Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №363/1197/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 363/1197/23

провадження № 61-8617св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубченко Роман Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Істамова Ірина Володимирівна, на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І., від 04 вересня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубченко Р. О., про витребування майна з чужого незаконного володіння.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 травня 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір

№ K2HCGA00000108, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в розмірі 84 690 доларів США.

3. Того ж дня, в забезпечення виконання зобов`язання за договором

№ K2HCGA00000108 між ЗАТ «КБ «Приватбанк» та позивачкою, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 був укладений договір поруки.

4. 25 травня 2007 року між позивачкою, ОСОБА_3 та ЗАТ «КБ «Приватбанк» був укладений договір іпотеки, предметом іпотеки за яким став садовий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 223,50 кв. м, що належав на праві власності позивачці та ОСОБА_3 , а також земельна ділянка площею 0,0697 га, що належала ОСОБА_3 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

5. Позивачка зазначає, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області у лютому 2014 року було відмовлено у задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

6. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитом у загальному розмірі 83 253,66 доларів США та 428 585,82 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено у зв`язку із припиненням поруки.

7. Позивачка вважає, що звернувшись до суду з позовом про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у березні 2015 року, банк втратив право нараховувати проценти за кредитом та пеню. Однак, у подальшому в березні 2018 року банк звернувся до приватного нотаріуса, який 01 жовтня 2018 року видав виконавчий напис № 1483 про звернення стягнення на нерухоме майно - 1/2 частину іпотечного майна, що належить ОСОБА_3 .

8. 23 червня 2021 року за результатами виконання виконавчого напису на електронних торгах було реалізовано нерухоме майно, належне ОСОБА_3 , і 30 червня 2021 року виконавче провадження було завершене.

9. Не дивлячись на зазначені дії, у березні 2020 року банк знову звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а у подальшому їй стало відомо, що 04 лютого 2022 року банк на підставі договору іпотеки відчужив (продав) належний їй об`єкт нерухомості, а саме: 1/2 частини іпотечного майна, покупцем якого стала ОСОБА_2 .

10. Позивачка вважає, що редакція статті 37 Закону України «Про іпотеку» на момент укладення договору іпотеки не передбачала такої підстави для позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, як іпотечне застереження, а позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки можливо було лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, якого вона з банком не укладала. Крім того, ні вона, ні ОСОБА_3 не отримували від банку вимогу про усунення порушень кредитних зобов`язань, а вартість майна, за якою мало відбуватись зарахування вимог, з нею не узгоджувалася.

11. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд витребувати з володіння ОСОБА_2 1/2 частину двоповерхового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 223,5 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 , відновивши її право власності на вказаний об`єкт нерухомості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

12. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області, у складі судді Лукач О. П., від 19 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

13. Суд першої інстанції виходив з того, що пункт 29 договору іпотеки містить іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, відтак сторони досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем від власного імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

14. Доводи позивачки про те, що вона не отримувала повідомлення про порушення умов основного зобов`язання, спростовані матеріалами справи. Крім того, неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними чи витребування майна.

15. З приводу того, що предмет іпотеки був проданий за заниженою ціною, суд вказав, що ціна предмета іпотеки була визначена та погоджена сторонами договору іпотеки. Також згідно з висновком про оцінку вартості майна, вартість 1/2 частини спірного будинку становить 962 500 грн, а продаж предмета іпотеки відбувся за 1 140 980,60 грн.

16. Суд не взяв до уваги наданий позивачкою звіт про оцінку, оскільки при його складанні до вартості предмета іпотеки включено вартість гостьового будинку. Водночас позивачка не порушує питання про відшкодування різниці між ціною продажу 1/2 частини предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

17. Суд першої інстанції відхилив доводи позивачки з приводу зловживання банком процесуальними правами щодо вжиття заходів для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, а також на звернення стягнення на предмет іпотеки у 2014 році, враховуючи підстави відмови у задоволенні позову банку про звернення стягнення і те, що рішення суду про стягнення заборгованості не пред`являлось до виконання, натомість між банком та позичальником 16 вересня 2016 року укладено додаткову угоду № 3 та внесено зміни до іпотечного договору, з якими погодилась і ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

18. Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 вересня

2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

1/2 частину садового будинку

АДРЕСА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

19. Колегія суддів виходила з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження виконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», а суду не надано доказів направлення вимоги про усунення порушення основного зобов`язання на адреси іпотекодавця та боржника, які зазначені у договорі.

20. Витребування 1/2 частини спірного садового будинку із незаконного володіння останнього її власника - ОСОБА_2 , є достатнім та ефективним способом захисту прав позивачки, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не мало прав на відчуження предмету іпотеки. При цьому існує легітимна мета втручання у право кінцевого набувача на мирне володіння частиною будинку.

21. Водночас апеляційний суд зауважив, що у задоволенні позовних вимог про відновлення права власності ОСОБА_1 на спірне майно необхідно відмовити у зв`язку із їх неефективністю, як способу захисту прав позивачки.

Короткий зміст вимог касаційних скарги

22. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року скасувати повністю, а АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Істамова І. В., - скасувати в частині задоволених позовних вимог, залишивши в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 вересня 2023 року.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

23. 07 липня 2025 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року.

24. 18 липня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Істамова І. В., подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року.

25. Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 363/1197/23, які у серпні 2025 року надійшли до Верховного Суду.

26. Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк».

27. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

28. Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16, постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 761/9285/17, від 20 березня 2019 року у справі № 222/1402/16,

від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19, від 27 вересня 2021 року

у справі № 806/2046/18, від 06 жовтня 2022 року у справі № 824/44/22,

від 12 жовтня 2022 року у справі № 521/17177/20, від 19 квітня 2023 року

у справі № 303/6378/19, від 19 липня 2023 року у справі № 369/5592/19,

від 21 жовтня 2024 року у справі № 755/4276/21, від 05 грудня 2024 року у справі № 487/2777/23, від 06 січня 2025 року у справі № 363/2792/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. Також вказує на наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

30. Стверджує, що реєстратору були надані усі документи необхідні для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.

31. Зауважує, що у разі дотримання іпотекодержателем порядку надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку. Напис про одержання поштового відправлення іпотекодавцем, є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Водночас вказана презумпція не була спростована ОСОБА_1 , яка не зверталась до суду з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи.

32. Звертає увагу, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , заперечуючи проти отримання 31 грудня 2021 року вимоги банку про усунення порушень, не надали суду будь-яких інших документів, отриманих в зазначену дату від АТ КБ «ПриватБанк».

33. Посилається на те, що згідно з умовами кредитного договору банк має право самостійно прийняти рішення про спосіб інформування позичальника при наявності простроченої заборгованості за цим договором, натомість договір іпотеки не містить будь-яких умов, які б визначали конкретну адресу іпотекодавця, на яку іпотекодержатель має направляти повідомлення.

34. У позовній заяві ОСОБА_1 адресою проживання вказала сусідню вулицю від спірного будинку ( АДРЕСА_3 ), а отже їй відомо про обслуговування цієї адреси поштовим відділенням у с. Хотянівка.

35. Зауважує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 постійно використовували спірний будинок та були обізнані про існування іпотеки і намір банку звернути стягнення на нього, а дії щодо ухилення від отримання кореспонденції свідчать про їхню недобросовісність. Натомість ОСОБА_2 вчинила всі розумні дії для перевірки законності угоди, зокрема, відстеживши за трек-номерами інформацію про отримання ними повідомлення та переконавшись щодо наявності у банка права на продаж спірного майна.

36. Стверджує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали повідомлення про усунення порушень в с. Хотянівка особисто (31 грудня

2021 року), а за адресами у м. Києві ОСОБА_1. за довіреністю (02 лютого 2022 року) та ОСОБА_3 особисто (24 січня 2021 року). Оскільки договір купівлі-продажу було укладено 04 лютого 2022 року, то нотаріусом були використано докази про вручення повідомлень в с. Хотянівка, за якими сплинув тридцятиденний термін.

37. Зауважує, що після укладення договору купівлі-продажу від 04 лютого 2022 року ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3 до спірного будинку не приїжджали та ним не користувались. Ці події мали місце після отримання ними вимоги та вибуття спірного майна з їх власності, а тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неможливість отримання повідомлень за адресою спірного майна 31 грудня 2021 року.

38. Підставою касаційного оскарження судового рішення АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Істамова І. В., зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 638/17112/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

39. Крім того, вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

40. Зауважує, що у матеріалах справи наявна копія вимоги банку про усунення порушень, яка отримана ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на підтвердження чого банком було надано як докази як направлення, так і вручення адресатам. Ці докази спростовують аргументи позивачки про неотримання відповідної вимоги. Звертає увагу, що позивачка не скористалась своїм переважним правом на придбання предмета іпотеки та не висловила таких намірів після отримання вимоги банку. Вважає, що позивачка має право на відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на майно, а не на витребування реалізованого предмета іпотеки у нового власника цього майна.

Відзивів на касаційні скарги не подано

Обставини справи, встановлені судами

41. 23 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 (позичальник) був укладений кредитний договір № K2HCGA00000108, відповідно до умов якого банк надав позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 23 травня 2007 року по 23 травня 2017 року включно, у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 84 690 доларів США, з яких 75 000 доларів США на споживчі цілі, а також 9 690 доларів США на сплату страхових платежів.

42. 25 травня 2007 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (іпотекодавці) та ЗАТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержатель) був укладений договір іпотеки, за яким іпотекодавці передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: садовий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 223,50 кв. м. Майно належить іпотекодавцям - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

43. Відповідно до пункту 29 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

44. 16 вересня 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (іпотекодаці) був укладений договір про внесення змін до договору іпотеки, згідно з яким у зв`язку з проведенням банком реструктуризації кредиту, про що сторонами була укладена додаткова угода № 3 від 16 вересня 2016 до кредитного договору, сторони узгодили внести зміни в договір іпотеки, виклавши пункт 35.2 в новій редакції.

45. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області

від 08 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 жовтня 2014 року, у справі № 363/571/14-ц відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

46. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва

від 12 жовтня 2015 року у справі № 761/6939/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь

ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 111 294,20 доларів США, а також судовий збір по 913,50 грн з кожного.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 62 593,25 доларів США заборгованості за кредитним договором, 17 060,41 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 600 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, а також 428 585,85грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 3 654 грн у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору за подачу позовної заяви до суду першої інстанції.

47. Постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року поновлено АТ КБ «ПриватБанк» строк на пред`явлення до виконання виконавчого документу у справі № 761/6939/15-ц.

Відомостей про пред`явлення виконавчого листа до виконання матеріали справи не містять.

48. 01 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. видано виконавчий напис, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - садовий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем ОСОБА_3 за його кредитними зобов`язаннями.

49. Відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 543868

від 23 червня 2021 року лот № 480536, а саме: 1/2 частина двоповерхового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 223,5 кв. м, та земельна ділянка, площею 0,0697 га, з кадастровим номером 3221888800:38:064:0004, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , були реалізовані за 1 370 000 грн, переможець торгів - ОСОБА_2 .

50. Свідоцтвом від 01 липня 2021 року, виданим приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Загвоздіною А. М., посвідчено, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно, загальною вартістю 1 370 000 грн, що складається з земельної ділянки, площею 0,0697 га, кадастровий номер 3221888800:38:064:0004, та 1/2 частки у праві власності на садовий будинок, загальною площею 223,50 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно, яке раніше належало боржнику ОСОБА_3 , придбано ОСОБА_2 за ціною 1 370 000 грн.

51. Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позову АТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку (справа № 761/9872/20).

52. В матеріалах справи наявна копія повідомлення, адресованого

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в якому АТ КБ «ПриватБанк» вимагає від ОСОБА_3 , як боржника за основним зобов`язанням, та ОСОБА_1 , як майнового поручителя, виконати порушене зобов`язання у тридцятиденний строк з моменту отримання цього повідомлення та повідомляє, що у випадку невиконання зобов`язання має намір звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: 1/2 частину садового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , загальною площею 223,50 кв. м, яка належить ОСОБА_1 , у позасудовому порядку шляхом його продажу третій особі.

53. 04 лютого 2022 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 придбала 1/2 частку у праві власності на садовий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 .

54. Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 є одноосібним власником земельної ділянки з кадастровим номером: 3221888800:38:064:0004 та розташованого на ній садового будинку, загальною площею 223,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

55. Згідно з пунктом 24 договору іпотеки, у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцями, іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.

56. Договір іпотеки не містить умов про порядок надсилання повідомлень іпотекодавцям, однак у пункті 37 цього договору зазначено, що іпотекодавці: ОСОБА_3 зареєстрований та проживає у АДРЕСА_4 , а ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у АДРЕСА_5 .

57. Ні кредитний договір, ні договір іпотеки не містять відомостей, що ОСОБА_3 , як боржник, та ОСОБА_1 , як іпотекодавець, проживають у будинку АДРЕСА_2 .

Банком також не надано доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повідомляли зазначену адресу, як поштову, для листування з ними.

58. У наданому банком повідомленні про усунення порушення основного зобов`язання вказано дві поштові адреси: ОСОБА_3 :

АДРЕСА_4 та

АДРЕСА_1 , та ОСОБА_1 : АДРЕСА_5 , та АДРЕСА_1 .

59. Банк надав суду копію фіскальних чеків про оплату вартості направлення 22 грудня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 рекомендованих листів за адресою: «07363 Хотянівка».

60. Також надано копію відстеження поштового відправлення за трек-номерами «0100101833679» та «0100101833695», відповідно до яких поштові відправлення надіслані 22 грудня 2021 року з поштового відділення за адресою: 01001, м. Київ, Україна, та отримані адресатами 31 грудня 2021 року у поштовому відділенні за адресою: 07363, с. Хотянівка, Україна.

61. В матеріалах справи наявна копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення «0100101833695» ОСОБА_1

31 грудня 2021 року.

62. Водночас відсутні докази, які б давали змогу встановити зміст поштового відправлення «0100101833695», надісланого до с. Хотянівка на ім`я ОСОБА_1 , зокрема копії опису поштового відправлення, засвідченого посадовою особою поштового відділення, який містив би перелік направлених у цьому поштовому відправленні документів.

63. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повідомили, що після набуття ОСОБА_2 права власності на

1/2 частину спірного будинку, їх у будинок не пускали, вони у ньому не проживали і будь-яких поштових повідомлень у с. Хотянівка не отримували. ОСОБА_1 заперечила, що підпис на рекомендованому повідомленні належить їй.

64. ОСОБА_2 у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції підтвердила, що ОСОБА_1 станом на грудень 2021 року у будинку не проживала.

65. Доказів вручення поштового відправлення ОСОБА_3 , а також доказів направлення іпотекодержателем повідомлення про усунення порушень на адреси ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зазначені в договорі іпотеки та договорі про внесення змін до договору іпотеки, за якими вони зареєстровані та проживають, матеріали справи не місять.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

66. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

67. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

68. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

69. Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

70. Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

71. Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

72. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

73. Частиною першою статті 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

74. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, висновки якої врахував апеляційний суд, зазначено: «Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном».

75. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

76. Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

77. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

78. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16).

79. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 461/12525/15-ц).

80. У розглядуваній справі апеляційним судом встановлено, що договір іпотеки не містить умов про порядок надсилання повідомлень іпотекодавцям, однак у пункті 37 договору іпотеки зазначено, що іпотекодавці: ОСОБА_3 зареєстрований та проживає у АДРЕСА_4 , а ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у АДРЕСА_5 .

81. Ні кредитний договір, ні договір іпотеки не містять відомостей, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживають за адресою іпотечного майна.

82. Водночас з наданої копії повідомлення про усунення порушення основного зобов`язання вбачається, що в ній зазначено дві поштові адреси як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 , а саме: адреси їх місця проживання/реєстрації, що зазначені у договорах, та адреса іпотечного майна.

83. До матеріалів справи долучено копії фіскальних чеків про оплату вартості направлення 22 грудня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 рекомендованих листів за адресою: «07363 Хотянівка» (за місцезнаходженням іпотечного майна), копії трекінг-відстеження цих поштових відправлень, копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 31 грудня 2021 року за адресою іпотечного майна.

84. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повідомили, що після набуття ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірного будинку, їх у будинок не пускали, вони у ньому не проживали і будь-яких поштових повідомлень у с. Хотянівка не отримували. Також позивачка ОСОБА_1 заперечила, що підпис на рекомендованому повідомленні належить їй.

85. При цьому ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтвердила, що ОСОБА_1 станом грудень 2021 року у будинку не проживала.

86. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які б давали змогу встановити зміст поштового відправлення, надісланого ОСОБА_1

у с. Хотянівка, зокрема копії опису поштового відправлення, засвідченого посадовою особою поштового відділення, який містив би перелік направлених у цьому поштовому відправленні документів.

87. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов загалом правильного висновку, що надане банком рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 у с. Хотянівка 31 грудня 2021 року не є належним та достовірним доказом виконання положень статті 35 Закону України «Про іпотеку».

88. Доказів направлення повідомлення про усунення порушень основного зобов`язання на адреси ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які зазначені в договорі іпотеки та договорі про внесення змін до договору іпотеки, за якими вони зареєстровані та проживають, матеріали справи не місять.

89. За цих обставин, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про недоведеність виконання АТ КБ «ПриватБанк» вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» в частині направлення повідомлення про усунення порушень основного зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та, відповідно, щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову.

90. У цьому випадку іпотекодержатель не набув права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі був відчужувати предмет іпотеки іншій особі, а предмет іпотеки (1/2 частина спірного будинку), придбаний ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, укладеного з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати.

91. При цьому, ОСОБА_2 , маючи намір придбати майно в особи, яка не є його власником, мала пересвідчитися у наявності у банку права розпоряджатися чужим майном.

92. Апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що вимоги закону до відчуження іпотечного майна та прав вимоги за кредитним й іпотечними договорами були або мали бути відомі ОСОБА_2 , оскільки вона до цього вже набула право власності на 1/2 частину спірного будинку. Крім того, саме ОСОБА_2 звернулася до банку із заявою про продаж їй іншої 1/2 частини будинку, яка належала ОСОБА_1 .

93. ОСОБА_2 була обізнана, що ОСОБА_1 не проживає у спірному будинку, а відтак не могла отримати повідомлення банку про усунення порушення основного зобов`язання за адресою іпотечного майна.

94. Інших підтверджень направлення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зокрема за адресами їх реєстрації та проживання, отримання чи ухилення від отримання ними повідомлення про усунення порушень основного зобов`язання, передбаченого частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», матеріали справи не містять.

95. Таким чином, апеляційний суд правильно виснував щодо витребування

1/2 частини спірного садового будинку із незаконного володіння останнього набувача - ОСОБА_2 , та, що таке витребування майна є достатнім та ефективним способом захисту прав позивачки. У цьому випадку існує легітимна мета втручання суду у права ОСОБА_2 .

96. ОСОБА_2 не позбавлена права на повернення коштів, сплачених нею за договором купівлі-продажу від 04 лютого 2022 року, а банк не позбавлений можливості реалізувати, у визначеному законом порядку, свої права як кредитора та іпотекодержателя.

97. Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо неможливість отримання ОСОБА_1 повідомлень за адресою іпотечного майна, оскільки у судовому засіданні апеляційного суду 12 червня 2024 року

ОСОБА_2 повідомила, що ОСОБА_1 у грудні 2021 року у спірному будинку не проживала.

98. Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо наявності у позивачки права на відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на майно, а не на витребування реалізованого предмета іпотеки у нового власника цього майна, є помилковими, оскільки у даному випадку банком не було дотримано вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцям повідомлення про усунення порушення основного зобов`язання, що унеможливлювало застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

99. Лише у разі дотримання іпотекодержателем вимог частини першої

статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог

частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17).

100. За встановлених у цій справі обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявники посилаються у касаційних скаргах.

101. Інші доводи касаційних скарг переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

102. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

103. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

104. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

105. Оскаржувана постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

106. У межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржену постанову із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

107. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_2 та Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Істамова Ірина Володимирівна, залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович