Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №509/1391/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/1391/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ :

6 березня 2026 року, ОСОБА_1 , який 23.01.2019 р. змінив своє ім?я з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 23.01.2019 р., звернувся до Овідіопольського райсуду Одеської області з названим позовом, в якому просив суд, стягнути з відповідачів на свою користь безпідставно одержані ними гроші за виконавчим листом приватного нотаріуса Дніпровського МНО Бондар І.М. від 03.10.2017 р. (реєстр. № 9489) в сумі 7621,50 грн. та моральну шкоду 10000 грн., мотивуючи це визнанням недійсним і таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист приватного нотаріуса Дніпровського МНО Бондар І.М. від 03.10.2017 р. (реєстр. № 9489) згідно рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 30.08.2022 р., що набрало законної сили 30.09.2022 р., яким крім вказаного, позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 безпідставно одержані грошові кошти за виконавчим листом приватного нотаріуса Дніпровського МНО Бондар І.М. від 03.10.2017 р. (реєстр. № 9489) в сумі 5000 грн.

У визначений ухвалою суду від 10.103.2026 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, представниця відповідачів надіслала на електронну адресу суду відзив на позов, в якому просила суд, відмовити у його задоволенні, посилаючись на хибність доводів позивача, який в черговий раз намагається стягнути з відповідачів грошову суму у розмірі 7621,50 грн., 5000 грн. з яких вже були примусово стягнуті з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 30.08.2022 р. в процесі виконавчого провадження, а щодо решти суми у розмірі 2621,50 грн., позивачем не було доведено суду отримання її відповідачами, так як ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 05.08.2021 р. зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 9489 від 03.10.2017 р. в рамках ВП № 55571260 від 18.01.2018 р. Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, представниця відповідачів вказує на те, що позивачем не надано суду жодних доказів спричинення йому такої шкоди на суму10000 грн., одночасно вказуючи на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з вказаними вимогами, які просить застосувати, відмовивши в задоволенні позову з цих підстав.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За змістом ст. 1212 ЦК України - безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов?язана повернути потерпілому це майно.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України, згідно приписів якої, підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Набуття однією із сторін зобов?язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов?язання не є безпідставним, з огляду на те, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов?язання повернути майно позивачу.

Натомість, договір є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Виконавчий напис нотаріуса за своєю суттю є розпорядженням нотаріуса щодо стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, здійснене на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Таким чином, виконавчий напис за своєю правовою природою є способом примусового стягнення за борговим документом, а не підставою набуття майна, яка згодом відпала.

В свою чергу, примусове стягнення за допомогою виконавчого напису - є механізмом примусового стягнення боргу за кредитним договором, який і є власне правовою підставою набуття стягувачем коштів.

Обумовлена в дланому випадлку виконавчим написом заборгованість пзивача, виникла внаслідок невиконання останнім своїх зобов?язань за кредитним договором, а отже будь-яка сума отримана АТ КБ «ПриватБанк» за наслідком виконання виконавчого напису фактично отримана на підставі договірних зобов?язань, а отже застосування положень ст.1212 ЦК України в даному випадку є неможливою.

Позивач вказує на визнанням недійсним і таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист приватного нотаріуса Дніпровського МНО Бондар І.М. від 03.10.2017 р. (реєстр. № 9489) згідно рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 30.08.2022 р., що набрало законної сили 30.09.2022 р., яким крім вказаного, позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 безпідставно одержані грошові кошти за виконавчим листом приватного нотаріуса Дніпровського МНО Бондар І.М. від 03.10.2017 р. (реєстр. № 9489) в сумі 5000 грн.

При дослідженні додатків до позову копій документів, суд зауважує про ненадання позивачем належних доказів набуття АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів в заявленому до стягнення розмірі.

Належними доказами на підтвердження перерахування коштів в заявленому розмірі на рахунок стягувача АТ КБ «ПриватБанк» є платіжні доручення органу ДВС про перерахування коштів на рахунок Ббнку, а не відповідь ДВС, яка додана до позовної заяви.

У Постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Натомість позивачем не доведено належними доказами обставини набуття АТ КБ «ПриватБанк» заявленої до стягнення суми у розмірі 7621,50 грн., враховуючи, що рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від у справі 509/3922/21, яким визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 9489 від 03.10.2017 р. та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» 5000 грн., що були стягнуті виконавцем з боржника в ході примусового виконання виконавчого напису.

В листі ДВС доданому до позовної заяви вказано, що станом на 12.10.2022 з боржника (позивача в даній справі) стягнуто 7621,50 грн на користь АТ КБ «ПриватБанк».

Однак, ухвалою суду у справі 509/3922/21 від 05.08.2021 р. - зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 9489 від 03.10.2017 р. в рамках ВП № 55571260 від 18.01.2018 р .

З урахуванням зазначених відомостей сума у розмірі 7621,50 грн. була стягнута до моменту звернення позивача ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Натомість частина такої суми у розмірі 5000 грн. вже була стягнута з АТ КБ «ПриватБанк» в рамках справи 509/3922/21.

На підставі викладеного суд вважає необхідним відмовити у задоіолоенні позову в частині стягнення з відповідачів суми у розмірі 7621,50 грн. сааме через безпідставність позовних вимог, а не через пропуск позивачем строків позовної давності.

Стаття 23 ЦК України передбачає - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов?язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зав`язку між порушенням та моральною шкодою.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму № 4 від 31.03.1995 вказав, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема : у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв?язку з ушкодженням здоров?я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв?язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо виpнає підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди по своєму характеру є доволі складним процесом. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (§ 62 рішення від 12 липня 2007 рокув справі «Stankov v. Bulgaria, заява № 68490/01).

Згідно роз?яснень, які містяться в пункті третьому постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(далі Постанова № 4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Частиною другою пункту п?ятого вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші підстави, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров`я, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, тощо, не надано відповідного обґрунтування заявленого розміру відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги в рамках даної справи заявлені з підстав вчинення виконавчого напису з недотриманням вимог ст.ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку № 1172. Разом з тим викладене не свідчить про виконання кредитором зобов?язання за кредитним договором.

Станом на сьогодні заборгованість за кредитним договором позивачем ОСОБА_5 не погашена.

У постанові від 05.04.2023 р. у справі № 308/13418/20 Верховний Суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що саме по собі визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, адже позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, причинного зв`язку між діями відповідача і моральною шкодою та наслідками, що настали.

Відповідно до вказаної постанови, колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновком суду першої інстанції та зазначила, що «матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між стверджуваними душевними та психологічними стражданнями і протиправними діями відповідача. Крім того, твердження позивача про те, що моральна шкода, завдана йому відповідачем, пов`язана зі стражданнями, зумовленими відсутністю боргу за кредитним договором, є безпідставними, оскільки обставина наявності чи відсутності боргу не була предметом судового розгляду у справі і судами не досліджувалася. Також слід зазначити, що обставина наявності боргу позивача перед банком встановлена заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 18 грудня 2012 року у справі № 05012201/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 31.03.2014, і відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню при розгляді справи. Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для стягнення заявленої позивачем моральної шкоди.

Крім того позивач мав право заявити вимогу про стягнення повної суми, що була стягнута в межах виконавчого провадженні, у рамках справи 509/3922/21, однак своїм правом не скористався.

На підставфі викладеного, суд вважає необхідним відмовити і в задоіоленні позовних вимог про стягнення моральної шкоди з підстав, вказаних вище через їх безпідставність і необґрунтованість.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 23,207,526,549,551,626,628,633,634,638,1212 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів та моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 13.04.2026 р.

Суддя Гандзій Д.М.