Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №760/6626/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/6626/25

2/760/6142/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді - Букіної О.М.,

за участю секретаря - Рєзанцева Б.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик Марії Олексіївни, третя особа: ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати незаконним та безпідставним винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 05.03.2025 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик Марією Олексіївною та стягнення з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик Марії Олексіївни незаконно стягнутий виконавчий збір/винагороду в сумі 19 503,90 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідно до рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12.12.2023 було розподілено спільне сумісне майно подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема було стягнуто з позивача на користь ОСОБА_2 176 458,02 грн у рахунок оплати грошової компенсації вартості частини транспортного засобу марки «Ford» моделі «Transit» 2016 року випуску, а також стягнутий судовий збір у розмірі 10 510,00 грн.

На дане рішення суду позивачем була подана апеляційна скарга, проте рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12.12.2023 за результатами апеляційного розгляду скасовано не було.

Таким чином, у позивача з`явилось зобов`язання сплатити на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 186 968,02 грн

Як зазначає позивач, він намагався в добровільному порядку сплатити зазначену суму грошових коштів, проте розрахунковий рахунок ОСОБА_2 , зазначений в рішенні суду, виявився недійсним, і сплачені на цей рахунок грошові кошти повернулись на рахунок позивача.

Під час спілкування з адвокатом ОСОБА_2. позивач дізнався, що остання проживає у Німеччині та через можливі проблеми з податкової службою країни не може приймати грошові кошти на свій рахунок. Позивачу було запропоновано перерахувати грошові кошти на рахунок адвоката ОСОБА_2., проте він не погодився та продовжував вимагати дійсний розрахунковий номер ОСОБА_2 для здійснення переказу.

05.03.2025 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик М.О. було відкрито виконавче провадження та здійснено ряд виконавчих дій, а саме, накладено арешти на банківські рахунки та здійснено списання грошових коштів на сплату заборгованості та винагороди приватного виконавця.

Проте позивач із такими діями приватного виконавця незгодний та вважає, що останній порушив вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а саме, не повідомив позивача про відкриття відносно нього виконавчого провадження, виконавче провадження було відкрито і відразу закрите у зв`язку зі списанням з рахунку позивача грошових коштів в один день, арешт був накладений на всі рахунки позивача, включаючи рахунок, призначений для виплати заробітної плати. Крім цього, з рахунку позивача було списано виконавчий збір/винагорода у розмірі 19 503,90 грн, що також, на думку позивача, є незаконним та підлягає поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

З огляду на викладене, позивач просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

13.03.2025 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18.03.2025 суд відмовив позивачу у відкритті провадження в частині заявлених позовних вимог про визнання незаконним та безпідставним винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 05.03.2025, оскільки дана вимога має бути подана як скарга на дії приватного виконавця та розглядатися в порядку ст. 447 ЦПК України. Позовну заяву в частині заявлених позовних вимог про стягнення виконавчого збору/винагороди у сумі 19 503,90 грн прийнята до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонам по справі було направлено копію ухвали від 18.03.2025, також відповідачу та третій особі було направлено копію позовної заяви із додатками.

03.07.2025 відповідач, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Фесик М.О., подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги не визнає та заперечує проти їх задоволення, з огляду на таке.

05.03.2025 до приватного виконавця надійшла заява від адвоката ОСОБА_2. про відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа № 760/3846/20, виданого 12.12.2024 Солом`янським районним судом м. Києва, відповідно до якого із ОСОБА_1 необхідно стягнути грошові кошти на користь ОСОБА_2 у розмірі 176 458,02 грн грошової компенсації вартості частини транспортного засобу марки «Ford» моделі «Transit» 2016 року випуску, та виконавчого листа зі стягнення з ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 10 510,00 грн.

05.03.2025 приватний виконавець винесла постанову про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 на виконання вищезазначених виконавчих листів, які були об`єднані в одне зведене виконавче провадження № 77410162. У той же день, відповідно до вимог ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем було накладено арешт на кошти боржника.

У дотримання вимог ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження» позивачу було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження, яке останній отримав.

Також, приватний виконавець зазначила, що накладення арешту на кошти боржника здійснюється на підставі ст. ст. 52, 56 ЗУ «Про виконавче провадження», і оскільки банк/фінансова установа, отримавши постанову про арешт коштів боржника, не повідомили виконавця про наявність у боржника рахунків із цільовим призначенням (на що звертає увагу позивач), то накладення арешту на рахунки боржника було законним.

Винесена приватним виконавцем постанова про стягнення виконавчого збору/винагороди, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України, є також законною, оскільки виконавчий збір/винагорода підлягає стягненню разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Відповідно до п. 12 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою КМУ від 08.09.2016 № 643 розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10% суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

З огляду на викладене, приватний виконавець вважає свої дії такими, що не суперечать чинному законодавству, а позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

03.07.2025 позивач надав суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, підтримує свої вимоги, наполягаючи на тому, що дії приватного виконавця з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є незаконними, оскільки вона не перевірила інформацію щодо можливого добровільного погашення заборгованості з боку позивача, не пересвідчилась у тому, чи отримав позивач постанову про відкриття виконавчого провадження, відкривши та закривши виконавче провадження в один день, не дала можливості позивачу ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження. Тому просив суд задовольнити позовні вимоги.

Третя особа пояснення щодо позовної заяви у встановлений судом строк не подала.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось, та особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 05.03.2025 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик М.О. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 зі стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 176 458,02 грн грошової компенсації вартості частини вартості транспортного засобу марки «Ford» моделі «Transit» 2016 року випуску, білого кольору, тип - вантажний фургон, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , реєстраційний номер - НОМЕР_2 та виконавче провадження № НОМЕР_4 зі стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 510 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат, про що винесені відповідні постанови.

Приватним виконавцем була винесена постанова про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3 від 05.03.2025, в якій вищезазначені виконавчі провадження стосовно одного боржника об`єднані в одне провадження.

Судом встановлено, що вищезазначене виконавче провадження було відкрито на підставі заяви представника стягувача - адвоката Власюка К.П., та долучених до заяви виконавчих листів, виданих Солом`янським районним судом м. Києва від 12.12.2023 по справі № 760/3846/20, підтвердження чого міститься в матеріалах справи.

05.03.2025 приватним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника, наявних на рахунках в банківських установах.

Зазначені вище постанови відносно позивача були відправлені йому рекомендованим листом.

Згідно перевірки статусу відстеження на сайті «Укрпошта» даний лист отримано ОСОБА_1 18.03.2025.

05.03.2025 з рахунку ОСОБА_1 на рахунок приватного виконавця Фесик М.О. було перераховано грошові кошті у розмірі 206 471,92 грн, призначення платежу: стягнення за ВП № НОМЕР_3 з виконання виконавчого документу виконавчий лист №760/3846/20, виданий 12.12.2024 Солом`янським районним судом м. Києва, що підтверджується копією платіжної інструкції № P35C0LBGGU від 05.03.2025.

05.03.2025 приватний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4 у зв`язку з виконанням рішення суду, погашення боргу, та сплаті у повному обсязі витрат виконавчого провадження та основної винагороди.

Крім цього, приватний виконавець винесла постанову про стягнення з боржника основної винагороди № НОМЕР_4 від 05.03.2025, відповідно до якої з ОСОБА_1 має бути стягнена основна винагорода приватного виконавця у розмірі 1 051,00 грн, та постанову про стягнення з боржника основної винагороди № НОМЕР_3 від 05.03.2025, відповідно до якої з ОСОБА_1 має бути стягнена основна винагорода приватного виконавця у розмірі 17 645,80 грн.

Оскільки суд здійснює розгляд справи за позовною вимогою про стягнення з приватного виконавця незаконно стягнутого виконавчого збору/винагороди, та відмовив позивачу у розгляді в порядку позовного провадження позовної вимоги про визнання незаконним та безпідставним винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 05.03.2025 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, тому судом в межах даної цивільної справи не розглядається законність та правомірність винесення приватним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки для оскарження дій приватного виконавця передбачений інший порядок, який встановлений у ст. 447 ЦПК України, про що суд роз`яснив позивачу в ухвалі.

З приводу позовної вимоги про стягнення з приватного виконавця незаконно стягнутого виконавчого збору/винагороди суд приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частинами першою, другою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.

Частиною першою статті 18 Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Частина ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною четвертою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Як встановлено судом, в межах виконавчого провадження приватним виконавцем була винесена постанова про стягнення з боржника основної винагороди у ВП № НОМЕР_3 від 05.03.2025 у розмірі 17 645,80 грн, та постанова про стягнення з боржника основної винагороди у ВП № НОМЕР_3 від 05.03.2025 у розмірі 1 051,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На виконання ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.

Таким чином, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження одночасно з постановою про стягнення з боржника основної винагороди приватний виконавець діяв у відповідності до вимог статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

При цьому, вирішення питання про стягнення основної винагороди одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів та витрати виконавчого провадження, що передбачено абзацом другим частини третьої статті 42 вказаного Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець для здійснення примусового виконання рішень відкриває в банках рахунки, у тому числі за потреби в іноземній валюті, для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів у національній та іноземній валютах та їх виплати стягувачам; зарахування коштів виконавчого провадження; зарахування винагороди.

Згідно з частиною третьою статті 44 Закону України «Про виконавче провадження», кошти, зазначені у пунктах 1 і 2 частини другої цієї статті, не є доходом приватного виконавця.

Позивач, висуваючи вимогу про стягнення з приватного виконавця незаконно стягнутого виконавчого збору/винагороди посилається на ст. 1212 ЦК України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).

Суд вказує, що для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

На переконання суду грошові кошти, що були стягнуті з боржника на користь приватного виконавця, не є безпідставно набутими, оскільки підставою набуття коштів є чинна постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди, постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, які вчинені відповідачем в межах ЗУ «Про виконавче провадження»

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що в даному випадку відсутні правові підстави для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача стягненням грошових коштів, оскільки вони не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження та основною винагородою приватного виконавця та питання про повернення боржнику стягнутої приватним виконавцем винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження має вирішуватися не в порядку стягнення безпідставно набутих коштів.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження було відкрито приватним виконавцем з дотриманням вимог законодавства, що регулює примусове виконання рішень.

Підставою відкриття вказаного виконавчого провадження була заява стягувача про примусове виконання рішення суду. Натомість матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про неправомірність дій приватного виконавця з відкриття виконавчого провадження.

Підставою для виникнення у боржника обов`язку зі сплати таких витрат (винагороди виконавця) є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого приватний виконавець виконує обов`язки, покладені на нього Законом України «Про виконавче провадження».

Будь-які дії чи бездіяльність приватного виконавця під час виконавчого провадження позивачем не оскаржувались, постанови, зокрема, про відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно боржника, стягнення з боржника основної винагороди незаконними не визнавались.

Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик М.О., на відповідній правовій підставі були отримані кошти, як витрати виконавчого провадження та основна винагорода приватного виконавця.

При виконанні професійних обов`язків, визначених законодавством України, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Фесик М.О. не мала передумов для звільнення ОСОБА_1 від сплати витрат виконавчого провадження, такі витрати стягнуті з ОСОБА_1 відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ст. 1212 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 275, 278, 279, 353, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик Марії Олексіївни, третя особа: ОСОБА_2 про стягнення коштів, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О.М. Букіна