Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №200/491/26 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2026 року Справа№200/491/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

визнати неправомірною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, на 01.01.2021;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) за період з 29.01.2020 по 09.03.2021 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, на 01.01.2021 (з урахуванням виплачених сум);

визнати неправомірною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2016, 2018, 2019, 2020 роки з урахуванням винагороди АТО/ООС, винагороди ПКМУ № 889.

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення за 2016, 2018, 2019, 2020 роки з урахуванням винагороди АТО/ООС, винагороди ПКМУ №889 (з урахуванням виплачених сум);

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що після ознайомлення з архівними відомостями про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення, які надано відповідачем 29.11.2025 року, у відповідь на адвокатський запит представника позивача, стало зрозуміло, що відповідачем грошове забезпечення позивачу нараховувалося у неналежному розмірі.

Зокрема посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати протиправно обраховувалися, виходячи з розміру 1762 грн замість розміру прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року, станом на 01.01.2021 року.

Крім того, відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу допомоги на оздоровлення за спірні періоди не врахував щомісячні додаткові винагороди АТО/ООС, винагороди за постановою КМУ № 889.

Ухвалою суду від 26.01.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та відкрито провадження у справі № 200/491/25. Призначено дану справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Посилається, що 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців (далі, - Постанова № 704). Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Проте, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в п. 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)”. Вважає, що прикордонний загін діяв на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України. Крім того, дії відповідача відповідають і нормам ст. 2 КАС України яким визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, а також підстави визнання неправомірними діянь суб`єкта владних повноважень. Посилається на те, що додаткова винагорода виплачується лише у особливий період або під час проведення антитерористичної операції, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від безпосередньої участі в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про те, що вказана додаткова винагорода не має постійного та сталого характеру. У зв`язку з чимням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх випла

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої підтримав позицію, викладену у позовній заяві.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 02.11.2015 року по 06.05.2016 року; з 12.04.2018 року по 09.03.2021 року.

Після ознайомлення з архівними відомостями про виплачене позивачу грошове забезпечення, надані відповідачем листом від 29.11.2025 року на адвокатський запит, позивачем встановлено, що відповідачем в 2020-2021 роках нараховано і виплачено позивачу грошове забезпечення у неналежному розмірі.

Так, відповідно до архівної відомості при обрахунку грошового забезпечення позивача за спірний період застосовано прожитковий мінімум, установлений законом на 01.01.2018 року в розмірі 1762,00 грн.

Крім того, архівними відомостями за період за спірний період підтверджується отримання позивачем винагороди за участь в АТО/ООС.

Вважаючи, що відповідачем нараховано та виплачено за спірний період грошове забезпечення у неналежному стані, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) за період з 29.01.2020 по 09.03.2021 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021 (з урахуванням вже виплачених сум).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон №2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види відповідного грошового забезпечення підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі Постанова № 704), яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі - Постанова №103).

Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року".

Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.

При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв`язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17 грудня 2019 року за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.

Отже, з 29 січня 2020 року - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з цим, слід зазначити, що з 29 січня 2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а.

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” передбачено, що станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” встановлено, що станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (праві позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, від 11 листопада 2011 року №10-рп/2011).

Крім того, суд зазначає, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12 травня 2023 року “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704” внесена зміна до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зазначена постанова набрала чинності з 20 травня 2023 року.

Отже, пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним по 19 травня 2023 року включно.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у період 29 січня 2020 року, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, по 31 грудня 2020 року грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, у період з 01 січня 2021 року по 07 травня 2021 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”.

Доказів застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 2020 рік та на 2021 рік при обчисленні відповідачем грошового забезпечення та інших додаткових виплат згідно з пунктом 4 Постанови № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в редакції, яка діє з 29.01.2020 відповідачем суду не надано, а судом не встановлено.

А отже в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу допомогу на оздоровлення за 2016, 2018, 2019, 2020 роки з урахуванням винагороди АТО/ООС, винагороди ПКМУ № 889 (з урахуванням виплачених сум) суд дійшов таких висновків.

Згідно з положеннями пунктів 2 - 4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Підпунктом 1 пункту 3 статті 9-1 Закону № 2011-XII при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Згідно з пунктом 3 статті 15 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Приписами пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Порядок, розміри та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України на час виникнення спірних правовідносин, визначала Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425 (далі - Інструкція № 425).

Пунктом 1.2 Інструкції № 425 визначено, що у цій Інструкції наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

грошове забезпечення - це гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення;

місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

До складу місячного грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія);

штатна посада - посада, визначена у штаті органу Держприкордонслужби, статус якої визначається встановленим за нею найвищим військовим званням і посадовим окладом.

Згідно з положеннями підпунктів 3.7.1, 3.7.2., 3.7.4 пункту 3.7 розділу ІІІ «Додаткові види грошового забезпечення» Інструкції № 425 військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникові (командирові) - на підставі наказу вищого начальника (командира) із зазначенням у ньому розміру допомоги

Розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій», яка діяла у період з 03.02.2015 по 20.01.2016 (далі - Постанова № 24) установлено що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.

Розмір винагороди визначається виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії та повинен становити не менш як 3 тис. гривень на місяць. У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу, що брали безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі виходячи з її розміру, що становить не менш як 3 тис. гривень.

Винагорода військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва).

Вказана Постанова № 24 втратила чинність з 21.01.2016 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18 (далі - Постанова № 18 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка набрала чинності з 21.06.2016 та пунктом 1 якої було установлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної пенітенціарної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень.

Розміри винагороди визначаються пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

На виконання положень вказаної Постанови № 18, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016 № 188 затверджено Інструкцію про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі - Інструкція № 188 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно пункту 3 розділу 1 Інструкції № 188, винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем проходження служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби на підставі наказів начальників вищого рівня.

Згідно з пунктом 1 розділу 2 Інструкції № 188 військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у воєнних конфліктах чи в АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильницького заволодіння зброєю, бойовою технікою, залежно від місця такої участі виплачується винагорода у таких розмірах:

на контрольних постах, контрольних пунктах в`їзду-виїзду, в акваторії Азовського моря в межах Донецької області та інших об`єктах (у тому числі військовослужбовцям оперативно-розшукових, розвідувальних підрозділів, підрозділів внутрішньої та власної безпеки Держприкордонслужби, закріплених в установленому порядку за ділянками відповідальності), які знаходяться на лінії бойового зіткнення на глибину ротних опорних пунктів першого ешелону, - 7500 грн;

в інших місцях дислокації в межах визначеного району воєнного конфлікту (АТО) - 3500 грн.

Пунктом 2 розділу 2 Інструкції № 188 визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов: залучені до проведення АТО; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу АТО; перебувають у районі проведення АТО.

Згідно з пунктами 7-9 Інструкції № 188 безпосередня участь військовослужбовців у здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні (лінії зіткнення) в районі проведення АТО та відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою підтверджується: записом у журналі службово-бойових дій (книзі прикордонної служби) прикордонного підрозділу; бойовим донесенням та рапортом керівника прикордонного підрозділу, який виконував завдання.

Крім того, підтвердними документами є:

бойовий наказ начальника органу Держприкордонслужби для виконання поставлених завдань з охорони об`єктів;

постова відомість під час охорони об`єкта (журнал службово-бойових дій), книга прикордонної служби прикордонного підрозділу.

Військовослужбовцям, які у воєнний час (з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій до дати припинення стану війни) беруть безпосередню участь у бойових діях, винагорода виплачується у розмірі 8500 грн на місяць, а військовослужбовцям, які беруть участь у здійсненні спеціальних заходів (пошук деверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб), попередження, виявлення і припинення терористичної діяльності, забезпечення правопорядку на державному кордоні), - в розмірі 4000 грн на місяць.

Винагорода виплачується пропорційно часу участі в АТО чи у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі військовослужбовців у цих заходах до завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах начальників органів Держприкордонслужби.

За доводами представника позивача позивач як військовослужбовець отримував додаткову грошову винагороду за участь в АТО/ООС щомісячно під час проходження служби і вона входила до складу його грошового забезпечення, що свідчить про її системний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Так, відповідно до відомостей про грошове забезпечення позивачу нарахована і виплачена допомога на оздоровлення: лютий 2016 року – 4809,00 грн, не врахована винагорода АТО/ООС у розмірі 519,87 грн, винагорода ПКМУ №889 у розмірі 2752,20 грн; травень 2018 року – 8765,53 грн; не врахована винагорода АТО/ООС у розмірі 2850,00 грн; червень 2019 року - 10814,70 грн; не врахована винагорода АТО/ООС у розмірі 4500,00 грн; грудень 2020 року - 11601,00 грн; не врахована винагорода АТО/ООС у розмірі 7254,84 грн.

Таким чином, ураховуючи те, що винагорода АТО/ООС є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, на думку представника позивача, указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.

Суд не погоджується із наведеною позицією представника позивача з таких підстав.

Відповідно до пункту 3.7.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 № 425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 р. за № 537/15228 (була чинною до 10.08.2018, розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Пунктом 5 глави 7 розділу IV Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 р. за № 854/32306, також передбачено, що розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у численних постановах, зокрема, від 08 серпня 2024 року у справі № 240/26703/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, які є релевантними та застосовними до спірних правовідносин у справі, яка розглядається.

У постанові від 10 травня 2023 року справа №240/6857/20 Верховний Суд зазначив:

«17.Щодо винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, то Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.06.2021 у справі №240/11441/19, відступив від правового висновку, зробленого Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі №420/1232/16, постанові від 30.11.2018 у справі №415/6132/16 та дійшов висновку, що винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. При цьому, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва). Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира. За таких обставин, винагорода за участь в антитерористичній операції не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ».

При цьому, Верховний Суд не взяв до уваги посилання позивача як на підставу касаційного оскарження на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі № 820/3719/18, у якій Верховний Суд сформулював висновок про складові грошового забезпечення при обрахунку соціальної виплати (п.11).

Отже, ця винагорода не є складовим елементом щомісячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір матеріальної допомоги на оздоровлення.

Окрім того, суд відхиляє доводи представника позивача щодо застосовності правового підходу, висловленого Верховним Судом в постанові від 14.04.2020 року у справі №820/3719/18, в постанові від 09.06.2022 року у справі № 200/11472/20-а з огляду на таке.

В постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 820/3719/18, від 09.06.2022 у справі № 200/11472/20-а правовідносини, в яких виникли з приводу не включення при розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, винагороду за участь в АТО.

Натомість, у цій справі вирішується питання щодо правильності обчислення розміру допомоги на оздоровлення, з урахуванням іншого виду винагороди за участь в АТО, а тому обставини не є подібними.

Отже, висновки Верховного Суду, викладені постанові від 14.04.2020 року у справі №820/3719/18, в постанові від 09.06.2022 року у справі № 200/11472/20-а, на які посилається представник позивача, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, а відтак не підлягають застосуванню.

З наданих особистих карток нарахованого грошового забезпечення позивача встановлено, що під час проходження служби за спірний період позивачу в липні – грудні 2016 року, в травні - вересні, листопаді - грудні 2018 року, листопаді 2020 року суми винагороди АТО/ООС, йому не виплачувалися, що не свідчить про постійний (систематичний) характер даної виплати.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач правомірно не включив винагороду за участь в АТО/ООС до складу місячного грошового забезпечення позивача, при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2018, 2019 та 2020 роки, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати і виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення суд зазначає.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

За статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку № 159 аналогічні положенням Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 520/2020/19 та від 25.03.2025 у справі № 400/8389/21.

Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.

Оскільки оспорювані виплати відповідачем не нараховано й, відповідно, не виплачено, відповідно вказана вимога є передчасною та не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, у цій частині позовних вимог належить відмовити.

Таким чином, позовні вимоги у цій справі підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому відсутні підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи міститься заява представника позивача про стягнення судових витрат, відповідно до якої просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 - 4 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позовну заяву підписано адвокатом Матвійчук Наталією Євгеніївною як представником позивача.

До позову додано ордер серія ВН № 1647175, виданий на підставі договору про надання правової допомоги № 30/25 від 25.11.2025 року, що посвідчує повноваження адвоката Матвійчук Н. Є.

Також надано договір № 30/25 від 25.11.2025 року про надання правничої допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Матвійчук Н.Є.

Відповідно до п. 1.1 договору № 30/25 від 25.11.2025 року про надання правничої допомоги у порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, в тому числі у справі щодо стягнення в судовому порядку заборгованості з виплати грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди та ін., а клієнт зобов`язується оплатити надані юридичні послуги.

Згідно з п. 4.3 вказаного договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Відповідно до пунктів 1 і 2 додаткової угоди б/н від 22.01.2026 до договору № 30/25 від 25.11.2025 року передбачено, що адвокат приймає на зобов`язання з надання Клієнту юридичних послуг щодо визнання неправомірними дій/бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , стягнення в судовому порядку заборгованості з виплати грошового забезпечення.

Гонорар адвоката за надані юридичні послуги складає 20 000,00 гривень.

17.03.2026 року складно акт наданих послуг до договору № 30/25 від 25.11.2025 року на загальну вартість 20000 грн

Також до суду надана копія квитанції до прибуткового касового ордеру щодо сплати позивачем на користь ОСОБА_2 20000,00 грн за надання професійної правничої допомоги у цій справі.

Частинами 5-7 статті 134 КАС України встановлено, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач надав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених документів не є значним.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями КАС України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 03.04.2025 року по справі № 160/5643/23, від 28.03.2024 по справі № 320/4840/22.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі №755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Застосовуючи такі висновки, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, враховуючи обставини цієї справи, суть виконаних послуг, а також клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсягу опрацьованого матеріалу, відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на правову допомогу у сумі 5000,00 грн.

Керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) за період з 29.01.2020 року по 09.03.2021 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року (з урахуванням виплачених сум).

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Повне рішення складене 13 квітня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч