Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №489/8246/25 — Миколаївський апеляційний суд

13.04.26

22-ц/812/792/26

Справа №489/8246/25 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Провадження №22-ц/812/792/26

Постанова

Іменем України

13 квітня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Колосовою О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва ухвалене 26 січня 2026 року під головуванням судді Микульшиної Г.А., повне рішення складено судом в цей же день, по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданих кримінальним правопорушенням,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Позов обгрунтовано тим, що 19 липня 2025 року приблизно о 11:30 год. ОСОБА_1 , перебуваючи біля третього під`їзду будинку АДРЕСА_1 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, у присутності інших осіб, з використанням ненормативної лексики, під час раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_2 , спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканин голови, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Вироком Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних розмірів доходів громадян, що становить 850 грн.

В результаті отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 , з врахуванням наявної у неї хвороби – цукрового діабету ІІ типу середньої важкості, стан здоров`я позивачки погіршився, у зв`язку з чим, вона вимушена була звернутись до лікаря, де після обстеження їй рекомендовано лікування.

На придбання ліків вона витратила 4 712,20 грн, які ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача.

Крім того, внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 їй спричинена моральна шкода. Вона є головою ОСББ, вказана подія виникла щодо погашення боргів відповідачем за комунальні послуги, відбулася у публічному місці. Дії відповідача супроводжувалися зухвалою поведінкою та погрозами із застосуванням сили. У зв`язку з отриманням нею тілесних ушкоджень, через приниження її як жінки в публічному місці, позивачка тривалий час перебувала у стресовому стані, постійному відчутті тривоги, було втрачено сон, через що змінився ритм її життя, втрачено сон та спокій. Моральну шкоду оцінила у розмірі 20 000,00 грн.

Посилаючись на наведені обставини просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 4 712,20 грн, а також 20 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

26 січня 2026 року рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва задоволено позов ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 4 712,20 грн та 20 000,00 грн моральної шкоди, завданих кримінальним правопорушенням.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Ухвалюючи рішення суд вважав, що вина ОСОБА_1 беззаперечно встановлена вироком Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2025 року у справі № 489/7482/25, а тому позов щодо відшкодування матеріальної шкоди підлягає задоволенню.

Щодо стягнення моральної шкоди, то суд першої інстанції визнав доведеною наявність моральної шкоди, спричиненої позивачці, оскільки вона зазнала душевних страждань внаслідок нанесення не менше одного удару правою рукою в область голови відповідачем ОСОБА_1 на вулиці як чоловіком жінці у присутності інших осіб, що полягає в отриманому стресі, фізичному болі, порушенні нормального ритму життя через отримання тілесного ушкодження, лікування загострення прояву цукрового діабету та вимушеної участі у судовому засіданні в якості потерпілої та цивільного позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом всіх обставин справи, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким в повному обсязі відмовити у задоволені позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначив, що суд не встановив причинно-наслідкового зв`язку між легкими тілесними ушкодженнями, які отримала ОСОБА_2 та витратами на лікування наявної у неї хвороби цукрового діабету ІІ типу (хронічної хвороби). Суд помилково посилався на те, що саме внаслідок виниклого конфлікту та стресу у ОСОБА_2 підвищився рівень цукру в крові, адже жодних струсів мозку чи інших тяжких наслідків діагностовано не було.

Суд не звернув увагу, що до лікаря ОСОБА_2 звернулася лише 15 серпня 2025 року, тобто майже через місяць після інциденту, який стався.

У матеріалах справи відсутній будь-який медичний чи експертний висновок, який би встановлював прямий причинно - наслідковий зв`язок між забоєм голови 19 липня 2025 року та необхідністю звернення до лікаря у серпні-жовтні цього ж року.

Зазначає, що вплив стресу на перебіг конкретного хронічного ендокринного захворювання у певної особи, може бути встановлений лише шляхом проведення судово – медичної експертизи.

Крім того відповідач вважає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди у визначеному в рішенні суду розмірі є непомірно завищеним, враховуючи його майновий стан та не відповідає вимогам розумності. Вказує, на те, що суд першої інстанції не врахував обставини виникнення конфлікту та ступінь вини самої позивачки.

Також апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, що є обов`язковою підставою скасування судового рішення. Зокрема, порушення, на його думку, принципів цивільного судочинства передбачені ст. ст. 6, 12 ЦПК України та неупередженість, порушення ст. 244, ч. 1 ст.245 ЦПК України щодо обговорення судом у судовому засіданні змісту прийдешнього судового рішення.

Доводи відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу зводяться до того, що вимоги апеляційної скарги безпідставні, необґрунтовані, скарга є такою, що не підлягає задоволенню.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 липня 2025 року ОСОБА_1 завдав легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .

Внаслідок протиправних дій відповідача і за цим фактом у відношенні ОСОБА_1 було розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 КК України, позивачку визнано потерпілою.

Вироком Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2025 року у справі № 489/7482/25, який набрав законної сили 20 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних розмірів доходів громадян, що становить 850 грн.

Вироком встановлено, що 19 липня 2025 року, близько 11:30 (точний час дізнанням не встановлено), ОСОБА_1 , перебуваючи біля третього під`їзду будинку АДРЕСА_1 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, під час раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_2 , діючи з умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень, розуміючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, наніс ОСОБА_2 удар правою рукою в область голови. В результаті чого, ОСОБА_1 спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканин голови, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Обставини щодо вчинення вказаних дій ОСОБА_1 не підлягають доказуванню відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Обґрунтовуючи наявність майнової шкоди у розмірі 4 712,20 грн., яка підлягає стягненню з відповідача, ОСОБА_2 посилалася на завдання їй тілесних ушкоджень, у зв`язку з чим вона в той же день звернулася за медичною допомогою до лікарні, перенесла стрес, що призвело у подальшому до погіршення її здоров`я, підвищення рівня цукру у крові.

Через де – який час, а саме, 15 серпня 2025 року знову звернулась до медичного закладу, де їй рекомендовано лікування і вона змушена була придбавати лікарські засоби.

На підтвердження позовної вимоги про наявність підстав для відшкодування майнової шкоди, позивачка надала консультативний висновок спеціаліста – ФОП ОСОБА_4 від 15 серпня 2025 року, копії чеків про придбання ліків 16 серпня 2025 року, 16 вересня 2025 року та 01 жовтня 2025 року, зазначених у консультативному висновку спеціаліста, на загальну суму 4 712,20 грн.

До відзиву на апеляційну скаргу, на спростування доводів викладених у ній, ОСОБА_2 долучила фотокопію журналу реєстрації амбулаторних пацієнтів № 22 за 2025 рік від 19 липня 2025 року.

Вирішуючи питання про долучення фотокопії журналу реєстрації амбулаторних пацієнтів до матеріалів справи, колегія суддів виходить з того, що вказаний доказ не є новою обставиною, що була встановлена судом першої інстанції, а лише підтверджує обставини, на які посилалась позивачка. Зазначений доказ є таким, що надав можливість більш повно та всебічно встановити обставини справи та дати їм належну оцінку, тому є належним та допустимим.

Відповідно до статей 12, 76, 77 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз вказаних доказів на думку колегії, самі по собі не підтверджують, що між понесеними витратами на лікування ОСОБА_2 і тілесними ушкодженнями, отриманими нею внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 є причинно -наслідковий зв`язок.

Згідно із журналом реєстрації амбулаторних пацієнтів, 19 липня 2025 року після отримання тілесних ушкоджень, ОСОБА_2 звернулась до міської лікарні швидкої медичної допомоги, у зв`язку із побиттям відомим чоловіком, встановлений діагноз «забій м`яких тканин потиличної ділянки, струс головного мозку», їй рекомендовано спостереження у невропатолога.

Відомостей про те, що після відвідування лікаря ОСОБА_2 виконувала рекомендації, спостерігалась у лікаря, матеріали справи не містять.

У вказаному журналі лише зафіксовано факт звернення ОСОБА_2 до лікаря та не міститься відомостей, що на основі встановленого діагнозу ОСОБА_2 рекомендовано лікування та визначено перелік лікарських засобів.

Із консультативного висновку ФОП ОСОБА_4 від 15 серпня 2025 року, вбачається, що 15 серпня 2025 року, тобто майже через місяць після отримання тілесних ушкоджень, ОСОБА_2 звернулась до лікаря, із встановленим діагнозом: цукровий діабет ІІ типу середньої важкості, некомпенсований стан, діабетична полінейропатія, сенсорна форма, та рекомендовано лікування з приводу захворювання на цукровий діабет.

У зазначеному медичному документі відсутні відомості про те, що саме отримана травма у вигляді забою м`яких тканин потиличної ділянки, струс головного мозку, і як наслідок, перенесений стрес, призвів до загострення хвороби на цукровий діабет та необхідності лікування цукрового діабету та придбання ліків, вартість яких вона просила стягнути з відповідача.

Матеріали справи не містять доказів й про те, що ОСОБА_2 раніше не мала хворобу на цукровий діабет, а події, яка трапилась 19 липня 2025 року, призвели до виникнення цього захворювання.

Враховуючи, що вироком суду доведена лише вина відповідача у спричинені позивачці легких тілесних ушкоджень та зважаючи, що причинно-наслідковий зв`язок між цими протиправними діями відповідача та захворюванням ОСОБА_2 на лікування якого нею понесені витрати, що є предметом спору у цій справі, не надано, тому відсутні передбачені ст.1166 ЦК України підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивачки 4 712 грн 20 коп. витрат на лікування, що відбулося внаслідок загального захворювання.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у вказаній частині заслуговують на увагу, а оскаржуване судове рішення в цій частині слід скасувати відповідно до п.п.1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Позивачка просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 20 000 грн, яка виразилась в душевних стражданнях внаслідок отримання тілесних ушкоджень в результаті неправомірних дій відповідача та зухвалої поведінки останнього, який перебував у стані алкогольного сп`яніння.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з частиною першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно частини першої статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції надано правильну оцінку всім доводам позивачки та поданим нею доказам на підтвердження її правової позиції, виходячи із власного переконання, враховуючи факт завдання позивачці легких тілесних ушкоджень, ступінь вини відповідача, характер та обсяг душевних страждань позивачки, поведінку відповідача, тривалість завданої позивачці моральної шкоди та, з урахуванням вимог розумності і справедливості дійшов обгрунтованого висновку про те, що сума у розмірі 20 000 грн є достатньою для відшкодування позивачці моральної шкоди.

З огляду на зазначене, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід залишити без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення в частині відшкодування майнової шкоди підлягає скасуванню, то це ж рішення в частині стягнення судових витрат теж слід змінити.

Вимоги позивачки про відшкодування матеріальної і моральної шкоди є вимогами майнового характеру, пов`язані з порушенням кримінальної справи відносно ОСОБА_1 .

Згідно пп.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» із позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Із врахуванням розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2025 року, як це передбачено ч.1 ст. 4 вказаного Закону, ОСОБА_2 при подачі позову повинна була сплатити 1 211 грн 20 коп.

Пунктами 2, 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що позивачі, за подання позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, звільняються від сплати судового збору.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати в дохід держави, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням вимог закону та обсягу задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави підлягає стягненню 980 грн 22 коп судового збору за подачу позовної заяви.

За наведеного оскаржуване рішення в порядку п.3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, в частині розподілу судових витрат слід змінити, зменшивши розмір витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви, які підлягають стягненню на користь держави з відповідача із 1 211,20 грн. до 980 грн 22 коп.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2026 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги, який він мав сплатити у розмірі 1 816 грн 80 коп.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню (19,07%), тому з останнього на користь держави пропорційно розміру задоволених вимог підлягає стягненню 1 470 грн 34 коп судового збору за подачу апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність підстав для стягнення з нього суми відшкодування моральної шкоди безпідставні, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що протиправні дії відповідача призвели до того, що позивачкою були отримані легкі тілесні ушкодження.

Такі ушкодження призвели до душевних страждань позивачки у зв`язку з фізичним болем та ушкодженням здоров`я, заподіювачем яких є відповідач, тому він і повинен, за правилами цивільного законодавства компенсувати задані потерпілій моральні збитки.

Визначений судом розмір моральної шкоди у 20000 грн відповідає характеру правопорушення, глибині фізичних та душевних страждань позивачки, їх тривалості, стану здоров`я останньої, істотності вимушених змін у її житті, форми вини відповідача та мотивам його дій.

Тому, посилання в апеляційній скарзі на те, що компенсація моральної шкоди є непомірно завищеною, враховуючи його майновий стан, не заслуговують на увагу.

Твердження апелянта на порушення судом норм процесуального права, відповідно до ч.3 ст. 376 ЦПК України не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 не був обмежений у реалізації наданих йому законом процесуальних прав, у повній мірі використав надані йому право на подання доказів, надання особистих пояснень, принцип змагальності сторін не порушено.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2026 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнової шкоди у розмірі 4 712,20 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в позові відмовити.

Рішення в частині стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Це ж рішення в частині стягнення судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 2 450 грн 56 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді:

_____________________

Повне судове рішення складено 13.04.2026 р.