Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №145/402/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 145/402/26

Провадження № 33/801/378/2026

Категорія: 307

Головуючий у суді 1-ї інстанції Патраманський І. І.

Доповідач: Панасюк О. С.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді Панасюка О. С., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 березня 2026 року про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 747831 від 22 лютого 2026 року 22 лютого 2026 року ОСОБА_2 у с-щі Тиврів Вінницької області вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 , зокрема виражався на її адресу нецензурною лайкою, не спричинивши тілесних ушкоджень, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої, що виразилось у побоюванні та головному болі.

Постановою судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 березня 2026 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), закрито.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на цю постанову, у якій, посилаючись на неправильне застосування суддею суду першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у постанові судді суду першої інстанції, обставинами справи, просила постанову судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 березня 2026 року скасувати та прийняти нову постанову, якою визнати винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу без її участі, не надіславши судової повістки та не заслухавши її пояснень як потерпілої, що завадило об`єктивному дослідженню її психологічного та фізичного стану після інциденту. Вказувала, що суд помилково розцінивши дії її чоловіка як «побутовий конфлікт», ігноруючи зафіксовані поліцією обставини, виданий терміновий заборонний припис та медичні довідки, які підтверджують погіршення її здоров`я.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Положеннями статті 9 КУпАП установлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з диспозицію частини першої статті 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі – Закон) домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Пунктом 14 статті 1 Закону передбачено, що психологічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Окрім того, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у частині першій статті 173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

Аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією частини першої статті 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 747831 від 22 лютого 2026 року 22 лютого 2026 року ОСОБА_2 у с-щі Тиврів Вінницької області вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 , зокрема виражався на її адресу нецензурною лайкою, не спричинивши тілесних ушкоджень, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої, що виразилось у побоюванні та головному болі.

З протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 22 лютого 2026 року видно, що до Відділення поліції № 2 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області звернулася ОСОБА_1 , яка повідомила, що 22 лютого 2026 року о 13 год 00 хв. по АДРЕСА_1 її чоловік ОСОБА_2 виражався на її адресу нецензурною лайкою, чим принижував її людську гідність та вчинив домашнє насильство психологічного характеру.

Як видно з письмових пояснень ОСОБА_2 , з листопада 2025 року він проживає окремо від дружини, тому що вони перебувають на стадії розлучення, неповнолітня дочка проживає разом з ним. 22 лютого 2025 року близько 13 год 00 хв. дружина прийшла за документами та почала сварку. Факт вчинення домашнього насильства заперечував.

ОСОБА_1 пояснювала, що 22 лютого 2025 року, приблизно о 13 год 00 хв. вона прийшла до квартири, щоб забрати власні документи та речі. Очікуючи на дочку ОСОБА_2 , між нею та її чоловіком ОСОБА_2 виникла суперечка, під час якої останній виражався нецензурною лайкою в її сторону. Своїми діями він принижував її людську гідність та порушував загальноприйняті норми моралі. На зауваження чоловік не реагував, через що вона була змушена звернутися до поліції.

Таким чином, у підтвердження обставин домашнього насильства до протоколу додані пояснення сторін, які є суперечливими в частині обставин, які є предметом доведення у цій справі.

Жодних доказів, які б вказували на те, що внаслідок конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із застосуванням ненормативної лексики могла бути заподіяна шкода психічному здоров`ю ОСОБА_1 у справі не має, як і не має доказів на підтвердження вчинення домашнього насильства фізичного характеру.

Суд звертає увагу на те, що самі по-собі образа нецензурною лайкою в межах конфлікту, за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди здоров`ю потерпілій не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в цьому випадку є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього проступку.

Суд першої інстанції відповідно до статей 245, 280 КУпАП повно й всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи. Викладені у постанові судді висновки відповідають фактичним обставинам справи.

Щодо долученої до апеляційної скарги медичної довідки, апеляційний суд зауважує, що ця довідка датована 16 березня 2026 року, тобто вже після винесення оскаржуваної постанови від 11 березня 2026 року, а тому суд першої інстанції був об`єктивно позбавлений можливості оцінити цей документ під час розгляду справи. Крім того наявність тривалих конфліктних стосунків між сторонами та існування судових спорів щодо поділу майна та, як пояснила в суді апеляційної інстанції сама ОСОБА_1 , щодо визначення місця проживання їх неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , додатково підтверджують висновок суду першої інстанції про те, що подія мала характер побутового конфлікту, а не домашнього насильства у розумінні статті 173-2 КУпАП.

Стосовно розгляду справи судом першої інстанції без повідомлення ОСОБА_1 про час і місце її розгляду, то апеляційний суд звертає увагу, що саме вона була ініціаторкою притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності і не мала перешкод проявити розумну ініціативу довідатись про час і місце розгляду справи судом.

Її ж право бути вислуханою в суді було забезпечено судом апеляційної інстанції, проте її особисті пояснення, які суперечили суті обвинувачення, викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення та її особистому письмовому поясненню, не спростували висновок суду першої інстанції про те, що сварка між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 носили обопільний побутовий характер.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтею 294 КУАП апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 березня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя: О. С. Панасюк