Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №640/19914/20 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Житомир справа № 640/19914/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Офісу Генерального прокурора, наведене у листі № 06/1/1-384 вих-20 від 25.02.2020, яким відмовлено йому у виплаті перед звільненням з військової служби за 2020 рік матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати йому за 2020 рік перед звільненням з військової служби матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплати йому за 2020 рік матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом Генерального прокурора України від 28.12.2019 № 1263-вк позивача звільнено від виконання службових обов`язків за посадою у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України та зараховано у розпорядження Генерального прокурора, наказом Міністра оборони України від 12.02.2020 звільнено з військової служби у запас, а наказом Генерального прокурора від 19.02.2020 № 501ц звільнено з військової служби у запас, виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Водночас, матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань перед звільненням не виплачена. Позивач 10.02.2020 подав рапорт Генеральному прокурору про надання в порядку, визначеному п. 15 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частини невикористаної щорічної відпустки за 2020 рік терміном 3 календарних дні з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Проте відповідач відмовив у задоволенні вказаного рапорту. Позивач вважає, що рішення Офісу Генерального прокурора № 06/1/1-384 вих-20 від 25.02.2020 є незаконним, а також бездіяльність відповідача щодо ненадання йому відпустки перед звільненням з військової служби та ненарахування і невиплата матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є протиправними.

Ухвалою від 02.09.2020 року Окружний адміністративний суд м. Києва відкрив провадження у справі, постановивши здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від відповідача – Офісу Генерального прокурора до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник вказує, що відповідно до наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 з 02.01.2020 розпочав роботу Офіс Генерального прокурора. Наказом Міністра оборони України від 12.02.2020 №2 68 капітана юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Наказом Генерального прокурора від 19.02.2020 № 501ц ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні Генерального прокурора, звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХП та виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підставою вказаного наказу став рапорт ОСОБА_1 про його бажання звільнитися з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Разом з цим, 03.02.2020 позивачем було подано рапорт (реєстраційний номер 22975-20) Генеральному прокурору про надання йому невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2020 рік тривалістю 3 календарних дні з проханням виплатити матеріальні допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань.

За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про надання відпустки, йому надано ґрунтовну відповідь з роз`ясненнями від 26.02.2020 за № 06/1/1-384вих-20, яка не була ним оскаржена. Крім цього, поданий ОСОБА_1 рапорт не містив дати початку відпустки, у зв`язку з чим не міг бути задоволений. Крім того, зазначено, що виплата матеріальної допомоги є правом, а не обов`язком керівника органу прокуратури. Виплата допомоги для оздоровлення провадиться лише в разі надання щорічної відпустки. Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань цим Законом взагалі не передбачена.

Законом України №2825-1Х від 13 грудня 2022 року "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва, який з дня набрання чинності цим Законом (з 15.12.2022 року) припинив здійснювати правосуддя.

17.02.2025 року дана справа надійшла до Житомирського окружного адміністративного суду, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі, та за результатами автоматизованого розподілу справи між суддями від 07.03.2025 року передана до судді Майстренко Н.М.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду прийнято справу до провадження. Розгляд справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Через систему «Електронний суд» від Офісу Генерального прокурора надійшли до суду додаткові пояснення, в яких відповідач просить врахувати доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень ст.ст. 257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 31.01.2015 року перебував на різних посадах в органах прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України від 28.12.2019 № 1263-вк ОСОБА_1 увільнено від виконання службових обов`язків за посадою у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України та зараховано у розпорядження Генерального прокурора, наказом Міністра оборони України від 12.02.2020 звільнено з військової служби у запас, а наказом Генерального прокурора від 19.02.2020 № 501ц ОСОБА_1 з 21.02.2020 звільнено з військової служби у запас, виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

10.02.2020 позивачем було подано рапорт (реєстраційний номер 22975-20) Генеральному прокурору про надання йому невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2020 рік тривалістю 3 календарних дні з проханням виплатити матеріальні допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань.

Листом Начальника управління роботи з кадрами Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора № 06/1/1-384 вих-20 від 25.02.2020 позивача повідомлено, що відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» № 505 від 31.05.2012 (зі змінами та доповненнями) передбачено, що керівникам органів прокуратури надано право у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника. Наказом Міністра оборони України від 12.02.2020 № 68 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та наказом Генерального прокурора від 19.02.2020 № 501ц виключено зі списків особового складу. З огляду на викладене та зважаючи на те, що з 02 січня 2020 року почав роботу Офіс Генерального прокурора, до якого ОСОБА_1 не було переведено, обґрунтовані підстави для задоволення заяви відсутні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати за 2020 рік матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.14 (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до положень статті 89 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.

За змістом статті 90 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Згідно приписів ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до норм п. 30 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності відмови Офісу Генерального прокурора у наданні позивачу допомоги для оздоровлення, а також допомоги для вирішення соціальних-побутових питань.

Стосовно нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає таке.

Відповідно до положень ч. 3 статті 83 Закону України «Про прокуратуру» прокурору може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Відповідно до п.п. 3 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» № 505 від 31.05.2012 керівникам органів прокуратури надано право у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 обґрунтував свою відмову у наданні позивачу допомоги для вирішення соціально-побутових питань тим, що така виплата не є обов`язковою виплатою, здійснюється у межах відповідних бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження (у межах бюджетного періоду).

Крім того, за змістом ч. 3 ст. 83 Закону України «Про прокуратуру», така допомога може надаватись, тобто не є обов`язковою виплатою на відміну від допомоги для оздоровлення, а її надання є правом керівника, яке реалізується в межах бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження. Також врахуванню підлягає й те, що вказані кошти плануються та виділяються в межах бюджетного планування на бюджетний період (рік). Бюджетний період становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Відповідно до статті 57 Бюджетного кодексу України не пізніше 31 грудня поточного бюджетного періоду Державна казначейська служба України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді для виконання бюджету.

З наведеного слідує, що виплата як заробітної плати, так і іншого грошового забезпечення, у тому числі і матеріальної допомоги, провадиться у поточному році і за поточний рік.

При вирішенні спірних правовідносин, що виникли у цій справі, суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові №500/1022/19 від 11 листопада 2020 року, які полягають у тому, що рішення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника, ухвалюється керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника, за наявності коштів на цю мету.

Отже, в контексті наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не було вчинено протиправних дій та бездіяльності щодо звуження змісту та обсягу прав позивача в частині невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Стосовно нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020 рік, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 82 Закону України "Про прокуратуру" прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Закон України "Про відпустки" встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

За приписами частини першою статті 12 Закону України "Про відпустки" щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Як вже було зазначено, згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

При цьому, щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості, однак лише за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

У випадку ж поділу щорічної відпустки на частини допомога для оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки за заявою працівника.

Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 року по справі №500/1022/19 дійшов наступного висновку: у випадку поділу щорічної відпустки на частини допомога для оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки за заявою працівника. Отже, допомога для оздоровлення є державною гарантією, яка обов`язково виплачується за умови надання щорічної відпустки, маючи при цьому часові рамки, а саме бюджетний період, який становить один календарний рік та відповідно починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Як встановлено судом з наявних у справі матеріалів, у період з 01.01.2020 по 21.02.2020 щорічна відпустка за 2020 рік (її частина) ОСОБА_1 не надавалися, доказів зворотного сторонами не надано.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Таким чином, оскільки позивачу щорічна відпустка (її частина) за 2020 рік не надавалася, це свідчить про відсутність передбачених законом умов для отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020 рік.

Крім того, позивачем не заявлялось вимог щодо надання щорічної відпустки, з якою закон безпосередньо пов`язує право на отримання відповідної допомоги.

За таких обставин, з огляду на відсутність юридичного факту надання відпустки у 2020 році та незаявлення відповідної позовної вимоги про її надання, позовні вимоги про нарахування і виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020 рік є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Майстренко

14.04.26