Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №766/1257/24 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/1257/24

н/п 2/766/2263/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2026р. Херсонський міський суд Херсонської області

у складі: головуючої судді Зуб І.Ю.,

при секретарі Федоровій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу в порядку загального провадження за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про визнання права власності на частину квартири,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду із даним позовом в якому просить: визнати за нею право власності на 1/3 квартири АДРЕСА_3 , яка відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21.10.1996 року, виданого на підставі наказу відділу приватизації Херсонського відділення Одеської залізничної дороги № 1800 від 10.10.1996 року ОСОБА_4 .

Позов мотивований таким.

Позивач у 1986 році вступила у фактично шлюбні відносини з ОСОБА_4 , який став проживати разом із нею та її сином ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_4 , наймачем якої була позивач.

Вказує, що вони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займались благоустроєм квартири, ОСОБА_4 разом із позивачем займався вихованням та матеріальним забезпеченням її сина.

Позивач надала згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 в квартирі. Згодом квартира була приватизована на позивача, її сина та ОСОБА_4 . Пізніше адреса квартири була змінена.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилась спадщина на 1/3 частину квартири, яка належала йому. Оскільки позивач була зареєстрована у вказаній квартирі, то вважала, що приняла спадщину після смерті чоловіка, і тому не зверталась до нотаріальної контори.

26.09.2023 року вказана квартира була пошкоджена внаслідок обстрілу. Оскільки позивач має право на відшкодування внаслідок пошкодження, вона звернулась до нотаріуса для отримання свідоцтва на спадщину після смерті ОСОБА_4 , проте нотаріус відмовила у видачі такого свідоцтва, оскільки відсутні докази на підтвердження проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщина, і рекомендовано звернутись до суду.

Крім того, позивачу стало відомо про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_5 22.10.2009 року. До нотаріуса звернувся племінник ОСОБА_5 – ОСОБА_2 , для отримання спадщини після смерті дядька на частину житлового будинку, яку ОСОБА_4 успадкував після смерті матері. Зі слів ОСОБА_2 , він не претендує на 1/3 частини квартири, що належала ОСОБА_5 .

В позасудовому порядку спір вирішити неможливо, оскільки відповідач не може успадкувати тільки частину спадщина, а від іншої відмовитись.

Зазначає, що суд може визнати за нею право власності за набувальною давністю.

Ухвалою суду від 05.06.2024 року відкрито провадження у справі та призначене підготовче засідання.

Ухвалою суду від 08.10.2024 року, 30.06.2025 року витребувано докази.

Ухвалою суду від 19.11.2025 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання.

Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав, в ній зазначених, просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду повідомлений, подав заяву про розгляд справи у його відсутності. Вказав, що визнає позов, на майно, яке належало ОСОБА_5 він не претендує, до нотаріуса звертався для отримання земельного паю і на 1/2 частини будинку, які належали його бабусі – ОСОБА_6 .

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду повідомлений, подав заяву про проведення розгляду у його відсутності, позов просить задовольнити.

Заслухавши позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до відомостей паспорта громадянина України НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 , остання має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 з 04.03.1997 року.

ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 з 12.02.2001 року, відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 18.02.2019 року № 02-34/248.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21.10.1996 року квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , внаслідок приватизації. Відповідно до відмітки на свідоцтві, право власності зареєстровано в бюро інвентаризації 11.12.1996 року.

Згідно архівного витягу Киселівська сільська рада Білозерського району Херсонської області 11.09.2009 року прийняла рішення № 371 «Про затвердження нумерації житлових будинків в с. Киселівка» та додатку № 2 до даного рішення, нумерація житлових будинків в АДРЕСА_7 – ОСОБА_1 – номер будинку АДРЕСА_5 .

Відповідно до довідки Киселівського старостинського округу Чорнобаївської сільської ради Херсонського району Херсонської області за № 719/02-18 від 22.12.2023 року, згідно записів в погосподарській книзі № 10 за 2006-2010 року, ОСОБА_4 був зареєстрований та фактично проживав в АДРЕСА_5 . На день смерті якого, за вказаною адресою були зареєстровані: співмешканка – ОСОБА_1 , син співмешканки – ОСОБА_7 . Сільською радою заповіт ОСОБА_4 не посвідчувався.

ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається з свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 .

Після смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 509/2009 за заявою від 22.10.2009 року ОСОБА_2 про прийняття спадщини, після смерті дядька ОСОБА_5 на день смерті якого залишилось майно, яке належало його матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В листі від 27.12.2023 року за № 256/01-16, на усне звернення позивача, приватний нотаріус Ларічева Н.А. вказала про неможливість отримання свідоцтва про права на спадщину, у зв`язку із відсутністю документів про проживання спільно із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років, та про право звернутись до суду для вирішення питання про встановлення факту родинних відносин зі спадкодавцем або факту постійного спільного проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Листом-роз`ясненням № 06/02-14 від 12.01.2024 року нотаріус Білозерської нотаріальної контори роз`яснив позивачу, про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_4 , у зв`язку із відсутністю підтвердження відносин із спадкодавцем.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що проживав в АДРЕСА_7 , а позивач та померлий ОСОБА_4 проживали однією сім`єю в квартирі по цій же вулиці будинок АДРЕСА_8 чи АДРЕСА_9 . Після смерті ОСОБА_4 , позивач продовжила там проживати, покине пошкодили житло.

Свідок ОСОБА_9 пояснив в судовому засіданні, що в 90-х роках переїхав до с. Киселівка, позивач там вже проживала разом із померлим ОСОБА_5 .

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд враховує наступне.

Позивач, як підстав набуття права власності вказує – набувальну давність.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

При вирішенні спорів про набувальну давність необхідно враховувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися у повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Така правова позиція викладена у п. 6 Постанови спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» за №24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 вищезазначеної постанови Пленуму, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди мають враховувати, що для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до зазначеної статті повинні існувати наступні ознаки: володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків.

Таким чином, ознаками володіння, необхідними для набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне, відкрите та безперервне володіння, які повинні мати місце одночасно.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, прийшов до висновку, що виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести позивач, є такі: 1) майно може бути об`єктом набувальної давності; 2) добросовісність володіння; 3) відкритість володіння; 4) давність володіння та його безперервність; 5) відсутність інших осіб, які претендують на це майно; 6) відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Безтитульність володіння передбачає, що право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено. Тобто, під безтитульністю володіння слід розуміти фактичне володіння, яке не спирається на які-небудь правові підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позивач є співвласником на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_3 , разом із ОСОБА_3 та померлим ОСОБА_5 . Позивач у 2023 та 2024 роках зверталась до нотаріусів для отримання у спадщину майна, що належало ОСОБА_5 , отримала роз`яснення про неможливість вказаного, оскільки не надано доказів проживання однією сім`єю чи родинних стосунків. Особою, що подала заяву про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_5 – є ОСОБА_2 .

На підставі наведеного встановлено, що позивач, як співвласник нерухомого майна, на яке просить визнати право власності за набувальною давністю, достеменно була обізнана, хто є власниками спірного майна, вона вказаним майном не заволоділа, а користувалась ним, як співвласник, який має на то правові підстави.

За таких обставин відсутні підстави та обставини для визнання права власності за набувальною давністю

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з підстав звернення до суду.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про визнання права власності на частину квартири – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Херсонського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяІ. Ю. Зуб

Повний текст рішення складено (враховуючі вихідні дні) 30.03.2026 року