Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №346/3139/17 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/3139/17

Провадження № 2/346/46/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 р.м. Коломия Івано - Франківської області

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого судді Коваленка Д.С., секретар судових засідань: Івантишин Д.Р., за участю представниці позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_1 та представниці відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні зали судових засідань суду, цивільну справу №346/3139/17 в частині зустрічного позову ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особистою приватною власністю частину нежитлового приміщення, а також стягнення 1/2 частини вартості майна, внесеного до статутного капіталу товариства,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_5 звернулась до суду із первісним позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Зокрема, вона просила:

- визнати за нею право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 загальною площею 1017,9 м2;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину незавершеного нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 , загальною площею 300 м2;

- стягнути з відповідача на її користь половину вартості за проведений ремонт у житловому будинку по АДРЕСА_2 у сумі 200 000 гривень;

- стягнути з відповідача половину вартості за обладнання в сумі 197 707 гривень;

- стягнути з відповідача половину вартості за автомобіль марки Мерседес Спрінтер, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 в сумі 117 090 гривень,

а також стягнути судові витрати (том 1 а.с.2-4).

Однак ОСОБА_3 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_5 яким просив:

- визнати за ним право особистої приватної власності на нежитлове приміщення (що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 );

- стягнути з ОСОБА_5 на його користь 1/2 частину вартості внесеного нею до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Іворі Дизайн" (код ЄДРПОУ 40991519) майна у вигляді нежитлової будівлі (що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ).

Процесуальні дії у справі.

1. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.10.2021 року первісний позов було задоволено частково, але зустрічний позов було залишено без розгляду (том 2 а.с.153-163).

Зокрема, суд визнав нежитлове приміщення виробничо-виставкого комплексу площею 1017,9 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 7 046 668,00 грн.(сім мільйонів сорок шість тисяч шістсот шістдесят вісім гривень) 00 копійок, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Визнав за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на частину нежитлового приміщення виробничо - виставкого комплексу в АДРЕСА_1 виділивши в натурі 1/2 її частини, що складається з наступних приміщень (додаток 3 до Висновку експерта № 3683-3684 судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи по цивільній справі № 346/3139/17 складеного 19.04.2019)- 1-й поверх : 1- вестибюль площею 32,00 м.кв; 2а- виставковий зал площею 28,05 м.кв.; 19- склад площею 55,20 м.кв. 2-й поверх: всі приміщення 2-го поверху. Загальна площа приміщень становить 508,95 м.кв., що відповідає ідеальній частці.

Визнав за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на частину нежитлового приміщення виробничо-виставкого комплексу в АДРЕСА_1 виділивши в натурі 1/2 його частину, що складається з наступних приміщень (додаток 3 до Висновку експерта № 3683-3684 судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи по цивільній справі № 346/3139/17 складеного 19.04.2019)- 1-й поверх: 2б – виставковий зал площею 24,75 м2; 3 – санвузол площею 1,90 м2; 4 – кладова площею 1,90 м2; 5 – коридор площею 3,10 м2; 6 - приміщення площею 13,40 м2; 7 -виставковий зал площею 28,50 м2 ; 8 – кабінет площею 12,80 м2 ; 9 – кладова площею 3,70 м2; 10 – кладова площею 1,90 м2; 11 – майстерня площею 74,10 м2; 12 – майстерня площею 236,70 м2; 13 – майстерня площею 25,20 м2 ; 14 – приміщення площею 14,40 м2; 15 – кладова площею 9,40 м2 ; 16 – дільниця пакування площею 36,70 м2; 17 – туалет площею 2,20 м2 ; 18 – паливна площею 8,30 м2 Загальна площа приміщень, що пропонується другому співвласнику частки, становить 508,95 м2, що відповідає його ідеальній частці.

Зобов`язав сторони провести наступні переобладнання та перепланування: між приміщеннями під літ 16 та 19 на 1-му поверсі закласти прорізи; між приміщеннями під літ 7 та 2а на 1-му поверсі закласти прорізи; в місці «межа розподілу» (див. Додаток 3 до Висновку ) влаштувати нову перегородку або стіну; з приміщення під літ.2 б влаштувати дверний проріз на місці існуючого віконного.

Висновок експерта № 3683-3684 судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи по цивільній справі № 346/3139/17 визнав невід`ємною частиною цього рішення.

Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 сплачених 4000 грн. судового збору та 12870 грн за проведення судової будівельно-технічної експертизи.

В решті позову відмовив (том 2 а.с.153-163).

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ майна залишити, без розгляду (том 2 а.с.153-156).

2. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07.11.2022 року, вказане рішення в частині первісного позову (в частині задоволених позовних вимог) було скасовано, ухвалено нове рішення - про відмову у задоволенні первісного позову, а в частині вирішення справи щодо зустрічного позову рішення було скасовано з направленням справи для продовження розгляду (том 3 а.с.151-159).

3. Представником позивача за зустрічним позовом було подано заяву про зміну предмета зустрічного позову (том 4 а.с.31-37) за яким, позивач просив визнати своєю особистою приватною власністю 1/4 частину нежитлового приміщення (що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), а також стягнути з ОСОБА_5 на його користь 1/2 частину вартості внесеного нею до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Іворі Дизайн" (код ЄДРПОУ 40991519) майна у вигляді нежитлової будівлі (що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ), що складає 35 000 (тридцять п`ять тисяч) гривень.

4. Постановою Верховного Суду від 31.05.2023 постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07.11.2022 року в частині первісних позовних вимог було скасовано і направлено в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (том 4 а.с.166-172).

5. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 31.07.2023, і за первісним позовом, і за зустрічним позовом, ОСОБА_4 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (том 4 а.с.214-215).

6. А постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.08.2023 рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.10.2021 року в частині первісного позову - скасовано, постановлено нове про відмову у задоволенні позову (том 4 а.с.232-241).

7. Постановою Верховного Суду від 23.04.2024 постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16.08.2023 року - залишено без змін (том 5 а.с.80-89).

Позиції учасників справи.

Аргументи позивача за зустрічним позовом.

1. 17.05.2011 приватним нотаріусом було посвідчено договір між ВАТ "Коломийський ДОЗ" та ОСОБА_3 про купівлю-продаж 93/1000 частин нежитлового будівель, площею 492,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Також 21.10.2011 було посвідчено договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності за адресою: АДРЕСА_4 . І за умовами даного договору було припинено спільну часткову власність сторін на приміщення нежитлових будівель за даною адресою.

Рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради від 22 листопада 2011 року № 363 вирішено надати викупленій частині нежитлового приміщення по АДРЕСА_5 адресний номер АДРЕСА_1 . А витягом про державну реєстрацію прав виданим ОКП Коломийське МБТІ 01 грудня 2011 року підтверджується, що саме за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю (прохідна), що заходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

02 жовтня 2014 року ОСОБА_3 подав до інспекції ДАБК в Івано-Франківській області декларацію про початок виконання будівельних робіт, а саме на реконструкцію прохідної під виробничо-виставковий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 . Після проведеної реконструкції до інспекції ДАБК в Івано-Франківській області подав декларацію про готовність об`єкта експлуатації, а саме виробничо-виставкового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . 14 грудня 2014 року було виготовлено технічний паспорт на виробничо-виставковий комплекс.

І хоча вказане нежитлове приміщення було набуто під час шлюбу позивача та відповідачки, він придбав його за рахунок коштів отриманих від матері, ОСОБА_4 , а не за спільні кошти подружжя, тобто не за кошти його та відповідачки.

Що підтверджується тим, що 17.05.2011 позивачем та його матір`ю було укладено договір про придбання та реконструкцію нежитлових приміщень при спільній діяльності за умови якого було досягнуто домовленостей, що після завершення реконструкції частки сторін розподіляються між ними таким чином, а саме його частка 25%, що становить частини об`єкту, частка ОСОБА_4 – 75% що становить частини об`єкту.

Також, відповідно до довідки ТДВ «Коломийський ДОЗ» від 30 грудня 2016 року № 68 ОСОБА_4 сплачено грошові кошти частинами: 19.05.2011 р. 40000 грн. (ордер № 53), 19.05.2011 року – 80000 (ордер № 57), 20.06.2011 року 12000 грн. (ордер № 68), 20.07.2011 р. 15000 грн. (ордер № 82), 19.08.2011 року 40000 грн. (ордер № 86), 22.08.2011 р. – 173000 грн. (ордер № 96) в касу підприємства.

18 серпня 2011 р. укладено кредитний договір № 03-К/11-40 між Ткачик та ПАТАБ «Укргазбанк». У забезпечення виконання зобов`язання за цим договором Банк прийняв в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями, спорудами та земельну ділянку по АДРЕСА_2 що подаровані йому його батьками. Також кредит забезпечувався фінансовою порукою ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Згідно довідки ПАТ АБ «Укргазбанк» від 18.11.2016 року № 5-40/15-129 підтверджено, що всі зобов`язання перед банком виконано. Погашення кредиту здійснювалось за рахунок коштів батьків та коштів від підприємницької діяльності.

Отже, майно фізичної особи – підприємця, як майно для професійної діяльності члена сім`ї і яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і використовується в його підприємницькій діяльності не в інтересах сім`ї, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст.ст. 60,61 СК України. (ВСУ у справі № 6-1327ЦС 15 від 18.05.16р.)

Та обставина, що приміщення по АДРЕСА_6 , придбавалось за кошти батьків, а не за спільні сімейні кошти було відомо, і йому і ОСОБА_5 по причині відсутності у них таких коштів. Адже звідки у них такі кошти, чи міг він у свої 25 років, лише після закінчення навчання, при відсутності власного бізнесу та суттєвих доходів, придбати приміщення вартістю 360 000 грн., а згодом вкласти в значні кошти в його реконструкцію.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Майно, придбане за рахунок коштів одного з подружжя,є його особистою приватною власністю.

Тож оскільки нерухоме майно придбане ним за рахунок коштів, отриманих від третіх осіб саме для здійснення підприємницької діяльності, то зазначене майно не є спільною сумісною власністю подружжя, і він має особисте право власності на 1/4 частину нежитловго приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

2. 30.07.2013 між ТОВ "Коломийський ДОЗ" та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу 23/1000 часток нежитлових будівель, площею 112,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_7 , за рахунок спільних коштів подружжя, тобто його та відповідачки. Однак, відповідачка внесла без його згоди вказане нерухоме майно у статутний фонд ТОВ "Іворі Дизайн". Тому, він має право стягнути з відповідачки половину вартості цієї нерухомості, що складає 35000 гривень.

Аргументи відповідачки. Заперечувала проти позову на тій підставі, що перша позовна вимога позивача не грунтується на вимогах закону, зокрема презупції спільної сумісної власності будь-якого якого майна, яке набувається у період шлюбу. А для задоволення другої позовної вимоги не має фактичних підстав, оскільки доказів придбання нерухомого майна відповідачкою у період шлюбу та за рахунок спільних коштів подружжя, не надано.

Оцінка суду щодо фактів.

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі з 02.09.2006 року, який рішенням Коломийського міськрайонного суду від 20.12.2016 року розірвано (т. 1, а.с. 72, 74).

Між ВАТ «Коломийський ДОЗ», в особі голови комісії з припинення юридичної особи Іванішина В.М. та ОСОБА_3 17 травня 2011 року було укладено Договір купівлі-продажу 93/10000 частин нежитлових будівель площею 492,3 кв.м по АДРЕСА_4 , який посвідчено приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П.П. та зареєстровано в реєстрі за №2072. (т. 1, а.с.6-8,82-87).

І за умовами цього Договору відповідачу у володіння та користування перейшла прохідна, яка позначена за планом земельної ділянки літерою «А1», площею 492,3 кв.м. (т.1 а.с.6-8, 82-87).

Право спільної часткової власності на вказану частину нежитлових будівель було зареєстроване 19.05.2011 за ОСОБА_3 в ОКП «Коломийське МБТІ», що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 19.05.2011 року №30017493 (т. 1, а.с. 86).

21 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. посвідчено Договір про поділ майна, що є у спільній частковій власності, за адресою: АДРЕСА_4 , що укладений між ТДВ "Коломийський ДОЗ" та у тому числі ОСОБА_3 . І за умовами цього Договору припинено спільну часткову власність сторін на 93/10000 частин нежитлових будівель площею 492,3 кв.м по АДРЕСА_4 . Пунктом 3 цього Договору передбачено, що за домовленістю сторін та на підставі відомостей, викладених у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно та висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, які вказані в п. 2 цього Договору у власність ОСОБА_3 передано прохідну, площею 492,3 кв.м. (т. 1, а.с. 88-93).

Рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради від 22.11.2011 року №363 за заявою відповідача надано викупленій частині нежитлового приміщення адресний номер: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.94). І за ОСОБА_3 01.12.2011 було зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю (прохідну) за цим номером, що стверджується відповідним витягом про державну реєстрацію прав (т. 1, а.с. 95).

При цьму, зазначене приміщення нежитлової будівлі (прохідної) знаходиться на земельній ділянці, що належала Коломийській міській раді, і за умовами договору оренди землі від 05.12.2011 року ОСОБА_3 в оренду надано земельну ділянку площею 0,1272 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд (землі промисловості) (т. 1, а.с. 104-106).

01.10.2014 року ОСОБА_3 до інспекції ДАБК в Івано-Франківській області була подана декларація про початок виконання будівельних робіт щодо будинку АДРЕСА_1 з метою реконструкції прохідної під виробничо-виставковий центр, із збільшенням площі до 1193,66 кв.м. (т.1 а.с.107-109).

14.12.2014 на замовлення ОСОБА_3 було виготовлено технічний паспорт на вказаний об`єкт (т.1 а.с.97-103).

А 19.12.2014 ОСОБА_3 подав до інспекції ДАБК в Івано-Франківській області Декларацію про готовність вказаного об`єкта до експлуатації, але це приміщення було реконструйоване із зібльшенням площі до 1017,9 м.кв. (том 1 а.с.110-112).

І судом також встановлено, що 16.12.2019 року право приватної спільної часткової власності на вказаний об`єкт було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 , на 3/4 частки, та за ОСОБА_3 , на 1/4 частку (т.3 а.с.145,146).

Згідно висновку економічного експертного дослідження №329 від 12.04.2017 року по запиту адвоката відповідача від 03.04.2017 року дослідженням поданих документів експертом встановлено, що за період з 2011 по 2014 роки з розрахункового рахунку № НОМЕР_2 підприємця ОСОБА_3 не здійснювались перерахунки коштів на придбання нерухомості та на реконструкцію приміщення; відповідно до виписок по розрахункового рахунку № НОМЕР_2 підприємця ОСОБА_3 за вказаний період здійснювались наступні операції по надходженню коштів: поповнення обігових коштів за рахунок надходження готівки; оплата за товар. Також за період з 2011 по 2014 роки здійснювались операції по витратах, пов`язані з взаєморозрахунками з контрагентами на підставі рахунків, договорів, а саме: оплата за товар; оплата за послуги; сплата податків; комісія банку. За даний період з даного розрахункового рахунку не здійснювалась плата за оренду нежитлових приміщень та не здійснювались розрахунки по кредиту (т. 1, а.с. 155-158).

Також судом встановлено, що 01.12.2016 ТОВ "Іворі Дизайн" зареєструвало право приватної власності на нежитлову будівлю, площею 112,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.137).

Оцінка суду щодо змісту правовідносин сторін.

Отже, між сторонами дійсно виникли цивільні (зокрема, сімейні) правовідносини у межах яких виник цивільно правовий спір з приводу належності нерухомого майна подружжю, поширення на нього режиму спільної сумісної вланості, розпорядження ним та його поділу.

Оцінка суду щодо права позивача.

1. Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

При цьому, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 62 СК України унормовано питання виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також у статті 69 СК України зазначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

При цьому, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц (провадження №61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц (провадження №61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18), від 31 січня 2024 року у справі № 645/4165/21.

Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 537/541/23).

І оскільки позивач не довів будь-якими належними, достовірними і допустимими доказами факт набуття відповідачкою нежитлової будівлі, площею 112,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , у період перебування ним у шлюбі із відповідачкою, і те, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, суд не згідний із тим, що вказане майно було набуто у період перебування сторонами спору у шлюбі, як вказував позивач і що на нього поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя, який відповідачка порушила. А тому суд вважає, що право власності позивача на вказане майно не порушується, і відповідно підстав для захисту права обраним позивачем способом не має, в силу того, що право позивача не порушено відповідачем.

При цьому суд відзначає, що подаючи заяву про зміну предмета зустрічного позову представниця позивача зазначала, що копії усіх документів, які підтверджують обставини справи знаходяться в матеріалах справи, а на підготовчому судовому засіданні на запитання головуючого заявила, що потреби в наданні додаткових доказів не має, як і вирішення питання про витребування доказів, однак у матеріалах справи не має жодних доказів того, як саме і чи дійсно відповідачка набула право власності на нежитлову будівлю, площею 112,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , у період перебування позивачем у шлюбі із нею.

Наданий суду витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно містить тільки відомості про факт набуття права власності ТОВ "Іворі дизайн".

2. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. А статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Як вже було встановлено, ОСОБА_3 набув у власність нежитлове приміщення площею 492,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 17 травня 2011 року, укладеному з ВАТ «Коломийський ДОЗ».

Витягом про державну реєстрацію прав, виданим ОКП «Коломийське МБТІ» від 01 грудня 2011 року підтверджено, що за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю (прохідна), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У результаті реконструкції, проведеної у 2014 році, площа вказаного нежитлового приміщення збільшилась до 1 017,9 кв. м.

17 травня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір про придбання та реконструкцію нежитлових приміщень при спільній діяльності, за умовами якого досягнуто домовленостей, що після завершення реконструкції частки сторін розподіляються між ними таким чином: частка ОСОБА_3 - 25%, що становить 1/4 частину об`єкту; частка ОСОБА_4 - 75, що становить 3/4 частини цього об`єкту (а. с. 79-81, т. 1).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2017 року у справі № 346/5448/16-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно, загальною площею 1 017,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Цим рішенням встановлено, що розподіл спірного нерухомого майна між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з визнанням за ними права власності порушує права ОСОБА_5 , яка на час придбання майна перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

У позові ОСОБА_4 відмовлено з тих підстав, що не було залучено до участі у справі ОСОБА_5 як співвласника вказаного нежитлового приміщення.

Звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, ОСОБА_5 посилалася на наявність рішення у справі № 346/5448/16-ц. Незважаючи на те, що указаний спір у справі № 346/5448/16-ц по суті не вирішувався, існування договірних правовідносин щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 017,9 кв. м не спростовано.

Матеріали справи не містять доказів розірвання або визнання судом неукладеним, недійсним чи припиненим договору про придбання та реконструкцію нежитлових приміщень при спільній діяльності, укладеного 17 травня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , слід враховувати дію презумпції чинності цього договору відповідно до статті 204 ЦК України.

Крім того, 16 грудня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна: виробничо-виставковий комплекс на АДРЕСА_1 , загальною площею 1 017,9 кв. м за ОСОБА_3 (розмір частки – 1/4) та за ОСОБА_4 (розмір частки – 3/4).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору – ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

І враховуючи характер правовідносин учасників справи, а також обставини набуття ОСОБА_3 спірного майна у власність, вирішення даного спору може вплинути на права та інтереси ОСОБА_4 як співвласника спірного нерухомого майна. З огляду на це, до участі у справі як відповідача слід було залучити ОСОБА_4 . Однак ні позивач, ні його представниця під час проведення підготовчого судового засідання клопотання про залучення ОСОБА_4 як співвідповідача у справі не заявляли.

Також суд відзначає, що предметом позовних вимог є визнання особистою приватною власністю позивача саме 1/4 частини нежитлового приміщення, яке згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано на праві спільної часткової власності не тільки за ОСОБА_3 , а й ОСОБА_4 .

Це, зокрема, підтверджується тим, що право спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , загальною площею 1017,9 кв. м за ОСОБА_3 (розмір частки – 1/4) та за ОСОБА_4 (розмір частки – 3/4) зареєстровано, серед іншого, на підставі договору про придбання та реконструкцію нежитлових приміщень, серія та номер: б/н, від 17 травня 2011 року.

Особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння.

За таких обставин, ОСОБА_4 є співвласником спірного майна. Що констатовано і в постанові Верховного Суду від 23.04.2024 у цій справі за первісним позовом (т.5 а.с.80-89).

І тому, оскільки ОСОБА_3 не заявив позовних вимог до всіх належних відповідачів, зокрема і до ОСОБА_4 , яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами, суд вважає, що це є самостійною підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову, в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_3 1/4 частини нежитлового приміщення (що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).

Щодо судового збору

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тож оскільки суд відмовив у задоволенні зустрічного позову, а судовий збір був сплачений позивачем у розмірі 8000 грн. (а.с.64 том 1), судові витрати у вигляді судового збору стягненню з відповідача не підлягають.

Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно з п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу покладаються у разі відмови в позові - на позивача. І позивач за зустрічним позовом надав суду докази понесення ним таких витрат на суму 16500 гривень, (а.с.137-140 том 6). Однак, оскільки суд відмовив у задоволенні зустрічного позову у стягненні витрат на правничу допомогу слід також відмовити.

Таким чином, керуючись статтями 1-113,217-250,258-259,263-268,272-273,351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Відмовити повністю у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) 1/4 частину нежитлового приміщення (що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), а також про стягнення з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_9 ) на користь ОСОБА_3 1/2 частини вартості внесеного нею до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Іворі Дизайн" (код ЄДРПОУ 40991519) майна у вигляді нежитлової будівлі (що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ), що складає 35 000 (тридцять п`ять тисяч) гривень.

Відмовити повністю у стягненні з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судового збору у розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16500 (шістнадцять тисяч п`ятсот) гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення 30 днів для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання цього рішення.

Суддя: Коваленко Д. С.