Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №947/41309/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/664/26

Номер справи місцевого суду: 947/41309/25

Головуючий у першій інстанції Іванчук В. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

захисника ОСОБА_1 – адвоката Васильця В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє захисник - адвокат Василець Віталій Вікторович, на постанову Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Зазначеною постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000,00 грн., з позбавленням його права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також стягнуто з нього на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Відповідно до адміністративних матеріалів, 17.10.2025 року о 23 год. 29 хв., водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом – а саме електричним самокатом марки «JET», по пр-ту Небесної Сотні 2/1, в м. Одесі з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, порушення координації рухів, почервоніння очей. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), за що передбачена відповідальність ч. 1 ст.130 КУпАП.

Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.14-16).

Не погоджуючись із вказаною вище постановою, 20.02.2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє захисник – адвокат Василець В.В., за допомогою підсистеми (модуля) «Електронний суд», подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати, провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1ст. 247 КУпАП (а.с.22-24).

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 березня 2026 року ОСОБА_1 поновлено. строк на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних обставин.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст. 266 КпАП України огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Отже законодавцем визначено, що протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП складається поліцейським у разі, якщо особа відмовилася від проходження огляду на стан сп`яніння як на місці зупинки з допомогою технічних засобів так і в медичному закладі.

Згідно з п.2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я (ч.4 ст. 266 КУпАП).

Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 266 КУпАП).

Проведення огляду на стан сп`яніння в закладах охорони здоров`я і оформлення його результатів, регламентовано Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція).

Згідно з п.4 розділу I Інструкції ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, (далі - Порядок) і проведення такого огляду передбачений вказаним Порядком.

Згідно із п. 8 Порядку у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Наведені вище приписи національного законодавства правоохоронцями повністю дотримані.

Поняття доказів та джерела їх отримання, визначені ст. 251 КУпАП, зокрема, до таких джерел законодавець відносить протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відеозапис, інші документи.

Приймаючи постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд в основу оскаржуваної постанови поклав відомості, зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1 №486469 від 18.10.2025 року (а.с.1); направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с.6), та диском з відеозаписами, долучених правоохоронцями до матеріалів справи (а.с.7).

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не керував електричним самокатом марки «JET», а йшов пішки, тобто не був водієм, у розумінні ПДР та КУпАП, та котив розряджений електросамокат з метою переміщення його у більш зручне та безпечне місце, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки спростовуєтьсявідеозаписом долученим поліцейськими до матеріалів справи.

Більш цього, як зазначалось вище, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, зазначена норма передбачає дві форми об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, а саме: керування особою транспортним засобом у стані сп`яніння та відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, а також визначає спеціального суб`єкта водія транспортного засобу.

Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).

Пунктом 27 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспортні» визначено, що керування транспортним засобом - це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом, чи за допомогою буксирування.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 404/4467/16-а зазначено, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Розглядаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходить із того, що під керуванням транспортним засобом розуміється умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості і транспортного засобу.

Обставина керування особою транспортним засобом обов`язково належить до предмету доказування під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Більше того, у відповідності до ч. 3 ст. 256 КУпАП, у випадку незгоди із обставиною керування, ОСОБА_1 міг скористатися своїм правом та зазначити в протоколі про адміністративне правопорушення, що він не керував транспортним засобом, проте цього не зробив та відмовився від підпису (а.с.1).

Наведене, у своїй сукупності, вказує на доведеність у ході провадження у цій справі факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а саме електричним самокатом марки «JET», в стані алкогольного сп`яніння.

Доводи скаржника про те, що додані до матеріалів справи відеозаписи є неналежним та недопустимим доказом, оскільки відео фіксація проводилась не безперервно та на різних пристроях, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

По-перше: зафіксовані на відеозаписі обставини адміністративного правопорушення в повному та достатньому обсязі дають можливість встановити наявність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що мало місце 17.10.2025 року та винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні.

По-друге: сама по собі не безперервність відеозаписів, не спростовує належності фіксації факту правопорушення, у вчиненні якого звинувачується ОСОБА_1 , так як наявні відео файли відтворюють в необхідному обсязі обставини адміністративного правопорушення.

По-третє: скаржником не заперечується, що на вказаних відеозаписах зафіксований саме він, відтак апеляційний суд вважає долучені до матеріалів справи відеозаписи належними, достовірними та допустимими.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказує, що КУпАП не містить застережень щодо мінімального чи то максимального обсягу відеозапису, який може бути доказом у справі про адміністративне правопорушення.

У той час, долучений до матеріалів справи відеозапис за своїм обсягом та повнотою відповідає критерію достатності, та містить фіксацію подій, що підтверджує обставини, викладені та зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Так, відеозаписом зафіксовано перебування ОСОБА_1 на місці зупинки, його невдала спроба втекти від поліції, а також повідомлення про наявність ознак алкогольного сп`яніння, пропозицію пройти огляд та відмову від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу, а також проходження відповідного огляду у медичному закладі.

Отже, долучений до матеріалів справи відеозапис дозволяє об`єктивно встановити обставини справи та не викликає у суду сумнівів щодо обставин події.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 працівниками поліції не було вручено направлення на огляд в закладі охорони здоров`я, суд не приймає до уваги, оскільки матеріали справи містять направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проте вищезазначений огляд не проводився через відмову водія ОСОБА_1 (а.с.6).

Одночасно, апеляційний суд приймає до уваги те, що ОСОБА_1 понад два рок проходив військову службу, отримав поранення та має проблеми зі здоров`ям внаслідок бойових дій, проте суд приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність.

Між тим, аналіз змісту санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП дає підстави дійти висновку, що за вчинення цього правопорушення, законодавець імперативно визначив покладення на винну особу, як основного (штраф), так і додаткового стягнення (позбавлення права керувати транспортними засобами). У такому випадку, суд у межах його повноважень, не наділений правом накладати стосовно водія лише стягнення у виді штрафу, оскільки санкція цієї статті за своєю правовою природою є безальтернативною.

Безальтернативність стягнення спрямована на досягнення у суспільстві превентивної мети, а саме запобігання вчиненню цих правопорушень, як безпосередньо особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, так і іншими особами.

При цьому, у даному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч. 1 ст. 33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Тобто у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч. 1 ст. 130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом.

При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відноситься до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих своєї власної поведінки.

У даному випадку, з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року ЄСПЛ у складі його Великої Палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Однак, відомості стосовно особи ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Посилання в письмових поясненнях захисника на те, що працівниками поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення було упереджене ставлення до ОСОБА_1 , суд не приймає до уваги, так як такі дії працівників поліції у встановленому законом порядку ОСОБА_1 не оскаржувались.

Стосовно доводів захисника про те, що суд розглянув справу без участі ОСОБА_1 та порушив норми процесуального права, розглянувши справу за його відсутності та не вчинив жодних дій для того, щоб його повідомити з метою належного захисту, апеляційний суд вважає їх не слушними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , під час складання протоколу, серії ЕПР1 №486469 про адміністративне правопорушення, був сповіщений про розгляд адміністративної справи, призначений на 18 листопада 2025 року в Київському районному суді м. Одеси (а.с.1).

Також Київським районним судом м. Одеси направлялися судові повістки на адресу, зазначену ОСОБА_1 в протоколі серії ЕПР1 №486469 від 18.10.2025 року, а саме: АДРЕСА_1 , проте рекомендоване повідомлення повернулося до суду без вручення адресату (а.с.11).

В свою чергу, суд зазначає що на учасника справи покладається обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них, а тому доводи сторони захисту в цій частині, не заслуговують на увагу.

Більш того, під час розгляду справи в апеляційній інстанції ОСОБА_1 був забезпечений кваліфікованою юридичною допомогою, його захисник приймав участь у судовому засіданні, а тому апелянт повною мірою скористався своїми правами відстоювати у суді власну позицію на рівних умовах з уповноваженим державним органом, захищатися всіма передбаченими законом засобами, у тому числі оспорювати докази, і бути почутим судом.

При цьому, будь-яких порушень з боку суду першої інстанції щодо перебирання ним обов`язків сторони обвинувачення, апеляційним судом не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням.

З урахуванням викладеного, доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими та зводяться до незгоди апелянта з оскаржуваною постановою суду.

Апеляційний суд враховує, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

З огляду на вищесказане, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови у межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції щодо визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наведених у постанові обставин, ґрунтується на належних, достовірних і допустимих доказах, які будучи проаналізованими, не викликають сумнівів у наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 283, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда