Вирок від 08 квітня 2026 р. у справі №591/11251/23 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/11251/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/784/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 93

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2026 р. колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

Судді-доповідача - ОСОБА_3 ,

суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_6 ,

прокурора – ОСОБА_7 ,

захисника – ОСОБА_8 ,

обвинуваченої – ОСОБА_9 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2025 року відносно

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, заміжньої, не працюючої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимої, останній раз:

- 22.03.2024 року вироком Ковпаківського районного суду м. Суми за ст.71, ч.2 ст.389 КК України до 1 року 1 дня обмеження волі

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

До Сумського апеляційного суду надійшло кримінальне провадження з апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2025 року відносно ОСОБА_9 , в якій прокурор просила вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2025 року відносно ОСОБА_9 скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Дослідити характеризуючі дані, що стосуються ОСОБА_9 , наявні у матеріалах кримінального провадження. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України, і призначити покарання:

за ч. 1 ст. 357 КК України – штраф у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн;

за ч. 4 ст. 185 КК України – 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого більш суворим остаточно призначити покарання 5 років позбавлення волі. В іншій частині вирок залишити без зміни.

Даним вироком ОСОБА_9 визнано винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України та призначено їй покарання:

за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років;

за ч. 1 ст. 357 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 70 КК України, визначено ОСОБА_9 покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів за цим вироком та вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 березня 2024 року, визначено ОСОБА_9 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років та зараховано в строк відбування остаточного покарання відбутий нею строк покарання у виді 1 року 1 дня обмеження волі за вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 березня 2024 року з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.

Згідно зі ст. 76 КК України, зобов`язано ОСОБА_9 не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, періодично з`являтися для реєстрації в органи з питань пробації та повідомляти про зміну місця проживання, навчання та роботи.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_11 до ОСОБА_9 про відшкодування майнових збитків відмовлено. Цивільний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_9 про відшкодування майнових збитків залишено без розгляду. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави процесуальні витрати в сумі 6017,96 гривень.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор, не оспорюючи фактичних обставин провадження та доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_9 , вказє, що судом першої інстанції застосовано кримінальний закон, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України, та необґрунтовано (без наведення належних мотивів прийняття відповідного рішення) звільнено обвинувачену від відбування покарання з випробуванням.

На думку прокурора, поза увагою суду першої інстанції при визначенні покарання залишилися виключно корисливий мотив обвинуваченої, кількість епізодів вчинених кримінальних правопорушень, тривалість часу, протягом якого обвинувачена вчиняла умисні корисливі кримінальні правопорушення. Окрім того, ОСОБА_9 , будучи обізнаною, що відносно неї в суді першої інстанції перебуває на розгляді обвинувальний акт, продовжувала вчиняти аналогічні кримінальні правопорушення. Також вона має не погашену судимість.

Зазначала, що під час ухвалення вироку судом зайво застосовані положення ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 185 КК України, вчинені ОСОБА_9 як до ухвалення відносно неї вироку Ковпаківським районним судом м. Суми від 22 березня 2024 року, так і після його ухвалення.

Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.

Як встановлено судом першої інстанції, 11 вересня 2023 року в період часу з 13:00 год по 19:00 год ОСОБА_9 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , маючи намір на таємне, з корисливих спонукань викрадення чужого майна, діючи повторно, в умовах воєнного стану, таємно від оточуючих, викрала мобільний телефон вартістю 4512 гривень, який належав ОСОБА_13 , чим завдала останній матеріальних збитків на вказану суму.

Крім цього, 28 листопада 2023 року близько 16:30 год ОСОБА_9 , перебуваючи на території терміналу «Нова пошта» за адресою: м. Суми, вул. Лінійна, 15, та в автомобілі, водієм якого був ОСОБА_12 , маючи намір на таємне, з корисливих спонукань викрадення чужого майна, діючи повторно, в умовах воєнного стану, таємно від оточуючих, викрала мобільний телефон вартістю 3425 гривень, який належав ОСОБА_12 , та в подальшому за його допомогою шляхом здійснення транзакцій та оплати товару з 28 по 29 листопада 2023 року викрала з рахунку грошові кошти, які йому належали, чим завдала ОСОБА_12 матеріальних збитків на загальну суму 35829,4 гривні.

Також, 01 грудня 2023 року близько 17:00 год. ОСОБА_9 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , маючи намір на таємне, з корисливих спонукань викрадення чужого майна, діючи повторно, в умовах воєнного стану, таємно від оточуючих, викрала ноутбук з блоком живлення та підставкою загальною вартістю 7049 гривень, які належали ОСОБА_14 , чим завдала останньому матеріальних збитків на вказану суму.

Не зупинившись на вчиненому, 14 січня 2024 року ОСОБА_9 , перебуваючи в м. Суми, маючи намір на таємне, з корисливих спонукань викрадення чужого майна, діючи повторно, в умовах воєнного стану, таємно від оточуючих, отримавши доступ до мобільного телефону ОСОБА_15 , з його допомогою шляхом здійснення транзакцій та зняття коштів через банкомат в м. Суми по вул. Охтирській, 4а, викрала з рахунку потерпілого ОСОБА_15 грошові кошти в загальній сумі 16913 гривень, які йому належали, чим завдала матеріальних збитків на вказану суму.

Крім цього, 29 квітня 2024 року близько 13:30 год. ОСОБА_9 , перебуваючи в автомобілі під керуванням ОСОБА_11 на території АТ «Технологія» за адресою: м. Суми, пр-т Перемоги, 147а, маючи намір на таємне, з корисливих спонукань викрадення чужого майна, діючи повторно, в умовах воєнного стану, таємно від оточуючих, викрала мобільний телефон вартістю 2967 гривень, який належав ОСОБА_11 , а також, знайшовши в ньому під чохлом офіційний документ – банківську картку АТ КБ «Приватбанк», яка відкрита на ім`я ОСОБА_11 , діючи умисно, привласнила її собі. Після цього, за допомогою викраденого телефону, шляхом здійснення транзакцій 29 квітня 2024 року викрала з рахунку ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 4772,5 гривні, які йому належали, чим завдала потерпілому матеріальних збитків у вказаних розмірах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи прокурора ОСОБА_7 , яка апеляційну скаргу підтримала, просила вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного обвинуваченій покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким обвинуваченій ОСОБА_9 призначити покарання без застосування ст. 75 КК України, думки обвинуваченої ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 , які проти задоволення вимог апеляційної скарги прокурора заперечили, просили вирок суду першої інстанції залишити без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження, повторно дослідивши докази, що характеризують особу обвинуваченої, та обговоривши доводи скарги прокурора, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно зі ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України, за які її засуджено, в апеляційній скарзі прокурором не оскаржуються, як і правильність встановлених судом фактичних обставин справи та правова кваліфікація дій обвинуваченої ОСОБА_9 , а тому їх колегія суддів не аналізує.

Між тим, сторона обвинувачення не згодна з покаранням, призначеним судом першої інстанції обвинуваченій ОСОБА_9 за вчинені нею злочини. Прокурор вважав, що суд безпідставно застосував статті 75 та ч. 4 ст. 70 КК України, а тому просив вирок суду скасувати і ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Колегія суддів вважає обгрунтованими доводи сторони обвинувачення про безпідставність застосування судом першої інстанції ст.75 та ч.4 ст.70 КК України з огляду на таке.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Згідно з вимогами ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи розяснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, повязаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.

Призначаючи покарання ОСОБА_9 , суд першої інстанції послався на особу винної, наявність кількох пом`якшуючих покарання обставин, зокрема повне відшкодування збитків у значному розмірі, відсутність обтяжуючих покарання обставин, молодий вік обвинуваченої, наявність у неї статусу ВПО, та дійшов висновку, що необхідним і достатнім покаранням для виправлення ОСОБА_9 та запобігання скоєнню останньою нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі із застосуванням іспитового строку, що відповідатиме в достатній мірі досягненню мети покарання та сприятиме попередженню вчинення інших кримінальних правопорушень як обвинуваченою, так і іншими особами.

Однак, проаналізувавши матеріали кримінального провадження в сукупності з доводами апеляційної скарги прокурора, колегія суддів погоджується з твердженнями сторони обвинувачення про відсутність у суду підстав для звільнення обвинуваченої від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки мотиви суду, наведені у вироку, не свідчать про можливість виправлення обвинуваченої без відбування покарання у виді позбавлення волі.

Як випливає з вимог ч. 1 ст. 75 КК України, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше пяти років суд вправі прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання, якщо з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Питання призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання відповідно до приписів статей 50, 65 КК як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Водночас, суд першої інстанції не мотивував у вироку, яким чином звільнення від відбування покарання з випробуванням забезпечить досягнення мети покарання, виправлення обвинуваченої з урахуванням обставин, встановлених судом, та відомостей про її особу. На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції формально послався на низку обставин та не навів переконливого обґрунтування щодо можливості звільнення обвинуваченої від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, що свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок частково та ухвалити новий вирок.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора, у звязку з чим вона підлягає задоволенню, а вирок суду – скасуванню в частині призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_9 з ухваленням нового вироку в цій частині. Призначаючи покарання ОСОБА_9 , апеляційний суд враховує тяжкість, обставини і наслідки вчинення кримінальних правопорушень, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також характеризуючі особу обвинуваченої дані, та, аналізуючи їх у своїй сукупності, вважає, що покарання з випробуванням не досягне своєї мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень, у звязку з чим апеляційний суд дійшов висновку, що підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.

Враховуючи обставини справи, дані про особу обвинуваченої, яка є раніше судимою особою за вчинення корисливих злочинів, будучи обізнаною про те, що відносно неї в суді першої інстанції перебуває на розгляді обвинувальний акт, продовжувала вчиняти аналогічні кримінальні правопорушення, має незняту судимість, колегія суддів вважає за необхідне залишити призначене судом першої інстанції обвинуваченій ОСОБА_9 покарання – 5 років позбавлення волі, однак без звільнення від його відбування з випробуванням.

Дослідивши надані обвинуваченою в судовому засіданні документи: довідку ТОВ «Керуюча компанія «Коменерго-Суми» про працевлаштування ОСОБА_9 та характеристику з місця роботи, колегія суддів не може вважати їх такими, що є підставою для звільнення її від відбування покарання з випробуванням, оскільки обвинувачена працює на цьому підприємстві нетривалий час, працевлаштувалася лише після постановлення щодо неї вироку та оскарження цього вироку прокурором.

Тому колегія суддів погоджується з доводами прокурора та вважає, що такий вид покарання у вигляді 5 років позбавлення волі буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України, та відповідно до ст. 65 КК України буде достатнім для виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.

Також колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що під час ухвалення вироку судом першої інстанції були зайво застосовані положення ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 185 КК України, вчинені ОСОБА_9 як до ухвалення відносно неї вироку Ковпаківським районним судом м. Суми від 22 березня 2024 року, так і після його ухвалення.

Вказане відповідає позиції об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду (постанова від 22 січня 2024 року у справі № 236/4167/20), згідно із якою, якщо в діях особи має місце повторність кримінальних правопорушень, передбачена ч.1 ст.32 КК України, і ця особа засуджується за вчинення кількох тотожних кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України, і при цьому одне або кількеа з них були вчинені до ухвалення попереднього вироку, а ще одне або декілька – після його ухвалення, то спеціальні правила ч.4 ст.70 КК України не застосовуються. У такому випадку суд кваліфікує зазначені кримінальні правопорушення за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України та призначає покарання, передбачене її санкцією.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, у звязку з необхідністю застосування більш суворого покарання, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, за яким вважає за необхідне призначити обвинуваченій покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Оскільки вирок суду першої інстанції апеляційним судом переглядався в межах заявлених прокурором вимог та доводів цієї скарги, що узгоджується зі ст. 404 КПК України, а саме в частині призначеного обвинуваченій покарання, та без аналізу фактичних обставин справи, доведеності винуватості обвинуваченої та правової кваліфікації її дій, апеляційний суд не може повторно ОСОБА_9 визнати винною у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, а тому апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинуваченій ОСОБА_9 ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 травня 2024 року був обраний запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з покладенням на неї обовязків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, строком до 28 липня 2024 року, проте згідно з довідкою ДУ «Сумський слідчий ізолятор» ОСОБА_9 17 липня 2024 року прибула до державної установи «Сумський слідчий ізолятор» на виконання ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 липня 2024 року і 16 серпня 2024 року була направлена для відбування призначеного покарання до державної установи «Конотопська виправна колонія (№130)».

Відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення: три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

За таких обставин строк цілодобового домашнього арешту ОСОБА_9 складає такий термін: з 30 травня 2024 року (дати обрання запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту) до 16 липня 2024 року (до поміщення 17 липня 2024 року до ДУ «Сумський слідчий ізолятор») та з урахуванням ч. 7 ст. 72 КК України цей термін підлягає зарахуванню ОСОБА_9 у загальний строк призначеного їй покарання з розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Керуючись ч. 15 ст. 615, ст. 404, 405, 407, 409, 414, 420 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2025 року відносно ОСОБА_9 в частині призначення покарання скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_9 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України, призначити покарання:

за ч. 1 ст. 357 КК України – штраф у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн;

за ч. 4 ст. 185 КК України – 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого більш суворим остаточно призначити покарання 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зарахувати у строк покарання ОСОБА_9 строк цілодобового домашнього арешту з 30 травня 2024 року до 16 липня 2024 року включно з розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_9 на виконання вироку суду.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5