Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №916/602/23 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 916/602/23

Провадження № 2/947/251/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,

представника позивача – прокурора Савицького Д.С.

представника Одеської міської ради – Степанчук В.В.

представника відповідача Фомінцева В.В.

розглянувши цивільну справу за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Одеської міської ради, до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_1 , про про скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії -

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад вимог і заперечень (аргументів) учасників справи

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури ( далі по тексту заявник, прокурор) діючий в інтересах держави в особі Одеської міської ради ( далі по тексту ОМР) просить суд скасувати проведену 26.07.2021 року державним кадастровим реєстратором відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Печерицею Т.М. реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки, а також стягнути на користь позивача судовий збір.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що розташування земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 площею 0,06 га, що розташована по АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва, не відповідає містобудівній документації та державним будівельним нормам та стандартам.

На думку прокурора, ОСОБА_1 , свідомо, володіючи інформацією про те, що земельна ділянка, на час його звернень із клопотаннями про надання дозволу на розроблення відповідного проекту землеустрою, розташована у межах водоохоронної зони, прибережної захисної смуги Чорного моря, в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, на зсувному схилі, схильна до інтенсивного впливу зсувних процесів, не входить до масиву жодного з існуючих садівничих товариств та розташована на озеленених схилах, маючи приватний інтерес на незаконне отримання у приватну власність земельної ділянки, яка взагалі не може бути передана із комунальної у приватну власність в силу закону та діючих обмежень, не маючи підстав для застосування принципу «мовчазної згоди» Одеської міської ради, безпідставно замовив проект землеустрою щодо відведення собі у власність земельної ділянки.

Таким чином, на думку заявника проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600 га у приватну власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва розроблений ФОП ОСОБА_2 без урахування заборон та обмежень, встановлених законом, а також усіх наявних документів та матеріалів, а саме, відповідних викопіювань із Генерального плану міста Одеси, зонінгу, інформацій виконавчих органів Одеської міської ради та рішень Одеської міської ради щодо неможливості її відчуження та забудови, тобто, не відповідає вимогам ст. 58, 60-62, 83 Земельного кодексу України, ст. 88, 90 Водного кодексу України, п. 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434, Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, Державним санітарним правилам планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173.

Як зазначає прокурор, у порушення вимог законодавства, відповідно до вищезазначеного проекту землеустрою спірній земельній ділянці надано наступні характеристики: категорія земель: землі рекреаційного призначення, код згідно з КВЗУ: 014.00 землі, які використовуються для відпочинку та оздоровлення, код та вид цільового призначення згідно КВЦПЗ: 07.03 для індивідуального дачного будівництва.

У подальшому, 26.07.2021 державним кадастровим реєстратором відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Печерицею Т. М. відкрито поземельну книгу на спірну земельну ділянку, присвоєно останній кадастровий номер 5110136900:45:007:0006, та внесено до Державного земельного кадастру відомості про зазначену земельну ділянку.

Відповідно до розділу 1 поземельної книги (запис від 26.07.2021р. № 001), земельна ділянка із кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 площею 0,0600 га, розташована по АДРЕСА_1 віднесена до категорії земель: землі рекреаційного призначення, вид використання: для індивідуального дачного будівництва, форма власності не визначена.

Відповідно до запису №003 від 26.07.2021р. земельна ділянка має відповідне обмеження: розташована у межах водоохоронної зони.

При цьому, прокурор зазначає, що дії державного кадастрового реєстратора відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Печерицею Т. М. щодо внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку із кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 не є протиправними, тому що останньому не було відомо про порушення ОСОБА_1 законодавчо встановленої процедури отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, вжиття виконавчими органами Одеської міської ради спрямованих на встановлення підстав для надання такого дозволу, у тому числі, про рішення Одеської міської ради про відмову у наданні ОСОБА_1 відповідного дозволу, що свідчить про обґрунтоване встановлення відсутності критерію «мовчазної згоди» органу місцевого самоврядування, що є розпорядником спірної земельної ділянки.

Проте, на думку прокурора, враховуючи, що здійснення державної реєстрації у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки на підставі проекту землеустрою ОСОБА_1 , розробленого без урахування заборон та обмежень, встановлених законом, а також усіх наявних документів та матеріалів, розроблених та виданих на місцевому рівні, надання земельній ділянці цільового призначення, що прямо суперечить вимогам закону, є окремою підставою для скасування такої реєстрації у судовому порядку.

Отже, на думку прокурора, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 площею 0,0600 га, розташована по АДРЕСА_1 є землею комунальної власності територіальної громади міста Одеси, розпорядником якої є Одеська міська рада, а тому її права на реалізацію усіх правомочностей щодо спірної земельної ділянки, а саме, володіння, користування та розпорядження нею, підлягають захисту шляхом скасування державної реєстрації незаконно сформованої земельної ділянки та закриття Поземельної книги на неї.

Окрім наведеного, прокурором у позовній заяві обґрунтовано підстави для представництва ним у даній справі інтересів держави та зазначено що Одеською обласною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Одеської міської ради 21.09.2022р. за направлено повідомлення за № 15/1/1-1381вих-22 щодо виявлених порушень вимог земельного законодавства, але, фактично ОМР самоусунулась від самостійного захисту власних майнових інтересів, з часу державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, а також з часу направлення Одеською обласною прокуратурою повідомлення у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», тобто з 21.09.2022р. жодних заходів з метою скасування державної реєстрації земельної ділянки не вживала, до суду із відповідним позовом не зверталась , що обумовила звернення саме прокурора із даним позовом.

Представник Одеської міської ради повністю підтримує позицію прокурора у даній справі, просить суд задовольнити позов посилаючись на те, що Одеською міською радою не приймалися рішення щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, а також на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 площею 0,0600 га, розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до плану зонування території від 19.10.2016р. розташована на зсувному схилі, в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів, призначена для розміщення дач, земельних насаджень вздовж вулиць, проїздів.

При освоєнні територій під забудову на наявністю таких геологічних процесів як зсуви необхідно виконати протизсувні заходи та берегоукріплення. Програмою комплексного соціально-економічного розвитку міста Одеси, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2004р. № 1604, передбачено будівництво 3-ї черги берегозахисних протизсувних споруд від мису Великий Фонтан до смт Чорноморське. Рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 за №3328-УП затверджені заходи щодо недопущення відчуження з комунальної власності земель міських схилів, парків та скверів з особливим правовим режимом використання та охорони, відповідно до яких земельні ділянки, розташовані на схилових частинах озеленених територій, не підлягають передачі у приватну власність.

Хоча зона Р-4 (визначена Зонінгом) призначена, у тому числі, для розміщення дач, зелених насаджень вздовж вулиць та проїздів, створена на основі існуючих ділянок садівничих товариств згідно із містобудівною документацією, запитувана ОСОБА_1 земельна ділянка не входить у межі існуючих садівничих товариств та розташована на озеленених схилах.

Згідно п. п. 6.1.44, 6.1.45 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» розміщення нової дачної та садової забудови в межах населених пунктів, а також на територіях, де діють планувальні обмеження, у тому числі водоохоронних зонах, не допускається. Нову дачну або садову забудову рекомендується розміщувати за межами населених пунктів з цільовим призначенням для дачного будівництва чи індивідуального садівництва.

Представник відповідача 1 - Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області ( відповідач 1 , Управління ) , проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзивах, які надійшли до суду 15.03.2023р. та 04.03.2026. , за змістом яких 26.07.2021р. державним кадастровим реєстратором відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Печерицею Тетяною Михайлівною була проведена державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020р. №455 «Деякі питання реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності в державній реєстрації земельних ділянок», яка була чинна на час розгляду заяви про реєстрацію».

Заява про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з доданим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 (для індивідуального дачного будівництва, код КВЦПЗ- 07.03) за адресою вул. Вєтрова, Київський район, м. Одеса, Одеської області, що надійшла до державного кадастрового реєстратора відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за принципом екстериторіальності, містила попереднє рішення №РВ-4800871722021 державного кадастрового реєстратора відділу у Доманівському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Маханькової М.В. про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 10 червня 2021 року з таких підстав: електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа.

Представник управління зазначає, що заява ОСОБА_1 про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, що надійшла до державного кадастрового реєстратора відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за принципом випадковості надійшла повторно.

Враховуючи вищевикладене, державним кадастровим реєстратором відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Печерицею Тетяною Михайлівною при розгляді заяви ОСОБА_1 про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру було дотримано ч. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Також, представник відповідача1 додатково зазначає, що державний кадастровий реєстратор, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки або сформував відмову у випадках, передбачених п. 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру за принципом екстериторіальності (випадковості), після завершення опрацювання такої заяви не має доступу до відомостей про неї, в тому числі про дату надходження та завершення опрацювання такої заяви, про результати опрацювання (реєстрація чи формування відмови), кадастровий номер земельної ділянки у разі реєстрації, включаючи відомості з Державного земельного кадастру, проектно-технічну документацію, що була додана до заяви, а також документи, що були сформовані за результатами розгляду такої заяви, в тому числі заява, поземельна книга, витяг з Державного земельного кадастру або відмова у внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Частиною 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено вичерпні підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, зокрема, у разі повторного подання заяви про державну реєстрацію земельної ділянки не допускається відмова у здійсненні державної реєстрації з підстав, не зазначених у раніше наданій відмові (крім не усунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови, або якщо підстави для відмови у державній реєстрації виникли після попередньої відмови).

Таким чином, як зазначає представник відповідача 1, після опрацювання заяв про державну реєстрацію земельної ділянки за принципом випадковості, програмним забезпеченням Державного земельного кадастру в автоматичному порядку повертається заява із сформованими документами територіальному органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки.

Інформація про земельні ділянки інших областей та заяви з доданими до них документами в програмному забезпеченні ведення Державного земельного кадастру на рівні державних кадастрових реєстраторів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не відображається.

Представник управління звертає увагу суду, що Державний кадастровий реєстратор територіального органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером мас повний доступ до відомостей про дану земельну ділянку, заяв, що стосуються земельної ділянки, документів, що стали підставою для державної реєстрації земельної ділянки, а також має повний доступ в частині вчинення подальших дій із земельною ділянкою, що передбачені Порядком та Законом України «Про Державний земельний кадастр» в межах технічних можливостей програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

В обґрунтування своєї позиції представник Управління також посилається на ст.ст. 24, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр», п.п. 9, 12, 13 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Представник відповідача 1 участі у судових засіданнях не приймав.

Відповідач 2 - ОСОБА_1 , проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що у висновках №3143/82-21 від 05.03.2021р. та №8240/88-20 від 05.05.2020р. Державної експертизи про розгляд документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 вказано:

«Аналіз документації із землеустрою на відповідність її положень вимогам земельного законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам, документації із землеустрою: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 (Для індивідуального дачного будівництва, код згідно КВЦПЗ -07.03) за адресою: АДРЕСА_1 відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам» ( п.8 Висновку).

Згідно п.10 висновку: « Підсумкова оцінка документації із землеустрою: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 (Для індивідуального дачного будівництва, код згідно КВЦПЗ - 07.03) за адресою: вул. Вєтрова, Київський район, м. Одеса, Одеської області погоджується.»

Висновок №3143/82-21 від 05.03.2021р. надано експертом Державної експертизи ОСОБА_3 ГУ Держгеокадастру у Черкаській області.

Висновок №8240/88-20 від 05.05.2020 надано експертом Державної експертизи ОСОБА_4 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що вказані позитивні висновки Державної експертизи по проектам землеустрою суміжних земельних ділянок з кадастровими номерами 5110136900:45:007:0005 та 5110136900:45:007:0006 отримані від різних експертів в різний час, що є доказом їх відповідності чинному законодавству.

Щодо меж прибережної захисної смуги Чорного моря відповідач 2 зазначає, що згідно п. 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486 ( зі змінами), у межах населених пунктів водоохоронні зони, прибережні захисні смуги та пляжні зони встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад та генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або коли зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені: прибережні захисні смуги визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів і збігаються з пляжними зонами, а для інших водних об`єктів - згідно з ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України.

Враховуючи, що відстань від території з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 до урізу води становить 147,34м, твердження прокуратури щодо розміщення ділянки в прибережній захисній смузі є хибними. Земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 не знаходиться в межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

Також сторона відповідача ОСОБА_1 зазначає, що наявність водоохоронної зони дозволяє використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням за КВЦПЗ: 07.03 «Для індивідуального дачного будівництва» та не є підставою для скасування держаної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006.

Щодо невідповідності місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 містобудівній документації ОСОБА_1 зазначає, що державна реєстрація земельної ділянки з цільовим призначенням за КВЦПЗ: 07.03 «Для індивідуального дачного будівництва» відповідає положенням Генерального плана м.Одеси та Плану зонування території м. Одеса ( Зонінг розроблено для реалізації та уточнення положень Генерального плану м.Одеса), згідно яких дана територія визначена як зона Р-4 і призначена для розташування дач, посилаючись на листи від 26.01.2018р, 13.02.2018р. Управління архітектури та містобудування Одеської міськради.

Як зазначає представник ОСОБА_1 , згідно листа Департаменту комунальної власності Одеської міськради від 22.03.2021р. територія по АДРЕСА_2 не входить до переліків додатка 1 та додатка 2 рішення Одеської міськради від 07.07.2009р. №4438- V, якими встановлено переліки парків та скверів у м.Одеса, переліки зелених зон, прибудинкових територій та зелених зон загального користування міста, збереження яких передбачено або необхідно передбачити містобудівною документацією.

Представник відповідача 2 також заявляє, що твердження позивача, про те, що положення п.п. 6.1.44, 6.1.45 ДБН Б.2.2-12:2019 є підставою для скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 є безпідставними, так як Зонінгом передбачено на даній території Р-4 розташування дач, при цьому відведення та державна реєстрація ділянки не передбачає забудови, а лише стосується реалізації конституційного права громадян на приватизацію земельної ділянки, яке визначене Конституцією України та Земельним кодексом України.

Відповідно до абзацу 3 п.7 ст.118 Земельного кодексу України (у редакції на момент подачі заяви від 02.05.2019р.) у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган місцевого самоврядування не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як зазначає ОСОБА_1 , Одеською міською радою не приймалось рішень на звернення гр. ОСОБА_1 від 02.05.2019 №34-Ф-3024 з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить лист від 31.05.2019 р.№01-26/629 Департаменту комунальної власності Одеської міськради.

У зв`язку з тим, що Одеська міська рада у місячний строк не надала дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні, ОСОБА_1 замовлено розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06га за адресою: АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва, без надання такого дозволу, про що він письмово повідомив Одеську міську раду повідомленням від 01.07.2019р. №31-Ф-3024/з.

Незаконність бездіяльності Одеської міської ради, як зазначає представник відповідача 2, підтверджується і рішенням суду – Постановою П`ятого апеляційний адміністративний суду від 30 березня 2023 року у справі 420/9688/22, яким були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та визнано протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 10 серпня 2021 року вх. №31-К-6684 про передачу у власність земельної ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 для індивідуального дачного будівництва за адресою: вул. Вєтрова, Київський район, м. Одеса., та неприйняття Одеською міською радою за вказаною заявою рішення у строк, встановлений ч.9 ст.118 ЗК Українивх. №31-К-6684 про передачу у власність земельної ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 для індивідуального дачного будівництва за адресою: вул. Вєтрова, Київський район, м.Одеса., та неприйняття Одеською міською радою за вказаною заявою рішення у строк, встановлений ч.9 ст.118 ЗК України

2. Процесуальні дії у справі

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради 14.02.2023 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006, проведеної 26.07.2021 державним кадастровим реєстратором відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Печерицею Т.М., з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.

Ухвалою суду від 20.02.2023 позовну заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишено без руху.

23 лютого 2023 до суду надійшла заява заступника керівника Одеської обласної прокуратури про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/602/23, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.

18 липня 2023 на адресу суду від третьої особи – ОСОБА_1 надійшло клопотання про об`єднання справ №916/602/23 та №916/522/23 в одне провадження.

В обґрунтування даного клопотання ОСОБА_1 зазначав, що предметом розгляду у цих справах є суміжні земельні ділянки, які розташовані поруч та мають спільну межу.

Протокольною ухвалою суду від 03.08.2023р. відмовлено в задоволенні клопотання про об`єднання справ №916/602/23 та №916/522/23 в одне провадження.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про об`єднання справ №916/602/23 та №916/522/23 в одне провадження суд виходив з того, що відповідно до ч.3 ст.173 ГПК України об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні – до початку розгляду справи по суті у кожній і справ. У справі №№916/602/23 перше підготовче засідання було розпочато ще 23.03.2023р., що унеможливлює об`єднання справ.

Ухвалою суду від 08.08.2023р. зупинено провадження по справі, матеріали справи №916/602/23 направлено до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у зв`язку із розглядом касаційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023р.

Ухвалою суду від 09.07.2024р. поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 31.07.2024р. зупинено провадження по справі, матеріали справи №916/602/23 направлено до Південно-західного апеляційного господарського суду для розгляду заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат.

Ухвалою суду від 06.09.2024р. поновлено провадження у справі.

Третьою особою – ОСОБА_1 , неодноразово подавались клопотання про закриття провадження по справі №916/602/203 у зв`язку з тим, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. В судовому засіданні 08.10.2024р. представник Фомінцева В.В. просив залишити дані клопотання без розгляду. Протокольною ухвалою від 08.10.2024р. суд залишив клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження по справі №916/602/203 без розгляду.

Ухвалою суду 08.10.2024р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.01.2025 року у справі №916/602/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 03.01.25 року по справі №916/602/23 скасовано та закрито провадження у справі.

Постанова апеляційного суду обгрунтована тим, що оскільки фактично даний спір пов`язаний з реалізацією та набуттям фізичною особою права власності на земельну ділянку, він (даний спір) не має встановлених нормами Господарського процесуального кодексу України ознак господарської юрисдикції і повинен вирішуватись у порядку саме цивільного судочинства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.25 справа №916/602/23 за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, діючого в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям Поземельної книги передано за підсудністю до Київського районного суд м.Одеси для розгляду за встановленою юрисдикцією.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Одеси від 15.05.25 року прийнято справу №916/602/23 та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

З боку заступника керівника Одеської обласної прокуратури до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі, в якості співвідповідача (приймає участь у справі в якості 3 особи) – ОСОБА_1 , та ухвалою від 19.06.2025 ОСОБА_1 було залучено в якості співвідповідача.

Ухвалою суду від 05.11.2025 відмовлено у задоволені заяви представника відповідача Фомінцева В.В. про закриття провадження у справі у звязку із неправильним способом захисту порушеного права обраного позивачем.

Також 05.11.2025 суд ухвалою закрив підготовче провадження із призначенням справи до розгляду по суті.

02.04.2026 закінчено з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, проведені судові дебати та суд перейшов до стадії ухвалення рішення із призначення проголошення рішення 13.04.2026.

3. Фактичні обставини, встановлені судом та оцінка доказів

31.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради із заявою про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Департаментом комунальної власності Одеської міської ради листом від 20.09.2017 року №01-26/1169, наданим у відповідь на вказане звернення ОСОБА_1 , повідомлено про необхідність надання графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

28 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради із аналогічною заявою про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га, розташованої за вищезазначеною адресою.

Окрім того, 30.11.2017р., 24.01.2018р., 16.02.2018р. ОСОБА_1 на адресу Одеської міської ради надіслано клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

07 лютого 2018 року ОСОБА_1 також звернувся до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради із запитом про надання кадастрової довідки служби містобудівного кадастру управління про території по АДРЕСА_1 .

Листом від 13.02.2018 року за №01-13/46/ЗШ Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради повідомлено ОСОБА_1 про те, що рішенням Одеської міської ради від 30.06.2016 за № 900-VII надано дозвіл на розробку проекту землеустрою по встановленню меж прибережної захисної смуги Чорного моря, проте на час його звернення вказаний проект землеустрою не затверджено. Окрім того, зазначено, що відповідно до плану зонування території, від 19.10.2016 року земельна ділянка, що запитується, розташована на зсувному схилі, в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів, призначена для розміщення дач, земельних насаджень вздовж вулиць, проїздів.

Одеською міською радою 16.02.2018 року прийнято рішення за №2922-УІІ «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до п. 3 якого Одеською міською радою вирішено відмовити громадянам, визначеним у переліку (додаток №2) у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою. Відповідно до п. 49, 73, 87, 90 зазначеного переліку ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки у межах м. Одеси, у зв`язку із відсутністю відповідних графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки.

02 травня 2019 року ОСОБА_1 знову звернувся до Одеської міської ради із аналогічним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га розмірами 20 на 30 метрів, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Департаментом комунальної власності Одеської міської ради листом від 31.05.2019 року за №01-26/629 надано ОСОБА_1 відповідь, що Одеською міською радою рішення про надання відповідного дозволу не приймалось, відповідно до протоколу постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради від 13.04.2018 року розгляд питання про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою було відкладено.

З повідомлення від 01.07.2019 №31-Ф-3024/з. вбачається, що ОСОБА_1 замовлено розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , про що він письмово повідомив Одеську міську раду.

За заявою ОСОБА_1 від 25.06.2019 року сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва, код КВЦПЗ-07.03 за адресою: вул. Вєтрова, Київський р-н, м. Одеса, Одеської обл.

З висновку Державної експертизи про розгляд документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №8240/88-20 від 05.05.2020р. та з висновку ГУ Держгеокадастру у Черкаській області №3143/82-21 від 05.03.2021р., вбачається, що :

Згідно п. 8 висновку: «Аналіз документації із землеустрою на відповідність її положень вимогам земельного законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам, документації із землеустрою: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 (Для індивідуального дачного будівництва, код згідно КВЦПЗ -07.03) за адресою: АДРЕСА_1 відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.»

Згідно п.10 висновку: «Підсумкова оцінка документації із землеустрою: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 (Для індивідуального дачного будівництва, код згідно КВЦПЗ - 07.03) за адресою: АДРЕСА_1 погоджується.»

12 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Державного кадастрового реєстратора із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,06 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

26 липня 2021 року державним кадастровим реєстратором відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Печерицею Т.М. проведено державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі, з одночасним відкриттям Поземельної книги, земельної ділянки площею 0,06 га, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Вєтрова, якій призначено кадастровий номер 5110136900:45:007:0006, з цільовим призначенням: 07.03. «Для індивідуального дачного будівництва» та зазначено вид обмеження – водоохоронна зона.

04 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради із заявою про надання у приватну власність для індивідуально дачного будівництва земельної ділянки площею 0,06 га із кадастровим номером 5110136900:45:007:0006, до якого долучено відповідний проект землеустрою та оригінал витягу з Державного земельного кадастру.

Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради у листі від 04.10.2021 року за №01-11/3432-156пр-К, адресованому директору Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, надано інформацію щодо невідповідності місця розташування земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 вимогам містобудівної документації, розробленої на місцевому рівні та неможливості її відведення ОСОБА_1 .

Зі змісту вказаного листа вбачається, що відповідна земельна ділянка, що визначена ОСОБА_1 як бажана для безоплатного отримання у власність для ведення індивідуального дачного будівництва, розташована на схилі узбережжя Чорного моря, на території, що розташована на узбережжі від мису Великий Фонтан до смт Чорноморське та схильна до інтенсивного впливу зсувних процесів.

Окрім того, Департаментом зауважується, що при освоєнні територій під забудову на наявністю таких геологічних процесів, як зсуви, необхідно виконати протизсувні заходи та берегоукріплення.

Програмою комплексного соціально-економічного розвитку міста Одеси, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2004 № 1604, передбачено будівництво 3-ї черги берегозахисних протизсувних споруд від мису Великий Фонтан до смт Чорноморське.

Рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 року за №3328-УП затверджені заходи щодо недопущення відчуження з комунальної власності земель міських схилів, парків та скверів з особливим правовим режимом використання та охорони, відповідно до яких земельні ділянки, розташовані на схилових частинах озеленених територій, не підлягають передачі у приватну власність.

Хоча зона Р-4 (визначена зонінгом), призначена, у тому числі, для розміщення дач, зелених насаджень вздовж вулиць та проїздів, створена на основі існуючих ділянок садівничих товариств згідно із містобудівною документацією, запитувана ОСОБА_1 земельна ділянка не входить у межі існуючих садівничих товариств та розташована на озеленених схилах.

Листом від 11.11.2021 року №01-17/275-зпі Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив ОСОБА_1 про те, що суб`єктом внесення земельних питань на розгляд сесії Одеської міської ради є постійна комісія з питань землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради та зазначив, що ним підготовлено відповідний проект рішення Одеської міської ради, який направлено до Юридичного департаменту Одеської міської ради.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2023 року у справі №420/9688/22 було скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, та прийнято в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради в повному обсязі.

В інші частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року - змінено, викладено резолютивну частину цього рішення у наступній редакції:

«Позов ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеського міського голови Труханова Геннадія Леонідовича, Одеської міської ради – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 10 серпня 2021 року вх. №31-К-6684 про передачу у власність земельної ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , та неприйняття Одеською міською радою за вказаною заявою рішення у строк, встановлений ч. 9 ст. 118 ЗК України.

Зобов`язати Одеську міську раду на черговому пленарному засіданні сесії розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 серпня 2021 року вх.№31-К-6684 про передачу у власність земельної ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням приписів п.п. 5 п. 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, та прийняти відповідне рішення».

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2025 року у справі 947/26627/24, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08.07.2025 , було відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради, в якому позивач просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 за адресою: АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва. Рішення вмотивоване тим, що у позивача відсутня відмова відповідача, як органу місцевого самоврядування, або залишення його заяви щодо передачі йому у власністю спірної земельної ділянки без розгляду, а отже, з врахуванням змісту постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2023 року у справі №420/9688/22, питання вирішення цього спору в судовому порядку є передчасним, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Сторонами не заперечується що як на момент подання позову так і на час розгляду справи реєстрація речових прав на спірну земельну ділянку не здійснювалась.

4. Визначення предметної юрисдикції даного спору

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви №29458/04 та №29465/04).

Правова конструкція «суд, встановлений законом» стосується ще й таких аспектів, як механізм правового регулювання у сфері судоустрою та правомірність діяльності суду у процесі здійснення своїх повноважень.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Також у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена належним судом, тобто судом, встановленим законом.

Судова практика Європейського суду з прав людини право на розгляд справи тлумачить як право особи звернутися до суду, так і право на розгляд та вирішена її справи судом.

Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).

Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.

Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Правила юрисдикції визначені процесуальними законами, які регламентують предметну та суб`єктну юрисдикцію адміністративних, господарських та цивільних судів.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.

Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17 та від 23.03.2021 у справі №367/4695/20).

За змістом частин 1, 4 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції від 07.02.2019, тобто, станом на момент звернення ОСОБА_1 02.05.2019 до Одеської міської ради із четвертим клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 га (п. ґ ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України (в редакції від 07.02.2019)).

Відповідний порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, як і безпосередньо розроблення проекту землеустрою і відповідно державна реєстрація земельною ділянки у Державному земельному кадастрі яка здійснена на підставі відповідного проекту є стадіями і складовими процесу отримання земельної ділянки у власність.

У постанові Великої палати Верховного суду від 15 січня 2020 року у справі № П/811/1047/16 розглядаючи спір між міською радою та державним реєстратором Управління Держгеокадастру, вимоги по якому були заявлені про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію земельної ділянки, що пов`язано з порушенням права комунальної власності територіальної громади міста іншою особою, за заявою якої проведено таку реєстрацію, Велика палата зазначила, що даний спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію земельної ділянки, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем а оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалося реалізації та набуття третьою особою права власності на земельну ділянку, а тому цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер.

Враховуючи вказаний правовий висновок суд приходить до висновку що у даної справі предметом спору є факт державної реєстрації земельної ділянки яка проведена за заявою фізичної особи яка здійснювала реалізацію права на отримання вказаної земельної ділянки у власність а тому зазначена вище правова позиція Великої палати Верховного суду є релевантною для даних правовідносин і справу слід розглядати саме у порядку цивільного судочинства.

5. Визнання права прокурора на звернення до суду із відповідним позовом

Згідно ст.ст. 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключно (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Від імені Українського народу право власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про охорону земель» землі в межах території України є об ’єктом особливої охорони держави.

Частиною другою статті 48 ЦПК України визначено що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч.1 ст.167 Цивільного кодексу України ). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 Цивільного кодексу України).

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому, у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 5023/10655/11, від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023р. у справі №488/2807/17).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р.у справі № 359/3373/16-ц).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06. 2019 р. у справі № 587/430/16-ц ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (абз.2 ч.2 ст.53 ГПК України).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р.у справі № 912/2385/18).

У позовній заяві прокурор вказав, що Одеською обласною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Одеської міської ради 21.09.2022р. за направлено повідомлення за № 15/1/1-1381вих-22 щодо виявлених порушень вимог земельного законодавства.

Але, фактично позивач самоусунувся від самостійного захисту власних майнових інтересів, з часу державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, а також з часу направлення Одеською обласною прокуратурою повідомлення у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», тобто з 21.09.2022р. жодних заходів з метою скасування державної реєстрації земельної ділянки не вжив, до суду із відповідним позовом не звернувся.

Поняття «державний інтерес» у сталій практиці Верховного Суду є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються однозначній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, апеляційною або касаційною скаргою; надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора щодо захисту суспільних (публічних) інтересів там, де це дійсно потрібно (питань охорони земель, безпеки довкілля, благоустрою населених пунктів, розпорядження комунальною та державною власністю, запобігання виникнення техногенних катастроф тощо).

При розгляді даного питання у справі судом застосовується і принцип пропорційності як універсальний загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і суспільних (публічних) інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення – обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в даній справі яка стосується питання охорони земель, та визначає що по даної справи участь прокурора не обмежує права та інтереси інших учасників процесу у такої мірі яка не є обґрунтованою метою захисту інтересів держави.

6. Норми права , якими врегульовані спірні правовідносини

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

Так, відповідно до статті 172 Цивільного кодексу України( скорочене ЦК України) територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон № 280/97-ВР) міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Частиною п`ятою статті 16 Закону № 280/97-ВР від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За змістом статті 12 Земельного кодексу України ( далі ЗК України) до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України ( в редакції чинної на момент державної реєстрації спірної земельної ділянки) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частина друга визначає, що формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно частин 3-5 Статті сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частин 9-10 Статті земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї; державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Частиною 13 статті 79-1 ЗК України визначає, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Статтею 118 ЗК України ( у редакції дійсної на момент здійснення державної реєстрації спірної земельної ділянки ) визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої вказаної статті громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

Згідно положень частини другої у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Статтею 123 ЗК України ( в редакції чинної на момент здійснення державної реєстрації спірної земельної ділянки) врегульовано порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Частиною другою вказаної статті визначалось, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті вказувалось , що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, і якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про землеустрій" проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав ( ст.125 ЗК України).

Згідно з пунктами 107 – 109 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 року ( далі Порядок) , державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49 – 54 цього Порядку.

Під час державної реєстрації земельної ділянки здійснюється: державна реєстрація обмежень у використанні земельної ділянки, що існують на момент державної реєстрації земельної ділянки; внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених цим Законом (частина сьома статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття поземельної книги на таку ділянку.

Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 3 абзацу 1 пункту 114 Порядку державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Абзацом 6 пункту 114 Порядку передбачено, що відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

7. Обґрунтування мотивів рішення суду с оцінкою аргументів сторін

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даному випадку суд аналізуючи позовні вимоги та їх обґрунтування під час судового розгляду звертає увагу на наступне.

Щодо підстав заявленого позову заступник керівника Одеської обласної прокуратури зазначає у позовної заяві що дії державного кадастрового реєстратора відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Печерицею Т. М. щодо внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку із кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 не є протиправними, тому що останньому не було відомо про порушення ОСОБА_1 законодавчо встановленої процедури отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, вжиття виконавчими органами Одеської міської ради спрямованих на встановлення підстав для надання такого дозволу, у тому числі, про рішення Одеської міської ради про відмову у наданні ОСОБА_1 відповідного дозволу, що свідчить про обґрунтоване встановлення відсутності критерію «мовчазної згоди» органу місцевого самоврядування, що є розпорядником спірної земельної ділянки.

Тобто за змістом позовних вимог вбачається відсутність протиправних дій державного реєстратора та наявність протиправних дій ОСОБА_1 який порушив процедуру отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою та не надав реєстратору відомостей щодо вжиття виконавчими органами Одеської міської ради спрямованих на встановлення підстав для надання такого дозволу, у тому числі, про рішення Одеської міської ради про відмову у наданні ОСОБА_1 відповідного дозволу.

У свою чергу підставою для скасування державної реєстрації у позові зазначено здійснення державної реєстрації у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки на підставі проекту землеустрою ОСОБА_1 , розробленого без урахування заборон та обмежень, встановлених законом, а також усіх наявних документів та матеріалів, розроблених та виданих на місцевому рівні, надання земельній ділянці цільового призначення, що прямо суперечить вимогам закону.

Тобто підставою для скасування зазначено не факт не надання ОСОБА_1 певних відомостей державному реєстратору та не порушення процедури державної реєстрації а той факт що наданий ОСОБА_1 проект не відповідав наявним обставинам ( розроблений без урахування заборон і обмежень та необхідних документів і матеріалів зі зміною цільового призначення) які були фактично приховані від державного реєстратора.

Водночас представник ОМР підтримуючи заявлені позовні вимоги зазначає, що згідно існуючого на момент реєстрації земельної ділянки законодавства така державна реєстрація вільних від забудови земельних ділянок здійснювалась виключно за наявності відповідного дозволу органу місцевого самоврядування на розробку проєкту землеустрою. При цьому, відсутність такого дозволу є підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки. Разом з тим, державним реєстратором проігноровані положення законодавства, внаслідок чого останнім прийнято безпідставне рішення про державну реєстрацію земельної ділянки.

Тобто підставою скасування представником ОМР зазначається неврахування державним реєстратором, який прийняв від заявника документацію у порушення вимог закону (була відсутня офіційний дозвіл органу місцевого самоврядування).

Аналіз, наведеного у п.6 даного рішення норм права, якими на момент прийняття рішення про здійснення державної реєстрації спірної земельної ділянки – 26.07.2021 року, дозволяє встановити наступне.

Особа, яка бажає отримати у власність вільну земельну ділянку із земель що належать на праві комунальної власності територіальної громаді має єдиний механізм – звернутись із відповідним клопотанням до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

У даному випадку судом враховується що заявник – ОСОБА_1 , у користуванні якого спірна земельна ділянка не знаходилась ( доказів зворотного немає) , звертався із заявами до ОМР саме з підстав отримання такої земельної ділянки у власність а ні у користування.

Водночас судом враховується що заявнику давались відповіді на його первісні звернення у зв`язку із відсутністю відповідних графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки ( рішення 16.02.2018 за №2922-УІІ «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»).

Тобто мотивами ( підставами ) відмови не визначалось невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а лише сам факт неможливості чіткого встановлення місця розташування.

ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 05.03.2019 у справі №360/2334/17, від 20.01.2021 у справі №360/1590/16-а та від 08.09.2020 у справі №812/1450/17.

Діюче законодавство не визначає неможливість повторного звернення особи із відповідним клопотання та не встановлює окремої процедури повторного звернення , ( оскарження такої відмови визначена законодавцем як право особи а ні єдина можливість подальшої процедури) а тому факт нового звернення ОСОБА_1 02 травня 2019 року із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки визначає лише наявність обов`язку у ОМР розглянути вказане клопотання у відповідності до вимог законодавства, яке врегульовує будь-яке звернення ( перше або четверте) , та у місячний строк надати відповідь ( згода або відмова).

Наявність такого обов`язку , яке виникло у ОМР при новому зверненні ОСОБА_1 підтверджується, зокрема і відповіддю Департаменту комунальної власності Одеської міської ради яке листом від 31.05.2019 року за №01-26/629 надало ОСОБА_1 відповідь, що Одеською міською радою рішення про надання відповідного дозволу на його звернення не приймалось а дане питання відкладено.

Якщо на момент звернення 02.05.2019 року не змінились обставини ( відсутність графічних відповідних графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки що робить не можливість встановлення місця розташування такої земельної ділянки ) то дії ОМР повинні бути послідовними, але згідно відповіді Департаментом комунальної власності ОМР від 31.05.2019 року за №01-26/629 зазначено про відкладення розгляду клопотання , хоча законодавством не встановлено право ОМР на відкладення розгляду відповідних клопотань.

Крім того, посилання прокурора на наявність раніш винесених ОМР відмов у розгляді клопотань ОСОБА_1 по поданим раніше клопотань а також на наявні відповіді структурних підрозділів міської ради як на фактичну відмову і у задоволені клопотання від 02.05.2019 року , судом не приймається як сприйнятливі, так як законодавцем не визначено наявність минулих відмов як визначення їх автоматичною відмовою і у новому клопотання а також не встановлено що відповідь структурних підрозділів ОМР є тотожною вирішенню клопотання самої ОМР.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 13.05.2020 у справі №450/555/14-а, для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду яких органи приймають одне з відповідних рішень.

Наведені норми права свідчать про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачає принцип мовчазної згоди (ст. 4). Якщо уповноважений орган у встановлений законом строк не видав або не направив документ дозвільного характеру (або відмову), суб`єкт господарювання набуває права провадити діяльність, маючи лише підтвердження подання документів.

Таким чином суд приходить до висновку що у заявника ОСОБА_1 після спливу місячного строку після реєстрації його клопотання та відсутності офіційної відповіді з`явилось право , так званої «мовчазної згоди» , тобто продовження відповідної процедури без наявності згоди але з урахуванням «фактичної» наявності такої згоди у випадку відсутності офіційної відмови.

Продовження процедури з урахуванням «мовчазної згоди» прямо визначено законодавцем у ст. 118 ЗК України та визначає продовження такої процедури без наявності відмови як такої що означає наявність відповідної згоди.

Як , вже зазначалось вище, у відповідності до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Посилання представника ОМР на неправомірність дій державного виконавця суперечать змісту позовних вимог щодо підстав заявлених позовних вимог , в яких визначено факт відповідності дій державного реєстратора нормам законодавства, та приймаючи до уваги відсутність заяв про зміну підстав позову , судом вказані посилання представника ОМР як підстава для задоволення позовних вимог не розглядається.

Суд критично ставиться до тверджень прокурора про приховання заявником ОСОБА_1 при зверненні до державного реєстратора певних обставин – наявності відмов по іншим клопотанням та наявність відповідей структурних підрозділів ОМР , так як у заявника при зверненні до державного реєстратора відсутній обов`язок щодо надання додаткових матеріалів окрім прямо зазначених у Порядку.

Водночас суд враховується що твердження позивача про те що під час державної реєстрації не було враховано невідповідності місця розташування спірної земельної ділянки вимогам містобудівної документації так як розташування земельної ділянки, площею 0,06 га (кадастровий номер 5110136900:45:007:0006), за адресою: АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва, не відповідає Генеральному плану м. Одеси, розташована на озелененій території загального користування (ландшафтно-рекреаційна зона), в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів, а згідно із Планом зонування спірна земельна ділянка розташована в зоні Р-4 (рекреаційна зона обмеженого користування), в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів, а крім того що дана земельна ділянка входить до меж прибережної захисної смуги Чорного моря, яка є землею водного фонду, суперечить наявним матеріалам справи.

Так, згідно листа №01-17/112-ЗПІ від 22.03.2021 Департаменту комунальної власності Одеської міської ради територія по вул. Вєтрова у Київському районі не входить до переліків додатка 1 та додатка 2 рішення Одеської міськради від 07.07.2009 року №4438-V, якими встановлено переліки парків та скверів у м. Одеса, переліки зелених зон, прибудинкових територій та зелених зон загального користування міста, збереження яких передбачено або необхідно передбачити містобудівною документацією.

За змістом листа від 15.03.2021, наданого розробником плану зонування (зонінгу) м. Одеси ТОВ «ХАРКІВПРОЕКТ», зазначено, що Проект землеустрою відповідає функціональному призначенню території Р-4 (рекреаційна зона дач та колективних садів).

Відповідно до листів Управління архітектури та містобудування ОМР від 26.01.2018 №01-13/27зпі та - від 13.02.2018 №01-13/46/зпі територіальна зона Р-4 призначена для розташування дач а ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться у зоні призначеної для розташування дач.

До меж прибережної захисної смуги Чорного моря, які вказані в Плані зонування території (зонінгу) м. Одеса (викопіювання з зонінгу умовними позначеннями та територією спірної земельної ділянки), який розроблено згідно рішення Одеської міської ради №6490-VI від 25.03.2015 «Про розробку плану зонування території (зонінгу) м.Одеси» (додаток 8) та затверджено рішення Одеської міськради №1316-VII від 19.10.2016 «Про затвердження Плану зонування території (зонінгу) м.Одеса», спірна земельна ділянка не входить та не належить.

Також судом приймається до уваги позитивні експертні висновки про розгляді документації із землеустрою на спірну земельну ділянку за адресою: вул. Вєтрова, Київського району, м. Одеси Одеської області: - від 05.03.2021 №3143/82-21, надані експертом Державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області та 05.05.2020 за №8240/88-20, експертом Державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, які не спростовані позивачем.

Крім того при проведені державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі, з одночасним відкриттям Поземельної книги, земельної ділянки, реєстратором зазначено цільове призначенням: 07.03. «Для індивідуального дачного будівництва» та зазначено вид обмеження – водоохоронна зона, тобто розташування спірної земельної ділянки у межах водоохоронної зони не було приховано заявником та було предметом дослідження під час державної реєстрації.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про недоведеність позивачем тверджень про порушення ОСОБА_1 як процедури звернення із заявою про державну реєстрацію так і не надання їм під час проведення державної реєстрації документації яка б мала істотне значення та призвела б до відмови у проведенні відповідної державної реєстрації.

Суд також приймає до уваги правовий висновок Верховного суду. визначений у постанові від 09 серпня 2023 року у cправі № 915/86/23 предметом розгляду якої було позов прокурора в інтересах держави до Дергеокадастру та міської ради про скасування державної реєстрації земельної ділянки, згідно якого у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки її державна реєстрація скасовується, а відомості про таку земельну ділянку набувають статусу архівних та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи, і на думку колегії суддів ВС суди не врахували набуття у такому разі спірною земельною ділянкою статусу архівної та з огляду на викладене залишили поза увагою, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення таких позовних вимог не призведе до поновлення порушених прав позивача без його звернення до суду з іншим позовом.

Крім того, згідно усталеної практики Верховного Суду , визначеної зокрема у постанові від 09 серпня 2023 року у cправі № 915/86/23, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті16 Цивільного кодексу України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як визначено Верховним Судом у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 673/554/21 підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Дозвіл на розробку проєкту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, крім іншого і звернутись для державної реєстрації сформованої земельної ділянки.

При чому, само по собі рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц.

Отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16.

Таким чином суд вважає недоведеним і незаконність здійснення державної реєстрації спірної земельної ділянки, яка, як визначено судом, проведена у відповідності до встановленої земельним кодексом України процедури отримання дозволу на розробку проєкту щодо відведення земельної ділянки.

Враховуючи що зазначені позивачем обставини щодо неможливості виділення земельної ділянки у власність не є предметом розгляду судом у даному випадку, так як питання виділення спірної земельну ділянку у власність заявника ОСОБА_1 знаходиться на стадії розгляду ОМР , та на час воєнного стану є призупиненим, на думку суду позивачем не надані належні та допустимі докази того що сам факт формування та державна реєстрація вказаної земельної ділянки порушують право територіальної громади на володіння, користування або розпорядження такою земельною ділянкою.

Судом приймаються до уваги що визначені у позовної заяві та твердженнях представника ОМР які стосуються неможливості виділення вказаної земельної ділянки у власність , у випадку їх обґрунтованості , є окремою підставою для вирішення питання щодо відмови у виділенні земельної ділянки саме у власність заявника, так як відсутні положення закону щодо автоматичного виділення у власність земельної ділянки по якої є її державна реєстрація як сформованої за зверненням особи під час процедури розробки проєкту землеустрою. .

Враховуючи зазначені обставини суд приходить до висновку про недоведеність і необґрунтованість заявлених позовних вимог що є підставою для відмови у його задоволенні.

8.Розподіл судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

Так чином відмова у задоволені позову є підставою для покладення судових витрат на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Одеської міської ради, до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_1 , про скасування проведеної 26.07.2021 року державним кадастровим реєстратором відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Печерицею Т.М. реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.

Повний текст рішення складено 13.04.2026.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяті днів з дня складення/проголошення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. О. Луняченко