон № 580-VIII) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Щодо індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 по жовтень 2017.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до положень статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина перша).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Отже, безпосередньо законом визначено, що грошове забезпечення як грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, підлягають індексації в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Частинами 1, 2 статті 5 Закону №1282-ХІІ визначено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Статтею 6 Закону №1282-ХІІ встановлено, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, з метою реалізації положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року №1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі по тексту - Порядок №1078).

Згідно із п.1 Порядку №1078 встановлено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 1-1 Порядку №1078 визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року, тобто місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 2 Порядку №1078 визначено чіткий перелік видів грошових доходів громадян, що підлягають індексації.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

До вказаної постанови внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року №782 "Про внесення змін до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (набрала чинності 24 жовтня 2017 року) та включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта, що індексація грошового забезпечення поліцейських повинна здійснюватися лише з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України №782, оскільки право на індексацію прямо передбачено ч.5 ст.94 Закону України "Про Національну поліцію" (грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону), що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові 21.01.2021 у справі №160/35/20.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладена в постанова Верховного Суду від 16.07.2020 по справі № 2140/1763/18, від 21.01.2021 у справі № 160/35/20 відсутність у період до 24.10.2017 у пункті 2 Порядку №1078 виокремлених положень щодо визначення серед об`єктів індексації грошових доходів громадян грошового забезпечення саме поліцейських не є підставою для незастосування відповідачем механізму нарахування та виплати індексації, що визначений цим Порядком, в цілому.

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Пунктом 6 Порядку №1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців незалежно від форми власності та виду юридичної особи. При цьому місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення.

Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка була викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 638/9697/17, від 30.09.2019 року у справі №750/9785/16-а, від 20.11.2019 року у справі № 522/11257/16-а, від 29.04.2020 року у справі №240/10130/19, від 16.09.2020 року у справі № 815/2590/18.

Таким чином, грошове забезпечення підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов`язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка була викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 року у справі №610/1175/17.

Індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи із служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин. При цьому, обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 420/19450/21.

Відтак, враховуючи наведене вище нормативне обґрунтування, слід дійти висновки щодо права позивача на індексацію його грошового забезпечення.

Оскільки передбачена Законом №1282-ХІІ індексація є складовою грошового забезпечення поліцейського, який на момент проходження служби перебував на грошовому забезпеченні у відповідача, колегія суддів вважає, що останній зобов`язаний був нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Невиконання відповідачем такого обов`язку свідчить про допущення ним протиправної бездіяльності.

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що була висловлена у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 23.10.2019 у справі №825/1832/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.

З матеріалів справи встановлено, що позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексації грошового забезпечення з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року, що вбачається з листа відповідача.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вже згаданого вище нормативного обґрунтування спірних відносин, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка, а обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком.

Отже, можливість проведення індексації грошових доходів залежить від порогу індексації величини індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

В свою чергу, якщо величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, індексація грошових доходів в такому місяці не проводиться.

Судом встановлено, що позивач проходила службу на посадах в Національній поліції (ГУНП в Полтавській області) з 07.11.2015.

Оскільки Національна поліція України є новоствореним органом, для всіх її працівників вперше визначено посадові оклади з 07.11.2015 року.

Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем встановлення посадових окладів, яким є грудень 2015 року.

У свою чергу, за даними Держстату України, індекс споживчих цін, на підставі яких здійснюється розрахунок індексів для проведення індексації за грудень 2015 року, становив 100,7%. Цей індекс опубліковано в січні 2016 року. Оскільки він не перевищує порогу індексації (103%), тому право на індексацію в місяці, що настає за місяцем, у якому опубліковано цей індекс, тобто в лютому 2016 року, не настає.

У подальшому за січень 2016 року індекс споживчих цін становив 100,9%. Цей індекс опубліковано в лютому 2016 року. Оскільки наростаючим підсумком за грудень 2015 року - січень 2016 року (1,007 х 1,09 х 100) він не перевищує порога індексації (103 %), тому право на індексацію в місяці, що настає за місяцем, у якому опубліковано цей індекс, тобто в березні 2016 року, не настає.

Індекс споживчих цін у лютому 2016 року становив 99,6% (право на індексацію в квітні не настає), в березні 2016 року 101,0 % (право на індексацію в травні не настає), в квітні 2016 року - 103,5%, а тому за грудень 2015 року - квітень 2016 року наростаючим підсумком дорівнюватиме 105,79 % (1,007 х 1,009 х 0,996 х 1,01 х 1,035 х 100), то право на індексацію у позивача виникає у червні 2016 року (наступний місяць за місяцем публікації індексу за квітень 2016 року) на величину приросту індексу споживчих цін 5,79% (105,79 х 100).

Оскільки в квітні місяці 2016 року індекс споживчих цін перевищив поріг індексації понад 103% та склав 105,79%, тому у позивача виникло право на індексацію в місяці, що настає за місяцем, у якому опубліковано цей індекс, тобто у червні 2016 року.

Наведене вище фактично підтверджується позивачем у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, починаючи з червня 2016 року у відповідача виник кореспондуючий обов`язок провести нарахування індексації грошового забезпечення позивача.

Таким чином, з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року на відповідача покладався обов`язок здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення, однак оскільки відповідач допустив протиправну бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення у вказаний період, тому позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення підлягають задоволенню за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року.

Натомість, у листопаді-грудні 2015 року та у січні - березні 2016 року величина індексу споживчих цін не перевищувала встановлений законом поріг у 103 %, тому у відповідача не виникло обов`язку щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, яка проводиться в наступному місяці за місяцем публікації індексу, відповідно, позовні вимоги в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 травня 2016 року є такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.05.2016 року та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.05.2016 року.

При цьому, згадані вище вимоги позивача за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року є обґрунтованими, а відтак правомірно задоволені судом першої інстанції.

Щодо ненарахування та невиплати додаткової доплати до грошового забезпечення в розмірі до 50 % посадового окладу за період з 01.12.2020 до 30.07.2023 колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 4 ч. 10 ст. 62 Закону № 580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з постановою КМ України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами КМУ) відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Кабінет Міністрів України постановив: Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»

Як передбачено статтею 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 (далі - Постанова № 375) врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового таначальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.

Згідно вимог п. 1 Постанови № 375, на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.

Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Згідно із п. 2-5 Постанови № 375, встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.

Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.

Доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.

Згідно із п. 4 Постанови № 375, перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику. Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.

На виконання пункту 4 Постанови № 375 МВС видано наказ від 03.06.2020 р. № 431 "Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину", яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4).

З матеріалів справи встановлено, що вищевказана доплата виплачувалась ОСОБА_1 з липня 2020 року до 17 лютого 2021 року (а.с.58-63), в інші місяці її виплата була припинена, хоча позивач перебував на тій же самій посаді і продовжував виконувати ті ж самі службові обов`язки.

Разом з тим відповідачем жодним чином не доведено різниці в специфіці роботи позивача по місяцях, в яких йому було виплачено додаткову доплату за службу в особливих умовах в порівнянні з місяцями, коли позивачу така доплата не нараховувалась та не виплачувалась.

Отже, позивач мав право на встановлення та виплату йому доплати за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину за період з 18 лютого 2021 року до 30.07.2023.

Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача про те, що у 2022–2023 роках позивачу виплачувалася додаткова грошова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, як із підставою для ненарахування доплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375. Оскільки виплати, передбачені постановами № 375 та № 168, мають різний правовий характер, різне цільове призначення та застосовуються за різних підстав і умов, вони не можуть бути ототожнені між собою або взаємозамінно зараховані.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач має право на спірну доплату пропорційно відпрацьованому часу за умови виконання роботи в умовах, визначених пунктом 1 Постанови № 375.

Щодо компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій колегія суддів зазначає наступне.

Закон України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Частиною першою статті 24 Закону № 504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закон України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон № 580-VII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 (далі - Порядок №260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права.

Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році.

Разом з тим, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення.

В Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні правові висновки щодо регулювання аналогічних спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 та від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.

З матеріалів справи вбачається, що позивач під час проходження служби в Національній поліції України не використав додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учасник бойових дій за 2023 - 2024 роки (даний факт сторонами не заперечується), а тому при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за такі дні невикористаної ним відпустки.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються зі збереження грошового забезпечення.

Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.

Норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Проте, відповідачем протиправно не було виплачено позивачу таку грошову компенсацію під час звільнення, чим порушено права позивача та допущено протиправну бездіяльність.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, тому вимога щодо зобов`язання нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію підлягає задоволенню.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.05.2016 року та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.05.2016 року, зробив помилкові висновки.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 року по справі № 480/61/25, в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.05.2016 року та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.05.2016 року прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Сумській області - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 по справі № 480/61/25 скасувати в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.05.2016 року та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року до 31.05.2016 року.

Прийняти в цій частині постанову, якою у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 по справі 480/61/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло