Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №206/6133/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 206/6133/24

провадження № 61-2055св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - Головне управління Державної податкової служби у Хмельницькій області,

заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Публічне акціонерне товариство «Банк Восток»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області, в інтересах якого діє Чубко Аліна Вікторівна, на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2024 року в складі судді Поштаренко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в складі колегії суддів Макарова М. О., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року Головне управління Державної податкової служби у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області) звернулось до суду із заявою про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю.

Заява обґрунтована тим, що 31 березня 2021 року до ГУ ДПС у Хмельницькій області надійшли відомості щодо державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.

Відповідно до вимог підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платнику податків-фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 направлено запит від 23 лютого 2023 року № 790/10/22-01-24-06 про надання документів, і з переліком документів, які необхідно надати для проведення перевірки, проте документи, а саме банківські виписки до перевірки не надано. Запит отримано 17 березня 2023 року, однак будь-яких документів станом на день подання заяви про розкриття банківської таємниці до контролюючого органу не надано.

04 травня 2023 року ГУ ДПС у Хмельницькій області видано наказ № 1221-П «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 . Термін проведення перевірки 5 робочих днів (з 27 червня 2023 року). 22 червня 2023 року видано направлення на перевірку за № 3244 та № 3245.

27 червня 2023 року з метою проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 працівниками ГУ ДПС у Хмельницькій області було здійснено виїзд на юридичну адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 , за результатами якого складено Акт № 879/22-01-24-06/3225618901 від 27 червня 2023 року про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням платника податків. У ході проведення перевірки отримано пояснення ОСОБА_2 , яка є свекрухою ОСОБА_1 , згідно з якими ОСОБА_1 не проживає за вказаною адресою вже більше 15 років, за цією адресою проживають її батьки, які знаходяться на лікуванні, а ОСОБА_3 проживає у м. Київ, точна адреса невідома.

З метою якісного проведення документальної позапланової виїзної перевірки та визначення правильності нарахування та сплати податків і зборів за період перевірки виникла необхідність у розкритті банківської таємниці щодо наявних рахунків платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 згідно з інформаційними даними АС «Податковий блок» ДПС України.

Зважаючи на необхідність проведення якісної перевірки, в ході якої необхідно встановити своєчасність, достовірність, повноту нарахування і сплати податків та зборів (обов`язкових платежів), додержання валютного законодавства та достовірно і повно з`ясувати наявність або відсутність порушень податкового законодавства, а також приймаючи до уваги те, що для проведення перевірки необхідна інформація про обіг та обсяг коштів на банківських рахунках платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 , та враховуючи, що ОСОБА_1 не надано будь-яких документів для перевірки, зокрема виписок із банку та інших документів, що свідчать про рух коштів за розрахунковими рахунками, заявник просив суд зобов`язати ПАТ «Банк Восток» надати інформацію про обсяг та обіг коштів з відображенням дат та часу платежів, платників, сумами та призначенням платежу за такими розрахунковими рахунками платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 за період з 18 липня 2017 року по 31 березня 2021 року: НОМЕР_2 (980-українська гривня), НОМЕР_1 (980-українська гривня).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Самарський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 28 листопада

2024 року, ухваленим у закритому судовому засіданні, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року, відмовив ГУ ДПС у Хмельницькій області у задоволенні заяви.

Судові рішення мотивовані тим, що у цій справі заявник не надав належних та допустимих доказів необхідності задоволення заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

19 лютого 2025 року Головне управління Державної податкової служби у Хмельницькій області через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року у цій справі, в якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

Також касаційна скарга містить клопотання розглянути справу за участю представника ГУ ДПС у Хмельницькій області і розгляд справи проводити в режимі відеоконференції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», підпункту 20.1.5 пункту 20.1 статті 20 та пункту 73.4 статті 73 ПК України у спірних правовідносинах.

Суди під час розгляду справи неправильно застосували підпункт 20.1.5 пункту 20.1 статті 20 та підпункт 73.4 статті 73 ПК України щодо необхідності розкриття інформації, що містить банківську таємницю, для проведення відповідної перевірки платника податків, що неможливо без отримання інформації про обсяг та обіг коштів за його рахунками у зв`язку з неможливістю встановлення місцезнаходження платника та ненаданням такою особою на запит контролюючого органу первинних документів, необхідних для проведення перевірки.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Нефедова К. Ю. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій. У цій справі ГУ ДПС у Хмельницькій області не довела відмову ОСОБА_1 надати документи і додаткові пояснення для забезпечення проведення перевірки, що свідчить про безпідставність вимог заявника про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 березня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди установили, що на підставі наказу Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 04 травня 2023 року № 1221-П розпочато документальну позапланову виїзну перевірку платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, за період з 18 липня 2017 до 31 березня 2021 року, термін проведення перевірки встановлено 5 робочих днів та винесено направлення № 3244 та № 3245 від 22 червня 2023 року щодо платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 на перевірку, які було направлено на адресу останньої поштовим повідомленням.

27 червня 2023 року працівниками Головного управління ДПС у Хмельницькій області складено Акт № 279/22-01-24-06/3225618901 про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків-фізичної особи - ОСОБА_1 у зв`язку з відсутності за місцезнаходженням платника податків. В Акті зазначено, що в ході проведення перевірки отримано пояснення ОСОБА_4 , яка є свекрухою ОСОБА_1 , зі слів якої стало відомо, що за адресою АДРЕСА_1 , її невістка не проживає вже більше 15 років. ОСОБА_3 проживає із сином ОСОБА_4 ОСОБА_5 у м. Київ, точна адреса їй не відома. Цей Акт не підписаний ОСОБА_4 , письмових пояснень останньої матеріали справи не містять.

Заявник у заяві посилається на ту обставину, що до ГУ ДПС у Хмельницькій області 31 березня 2021 року надійшли відомості щодо припинення державної реєстрації ОСОБА_1 підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, натомість вказані відомості в матеріалах заяви та доданих до неї документів відсутні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно

у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

Змістом пунктів 4 та 5 частини першої статті 348 ЦПК передбачено, що

у заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено: обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Згідно з частиною другою статті 350 ЦПК України, якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав

і повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову

у задоволенні заяви.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України.

Пунктом 2 частини першої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, за рішенням суду.

Підставою для розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, є необхідність проведення перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів до державного бюджету суб`єктом господарської діяльності.

Своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплата податків та зборів (обов`язкових платежів) здійснюється шляхом проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок, підстави та порядок яких визначені законом.

Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що однією з істотних умов договору банківського рахунка є гарантування банком збереження банківської таємниці.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 686/4972/21, від 23 березня 2023 року у справі № 752/18896/21, від 28 квітня 2025 року у справі № 758/4675/19, від 13 червня 2025 року у справі № 758/2238/18.

Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Відповідно до підпунктів 20.1.4, 20.1.5 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність» та цим Кодексом, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження в установлені строки валютної виручки від суб`єктів господарювання, інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Саме по собі неподання у встановлений строк податкової декларації або їх розрахунків, необхідність перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства тощо є підставою для ініціювання органами державної податкової служби перевірок, згідно з процедурою, визначеною главою 8 ПК України. У цьому випадку розкриття банківської таємниці можливе в разі доведення органом державної податкової служби обставин, за яких проведення перевірки є неможливим або є інша об`єктивна потреба в розкритті такої таємниці (постанова Верховного Суду від 27 червня 2022 року у справі № 686/17906/21).

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України зазначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Інформація про наявність та рух коштів/електронних грошей на рахунках/електронних гаманцях платника податків надається в обсягах більших, ніж передбачено пунктом 73.3 цієї статті, банками, іншими фінансовими установами, небанківськими надавачами платіжних послуг, емітентами електронних грошей контролюючим органам за рішенням суду. Для отримання такої інформації контролюючий орган звертається до суду (пункти 73.3, 73.4 статті 73 ПК України).

Відповідно до підпунктів 78.1.7, 78.4 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом (постанови Верховного Суду від 01 вересня 2025 року у справі № 757/26574/23-ц, від 08 вересня 2025 року у справі № 686/31575/24, від 22 вересня 2025 року у справі № 761/23490/24, від 02 березня 2026 року у справі № 757/25789/25-ц).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У цій справі суди встановили, що заявник у заяві посилається на ту обставину, що до ГУ ДПС у Хмельницькій області 31 березня 2021 року надійшли відомості щодо припинення державної реєстрації ОСОБА_1 підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, натомість вказані відомості в матеріалах заяви та доданих до неї документів відсутні.

Водночас суди встановили, що заявник не надав доказів належного повідомлення платника податків про необхідність надати документи і додаткові пояснення для забезпечення проведення перевірки, а також відмови останнього вчинити відповідні дії, що свідчить про безпідставність вимог заявника про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що заявник не надав достатніх доказів необхідності задоволення заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви ГУ ДПС у Хмельницькій.

З таким висновком судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується.

Враховуючи висновки, викладені в цій постанові, помилкове зазначення судами попередніх інстанцій про те, що заявник перед зверненням до суду у цій справі мав звернутися безпосередньо до банку для надання йому бажаної інформації не призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», підпункту 20.1.5 пункту 20.1 статті 20 та пункту 73.4 статті 73 ПК України є необґрунтованими, оскільки такі висновки Верховним Судом сформовані та застосовані, зокрема, у цій постанові.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених рішень, які, з урахуванням висновків, викладених в цій постанові, відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України їх перевірив та обґрунтовано спростував, на переконання Верховного Суду, відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю представника заявника

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми (рішення від 21 жовтня 2010 року в справі «Жук проти України», заява № 45783/05).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі. Отже, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положеннями частин п`ятої, шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються під час касаційного розгляду, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції».

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема, і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема, тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення від 08 грудня 1983 року в справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. У певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу в цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний.

Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони в справі вже надали аргументи на підтвердження своїх вимог або заперечень, остання розглядатиметься без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю представника заявника в справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Підстав для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін немає.

Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами в справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін судом касаційної інстанції відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області Чубко Аліни Вікторівни про розгляд справи за участю представника заявника та в режимі відеоконференції відмовити.

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара