Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №2-384/2011 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 року м. Херсон

Номер справи: 2-384/2011

Номер провадження: 22-ц/819/412/26

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В.,

суддів: Воронцової Л.П., Майданіка В.В.

секретар Андреєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 19 січня 2026 року (під головуванням судді Зуб І.Ю.), у справі за заявою ОСОБА_1 , від імені якого діє Загоруйко Геннадій Анатолійович про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України,

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст заяви

10.11.2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє Загоруйко Геннадій Анатолійовичзвернувся до суду з заявою в якій просив:

- скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, яке прийняте у цивільній справі №2-384/2011, згідно ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 09.04.2020 року

На доведення вимог заяви послався на такі обставини.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09.04.2020 року у цивільній справі №2-384/2011 було розглянуто та задоволене подання приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Пирожка Євгенія Віталійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на нього за виконавчим листом №2-384/2011, виданим 16.09.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" заборгованості за кредитним договором у сумі 277 996,94 грн. та 18 373,62 грн. у виконавчому провадженню № 57763058.

За ч.5 ст.441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

В обґрунтування заяви боржника, вказує, що наразі на примусовому виконанні приватного виконавця Виконавчого округу Херсонської області Манікіна Дмитра Сергійовича знаходиться виконавче провадження №57763058, відкрите 22.11.2018 року щодо виконання виконавчого листа виданого Комсомольським районним судом міста Херсона від 16.09.2011 року у цивільній справі №2-384/2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 277996,94 грн., та 18373,62 грн.

Приватним виконавцем Пирожок Є.В. в межах виконавчого провадження №57763058 було вжито низку дій, спрямованих на примусове виконання вищевказаного виконавчого документу:

-22.11.2018 року було накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно, що належить ОСОБА_1 та винесено відповідну постанову.

-05.12.2018 року було накладено арешт та оголошено у розшук транспортний засіб ОСОБА_1 , а саме на: MAZDA 6 MPS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова,рами): НОМЕР_2 , про що винесені відповідні постанови.

-14.01.2019 року було накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що містяться на рахунках, відкритих у 32-х банках та фінансових установах, про що винесена відповідна постанова.

-20.02.2019 року до Херсонського міського суду Херсонської області направлено Подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа, отримавши відповідну ухвалу суду, воно було фактично реалізовано.

-03.09.2021 року винесено постанову про розшук (заставного) майна боржника, а саме транспортного засобу марки «MAZDA», реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN / Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_3 .

-16.11.2021 року у зв`язку із фактичним затриманням та вилученням вищевказаного транспортного засобу, винесена постанова про припинення розшуку майна боржника та складено його опис. Відповідальним зберігачем вказаного описаного майна визначено ОСОБА_3 .

-24.04.2023 року виконавче провадження №57763058, що перебувало на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Пирожка Євгенія Віталійовича, було передано для подальшого виконання приватному виконавцю виконавчого округу Херсонської області Манікіну Дмитру Сергійовичу.

-За відповідною постановою від 26.02.2024 року транспортний засіб марки «MAZDA», реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN / Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_3 знову перебуває у національному розшуку на всій території України.

Заявник зазначив наступні мотиви для скасування обмеженого права.

ОСОБА_1 , відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року за №69/2022 був зарахований у списки військової частини НОМЕР_4 , на підставі наказу №59 від 28.02.2022 року (Тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_5 , видане ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.02.2023 року).

12.07.2022 року Указом Президента України за №493 ОСОБА_1 було нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (Посвідчення серії НОМЕР_6 ).

ОСОБА_1 є ветераном військової служби (Посвідчення серії НОМЕР_7 , видане від 23.07.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 )

ОСОБА_1 з 01.05.2025 року є особою з інвалідністю ІІ групи (Посвідчення серії НОМЕР_8 , видане Управлінням соціального захисту населення Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією від 15.07.2025 року).

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за №221/25/1331/В від 19.06.2025 року, ОСОБА_1 має захворювання пов`язане із захистом Батьківщини: поліартроз, атеросклеротична хвороба серця неуточнених судин, гіпертонічна хвороба серця з застійною серцевою недостатністю, поліартроз, розлади надниркових залоз, цукровий діабет типу 2 (що також підтверджено чисельними медичними обстеженнями та консультативними висновками); має інвалідність з причини поранення та інші ушкодження здоров`я, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті.

ОСОБА_1 , маючи інвалідність ІІ групи та захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини, постійно перебуває на медикаментозному лікуванні (Консультативний висновок кардіолога серії АК №203593 від 25.03.2025р., ендокринолога серії АК №203593 від 26.03.2025р., лікаря-хірурга від 01.04.2025р., ортопеда-травматолога від 02.04.2025р.) потребує індивідуальної програми реабілітації інваліда (відповідний медичний документ №256 від 24.03.2023р.)

З наведеного вбачається, що захисник України – ОСОБА_1 , потребує термінового комплексного лікування та реабілітації через тяжкі захворювання, які виникли під час несення ним військової служби за мобілізацією і посередньої участі у відсічі збройної агресії російської федерації, що пов`язано із захистом Батьківщини. Його стан здоров`я, що значно погіршився внаслідок участі в бойових діях, вимагає спеціалізованих медичних процедур, сучасного обладнання та тривалої реабілітації, які наразі недоступні в Україні та є крайня необхідність у його відновлення за кордоном.

Лікування за межами України – його єдиний шанс зберегти якість життя та відновити здоров`я та працездатність захисника, який віддав здоров`я за незалежність України та її народу.

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 має обґрунтовану необхідність виїзду за межі України, однак, це право йому було обмежено за вищевказаним судовим рішенням від 09.04.2020 року Херсонського міського суду Херсонської області у цивільній справі №2-384/2011.

Заявник також наводить правове обґрунтування вимог заяви, посилаючись на норми ст. 33 Конституції України, ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97р, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.313 ЦК України, ч.2 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду та в`їзду в Україну громадян України», п.18 ч.3 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження».

Зазначає, що законодавством передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Разом з тим, про ухиленні боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених п.1 ч.5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема: утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця, письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває у заставі(іпотеці) або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб. Тобто, ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням, є будь-які свідомі діяння(дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості(наприклад, наявність майна, грошових коштів, тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини(непереборної сили, події тощо). Так, у рішенні суду повинні бути наведені конкретні факти злісного ухилення від сплати боргу (непомірні трати, приховування майна, укладення фіктивних договорів тощо).

За відсутності даних фактів заборона виїзду за межі України підлягає скасуванню. При цьому, скасовуючи заборону, суд, як правило, мотивує рішення тим, що саме виконавцем не доведені факти ухилення боржника від виконання рішення суду.

Крім того, як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 3 своєї постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 року за №6 із змінами і доповненнями внесеними Постановою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року №11, Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язанні сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина 6 статті 19). У зв`язку із цим, у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов`язків, передбачених ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі статтею 441 ЦПК України, п.1 ч.5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження».

За роз`ясненнями Верховного Суду України від 1 лютого 2013 року, викладеними в постанові пленуму про «Судову практику вирішення питань про тимчасове обмеження права виїзду за межі України», законом передбачено санкцію у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язання, а за ухилення від їх виконання. Така ж позиція простежується у рішенні Європейського суду з прав людини щодо незаконності обмеження у праві виїзду за кордон у справі «Хлюстов проти Росії» (№ 28975/05). Суд звернув увагу на необґрунтованість обмеження права заявника залишити країну, оскільки причиною було зазначено лише факт несплати боргу, без пояснення, як заборона сприятиме швидшому його погашенню, з урахуванням індивідуальних особливостей заявника. ЄСПЛ дійшов висновку, що уряд порушив свої зобов`язання встановлювати такі обмеження виправдано і пропорційно, відповідно до частин 2 і 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода залишати свою країну і обмеження цього права виключно на підставі закону і якщо це необхідно у демократичному суспільстві).

Верховний Суд у постанові № 331/8536/17 від 28.10.2020 року, виклав правову позицію, яка полягає у наступному, "тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин."'

Заявник підсумовує свої доводи висновком про те, що наведені норми матеріального права, невиправданість застосування такого обмеження боржника у праві виїзду за межі України та надання доказів того, що боржник за своїм станом здоров`я наразі потребує термінового комплексного лікування та реабілітації через тяжкі захворювання, які виникли під час несення ним військової служби за мобілізацією і посередньої участі у відсічі збройної агресії російської федерації, що пов`язано із захистом Батьківщини, є підставою для скасування застосованого у цивільній справі № 2-384/2011 Херсонським міським судом Херсонської області від 09.04.2020р. тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 19 січня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України відмовлено.

Роз`яснено заявникові, що відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційні скарзі, особа, яка подала апеляційну скаргу, пославшись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви, оскільки ним неповно з`ясовані обставини , що мають значення для справи; недоведені обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; не застосовано закон, який підлягав застосуванню. А отже, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції просить: прийняти законну та обґрунтовану постанову, за якою скасувати Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 19.01.2026 року про відмову в задоволенні заяви від 10.11.2025р. про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду межі України у цивільній справі №2-384/2011 та ухвалити нове рішення, за яким задовольнити Заяву від 10.11.2025р. про скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України у цивільній справі №2-384/2011 за ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09.04.2020р

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, особа яка її подала зазначила наступне.

У відповідності до Договору №50/2007 купівлі-продажу транспортного засобу від 09.04.2008 року, ТОВ «Авто Інтернешнл Херсон» зобов`язалось передати у власність ОСОБА_1 автомобіль марки «MAZDA 6 MPS», VIN код: НОМЕР_3 , НОМЕР_9 модельного року випуску, а останній зобов`язався сплатити його вартість.

За для виконання ОСОБА_1 вищевказаних зобов`язань за договором купівлі-продажу, були взяті грошові кошти в сумі 40 970,00 доларів США у кредит у Відкритого акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на умовах Кредитного договору №5/5 від 16.04.2008 року. За наслідком чого, АТ «Укргазбанк» були перераховані вказані грошові кошти ТОВ «Авто Інтернешнл Херсон» за вищевказаний автотранспортний засіб, а ОСОБА_1 було зареєстровано автомобіль марки «MAZDA», модель «6 MPS», 2007 року випуску, VIN код: НОМЕР_3 , реєстраційний державний номерний знак НОМЕР_1 , у відповідності до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 , виданого МРЕВ ДАІ м. Херсона від 15.04.2008 року.

За рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20.04.2011 року у цивільній справі № 2-384/11 з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» достроково було стягнуто заборгованість за вищевказаним кредитним договором на загальну суму 296 370, 56 гривень та судові витрати в сумі 1 820,00 гривень.

Це рішення суду перебуває на примусовому виконанні у ВП №57763058 приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіна Д.С. від 22.11.2018 року і до тепер на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження №57763058 щодо виконання вищевказаного виконавчого листа виданого Комсомольським районним судом міста Херсона від 16.09.2011 року у цивільній справі №2-384/2011.

Приватним виконавцем Пирожок Є.В. в межах виконавчого провадження №57763058 було вжито низку дій, спрямованих на примусове виконання вищевказаного виконавчого документу. Зокрема, користуючись наданими йому повноваженнями, з метою забезпечення фактичного виконання виконавчого документа та на виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження" апелянт наводить рішення приватного виконавця, які викладені в заяві заявника при зверненні до суду.

Надалі апеляційна скарга містить нормативно-правове обґрунтування застосування обмеження особи у праві виїзду за межі України, яке також викладено заявником у заяві до суду, з посиланням на те, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є крайнім заходом в обмежені його конституційного права як простого громадянина задля забезпечення виконання судового рішення, у відповідності до ч.2ст.6 Закону України «Про порядок виїзду та в`їзду в Україну громадян України», п.18ч.3 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», не за наявність факту невиконання зобов`язання, а за ухилення від їх виконання, та наводить норми п.1 ч.5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» щодо обставин, які свідчать про ухилення від виконання.

Стягувачем (ПАТ АБ "Укргазбанк") практично за 6 років, коли боржник був обмежений у праві виїзду за межі України, так і не було досягнуто бажаного результату, який він хотів отримати, застосовуючи судове рішення від 09.04.2020р., яким ОСОБА_1 було обмежено його конституційне право, яке він наразі просить відновити. Саме тому Заявник, вважає, що суд має розглянути як порушення права Заявника залишати його країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...». Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь яких обставин."'

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України. Питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України вирішується судом. Так, згідно ст.441 ЦПК України, ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. Обмеження конституційних прав громадянина є крайнім заходом і підлягає застосуванню відповідно до закону у разі, якщо всі інші передбачені законом заходи щодо виконання рішення суду не дали результату. У відповідності до ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановленні жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Крім того, як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 3 своєї постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 року за №6 із змінами і доповненнями внесеними Постановою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року №11, Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язанні сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина 6 статті 19). У зв`язку із цим, у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов`язків, передбачених ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі статтею 441 ЦПК України, п.1 ч.5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження».

За роз`ясненнями Верховного Суду України від 1 лютого 2013 року, викладеними в постанові пленуму про «Судову практику вирішення питань про тимчасове обмеження права виїзду за межі України», Законом передбачено санкцію у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язання, а за ухилення від їх виконання. Така ж позиція простежується у рішенні Європейського суду з прав людини щодо незаконності обмеження у праві виїзду за кордон у справі «Хлюстов проти Росії» (№ 28975/05). Суд звернув увагу на необґрунтованість обмеження права заявника залишити країну, оскільки причиною було зазначено лише факт несплати боргу, без пояснення, як заборона сприятиме швидшому його погашенню, з урахуванням індивідуальних особливостей заявника. ЄСПЛ дійшов висновку, що уряд порушив свої зобов`язання встановлювати такі обмеження виправдано і пропорційно, відповідно до частин 2 і 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода залишати свою країну і обмеження цього права виключно на підставі закону і якщо це необхідно у демократичному суспільстві). Верховний Суд у постанові № 331/8536/17 від 28.10.2020 року, виклав правову позицію, яка полягає у наступному, "тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Зокрема , у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає мотиви та доводи для скасування раніше прийнятого рішення про обмеження прав виїзду за межі України, які полягають у тому, що ОСОБА_1 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України був мобілізований до лав ЗСУ, є ветераном військової служби, нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня, з 01.05.2025 року є особою з інвалідністю ІІ групи з причини поранення та інші ушкодження здоров`я, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті, постійно перебуває на медикаментозному лікуванні (Консультативний висновок кардіологата серії АК №203593 від 25.03.2025р., ендокринолога серії АК №203593 від 26.03.2025р., лікаря хірурга від 01.04.2025р., ортопеда-травматолога від 02.04.2025р. - додано до Заяви від 10.11.2025р.) потребує індивідуальної програми реабілітації інваліда (відповідний медичний документ №256 від 24.03.2023р., що додано до Заяви від 10.11.2025р.). ОСОБА_1 потребує термінового комплексного лікування та реабілітації через тяжкі захворювання, які виникли під час несення ним військової служби за мобілізацією і посередньої участі у відсічі збройної агресії російської федерації, що пов`язано із захистом Батьківщини. Його стан здоров`я, що значно погіршився внаслідок участі в бойових діях, вимагає спеціалізованих медичних процедур, сучасного обладнання та тривалої реабілітації, які наразі недоступна в Україні та є крайня необхідність у його відновлення за кордоном.

Апелянт зазначає обставини на які не посилався в заяві до суду першої інстанції, а саме , що у 2023 році освітній фонд «SENDAI IKUEI GAKUEN», гарантував надання ОСОБА_1 як військовослужбовцю Збройних Сил України після поранення необхідної кваліфікованої медичної допомоги та лікування в Університетському госпіталі Тохоку, включаючи фінансування його витрат на оформлення візи, транспортування, вартість квитків, проживання, харчування, лікування, на житло та інші витрати з метою детального обстеження та лікування строком, що не перевищить 90 днів, задля полегшення симптомів серцевої недостатності, таких як гострий міокардит та постійна задишка, отримані в наслідок вдихання горючих речовин під час участі у військових діях, однак, в середині листопада 2023 року ОСОБА_1 було відмовлено Державною прикордонною службою України у виїзді за межі України, з причин встановленого обмеження за Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09.04.2020 року у справі №2-384/2011. Тобто ця заборона перешкодила ОСОБА_1 пройти відновлення та лікування, яке він потребував у 2023 році, по теперішній час його стан здоров`я тільки погіршується, належне лікування національними медичними закладами не здійснюється, є нагальна необхідність у реабілітації та у лікуванні ОСОБА_1 в Японії. Лікування за межами України – його єдиний шанс зберегти якість життя та відновити здоров`я та працездатність захисника, який віддав здоров`я за незалежність України та її народу.

Особа, яка подала апеляційну скаргу підсумовує, що заявник має обґрунтовану необхідність виїзду за межі України, однак, це право йому було обмежено за вищевказаним судовим рішенням від 09.04.2020 року Херсонського міського суду Херсонської області у цивільні справі №2-384/2011.

Заявник наголошує про невиправданість застосування такого обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про надання ним доказів того, що боржник за своїм станом здоров`я наразі потребує термінового комплексного лікування та реабілітації через тяжкі захворювання, які виникли під час несення ним військової служби за мобілізацією і посередньої участі у відсічі збройної агресії російської федерації, що пов`язано із захистом Батьківщини, що є підставою для скасування застосованого у цивільній справі № 2-384/2011 Херсонським міським судом Херсонської області від 09.04.2020р. тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Враховуючи ч.5 ст.441 ЦПК України, наявність у виконавчому провадженню №57763058 діючих арештів (на грошові кошти, на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 ), фактичного затримання та вилученням приватним виконавцем предмета застави (транспортного засобу марки «MAZDA», р.н. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_3 , який і був забезпеченням виконання зобов`язань за боргом ), відсутність у діях боржника ухилення від виконання зобов`язань, ОСОБА_1 зазначає про можливість суду апеляційної інстанції скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за його вмотивованою заявою від 10.11.2025р., скасувавши оскаржувану ухвалу суду першої інстанції.

Додатково вказує, що для ОСОБА_1 ця справа має виняткове значення, оскільки, результат її розгляду вплине на реабілітацію та відновлення здоров`я захисника України – Колесник Олексія Анатолійовича, з поновленням його конституційного права про свободу пересування.

Позиція інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу АБ «УКРГАЗБАНК» доводи скарги не визнає, у її задоволенні просить відмовити.

Доводи апелянта про невиправданість застосування до нього обмеження у праві виїзду за межі України (ухвала Херсонського міського суду Херсонської області від 09.04.2020 р. у справі № 2-384/2011) та посилання на те, що надані ним докази свого стану здоров`я, вказують на потребу в терміновому комплексному лікуванні та реабілітації через тяжкі захворювання, які виникли під час несення ним військової служби за мобілізацією і посередньої участі у відсічі збройної агресії російської федерації, що пов`язано із захистом Батьківщини, що є підставою для скасування застосованого у цивільній справі № 2-384/2011 Херсонським міським судом Херсонської області від 09.04.2020р. тимчасового обмеження та його посилання на обставини наявності у виконавчому провадженню ВП № 57763058 діючих арештів (на його грошові кошти, на все рухоме та нерухоме майно), фактичного затримання та вилучення приватним виконавцем предмета застави (транспортного засобу марки «MAZDA», р.н. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_3 , який і був забезпеченням виконання зобов`язань за боргом), відсутність у його діях ухилення від виконання зобов`язань, у сукупності є достатніми підставами для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України за його вмотивованою заявою від 10.11.2025 року та враховуючи приписи ч. 5 ст. 441 ЦПК України стягувачем не визнаються з таких підстав.

20.04.2011 року Комсомольським районним судом міста Херсона ухвалено рішення по справі № 2-384/11, яким стягнуто з Відповідача та ОСОБА_4 на користь Сягувача заборгованість за кредитним договором у сумі 277 996,94 грн та 18 373,62 грн, з яких заборгованість по кредиту – 62 123,03 грн, заборгованість по відсоткам 22 432,05 грн, суму пені по простроченим відсоткам – 2 369,09 грн, сума пені по простроченій заборгованості по кредиту – 16 004,53 грн та штрафні санкції за невиконання обов`язків щодо страхування заставного майна в сумі – 10 345,00 грн., а також стягнуто з відповідачів судові витрати у розмірі 910 грн з кожного.

Наразі, тривалість виконання Відповідачем даного судового рішення по справі № 2 384/11 складає майже 15 років.

Примусове виконання цього рішення суду здійснюється в рамках виконавчого провадження ВП № 577630058, відкритого ще з 2018 року, згідно даних Інформації з АСВП (за посиланням https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors), міститься в матеріалах справи.

За увесь цей час Відповідач особисто не здійснив жодної оплати за цим судовим рішення, а ті платежі, які заходили від виконавчої служби та приватних виконавців були стягнуті з іншого боржника ОСОБА_4 (його поручителя), згідно виписки по рахунку № НОМЕР_11 ( НОМЕР_12 за період з 15.04.2011 року по 20.11.2025 року), яка міститься в матеріалах справи. За даною випискою по рахунку можна встановити, що з моменту ухвалення рішення суду від 20.04.2011 року воно було виконано на суму 11 435,47 грн (356,11 дол. США), тобто щорічно виконання відбувалось на суму 762,37 грн (11 435,47 грн / 15 років).

Висновок суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі що судове рішення не виконано в примусовому порядку, також відсутні докази виконання судового рішення в добровільному порядку, що не оспорюється,- не спростований доводами апеляційної скарги заявника та наразі рішення Комсомольського районного суду міста Херсона від 20.04.2011 року по справі № 2-384/11 залишається невиконаним.

У відповідності до ч. 5 ст. 441 ЦПК України - суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника . За приписами ч. 8 ст. 441 ЦПК України - відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин , що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно допуску до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуації, що суперечить принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язались поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), рішення від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України"). У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Глоба проти України" №15729/07 від 5 липня 2012 року вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції серед іншого (inter alia) захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній із сторін. Відповідно виконанню судових рішень не можна перешкоджати, відмовляючи у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконує вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності

Звертає увагу, що заявником, до заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України від 10.11.2025 року та до апеляційної скарги не надано доказів вчинення ним дій спрямованих на виконання рішення Комсомольського районного суду міста Херсона від 20.04.2011 року по справі № 2-384/11 , або доказів, які вказують на те, що подана ним 10.11.2025 року до суду заява є вмотивованою , що дають можливість розглядати питання про застосування положення ч. 5 ст. 441 ЦК України.

Зміст доданих заявником до матеріалів справи документів медичного характеру не дають підстав вважати, що наявні у нього вади здоров`я набуті під ним час проходження служби в ЗСУ, починаючи з лютого 2022 року, а також жодний із цих документів не містить в собі інформації про необхідність проведення тільки за межами України термінового комплексного лікування та реабілітації заявника через виявлені у нього тяжкі захворювання. Надані медичні документи не містять висновку про необхідність лікування саме за межами України. Отже, висновок суду першої інстанції про те, що «зміст доданих до заяви документів медичного характеру (заключення, обстеження, консультаційні висновки) дають можливість зробити висновок, що заявник дійсно отримує медичну допомогу внаслідок стану здоров`я. Доказів, що наявна ухвала про тимчасову заборону виїзду, перешкоджає отриманню медичної допомоги – не надано», не спростовано апелянтом.

Стягувач окремо звертає увагу на те, що 05.12.2018 року, в рамках виконавчого провадження ВП № 57763058, виконавцем було оголошено в розшук заставний автомобіль, який Відповідач відмовлявся до цього в добровільному порядку передати його виконавцю на реалізацію з метою виконання судового рішення по даній справі. Варто зазначити, що припинення розшуку цього автомобіля сталося 16.11.2021 року не у зв`язку із добровільним виконанням судового рішення Відповідачем та/або його поручителем ОСОБА_4 , або його добровільної передачі виконавцю, а у зв`язку із затриманням та вилученням у ОСОБА_1 цього транспортного засобу патрульною поліцією, згідно постанови про припинення розшуку майна боржника від 16.11.2021 року за ВП № 57763058, що міститься в матеріалах справи. Крім того, заявником додано до Заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України від 10.11.2025 року лист патрульної поліції від 09.11.2021 року за № 154/41/23/01-2021 з додатком до нього Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 09.10.2021 року, якими підтверджується дана обставина.

Стягувач звертає увагу, що вилучений у ОСОБА_1 патрульною поліцією заставний автомобіль наразі неможливо реалізувати в примусовому порядку у зв`язку із його викраденням з майданчику зберігання майна Херсонської філії ДП «СЕТАМ» (м. Херсон, Миколаївське шосе, 5 км) під час окупації м. Херсона та за даним фактом відкрито кримінальне провадження № 12022100100001016, згідно листа ДП «СЕТАМ» від 01.02.2024 року № 76/1361-12-24/20, що міститься в матеріалах справи.

Зазначає, що статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їду в Україну громадян України» встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадових осіб) - до виконання зобов`язань.

Стягувач звертає увагу, що скасування, застосованих Херсонським міським судом Херсонської області в ухвалі від 09.04.2020 року по даній справі, обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.

Представник банку навів свої заперечення щодо доданих апелянтом до апеляційної скарги копій довідок японською мовою та їх переклад, посилаючись на норми ч.3 ст. 367 ЦПК України, ч. 1 ст. 9 ЦПК України, недотримання умов щодо перекладу документів, відсутності клопотання апелянта щодо подання нових доказів до суду, неможливості їх подати до суду першої інстанції, внаслідок чого ці докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ дійшов наступного висновку. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається наступне.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20.04.2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області, позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 277996,94 грн. та 18373,62 грн. та понесені судові витрати у розмірі 910 грн. з кожного.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09.04.2020 року, яку залишено без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 14.07.2020 року, подання приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Пирожка Є.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 задоволено.

За відповідною постановою від 26.02.2024 року транспортний засіб марки «MAZDA», реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN / Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_3 знову перебуває у національному розшуку на всій території України.

На примусовому виконанні приватного виконавця Виконавчого округу Херсонської області Манікіна Дмитра Сергійовича знаходиться виконавче провадження №57763058, відкрите 22.11.2018 року щодо виконання виконавчого листа виданого Комсомольським районним судом міста Херсона від 16.09.2011 року у цивільній справі №2-384/2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 277996,94 грн., та 18373,62 грн.

Судове рішення не виконано в примусовому порядку, також відсутні докази виконання судового рішення в добровільному порядку, що не оспорюється учасниками справи.

Суд першої інстанції також виснував, що зміст доданих до заяви документів медичного характеру (заключення, обстеження, консультаційні висновки) дають можливість зробити висновок, що заявник дійсно отримує медичну допомогу внаслідок стану здоров`я, проте доказів, що наявна ухвала про тимчасову заборону виїзду, перешкоджає отриманню медичної допомоги – не надано. Оскільки, вказане обмеження застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором, доказів повного виконання судового рішення заявником не надано, то тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 не підлягає скасуванню.

Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України ( ч.8 ст. 441 ЦПК України).

Конституція України проголошує, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом ( ст. 33).

З урахуванням ст. 9 Конституції України щодо чинності міжнародних договорів, згідно частин 2, 4 статті 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ч.5 ст. 441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування

практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини Справа «Стецов проти України» (Заява № 5170/15) у п. 28 зазначено: Суд нагадує, що стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції гарантує кожній особі право на вільне пересування в межах території, на якій вона перебуває, а також право залишати її і, таким чином, їхати в країну за власним вибором за умови, що особі дозволено в`їжджати на її територію. Це означає, що дії, які можуть становити втручання або обмежувати здійснення цього права, відповідають вимогам статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції тільки у випадку, коли вони передбачені законом, переслідують одну із законних цілей, згаданих у третьому пункті статті, і можуть вважатися «необхідними у демократичному суспільстві» для досягнення зазначених цілей (див. рішення у справі «Ігнатов проти Болгарії» (Ignatov c. Bulgarie), заява № 50/02, пункт 32, від 02 липня 2009 року).

Як зазначено в п. 28 цього рішення, Суд нагадує, що заходи, які обмежують свободу пересування особи, навіть якщо вони виправдані на момент їхнього вжиття, можуть стати непропорційними, якщо їхня дія автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення у справах «Рінер проти Болгарії» (Riener c. Bulgarie), заява № 46343/99, пункт 121, від 23 травня 2006 року, «Фольдес і Фольдсне Хайлік проти Угорщини» (), заява № 41463/02, пункт 35, ЄСПЛ 2006-XII).

Щодо самих обмежень, накладених у зв`язку з непогашеною заборгованістю, Суд наголошує, що такі заходи виправдані тільки у тому випадку, якщо вони спрямовані на досягнення цілі гарантувати стягнення такої заборгованості (див. рішення у справі «Напіяло проти Хорватії» (Napijalo c. Croatie), заява № 66485/01, пункти 78-82, від 13 листопада 2003 року). Таким чином, органи державної влади не можуть продовжувати їхню дію протягом тривалого часу без періодичного перегляду їхньої обґрунтованості (див. згадане рішення у справі «Рінер проти Болгарії» (Riener c. Bulgarie), пункти 122 і 124) – ( п.29 цього рішення)

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Отже, суд має надати оцінку пропорційності продовження цього обмеження з урахуванням заявленої ОСОБА_1 мети скасування обмеження – виїзду за кордон для лікування.

ОСОБА_1 були встановлені законом обмеження для захисту прав банку, як стягувача, неповернених боржником кредитних коштів. Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09.04.2020 року, яку залишено без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 14.07.2020 року, подання приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Пирожка Є.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 задоволено.

Заявник наголошує про невиправданість застосування такого обмеження боржника у праві виїзду за межі України оскільки боржник за своїм станом здоров`я наразі потребує термінового комплексного лікування та реабілітації через тяжкі захворювання, які виникли під час несення ним військової служби за мобілізацією і посередньої участі у відсічі збройної агресії російської федерації, що пов`язано із захистом Батьківщини, за кордоном, що є підставою для скасування застосованого у цивільній справі № 2-384/2011 Херсонським міським судом Херсонської області від 09.04.2020р. тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Обмеження ОСОБА_1 у праві на виїзд за межі території ґрунтувалося на законі та було предметом судового розгляду.

Оскільки заявник наголошує про невиправданість застосування такого обмеження боржника у праві виїзду за межі України за наведених ним вище обставин , колегія суддів охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Витяг №221/25/1331/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 19.06.2025 містить відомості про встановлення ОСОБА_1 другої групи інвалідності з 01.05.2025, причина інвалідності: поранення ( контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров`я, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди.

Слід зазначити, що матеріали справи містять медичні документи з захворюваннями ОСОБА_1 до часу повномасштабного вторгнення рф в Україну.

Проте, заявлена боржником мета скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, - лікування за кордоном, як особи, яка за своїм станом здоров`я наразі потребує термінового комплексного лікування та реабілітації через тяжкі захворювання, які виникли під час несення ним військової служби за мобілізацією і посередньої участі у відсічі збройної агресії російської федерації, що пов`язано із захистом Батьківщини належними доказами не доведена.

Так, надані ним медичні документи не містять в собі висновку про необхідність направлення на лікування за кордон, ОСОБА_1 у встановленому, для військовослужбовців, законодавством України порядку.

Законом не заборонено проходження лікування громадянами України за кордоном самостійно за рахунок власних коштів, благодійних організацій та інших джерел фінансування. Проте, і в такому випадку, виходячи з мети зняття обмеження, ОСОБА_1 повинен надати відповідні докази достовірності заявленої мети. Разом з тим, заявником такі докази не надані.

Апелянт додаючи до апеляційної скарги докази: копію довідки іноземної установи про прийом українського пораненого військовослужбовця від 30.10.2023р. та копію довідки іноземної установи про плановий прийом пораненого українського військовослужбовця від 02.11.2023р., не заявив при цьому відповідного обґрунтованого клопотання; неможливості їх надання суду першої інстанції.

Разом з тим, суд роз`яснює заявникові, що відповідно до ч. 8 ст. 95 ЦПК України, іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, відповідного іноземного офіційного документа на доведення мети скасування обмеження ( лікування за кордоном) заявником не надано.

Таким чином, матеріали справи не містять відповідного медичного висновку відносно ОСОБА_1 про необхідність його лікування за кордоном або іноземного документа, легалізованого у встановленому законом порядку, про його прийом на лікування.

Враховуючи, що ОСОБА_1 , як боржник, учасник виконавчого провадження, обов`язки якого визначені п.5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», не навів підстав, за яких він протягом строку з дня ухвалення відносно нього обмеження, також відмови судом у його скасуванні за раніше поданою ним заявою ( у 2020 році), не мав можливості для будь-якого часткового погашення заборгованості; не надав у встановленому процесуальним законом порядку, доказів необхідності лікування за кордоном ( незалежно від виду його фінансування) колегія суддів вважає, що з метою дотримання судом принципу пропорційності між обраним обмеженням і його скасуванням, наведених вище норм права, боржником не доведені належними доказами необхідність його виїзду за кордон для лікування , що в силу вимог ч.8 ст. 441 ЦПК України не позбавляє його права повторного звернення з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Як, послався апелянт, влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Проте, належних та допустимих доказів на доведеність обставин для скасування обмеження, а саме необхідності лікування за кордоном, не надав, що унеможливлює обґрунтування висновку для наявності підстав його скасування.

За період обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон ці обмеження були для нього також пов`язані з лютого 2022 року по 01.05.2025 року ( встановлення заявнику ІІ групи інвалідності) - введення в Україну воєнного стану.

Колегія суддів звертає увагу, що за досліджених обставин справи, норм матеріального права, рішень ЄС "Стецов проти України", "Бабич проти України", належного підтвердження необхідності лікування за кордоном, як мети скасування обмеження,- не позбавляє ОСОБА_1 звернутися повторно до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відповідно до вимог ч.8 ст. 441 ЦПК України.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення(п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).

Таким чином, наведені доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а отже апеляційна підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374,375, 382 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє Загоруйко Геннадій Анатолійович залишити без задоволення.

Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 19 січня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 13 квітня 2026 року

Головуючий І.В. Склярська

Судді: Л.П.Воронцова

В.В. Майданік