Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №522/11585/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 522/11585/21

провадження № 61-11994св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі Державна установа «Одеський слідчий ізолятор», Головне управління Національної поліції в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 15 жовтня 2024 року у складі судді Яреми Х. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 липня 2025 рокуу складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Лозко Ю. П., Кострицького В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної установи«Одеський слідчий ізолятор», Головного управлінняДержавної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування завданої моральної шкоди.

2. На обґрунтування позову посилався на те, що 21 квітня 2008 року він був затриманий співробітниками карного розшуку ОМУ УМВС України в Одеській області за підозрою у вчиненні злочину, після чого був доставлений до ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) №1 у м. Одесі, який є структурним підрозділом Головного управління Національної поліції в Одеській області, де йому було пред`явлено обвинувачення.

3. 22 квітня 2008 року, одразу після прибуття до ІТТ ОСОБА_1 зроблено флюорографію для підтвердження відсутності патологій легень та серця.

4. Також 22 квітня 2008 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

5. Водночас, після обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 не був доставлений до слідчого ізолятора та до 05 травня

2008 року (майже 15 діб) безпідставно утримувався в ІТТ, де були відсутні нормальні санітарно-побутові умови, оскільки він утримувався разом з іншими особами, які мали різні інфекційні захворювання. Хоча, як зауважував позивач, хворі особи і ті, які не пройшли обов`язкове обстеження, не можуть утримуватись разом із здоровими.

6. З урахуванням вищезазначеного вважав, що його утримання відбувалось

в умовах, несумісних з нормальними життєвими, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважається катуванням.

7. Відтак, перевищення строків тримання в ІТТ, тримання здорових осіб разом із особами, які мали захворювання, на думку позивача, призвело до того, що саме там він захворів на туберкульоз легень, яким він страждає тепер усе життя.

8. Зауважував, що вищезгаданий діагноз був поставлений йому лише

03 червня 2008 року вже у слідчому ізоляторі (далі - СІЗО).

9. Водночас, за час перебування в медичній частині СІЗО позивачеві не було надано належної медичної допомоги у лікуванні туберкульозу легень, в результаті чого хвороба прогресувала, а стан його здоров`я сильно погіршувався.

10. У СІЗО він не отримував належного лікування, оскільки під час виписки було встановлено пошкодження однієї легені. Водночас, після звільнення, перебуваючи під підпискою про невиїзд, позивач самостійно пройшов обстеження

у туберкульозному диспансері, за результатами якого встановлено, що захворювання є більш складним та наявне пошкодження обох легень, у зв`язку із чим позивачеві було встановлено ІІ групу інвалідності.

11. Зауважував, що з моменту затримання (21 квітня 2008 року) і по 05 травня 2008 року він, загалом, утримувався 44 доби в ІТТ.

12. З 05 травня 2008 року по 20 травня 2008 року перебував у спільній карантинній камері ще більше ніж з 20 особами.

13. З 25 травня 2008 року по 03 червня 2008 року перебував у загальній камері СІЗО поки 03 червня 2008 року не був госпіталізований до медичної частини із високою температурою.

14. Вважає, що саме у вищезазначений період він тяжко захворів.

15. Відтак, через неправомірні дії відповідачів із дня затримання (22 квітня

2008 року), по день звільнення під підписку про невиїзд (22 квітня 2009 року), він перебував в умовах, несумісних із життям, отримував неналежне лікування,

у зв`язку із чим зазнав моральних страждань.

16. З урахуванням вищезазначеного ОСОБА_1 просив суд:

- встановити та визнати порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод, що відбулися у ДУ «Одеський слідчий ізолятор» стосовно нього у період із 22 квітня 2008 року по 22 квітня 2009 року;

- призначити йому справедливу сатисфакцію у розмірі 3 000 000,00 грн.

- стягнути за рахунок коштів державного бюджету України з Державної казначейської служби на його користь моральну шкоду у розмірі 3 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

17. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 липня

2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 70 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

18. Задовольняючи позовні вимоги частково, районний суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що набуття позивачем захворювання на туберкульоз хоча й спричинило негативні емоції, однак не досягло такого рівня, який свідчить про моральні страждання у вигляді катування чи тортур, оцінені позивачем у 3 000 000,00 грн.

19. З огляду на характер і ступінь страждань позивача, а також зміни, що відбулися у його житті, суд дійшов висновку, що справедливим і обґрунтованим

є відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000,00 грн.

20. Водночас судами при вирішені спору зауважено, що ОСОБА_1 потрапив до ІТТ та СІЗО внаслідок власних винних дій (вчинення злочину).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21. У вересні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 липня 2025 рокуу вказаній справі.

22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 10 липня 2025 року.

Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзива на касаційну скаргу.

23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

25. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 522/2493/18, від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

26. Також, підставою касаційного оскарження заявник вказує порушення норм процесуального права, а саме: недослідження зібраних в справі доказів, безпідставне відхилення клопотання про долучення доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

27. На переконання ОСОБА_1 ,суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин аналогію права при розрахунку розміру моральної шкоди, яка підлягала до стягнення.

28. Відтак, звертаючись до суду, позивач просив застосувати до спірних правовідносин, за аналогією закону, формулу, що передбачена частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», згідно якої встановлено, що: «відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом», посилаючись на те що туберкульоз легень ОСОБА_1 отримав під час незаконного знаходження під вартою, а лікування та негативі наслідки від вказаної хвороби тривають на час вирішення справи у судовому порядку.

29. Враховуючи, що цивільна справа була розглянута Приморським районним судом м. Одеси лише 15 жовтня 2024 року, то, на переконання заявника, при розрахунку мінімального розміру моральної шкоди, що гарантована вищевказаним законом, потрібно брати за основу мінімальну заробітну плату, яка відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 квітня 2024 року встановлена у розмірі 8 000,00 грн.

30. Отже, на переконання ОСОБА_1 , мінімальний розмір відшкодування завданої моральної шкоди становить 1 222 131,80 грн, враховуючи, що він перебував під слідством і судом 12 років 8 місяців і 23 дні.

31. Більше того зауважує, що судами попередніх інстанцій помилково не було враховано, що він знаходився під вартою внаслідок незаконного обвинувачення

у скоєні тяжкого злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, обвинувачення у вчиненні якого постановою прокуратури м. Одеси від 11 березня 2014 року було виключено з обвинувачення за реабілітуючих підстав, а санкція частини третьої статті 358 КК України, за якою його було визнано винним, не передбачає обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що прямо свідчить про незаконне знаходження під вартою.

32. Таким чином, на переконання заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 квітня 2008 року ОСОБА_1 був затриманий співробітниками карного розшуку ОМУ УМВС України в Одеської області за підозрою у скоєнні злочинів, після чого був доправлений до ІТТ №1 у м. Одесі, який є структурним підрозділом ГУ НП

в Одеській області, де йому було пред`явлене обвинувачення.

34. 22 квітня 2008 року в протитуберкульозному диспансері №2

ОСОБА_1 зроблено флюорографію на підтвердження відсутності патологій легень та серця.

35. Згідно з довідною протитуберкульозного диспансеру № 2 від 22 квітня

2008 року (КГФ №2) - легені та серце без патологій (виписка з довідки у письмовій відповіді СІЗО до Суворовского суду м. Одеси).

36. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2008 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою

в Одеському слідчому ізоляторі (СІЗО).

37. 05 травня 2008 року ОСОБА_1 доставлено до СІЗО в м. Одесі.

38. Станом на 05 травня 2008 року (дата прибуття до СІЗО) ОСОБА_1 скарг на здоров`я не мав.

39. З 03 червня 2008 року ОСОБА_1 вже під час перебування в СІЗО знаходився на лікування в медичній частині ОСІ-21 з діагнозом: вперше діагностований туберкульоз верхньої частки правої легені інфільтрація Дестр. - МБТ -, М-, Кат.5, Ког.2.08. У період з 03 червня 2008 року по 18 грудня 2008 року ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в медичній частині ОСІ-21 із вищевказаним діагнозом.

40. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2008 року ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою до 3 місяців.

41. 03 грудня 2008 року після лікування ОСОБА_1 виписано із покращенням (на контрольній КФГ в грудні 2008 року у верхніх долях на фоні фіброзу інтенсивні вогнища), перебував на диспансерному обліку лікаря з діагнозом - залишкові зміни туберкульозу легень, великі фіброзно-вогнищеві зміни у верхніх долях легень. Кат. 5.1. Стан здоров`я задовільний. Перебуває на режимному корпусі. Лікування в умовах медичної частини не потребує.

42. Постановою Сувороського районного суду м. Одеси від 22 квітня

2009 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

43. Зі змісту довідки, виданої Комунальною установою «Протитуберкульозний диспансер №2» 19 жовтня 2009 року, судами встановлено, що після виходу із СІЗО ОСОБА_1 самостійно звернувся до КУ «Протитуберкульозний диспансер №2». За результатами проведеного медичного обстеження встановлено, що останній підлягає спостереженню в тубдиспансері з діагнозом залишкові зміни перенесеного туберкульозу легень у вигляді фіброзно-вогнищевих змін, МБТ-, Кат.5.1. 19 жовтня 2009 року діагностовано фіброз легень в двох проекціях

№41-42 з обох сторін на фоні фіброзу інтенсивні вогнища різної величини, зліва вогнище інтенсивне до 1,5 см в діаметрі з чіткими контурами, синуси вільні.

44. Постановами прокурора від 11 березня 2014 року та від 18 червня 2014 року змінено обвинувачення ОСОБА_1 , виключивши частину третю статті 190 КК України та частину другу статті 358 КК України із інкримінованих останньому тяжких злочинів.

45. Зі змісту довідки, виданої КУ «Протитуберкульозний диспансер №2»

03 липня 2014 року, встановлено, що на підставі флюорографії від 23 червня

2014 року у ОСОБА_1 діагностовано з обох сторін у верхніх і середніх легеневих полях поліморфічні вогнища, фокуси інфільтрації. Зліва інфільтрат з розпадом, корені інфільтровані. Хворий передається на дообстеження.

46. Вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 25 травня 2020 року у справі № 523/9773/15-к, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, ОСОБА_1 визнано винним

у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України, призначено йому покарання у вигляді штрафу та звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

47. Відповідно до змісту довідки від 13 грудня 2021 року серія 12ААВ № 51964 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №63/7 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню.

Позиція Верховного Суду

48. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

49. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

50. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

51. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

52. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

53. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

54. Спірні правовідносини у справі, яка є предметом касаційного перегляду, виникли з приводу відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої порушенням його стану здоров`я під час перебування під вартою.

55. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що доводи останньої зводяться до тверджень заявника щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій щодо присудженого до відшкодування розміру завданої моральної шкоди.

56. На переконання ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій під час визначення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди помилково не застосували положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до яких відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом здійснюється у розмірі не менше однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць такого перебування.

57. Заявник зазначає, що захворювання на туберкульоз легень він набув під час незаконного перебування під вартою, а лікування та негативні наслідки цього захворювання тривають на час розгляду справи судом.

58. Такі доводи заявника заслуговують на увагу з огляду на таке.

59. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

60. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

61. У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

62. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

63. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

64. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

65. Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

66. Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 01 вересня

2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

67. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до змісту якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

68. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

69. Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 01 березня 2021 року в справі № 466/8242/18 (провадження № 61-943св20): «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою

і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками».

70. Колегія суддів зауважує, що з урахуванням характеру спірних правовідносин предметом доказування у справі, яка є предметом касаційного перегляду, є обставини заподіяння позивачу моральної шкоди, зокрема внаслідок набуття ним захворювання на туберкульоз (ушкодження здоров`я під час перебування під вартою), а також протиправність дій заподіювача шкоди, його вина та причинний зв`язок між такими діями і негативними наслідками.

71. При цьому особливістю цієї справи є те, що питання законності чи незаконності тримання під вартою не входить до предмета доказування.

72. Відтак, у контексті доводів касаційної скарги щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» за аналогією закону, колегія суддів зазначає таке.

73. Відповідно до частини першої, другої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у редакції, чинній на час обрання позивачу запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, внаслідок:

незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

74. Водночас змістом статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у редакції, чинній на час постановлення вироку щодо позивача у кримінальній справі, право на відшкодування шкоди в розмірах

і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

постановлення виправдувального вироку суду;

встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді

і вичерпанням можливостей їх отримати;

закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом

1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

75. Комплексний аналіз положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» дає підстави для висновку, що перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, є вичерпним.

76. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення

у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

77. Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

78. Така судова практика щодо виникнення підстав для відшкодування завданої моральної шкоди є незмінною, про що, зокрема, зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

79. Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, зокрема, з підстав, визначених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

80. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 03 жовтня 2018 року у справі № 463/1380/15-ц (провадження № 61-18982св18), від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15-ц (провадження № 61-20009св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18 (провадження № 61-10065ск19), від 18 листопада 2020 року у справі № 199/7894/19 (провадження № 61-4206св20), від 14 липня

2021 року у справі № 766/8892/17 (провадження № 61-3345св21), від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22).

81. Відтак, як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору

у справі, яка переглядається у касаційному порядку, фактично є відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди як особі, яка отримала ушкодження здоров`я при утриманні під вартою.

82. Підставу позову, своєю чергою, складають неправомірні дії та бездіяльність відповідачів, які отримали свій прояв у триманні позивача із хворими, тримання

в ІТТ понад строк, надання неналежного лікування, тримання в умовах несумісних з нормальними, що завдало особі моральної шкоди у вигляді ушкодження здоров`я (набуття тяжкого захворювання туберкульоз легень), що також спричинило потерпілому душевних страждань, пов`язаних з необхідністю проходити довічне лікування, неможливість працювати, змінило уклад усього життя та полягають

у причинному зв`язку між неправомірними діями чи бездіяльністю і шкодою.

83. Таким чином, врахувавши предмет та підстави позову, а також врахувавши, що вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 25 травня 2020 року позивача було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України із призначенням покарання у вигляді штрафу,

а також врахувавши звільнення позивача від покарання, у зв`язку із закінченням строків давності, тобто із нереабілітуючих обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

84. Щодо посилань заявника на порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод колегія вважає за необхідне зазначити таке.

85. Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

86. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

87. ЄСПЛ у змісті пунктів 64 та 83 рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02 зазначив наступне:

«У цілому, в світлі інформації щодо зволікань та суперечностей при встановленні діагнозів захворювань заявника, відсутності комплексного підходу до медичного нагляду та лікування, а також незабезпечення умов, які були б розумною мірою пристосовані до потреб заявника у медичній допомозі, Суд вважає, що державні уповноважені органи не діяли належним чином щодо заявника при виконанні свого обов`язку за Конвенцією відповідно до статті 3, та заявника було піддано нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню. Відповідно мало місце порушення цієї статті».

«Хоча у справах, які стосуються скарг на умови тримання, Суд не завжди вимагає, щоб заявник підтверджував кожне твердження відповідним документом, визнаючи, що надання відповідної інформації та можливість перевірити факти

у таких справах в першу чергу покладається на компетентні органи, для того щоб Суд поклав тягар доведення на державу та розглянув скарги по суті, ці скарги мають бути чіткими та належним чином сформульованими (див, наприклад, рішення у справі «Трепашкін проти росії» (Trepashkin v. russia), № 36898/03, п. 85, 19 липня 2007 року)».

88. Водночас, як зауважено ЄСПЛ у змісті рішення від 29 січня 2019 року у справі «Чуприна проти України» (Заява № 876/16) «… хоча у справах щодо побутових умов тримання заявника під вартою він не завжди вимагає від заявника документального підтвердження всіх та кожного твердження, визнаючи, що відповідна інформація та можливість перевірити факти у таких справах, перш за все, знаходиться в руках державних органів, для того щоб Суд переклав тягар доведення та розглянув скарги по суті, ці скарги мають щонайменше бути чіткими та належним чином сформульованими (див., наприклад, рішення у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 64, від 18 грудня

2008 року)».

89. Відтак, з урахуванням установлених у справі обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки, зокрема, апеляційного суду про те, що перебування позивача в ІТТ та СІЗО сприймалося ним вкрай негативно, мало психологічно деструктивний характер та призвело до негативних змін у структурі його особистості, зокрема в емоційній сфері, психофізіологічному стані та повсякденній діяльності, створило перешкоди для реалізації нормальної життєдіяльності, порушило соціальне функціонування та життєві плани.

90. Разом з тим, хоча такі обставини викликають у позивача негативні емоції, вони не досягають рівня моральних страждань, що можуть бути кваліфіковані як катування чи тортури.

91. Більше того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували, що позивач потрапив до ІТТ та СІЗО внаслідок власних винних дій (вчинення кримінального правопорушення).

92. Відтак доводи касаційної скарги щодо неправильного обчислення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

93. Колегія суддів також зауважує, що матеріали справи не містять доказів звернення заявника до уповноважених органів зі скаргами на неналежні умови тримання під вартою чи ненадання йому належної медичної допомоги. Відтак оцінка умов утримання позивача ґрунтується виключно на його власних твердженнях.

94. Також колегія суддів відхиляє як несумісні доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених

у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18 та від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11з огляду на таке.

95. Як зауважено Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18: «моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок

і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17)».

96. Відтак суди попередніх інстанцій при вирішенні спору врахували, що ОСОБА_1 потрапив до ІТТ та СІЗО внаслідок власних винних дій (вчинення кримінального правопорушення). Водночас врахували, що саме по собі утримання в місцях позбавлення волі не свідчить про обов`язкове виникнення ушкодження здоров`я у вигляді захворювання на туберкульоз.

97. З урахуванням характеру страждань позивача та змін, що відбулися у його житті, суди дійшли висновку, що справедливим і обґрунтованим є відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000 грн.

98. Водночас колегія суддів не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій в частині визначеногорозміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача.

99. Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

100. Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності

і справедливості.

101. Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня

2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

102. З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що визначений судами попередніх інстанцій розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві у розмірі 70 000 грн не повною мірою відповідає вимогам розумності, справедливості та співмірності.

103. Беручи до уваги набуті позивачем ушкодження здоров`я та моральні страждання, зумовлені ушкодженням, які призвели до негативних змін у структурі його особистості, зокрема в емоційній сфері, психофізіологічному стані та повсякденній діяльності, створили додаткові перешкоди для реалізації його життєдіяльності, порушили соціальне функціонування та життєві плани, а також з урахуванням того, що останні роки життя позивача пов`язані з лікуванням туберкульозу легень, колегія суддів дійшла висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000 грн є достатньою сатисфакцією завданих позивачеві моральних страждань.

104. Водночас колегія суддів вкотре зауважує, що ОСОБА_1 потрапив до ІТТ та СІЗО внаслідок власних винних дій (вчинення кримінального правопорушення), а відтак вважає вищевказаний розмір відшкодування завданої моральної шкоди обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) за отримане ушкодження здоров`я, отримане під час перебування під дією запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

105. Зазначене, на переконання колегії суддів, свідчить про часткову суперечність висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 травня 2022 року у справі

№ 522/2493/18, оскільки суди хоча і встановили причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідачів та негативними наслідками, проте визначили неспівмірний до ступеню ушкодження здоров`я позивача розмір відшкодування завданої моральної шкоди, що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та зміни судових рішень в частині визначеного розміру відшкодування завданої моральної шкоди із 70 000 грн до 200 000 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

106. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

107. За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

108. Ураховуючи, що у справі не вимагається збирання, додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає наявними підстави для часткового задоволення касаційної скарги та зміни оскаржуваних судових рішень у частині розміру відшкодування моральної шкоди з 70 000,00 грн до 200 000,00 грн.

Керуючись статтями 400, 412, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 липня 2025 рокув частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування завданої моральної шкоди змінити.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.

4. В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 15 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович