Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №200/1057/26 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 року Справа№200/1057/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просив:

1) визнати протиправними дії та бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати грошового забезпечення без урахування прожиткового мінімуму на 1 січня кожного року за періоди 2019 – 2021 роки;

2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України:

здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, премії) за вказані періоди з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного року, з вирахуванням раніше виплачених сум;

здійснити перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги за періоди 2019 – 2021 роки з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного року, з вирахуванням раніше виплачених сум;

здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за 2021 рік з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного року та пільгової вислуги років, з вирахуванням раніше виплачених сум;

здійснити перерахунок та виплату компенсації за невикористану відпустку (35 календарних днів) з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного року, з вирахуванням раніше виплачених сум;

здійснити перерахунок та виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій (70 календарних днів) з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного року, з вирахуванням раніше виплачених сум;

не зменшувати відсоткові показники премії (70 відсотків) та надбавки за особливості проходження служби (50 відсотків) при проведенні перерахунку, відповідно до пунктів 10, 12 Постанови №704 (практика Верховного Суду №400/4829/24);

здійснити перерахунок та компенсацію податку на доходи фізичних осіб, надмірно утриманого внаслідок неправильного нарахування (ст. 121 Податкового кодексу України, практика Верховного Суду №380/10576/23);

подати уточнюючі звіти до Державної податкової служби; видати оновлені довідки про доходи, додаткові види грошового забезпечення та грошові атестати.

Позов обґрунтовував тим, що протягом спірного періоду проходження військової служби відповідач невірно застосовував п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а саме невірно обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військове звання (застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року - 1762 грн., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року та є вищим), що призвело до виплати грошового забезпечення, а також виплат, які обчислюються виходячи з посадового окладу та/або окладу за військовим званням в меншому розмірі, та, відповідно, до порушення його права на належне грошове забезпечення.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що протягом спірного періоду розрахунок складових грошового забезпечення позивача проводився із застосуванням п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103), а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатками до цієї постанови Кабінету Міністрів України. Вважав, що діяв правомірно.

Також вважав, що грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, одноразова грошова допомога при звільненні, не є постійними та обов`язковими і надаються в межах затверджених асигнувань, а отже не підлягають перерахунку з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Щодо щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, то механізм її виплати передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі № 812/1048/17. Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 року у справі № 815/5826/16 (п. 63) зазначено, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Отже, наразі відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснювати на користь позивача компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки відповідні обов`язки виникають одночасно з виплатою, тобто у майбутньому. Таким чином, ця позовна вимога є передчасною.

Крім того, відповідач є неприбутковою бюджетною установою, яка утримується за рахунок державного бюджету і на яку поширюються вимоги бюджетного законодавства України. Наразі фінансування відповідача в умовах воєнного стану спрямоване на його належне функціонування та забезпечення умов для відбиття військової агресії Російської Федерації, наявний фінансовий ресурс направляється на здійснення заходів щодо охорони громадського порядку та безпеки, укріплення обороноздатності, протидії російській загрозі.

Оскільки відповідач утримується за рахунок кошторису та фінансується за рахунок коштів державного бюджету, тому з огляду на норми ст.23 Бюджетного кодексу України, забороняється здійснення нарахування платежів та бюджетних зобов`язань з бюджету за відсутністю бюджетного призначення.

Також вважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом.

Просив в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відповідь на відзив, якою підтримав доводи позовної заяви.

Також зазначав, що відповідач повторює застарілий підхід, який суперечить усталеній судовій практиці Верховного Суду, зокрема:

- постанові Верховного Суду від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23, де Суд визнав протиправними дії щодо нарахування грошового забезпечення без урахування прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного року та зобов`язав провести перерахунок;

- постанові Верховного Суду від 25.09.2025 року у справі № 620/16204/24, де Суд підтвердив обов`язок застосування первісної редакції п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 та провести перерахунок грошового забезпечення за 2020 - 2021 роки.

Щодо перерахунку похідних виплат (допомога на оздоровлення, матеріальна допомога, компенсація відпусток, одноразова допомога при звільненні), то ці виплати є похідними від місячного грошового забезпечення і підлягають перерахунку. Твердження відповідача про їх «непостійний» характер суперечить ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та практиці Верховного Суду (постанова від 25.09.2025 року у справі № 620/16204/24, де суд зобов`язав перерахувати саме такі похідні виплати з урахуванням актуального прожиткового мінімуму).

Щодо строку звернення до суду з позовом, то у позовній заяві він просив поновити строк з поважних причин (мобілізація 2022–2024 років, інвалідність II групи, воєнний стан) та вказав на триваючий характер порушення. Відповідач ігнорує ці обставини. Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23 чітко сформував підхід до строку звернення у справах про стягнення грошового забезпечення, враховуючи специфіку військової служби та воєнний стан.

Щодо компенсації податку на доходи фізичних осіб, надмірно утриманого внаслідок неправильного нарахування, то вважав, що має бути застосовані ст. 121 Податкового кодексу України, практика Верховного Суду (постанова від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23).

Щодо посилання на відсутність фінансування, то це не звільняє орган від обов`язку діяти відповідно до закону (ст. 19 Конституції України).

Як підсумок: відзив не містить жодних нових обставин чи доказів, які спростовують викладене в позовній заяві та її додатках (зведений розрахунок недоплачених сум, довідки, розрахунки помісячно тощо). Доводи відповідача суперечать нормам законодавства та постановам Верховного Суду від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23, від 25.09.2025 року у справі № 620/16204/24, від 04.11.2025 року у справі № 420/12420/24, та правовим висновкам Касаційного адміністративного суду Верховного Суду щодо застосування первісної редакції п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704.

Просив відхилити доводи відзиву як безпідставні; задовольнити позов в повному обсязі.

Судом встановлено, що з 07.10.2016 року по 15.04.2021 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України (підтверджується, зокрема довідкою вказаної військової частини від 23.02.2026 року №25/35/10/1-800).

Наказом зазначеної військової частини від 15.04.2021 року № 87, позивача, звільненого відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу від 25.03.2021 року № 50 о/с у запас за станом здоров`я, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 15.04.2021 року.

Протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби - з 01.01.2019 року по 15.04.2021 року відповідач обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Це вплинуло на розмір інших складових грошового забезпечення позивача (щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які розраховуються виходячи з посадового окладу та/або окладу за військовим званням).

Вказані обставини підтверджуються, зокрема картками особового рахунку позивача за 2019, 2020, 2021 роки, архівними відомостями щодо позивача за 2019 рік, 2020 рік та за період з січня по квітень 2021 року, та сторонами визнаються.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Детально це питання врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197).

Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018 року, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому, Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

24.02.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» визнано протиправним та скасовано.

Отже, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Оскільки положення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з мінімальної заробітної плати (а не прожиткового мінімуму) суперечать положенням п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тому вони застосуванню не підлягають.

20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, п. 2 якого внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Таким чином, з 20.05.2023 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями вже не були прив`язані до розміру прожиткового мінімуму, а були визначені у певній величині.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24, що залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року та набрало законної сили, визнано протиправним та нечинним п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 стосовно внесення змін до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Отже, з 18.06.2025 року – дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/29450/24 відновлена дія п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції (до внесення до неї змін постановами Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 та від 12.05.2023 року № 481), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року у справі № 160/1088/19, від 21.10.2025 року у справі № 600/193/24-а, від 17.02.2026 року у справі № 520/5814/24).

Верховний Суд в постанові від 17.02.2026 року у справі № 520/5814/24, аналізуючи наведені положення законодавства, зазначив наступне:

«54. У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів…

59. Натомість пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої.

60. Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу пункту 4 Постанови № 704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.

61. Приписи пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року. ».

Верховний Суд в цій же постанові дійшов висновку про наступне: «Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на наведене, з урахуванням вимог ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України та наведених правових позицій Верховного Суду, суд застосовує правові акти, які мають вищу юридичну силу, тобто Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII та Закони України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Практично щороку прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом України про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 01 січня відповідного календарного року, збільшувався.

Так, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року 1762 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2019 року 1921 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року 2684 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 року 3028 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 року 3028 грн.

З огляду на наведене та висновок Верховного Суду в постанові від 17.02.2026 року у справі № 520/5814/24 (про те, що пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу), суд дійшов висновку, що грошове забезпечення службовців мало обчислюватися згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в первинній редакції (тобто без урахування негативних змін, що були внесені до нього пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, які не відповідали Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII та Законам України про Державний бюджет України на відповідний рік), а саме із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Інше застосування суб`єктами владних повноважень наведених положень законодавства, а саме застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року (що було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 в редакції зі змінами, які були внесені до нього пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 та в подальшому визнані протиправними та скасовані) та сталої величини аналогічного розміру - 1762 грн. (що було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 в редакції зі змінами, які були внесені до нього пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 та в подальшому визнані протиправними та нечинними), які є нижчими від прожиткових мінімумів, що були встановлені відповідними законами про Державний бюджет України на відповідний рік, не відповідало вимогам законів та призводило до виплати грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, та, відповідно, до порушення права службовців на належне грошове забезпечення.

Відповідачем помилково застосовані наведені положення законодавства щодо спірного періоду, що призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.

З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту шляхом повного задоволення основних позовних вимог шляхом, який гарантував би повне їх відновлення та унеможливив би подальше звернення до суду (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

При обранні способу захисту та відновлення порушених прав позивача судом враховано те, що розмір прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року чітко встановлений законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік, що не потребує додаткового відображення його в резолютивній частині судового рішення в розрізі відповідних років.

Крім того, в разі посилання в резолютивній частині рішення суду на слова «грошове забезпечення» (у відповідних відмінках) це не потребує додаткового відображення всіх складових грошового забезпечення.

Щодо похідних позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме здійснити перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану щорічну відпустку та додаткову відпустку як учаснику бойових дій, а також похідних позовних вимог, що стосуються відсоткових показників премії та надбавки за особливості проходження служби, компенсації податку на доходи фізичних осіб, уточнюючих звітів до Державної податкової служби, видачі оновлених довідок про доходи та додаткові види грошового забезпечення і грошових атестатів

Відповідні рішення, дії або бездіяльність відповідача в даній справі не оскаржуються та не є предметом спору в ній. (Предметом спору в даній справі є виключно правомірність застосування відповідачем відповідної розрахункової величини (відповідного прожиткового мінімуму) при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення в цілому, а не його конкретних видів, складових, компенсацій, тощо.)

З огляду на наведене заявлені в цій частині позовні вимоги зобов`язального характеру (які можуть бути лише похідними позовними вимогами від основних позовних вимог про оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та задоволення яких залежить від задоволення основних позовних вимог (п. 23 ч. 1 ст. 4, ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України)) є передчасними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Отже, позов підлягає задоволенню частково та шляхом, який обрано судом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.09.2025 року у справі № 620/16204/24, яку позивач просив застосувати, де суди частково задовольнили позовні вимоги виходячи зі змісту заявлених основних позовних вимог, а саме задовольнили вимоги щодо періоду з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року (коли позовні вимоги були заявлені по 17.11.2023 року включно).

На відміну від даної справи, у справі № 620/16204/24 основні позовні вимоги (від задоволення яких залежить задоволення похідних позовних вимог) стосувалися в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23 як на постанову, якою застосовані норми матеріального права в аналогічних відносинах, - є неприйнятними, оскільки Верховним Судом в ній переглядалася постанова суду апеляційної інстанції, якою позов залишено без розгляду, тобто вирішувалося питання про правильність застосування процесуальних норм права, а не перегляд рішення, що прийнято за результатом розгляду справи по суті.

З аналогічних підстав неприйнятними є посилання позивача на постанову Верховного Суду у справі № 400/4829/24 (станом на час розгляду даної справи Верховним Судом винесена лише постанова від 23.01.2025 року, якою вирішувалося правильність застосування норм процесуального права при винесенні ухвали про повернення позову, а не перегляд рішення, що прийнято за результатом розгляду справи по суті).

Посилання позивача на постанови Верховного Суду у справі №380/10576/23 (постанова від 10.04.2025 року) та від 04.11.2025 року у справі № 420/12420/24 є також неприйнятними, оскільки вони прийняті у справах з іншим предметом спору (справа №380/10576/23 стосувалася врахування індексації грошового забезпечення при здійсненні спірних виплат, а справа № 420/12420/24 - довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, а саме правильності відображення надбавки за особливості проходження служби, надбавки за таємність, премії, відсоткового розміру доплат за науковий ступінь та вчене звання), ніж в даній справі.

Посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом є неприйнятними, оскільки позов поданий до суду у лютому 2026 року та стосується правовідносин, що виникли до 19.07.2022 року. З огляду на це до таких правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, згідно з якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Така позиція суду ґрунтується на правових висновках Верховного Суду, що викладені, зокрема, у постановах від 27.04.2023 року у справі № 420/14777/22, від 27.04.2023 року у справі № 300/4201/22.

Отже, позов, що стосується заробітної плати (грошового забезпечення), поданий з дотриманням строку звернення до суду з даним позовом.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не застосування в період з 01.01.2019 року по 15.04.2021 року включно при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення (в тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первинній редакції.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести щодо періоду з 01.01.2019 року по 15.04.2021 року включно ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (в тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій) - шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первинній редакції, та виплатити йому їх недоотримані частини (за вирахуванням утриманих податків та зборів).

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 14 квітня 2026 року.

Суддя Т.В. Логойда