Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №161/3993/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/3993/24 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.

Провадження № 22-ц/802/263/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Власюк О. С.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою від його імені представником ОСОБА_5 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

28 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що його дружина ОСОБА_6 тривалий час офіційно працювала на посаді адміністратора залу у фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 .

03 лютого 2024 року ОСОБА_7 та співвласник бізнесу ОСОБА_2 викликали на зустріч і повідомили ОСОБА_6 про виявлену грошову недостачу у загальному розмірі 1 154 219 грн, у якій звинуватили її. Вона заперечила претензії, оскільки не мала доступу до таких сум коштів та жодних аудитів чи ревізій, які б підтверджували таку суму, не проводилося. Однак, під тиском написала у месенджері про виявлену проблему йому ОСОБА_1 , як своєму чоловікові і він негайно приїхав у кафе.

Перебуваючи в стресі від заявлених вимог, виключно хвилюючись за дружину, після розмови він пішов і взяв документи на будинок.

Перебуваючи під тиском, вони приїхали до нотаріуса, де швидко були підготовлені договір позики на суму 30 000 доларів США, що еквівалентно 1 128 141 грн, та договір іпотеки належного йому будинку за адресою АДРЕСА_2 .

Вважає ці договори фіктивними, оскільки вони не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, а були укладені з метою приховування безпідставних претензій стосовно недостачі на роботі дружини. Також договір позики є безгрошовим, оскільки фактично жодних грошових коштів він від ОСОБА_2 не отримував і такі йому не передавалися.

Ураховуючи наведене, просив визнати недійсним внаслідок його фіктивності договір позики, підписаний 03.02.2024 між ОСОБА_2 , як позикодавцем, і ОСОБА_1 , як позичальником, та визнати недійсним договір іпотеки, підписаний 03.02.2024 між ОСОБА_2 , як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, внаслідок фіктивності основного зобов`язання.

Відшкодувати судові витрати.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 січня 2025 року залучено до участі у цій справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 ..

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року в повозі відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 від імені відповідача ОСОБА_2 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, а рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_2 змінити з таких підстав.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії /до повернення позики/, а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.

Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц).

Згідно із абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов`язання – це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

Істотною умовою договору іпотеки є зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання (ст. 18 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Судом встановлено, що 03.02.2024 у місті Луцьку між ОСОБА_2 (позикодавець) і ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики. За умовами договору позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти у розмірі 1 128 141 грн, що є еквівалентом 30 000 доларів США, а позичальник зобов`язувався повернути позику у строк до 03.08.2024. Позика є безвідсотковою (п. п. 1.1, 2.1, 3.1 договору).

Сторони обумовили, що позика передається безпосередньо при підписанні договору, готівкою. В підтвердження передачі коштів складається письмова розписка про отримання коштів (п. 2.2).

Позичальник зобов`язувався щомісячно до 01 числа поточного місяця повертати позику в розмірі не менше як 188 023,50 грн (п. 3.2 договору).

У матеріалах справи наявна копія розписки позивача від 03.02.2024 про отримання коштів згідно Договору позики від 03.02.2024.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між сторонами 03.02.2024 було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 (іпотекодавець) передав в іпотеку ОСОБА_2 (іпотекодержатель) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 , а також земельну ділянку для обслуговування цього будинку з кадастровим номером 0710100000:11:104:0055.

За заявою позивача 02.04.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення, за попередньою кваліфікацією ч. 2 ст. 355 КК України (кримінальне провадження №12024030580001240). Фабула можливого правопорушення наведена наступним чином: « ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на початку лютого 2024 року, діючи за попередньою змовою, примусили ОСОБА_8 укласти договір позики від 03 лютого 2024 року та договір іпотеки від 03 лютого 2024 року».

ОСОБА_1 було визнано потерпілим у цьому кримінальному провадженні та 04.04.2024 вручено пам`ятку про його права та обов`язки.

Відповідно до листа Луцького РУП ГУНП у Волинській області від 13.08.2025 № 121260-2025 кримінальне провадження № 12024030580001240 було закрито 31 грудня 2024 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

Судом першої інстанції досліджено наданий позивачем аудіозапис розмови між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , який не взято до уваги із посиланням на те, що у розмові не конкретизуються її учасниками ні дати, ні суми коштів, про які йде мова.

Посилання сторони позивача на те, що в цьому записі йде мова саме про оспорювану позику – відхиляються апеляційним судом, оскільки слова позивача на аудіозаписі про те, що він не брав грошей, при постійній пов`язаності розмови про дружину, її роботу і певну поведінку, не дають конкретизації про те, яких саме грошей він не брав – від дружини, яку звинувачують у нестачі грошей, чи від відповідача по договору позики.

У пункті 2.2 Договору позики від 03.02.2024 сторонами було зауважено, що позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою, а на підтвердження передачі коштів складається письмова розписка про отримання коштів.

Колегія суддів вважає, що тлумачення пункту 2.2 Договору позики дає підстави для висновку, що сторони підтвердили факт передачі грошей в сумі 30 000 доларів США у момент підписання такого договору.

У день підписання договору позики між сторонами було укладено договір іпотеки з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, що свідчить про те, що сторони підтвердили зміст та розмір основного зобов`язання. Такий договір іпотеки було посвідчено за згодою дружини іпотекодавця – ОСОБА_6 (п. 24 Договору іпотеки) та містить застереження про те, що договір складено відповідно до особистого волевиявлення сторін, відповідає їхнім дійсним намірам, зміст та суть його зрозумілі, після прочитання тексту – добровільно без примусу і насильства ними підписаний (п. 33 Договору іпотеки).

Формальна визначеність процедур із вчинення нотаріальних дій є фундаментом забезпечення публічної достовірності самого факту укладення нотаріально посвідченого договору та його змісту. При цьому нотаріальне посвідчення правочину може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 ЦК України /ч. 3 ст. 209 ЦК України/ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17).

Таким чином, факт нотаріального посвідчення договору іпотеки виключає можливість стверджувати про неукладеніть договору позики з підстав його безгрошовості.

Судом першої інстанції правильно визначено аудіозапис розмови позивача та відповідача як неналежний доказ, оскільки він не містить даних, які б стосувалися предмета доказування про обставини укладення правочину 03.02.2024 із заявлених позивачем підстав.

Крім того, будь-яких інших доказів на підтвердження факту безгрошовості позивач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом цієї норми, не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину (постанова Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 642/3198/19).

Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 947/29816/19).

У цьому позові позивач ОСОБА_1 заявив вимогу про визнання недійсним договору позики внаслідок його фіктивності (ст. 234 ЦК України), а не внаслідок обману (ст. 230 ЦК), насильства (ст. 231 ЦК), зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем (ст. 232 ЦК) або під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, безпідставно в описовій частині зазначив, що позивач заявив вимогу про визнання недійсними договорів із посиланням на ст. 231 ЦК України та відповідно в мотивувальній частині у п. 2.2.3. рішення безпідставно наводив обґрунтування щодо доводів про вчинення позивачем правочинів під впливом насильства (ст. 231 ЦК України).

Позивач у позовній заяві чітко зазначив єдину підставу для визнання недійсними правочинів – фіктивність.

Усе решта у позовній заяві – це вільний виклад обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги.

Ураховуючи наведене, із рішення суду першої інстанції необхідно виключити такі посилання щодо вчинення позивачем правочинів під впливом насильства (ст. 231 ЦК України).

Також апеляційний суд ураховує, що у разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця, як про це зазначає позивач, договір позики вважається неукладеним, а не недійсним, як про це заявлено вимогу позивачем.

Щодо посилань у позові на фіктивність договору позики за ознакою приховування справжніх намірів учасників правочину, оскільки угоду не було спрямовано на настання реальних правових наслідків, а було укладено з метою приховування безпідставних претензій стосовно недостачі на роботі дружини, апеляційний суд виходить з такого.

В абзаці 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Внутрішня воля сторін правочину не відповідає зовнішньому її прояву, яке є лише прикриттям дійсної мети сторін. Намір уникнути наслідків правочину, який вони укладають, має бути у всіх учасників правочину. В іншому випадку (наприклад, якщо одна сторона створювала лише вигляд правочину, а друга вважала, що насправді настануть ті наслідки, яких вона прагне) стверджувати про фіктивність правочину не можна.

Тобто, якщо ОСОБА_2 створював лише вигляд правочину позики, а ОСОБА_1 вважав, що насправді настануть ті наслідки, яких він прагне, а саме: буде погашено недостачу грошових коштів, у яких звинувачували його дружину на роботі, то стверджувати про фіктивність правочину не можна.

Ураховуючи наведене, відсутні підстави для визнання недійсним договору позики внаслідок його фіктивності.

Щодо вимоги позивача про скасування рішення суду першої інстанції повністю, тобто і щодо відмови у позові до ОСОБА_4 , то апеляційна скарга не містить обґрунтування та доводів незаконності рішення суду в цій частині.

Суд відмовив у задоволенні позову, пред`явленого до ОСОБА_4 , як до неналежного відповідача.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду, у зв`язку із чим відсутні підстави для скасування рішення суду щодо цієї відповідачки.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про відмову в позові із посиланням на ст. 231 ЦК України зроблені з порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 шляхом виключення із описової та мотивувальної частин рішення суду таких посилань.

У решті рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 змінити.

Виключити з описової частини рішення суду посилання на звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання недійсним договору позики із посиланням на положення ст. 231 ЦК України.

Виключити з мотивувальної частини рішення суду п. 2.2.3. обґрунтування рішення щодо доводів про вчинення позивачем правочинів під впливом насильства (ст. 231 ЦК України).

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – суддя

Судді