Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №322/1634/25 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

Іменем України

РІШЕННЯ

13 квітня 2026 рокуСправа № 322/1634/25

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Гасанбекова С.С. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет»

до:ОСОБА_1

про:стягнення заборгованості за договором позики.

31.10.2025 до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просить суд:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» суму заборгованості за договором позики № 1195835 в розмірі 7898,30 грн., з яких: 2540,00 грн. – основна сума боргу; 5358,30 грн. – сума заборгованості за відсотками;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн.

Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 19.11.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також визначено для сторін строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідач у строк, встановлений судом, не надав відзиву на позов, а також не надіслав до суду будь-яких заяв чи клопотань.

Вища рада правосуддя рішенням від 30 грудня 2025 року № 2814/0/15-25 із 02 січня 2026 року змінила територіальну підсудність судових справ Новомиколаївського районного суду Запорізької області шляхом її передачі до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя.

Згідно з ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вищезазначене рішення Вищої ради правосуддя стало підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді Новомиколаївського районного суду Запорізької області, до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 12.03.2026 № 386/0/15-26 суддю Новомиколаївського районного суду Запорізької області Гасанбекова Сергія Сергійовича було відряджено до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя для здійснення правосуддя строком на 1 (один) рік із 23 березня 2026 року.

23.03.2026 вищезазначену справу було передано судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя Гасанбекову С.С.

24.03.2026 ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя зазначену справу було прийнято до провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

02.05.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено договір позики № 1195835.

В подальшому право вимоги за зазначеним договором було набуто позивачем.

Заборгованість відповідача за договором позики № 1195835 від 02.05.2021 становить 7898,30 грн., з яких: 2540,00 грн. – основна сума боргу; 5 358,30 грн. – заборгованість за процентами.

Виходячи з наведеного, посилаючись на норми ст.ст. 512, 514, 516, 525, 598, 599, 610, 615, 625, 1050 ЦК України позивач просив задовольнити позов.

Клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін учасники справи на заявили.

Згідно з ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з наведених норм ЦПК України, враховуючи відсутність будь-яких клопотань сторін, судом вирішено продовжити розгляд даної справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.

З огляду на викладене, суд також не вбачає підстав, передбачених ч. 4 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України, для заочного розгляду справи, який може проводитися лише у випадку розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши обставини цивільної справи, дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,

встановив:

02.05.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (позикодавець) та відповідачем (позичальник) було укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 1195835, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 2540,00 грн. строком на 17 днів – до 19.05.2021 зі сплатою процентів за ставкою 1,99%.

Отримання відповідачем кредиту в розмірі 2540,00 грн. підтверджується квитанцією від 29.09.2025, листом АТ КБ «ПриватБанк» від 04.12.2025 № 20.1.0.0.0/7-251204/33648-БТ та випискою по рахунку за період 02.05.2021 – 05.05.2021.

26.10.2021 було укладено договір факторингу № 2610, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» права вимоги за договором позики від 02.05.2021 № 1195835. Відповідно до реєстру прав вимоги від 26.10.2021 № 2 до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» перейшло право вимоги до відповідача за зазначеним договором на загальну суму 7948,42 грн., з яких 2540,00 грн. – основна сума боргу, 5408,42 грн. – заборгованість за процентами.

03.04.2023 було укладено договір факторингу № 030423-ФК, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» відступило на користь ТОВ «Фінпром маркет» права вимоги за договором позики від 02.05.2021 № 1195835.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором позики № 1195835 від 02.05.2021 за період з 02.05.2021 по 15.10.2025 загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 7898,30 грн., з яких: 2540,00 грн. – основна сума боргу, 5358,30 грн. – заборгованість за процентами.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з наступного.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором позики № 1195835 від 02.05.2021, відповідачу були нараховані проценти за період з 03.05.2021 по 16.08.2021 на загальну суму 5358,30 грн.

Позивач при обґрунтуванні нарахування процентів за період з 03.05.2021 по 16.08.2021 та строку договору позики № 1195835 від 02.05.2021 посилався на пункти Правил надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики) (далі Правила), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, відповідно до умов яких встановлено, що товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, і з якими, за твердженням позивача, відповідач ознайомлений у відповідності до п. 4.2 договору позики № 1195835 від 02.05.2021.

Однак, позивачем не подано до суду належних та допустимих доказів того, що саме така редакція Правил надавалася відповідачу під час укладення договору позики № 1195835 від 02.05.2021.

Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою договору позики й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання позикодавцем додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в договорі, який безпосередньо підписаний відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому правил приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Отже, враховуючи викладене, суд відхиляє доводи позивача в частині пролонгації договору позики № 1195835 від 02.05.2021 та нарахування процентів за зазначеним договором у відповідності до Правил за період з 20.05.2021 по 16.08.2021 на загальну суму 4498,95 грн.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених ст. 625 ЦК України, позивач не пред`явив.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.07.2019 по справі № 342/180/17 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 82998244), що враховується судом у даній справі, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Строк позики, відповідно до п. 2 договору позики №1195835 від 02.05.2021, становить 17 днів, а відтак останнім днем правомірного нарахування процентів за зазначеним договором є 19.05.2021.

Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за договором позики №1195835 від 02.05.2021 в частині нарахованих процентів за базовою процентною ставкою 1,99%, становить: 5358,30 грн. – 4498,95 грн. = 859,35 грн. (2540*1,99/100 = 50,55*17 = 859,35)

Зазначене узгоджується із висновком Верхового Суду, викладеним у постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 (реєстраційний номер рішення у ЄДРСР 110279633), що враховується судом у даній справі, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Враховуючи зазначене, загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором позики № 1195835 від 02.05.2021, становить 3399,35 грн., з яких: 2540,00 грн. – основна сума боргу, 859,35 грн. – заборгованість за процентами.

Згідно зі ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настало після прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі ч. 2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, оскільки позивачем доведено загальну заборгованість відповідача за договором позики №1195835 від 02.05.2021 на загальну суму 3399,35 грн., позов підлягає задоволенню у зазначеній частині.

За правилами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1), інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2).

До позовної заяви додано платіжну інструкцію від 28.10.2025 № 579939361.1, якою підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 2422,40 грн., оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково на суму 3399,35 грн., що становить 43,04% від ціни позову, то сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить: 2422,40*43,04% = 1042,60 грн.

Суд з власної ініціативи визнає за необхідне відмовити в стягненні з відповідача на користь позивача частини витрати на професійну правничу допомогу, зазначених у витягу з акта № 2-ФП від 01.10.2025, у розмірі 500,00 грн., оскільки вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/аналіз судової практики та збір документів/доказів (у разі відсутності у клієнта необхідних документів/доказів, адвокат збирає їх самостійно шляхом направлення адвокатських запитів) по малозначних справах для формування позовної заяви є складовими складання позовної заяви та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 17.01.2022 по справі № 756/8241/20 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 102562311) та в постанові від 02.04.2024 по справі № 910/9714/22 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 116828908), що підлягають застосуванню у даній справі, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить: (4500 – 500)*43,04% = 1721,60грн. Саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям, визначеним ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Інші документально підтверджені судові витрати в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 258, 259, 263 – 265, 268, 273, 319 ЦПК України, суд

вирішив:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» до ОСОБА_1 – задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» заборгованість за договором про споживчий кредит від 02 травня 2021 року № 1195835 в розмірі 3399,35 грн. (три тисячі триста дев`яносто дев`ять гривень 35 коп.), з яких: 2540,00 грн. – основна сума боргу; 859,35 грн. – заборгованість за процентами.

3. В задоволенні решти позову – відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» 1042,60 грн. (одна тисяча сорок дві гривні 60 коп.) витрат по сплаті судового збору та 1721,60 грн. (одна тисяча сімсот двадцять одна гривня 60 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

5. Реквізити учасників справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», вул. Садова, 31/33, м. Ірпінь Бучанського району Київської області, 08205, код ЄДРПОУ: 43311346;

- відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Запорізького апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 13 квітня 2026 року.

СуддяС.С. Гасанбеков