Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №639/3211/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 639/3211/25

Номер провадження 22-ц/818/1679/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року в складі судді Труханович В.В. по справі № 639/3211/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 17 серпня 2013 року вони з ОСОБА_1 перебували у шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказала, що 16 листопада 2021 року ними з відповідачем за спільні кошти придбано у власність житловий будинок з прибудовами, загальною площею 70,4 кв м, житловою площею 44,0 кв м, та надвірні будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0613 га, кадастровий номер 6310137900:14:062:0008, що знаходиться за вказаною адресою, які за згодою подружжя зареєстровані на ім`я відповідача.

Зазначений житловий будинок та земельну ділянку придбано подружжям за спільні кошти, набуті ними за час зареєстрованого шлюбу, що підтверджується п.7 договору купівлі-продажу спірного майна від 16 листопада 2021 року, а також її нотаріально посвідченою заявою від 16 листопада 2021 року про згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на купівлю спірного майна за спільні кошти.

Вважала, що житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, були придбані під час шлюбу, тож у відповідності до приписів СК України є спільною сумісною власністю подружжя, а отже у неї виникло право на 1/2 частину спірного майна.

Просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. «А-1», з прибудовами, загальною площею 70,4 кв м, житловою площею 44,0 кв м, та надвірні будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0613 га, кадастровий номер 6310137900:14:062:0008, що знаходиться за вказаною адресою, судові витрати покласти на відповідача.

30 червня 2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволені позову ОСОБА_2 . Вказав, що хоча спірне майно було придбано під час шлюбу, але за його особисті кошти, які він ще до укладення шлюбу з позивачкою розмістив на депозитних рахунках, а у подальшому за рахунок цих коштів здійснив низку правочинів купівлі-продажу житла, в результаті якої й придбав спірний будинок. Отже, спірне майно є його особистою власністю та поділу не підлягає.

Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.

Визнано житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 70,4 кв м, житловою площею 44,0 кв м з надвірними будівлями, та на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0613 га, кадастровий номер: 6310137900:14:062:0008, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1 415, 00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи презумпцію спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу, яку відповідачем не спростовано, спірні будинок та земельна ділянка є спільним сумісним майном подружжя, отже позивачка має право на 1/2 частину цього майна.

На вказане судове рішення 01 грудня 2025 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що факт придбання спірного майна за спільні кошти подружжя є недоведеним, суд необґрунтовано відхилив докази придбання майна за його особисті кошти. Так, ще до укладення шлюбу з позивачкою він відкрив депозитні рахунки, на яких розмістив власні кошти, що призначались саме для купівлі житла. Основну частину депозитних коштів він зняв у квітні 2014 року, і 22 квітня 2014 року придбав за них кімнату № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у гуртожитку по АДРЕСА_2 вартістю, що була еквівалентна 10 077,00 доларів США. На залишок депозитних коштів 16 липня 2016 року на ім`я позивачки він придбав квартиру АДРЕСА_3 вартістю, що була еквівалентна 3508,00 доларів США. У подальшому 27 серпня 2016 року він продав кімнату у гуртожитку та 09 вересня 2016 року за рахунок отриманих коштів купив ще одну квартиру АДРЕСА_4 за 47 100,00 грн. У нього залишилась сума коштів, еквівалентна 9000,00 доларів США. Надалі 09 вересня 2021 року та 04 жовтня 2021 року він продав дві зазначені вище квартири у м. Первомайському Харківської області за 326 000,00 грн, додав до цієї суми кошти, які залишились від продажу кімнати у гуртожитку (трохи більше 5000,00 доларів США), і вже у листопаді цього ж року купив спірний будинок і земельну ділянку. На час укладення шлюбу позивачка була студенткою, доходів не мала, після одруження не працювала, оскільки перебувала у двох декретах. До шлюбу вони не мали іншого джерела доходу, за рахунок якого могли б придбати нерухомість, окрім його депозитних коштів. Позивачка надавала згоду на купівлю спірного майна, оскільки вимагала, щоб воно було оформлено у спільну сумісну власність, тоді як він мав намір зареєструвати його за дітьми. На даний час він разом з дітьми проживає у спірному будинку, позивачка з ними не мешкає, участі у вихованні і утриманні дітей не бере, висловлювала намір продати будинок.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду позивачка ОСОБА_2 на з`явилася.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 09 квітня 2026 року надіслані апеляційним судом на адресу ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 196–197, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 192, т. 1).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_1 , який підтримав свою апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 серпня 2013 року було укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (після шлюбу ОСОБА_6 ) (а.с. 16).

Під час перебування у шлюбі, а саме 16 листопада 2021 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав у власність житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0613 га, кадастровий номер: 6310137900:14:062:0008, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3 вказаного договору продаж здійснено за 460 950,00 грн, що становить еквівалент 17 500 доларів США (а.с. 17-18). Право власності на вказане майно того ж дня зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 20).

Під час укладання вищевказаного договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 16 листопада 2021 року було складено заяву, справжність підпису на якій посвідчено приватним нотаріусом ХМНК Жовнір Я.В., відповідно до якої вона дає свою згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 , з яким знаходиться у зареєстрованому шлюбі, на купівлю житлового будинку та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0613 га, кадастровий номер: 6310137900:14:062:0008, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за спільні кошти, та на умовах на його розсуд (а.с. 19). Про наявність вказаної заяви дружини покупця вказано у п. 7 договору купівлі-продажу від 16 листопада 2021 року (а.с. 18).

На підтвердження своїх доводів щодо придбання спірного майна за особисті кошти ОСОБА_1 були надані суду виписки по його картці в АТ КБ «Приватбанк» за період з січня 2013 року, з яких вбачається, що ним до укладення шлюбу були покладені на депозит наступні суми, а саме: 10 січня 2023 року 1300,00 доларів США; 22 січня 2013 року 4610,99 доларів США; 25 січня 2013 року 2332,66 доларів США; 10 липня 2013 року – 4200,00 доларів США, які в подальшому, здебільшого у квітні 2014 року, зняті (а.с. 107-114).

Також відповідач надав суду копії договорів купівлі-продажу квартир, з яких вбачається, що 22 квітня 2014 року ОСОБА_1 придбав за 113 269,00 грн кімнату АДРЕСА_5 , яку у подальшому 27 серпня 2016 року продав за 286 219,96 грн. Крім того, 16 липня 2016 року ОСОБА_2 придбано квартиру АДРЕСА_3 вартістю 86 450,00 грн, яку 09 вересня 2021 року нею продано за 245 000,00 грн. Також 09 вересня 2016 року ОСОБА_1 придбав ще одну квартиру АДРЕСА_4 за 47 100,00 грн, яку 04 жовтня 2021 року продав за 81 000,00 грн. У всіх вищевказаних договорах зазначено, що вони вчиняються за згодою другого з подружжя (а.с. 115-130).

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18, а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Частиною 7 статті 57 СК України передбачено, що якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує з частиною четвертою статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) зроблено висновок, що наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність, і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Вказаний висновок також підтримано в постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 635/2755/17, від 24 липня 2024 року у справі № 337/2735/22, від 12 серпня 2024 року у справі № 369/7426/21, від 25 березня 2026 року у справі № 607/21490/24.

Наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20)).

Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що по своїй сутності згода є одностороннім правочином (див., наприклад, постанови Верховного Суду від: 23 червня 2021 року у справі № 537/3100/17; 10 листопада 2021 року в справі № 756/2312/18; 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18; 26 січня 2022 року в справі № 754/5554/16-ц; 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19).

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, з 17 серпня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, в період якого на ім`я ОСОБА_1 придбано житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2021 року.

Спростовуючи поширення правового режиму спільного сумісного майна на житловий будинок і земельну ділянку ОСОБА_1 посилався на те, що вони хоча і були набуті у період шлюбу з ОСОБА_2 , проте були придбані ним за особисті кошти, які він ще до шлюбу накопичував на депозитному рахунку у банку, а в подальшому витратив на купівлю житла (кімнати у гуртожитку і двох квартир у м. Первомайський), яке було продано, і як результат придбано спірне майно.

Однак, як вбачається з наданих відповідачем копій договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 22 квітня 2014 року, 16 липня 2016 року, 27 серпня 2016 року, 09 вересня 2016 року, 09 вересня 2021 року, 04 жовтня 2021 року, у всіх договорах зазначено, що вони вчиняються за згодою другого з подружжя, що свідчить про те, що все майно за ними як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 набувалось у спільну сумісну власність.

Зокрема, у п. 5 першого договору купівлі-продажу кімнати у гуртожитку від 22 квітня 2014 року вказано, що покупець ОСОБА_1 набуває майно у спільну сумісну власність подружжя, договір укладено за згодою дружини, про що нею подано нотаріусу заяву (а.с. 115). Тобто посилання відповідача на те, що ця кімната була придбана ним за особисті заощаджені кошти, зняті з депозиту у банку, спростовуються змістом вказаного договору.

На укладення договору купівлі-продажу спірних житлового будинку і земельної ділянки від 16 листопада 2021 року ОСОБА_2 також було надано згоду, справжність підпису на якій посвідчена нотаріально.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Відповідною заявою погоджено та встановлено юридичний факт набуття нерухомого майна у спільну сумісну власність подружжя, визначено режим грошових спільних коштів як таких, що використані в інтересах сім`ї. Отже, при укладенні договору купівлі-продажу подружжя встановило правовий режим джерела набуття спірного майна, яким є спільні кошти подружжя.

У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

У передбаченому законом порядку ні пункт 7 договору купівлі-продажу, ні заява ОСОБА_2 про надання згоди на придбання спірного майна за спільні кошти, недійсними не визнавалися.

Таким чином, заява-згода, складена позивачкою при укладенні правочину з придбання спірного майна, підтверджує факт його придбання за спільні кошти подружжя.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що під час вчинення зазначеного правочину ОСОБА_1 не повідомив про свій намір придбати будинок і земельну ділянку на праві особистої приватної власності, якщо він вважав, що майно придбавалось за особисті грошові кошти. У нього не було жодних перешкод для зазначення цих обставин безпосередньо в тексті договору купівлі-продажу від 16 листопада 2021 року, однак він таким правом не скористався.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 642/3248/19 (провадження № 61-3251св21)).

До того ж, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя, а відповідач не заперечує, що житло придбавалось саме для сім`ї.

Таким чином, у справі, яка переглядається, відповідач належними та допустимими доказами не спростував презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя.

Встановивши, що спірне майно придбано ОСОБА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 за спільні кошти, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що житловий будинок і земельна ділянка є їх спільною сумісною власністю, а тому підлягають поділу між ними в рівних частках, тож за позивачкою слід визнати право власності на 1/2 частину вказаного майна.

Посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не надав оцінки його доказам, що майно придбано ним за особисті депозитні кошти, витрачені на купівлю іншого житла, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вже зазначалось, все попереднє нерухоме майно було придбано подружжям у спільну сумісну власність.

Доводи відповідача щодо відсутності у позивачки доходів, а також відсутності інших джерел отримання подружжям доходів, за рахунок яких можливо було б накопичити кошти у обсязі, необхідному для придбання житла, є необґрунтованими, оскільки майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить обом на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав власного доходу, а безспірних доказів, які б спростовували презумпцію спільної сумісної власності на майно, ОСОБА_1 не надано.

Посилання відповідача на те, що на даний час він разом з дітьми проживає у спірному будинку, позивачка з ними не мешкає, участі у вихованні і утриманні дітей не бере, висловлювала намір продати будинок, колегія суддів не приймає, оскільки ці обставини не мають значення для вирішення спору про поділ майна подружжя.

Отже, вирішуючи цей спір, суд першої інстанції правильно застосував наведені вище норми матеріального права щодо поділу майна, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про поділ спірного майна.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду не спростовують.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із зазначенням у резолютивній частині рішення суду висновку про визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц.

Ураховуючи, що у цій справі метою заявленого позивачкою позову є поділ спільного сумісного майна, підстав для задоволення вимоги про визнання спірного майна об`єктом спільної сумісної власності немає, що відповідатиме правовому висновку, викладеному в указаній постанові Великої Палати Верховного Суду, а також постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 753/1159/21, від 22 травня 2024 року у справі № 369/14186/17, від 04 вересня 2024 року у справі № 754/9261/19, від 25 вересня 2024 року у справі № 711/2195/20, від 11 лютого 2026 року у справі № 754/944/24.

До того ж, у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_2 не викладала окремої вимоги про визнання спірного майна об`єктом спільної сумісної власності, тобто задовольняючи таку вимогу, суд вийшов за межі заявлених вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання спірного житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід скасувати. Рішення в частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину вказаного майна слід залишити без змін.

Оскільки заявлена позовна вимога ОСОБА_2 про поділ майна підлягає задоволенню, а також з урахуванням того, що судовий збір сплачувався у відсотковому співвідношенні від вартості майна, колегія суддів не вбачає підстав для перерозподілу судових витрат за подачу позову та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року в частині визнання об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 – скасувати.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 14 квітня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді Н.П. Пилипчук

В.Б. Яцина