Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №160/3480/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 рокуСправа №160/3480/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

16.02.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2026 року №425 про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини або місця служби солдатом призваним по мобілізації ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив наступне. В період з 08.01.2026 р. по 19.01.2026 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в медичному закладі, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого. Висновки, викладені в акті службового розслідування щодо самовільного залишення позивачем військової частини є передчасними, не доводять факту самовільного залишення місця служби та зводяться лише до неможливості встановити місце перебування військовослужбовця. Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження обставин, викладених в акті перевірки.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

10.03.2026 р. військовою частиною НОМЕР_1 надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Солдат ОСОБА_1 у період з 09.01.2026 по 19.01.2026 мав проходити стаціонарне лікування КП «Перша міська лікарня» м. Кривий Ріг. Натомість, 17.01.2026 та 18.01.2026 військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 було здійснено перевірку перебування у медичному закладі такого військовослужбовця і було виявлено його відсутність, при цьому було встановлено, що солдат ОСОБА_1 , зі слів молодшого медичного персоналу, убув з лікарні увечері 16.01.2026 і мав прибути 19.01.2026. Отже, військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 було встановлено, що солдат ОСОБА_1 17.01.2026 та 18.01.2026 безпідставно був відсутній за місцем проходження стаціонарного лікування.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є військовослужбоцем військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №138/54 період проходження стаціонарного лікування ОСОБА_1 становить з 08.01.2026 р. по 19.01.2026 р.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.01.2026 р. №369 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_2 .

За результатами проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 .

В акті службового розслідування встановлено наступне.

До командира військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт помічника командира частини з правової роботи - начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 майора юстиції ОСОБА_3 від 17.01.2026р. №1292 про те, що ним 17.01.2026 року було проведено перевірку (з 13:00 по 14:30) наявності особового складу на стаціонарному лікуванні КП «Перша міська лікарня», м. Кривий Ріг.

В доповіді від 17.01.2026р. №7224/50/80 про факт самовільного залишення військової частини (без зброї) зазначено, що о 16:00 17.01.2026 року командиру військової частини НОМЕР_1 полковнику ОСОБА_4 надійшла доповідь від помічника командира з правової роботи-начальника юридичної служби майора юстиції Олега ПШЕНИЧНОГО про факт відсутності на стаціонарному лікуванні у КНП «Перша міська лікарня» м. КРИВИЙ РІГ санітара лікувального відділення солдата ОСОБА_5 .

Попередньо встановлено, що солдат ОСОБА_6 відсутній в терапевтичному відділенні КП «Перша міська лікарня» з 16.01.2026 року де має знаходитись на стаціонарному лікуванні, таким чином здійснив факт самовільного залишення військової частини санітар лікувального відділення солдат ОСОБА_7 . Пошукові заходи позитивного результату не дали, на телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження невідоме, зброї при собі не мав.

У розмові з завідуючим терапевтичним відділенням ОСОБА_8 встановлено, що ОСОБА_6 на момент перевірки відсутній з дозволу лікуючого лікаря. Підстав для виписки ОСОБА_9 за порушення режиму лікування він не вбачає. Планується виписка ОСОБА_10 в понеділок 19 січня 2026 року.

18.01.2026 року майором юстиції Олегом ПШЕНИЧНИМ повторно разом з солдатами ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було проведено перевірку наявності особового складу у місцях проходження стаціонарного лікування.

Під час відвідування терапевтичного відділення КП 1-а міська лікарня за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 09 год.05 хв. до 09 год. 20 хв. військовослужбовець солдат ОСОБА_6 відсутній.

Зі слів чергової медичної сестри встановлено, що хворий ОСОБА_6 рахується на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні. Відсутній з 16.01.2026 по теперішній час, так як йому дозволив лікар.

19.01.2026 року приблизно о 15:30 майор юстиції Олег ПШЕНИЧНИЙ прибув до терапевтичного відділення КП 1-а міська лікарня і дізнався, що солдата ОСОБА_1 було о 14:00 виписано зі стаціонарного лікування і він убув у невідомому напрямку, на телефоні дзвінки не відповідав. За місцем проходження служби 19.01.2026 солдат ОСОБА_1 не з`явився. Натомість 20.01.2026 направив командиру медичної роти майору медичної служби ОСОБА_13 документи про свою госпіталізацію о 20:53 до кардіологічного відділення КП «Другої міської лікарні».

17.01.2026 року офіцером юридичної служби військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_14 за дорученням майора юстиції ОСОБА_15 здійснено перевірку перебування ОСОБА_16 на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні КП «Перша міська лікарня». Разом з ним був молодший сержант ОСОБА_17 .

Близько 12 год. прибувши до терапевтичного відділення КП 1 міської лікарні м. Кривий Ріг, за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Святогеоргіївська, будинок 8А, з`ясувалося, що військовослужбовець солдат ОСОБА_6 відсутній.

Чергова медична сестра терапевтичного відділення - Юлія, повідомила, що хворий ОСОБА_6 рахується на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні. Відсутній на момент перевірки з 16.01.2026, так як йому дозволив лікар залишити лікарню та перебувати вдома.

Завідуючий терапевтичним відділенням ЛИСЕНКО Михайло Сергійович повідомив, що ОСОБА_6 на момент перевірки відсутній з дозволу лікуючого лікаря. Підстав для виписки ОСОБА_9 за порушення режиму лікування він не вбачає, так-як він відсутній з відома і дозволу лікаря.

В акті службового розслідування зазначено, що солдат ОСОБА_7 самовільно залишив розташування КП «Перша міська лікарня», без дозволу безпосереднього командира та був відсутній в лікувальному закладі з 17.01.2026 р. по 18.01.2026 р. Також, солдатом ОСОБА_1 не надано підтвердження поважності причин не прибуття після виписки зі стаціонарного лікування в КП "Криворізька міська лікарня №1" о 14:00 19.01.2026 до місця несення служби, ППД, м. Кривий Ріг.

В матеріалах службового розслідування містяться пояснення ОСОБА_1 , в яких вказано про наступне.

17.01.2026 та 18.01.2026 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні КП "Криворізька міська лікарня №1". Лікувався згідно лікувальної програми лікаря ОСОБА_18 , ніяких претензій щодо його лікування, або його відсутності лікар не має. Телефон лікаря надано в пояснені. Копія виписки з лікарні додається.

19.01.2026 по дорозі із КП "Криворізька міська лікарня №1" в військову частину НОМЕР_1 у ОСОБА_10 стався гіпертонічний криз, і він був госпіталізований каретою швидкої допомоги до кардіологічного відділення КМЛ №2. Копію виписки з медичної карти та супровідного листу швидкої допомоги додано.

Позивачем та відповідачем надано до матеріалів справи супровідний листок №402 та талон до супровідного листка №402 про доставлення ОСОБА_1 до КП «Обласний центр екстреної медицини та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради 19.01.2026 року о 20 год. 53 хв. та витяг з медичної карти стаціонарного хворого №26В01521 про госпіталізацію позивача з 19.01.2026 р.

Також, в матеріалах службового розслідування наявні акти перевірки наявності військовослужбовця за місцем лікування від 17.01.2026 р. та від 18.01.2026 р., в яких зазначено, що військовослужбовець ОСОБА_1 за поясненнями медичних працівників відсутній за місцем лікування з дозволу лікаря.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2026 р. №425 завершено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини або місця служби солдатом ОСОБА_1 .

В наказі зазначено:

- солдата ОСОБА_19 , санітара лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що самовільно залишив місця лікування, а саме розташування КП «Перша міська лікарня» з 17.01.2026 р. по 18.01.2026 р. А також 19.01.2026 після виписки зі стаціонарного лікування не з`явився на місці служби;

- особі, уповноваженій командиром військової частини НОМЕР_1 на складання протоколів про адміністративні правопорушення, скласти протокол про вчинення адміністративного правопорушення солдатом ОСОБА_20 санітаром лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , передбаченого ч. 3 ст.172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та направити до суду за територіальною підвідомчістю у встановлені законодавством строки;

- за низьку виконавчу дисципліну, недбале ставлення до виконання посадових обов`язків, нез`явлення вчасно на службу без поважних причин у відповідності до вимог п. «В» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на солдата ОСОБА_19 накласти дисциплінарне стягнення - «СУВОРА ДОГАНА»;

- начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 :

на підставі п. 15 розділу І “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” (далі - Порядок) затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (зі змінами), не виплачувати солдату ОСОБА_21 грошове забезпечення з 17.01.2026 p. по 19.01.2026 р.;

на підставі п. 5 розділу XVI Порядку не виплачувати військовослужбовцю солдату ОСОБА_21 щомісячну премію у повному розмірі за січень 2026 року;

на підставі п. 15 розділу XXXIV Порядку не включати до наказу про виплату додаткової винагороди солдата ОСОБА_5 за січень 2026 року та за весь період самовільного залишення військової частини.

Не погодившись з вказаним наказом, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Згідно п. 1 розділу І Дисциплінарного статуту Збройних сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Відповідно до п. 45 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту Збройних сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Згідно до п. 48 Дисциплінарного статуту Збройних сил України на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

а) зауваження;

б) догана;

в) сувора догана;

г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти);

ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);

д) пониження в посаді;

е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);

є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу);

ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Відповідно до п. 83 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту Збройних сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Згідно п. 84 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту Збройних сил України прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Відповідно до п. 85 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту Збройних сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до п. 86 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту Збройних сил України якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Підставою для винесення наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2026 р. №425 став висновок в акті службового розслідування про те, що солдат ОСОБА_7 самовільно залишив розташування КП «Перша міська лікарня», без дозволу безпосереднього командира та був відсутній в лікувальному закладі з 17.01.2026 р. по 18.01.2026 р. Також, солдатом ОСОБА_1 не надано підтвердження поважності причин не прибуття після виписки зі стаціонарного лікування в КП "Криворізька міська лікарня №1" о 14:00 19.01.2026 до місця несення служби, ППД, м. Кривий Ріг.

При цьому, з матеріалів службового розслідування вбачається, що працівниками медичного закладу посадовим особам військової частини НОМЕР_1 стосовно відсутності позивача за місцем лікування 17.01.2026 р., 18.01.2026 р. надано пояснення, що військовослужбовець ОСОБА_1 відсутній за місцем лікування з дозволу лікаря.

Також, до матеріалів службового розслідування долучено супровідний листок №402 та талон до супровідного листка №402 про доставлення ОСОБА_1 до КП «Обласний центр екстреної медицини та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради 19.01.2026 року о 20 год. 53 хв. та витяг з медичної карти стаціонарного хворого №26В01521 про госпіталізацію позивача з 19.01.2026 р.

Таким чином, відповідачем не доведено відсутності ОСОБА_1 за місцем проходження лікування 17.01.2026 р., 18.01.2026 р. без поважних причин та не прибуття до місця проходження служби без поважних причин 19.01.2026 р.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У цій справі Суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №420/14943/21 від 11.09.2023 р.

Враховуючи викладене, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2026 р. №425 про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини або місця служби солдатом ОСОБА_1 не відповідає вимогам п. 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесений відповідачем не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2026 р. №425 про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини або місця служби солдатом ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене встроки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук