Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №947/34701/25 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/34701/25

Провадження № 2/947/453/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.

представника позивача - адвоката Черевиченко Н.А.

представника відповідача – адвоката Морозова О.В.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю -

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад вимог і заперечень (аргументів) учасників справи

Позивачка просить суд визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 2167203251101.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вказаний об`єкт нерухомості хоча і придбаний під час щлюбу але за особисті кошти позивачки, яки були отримані внаслідок продажі іншої квартири яка була придбана позивачкою до шлюбу.

Відповідач не визнає позов та , згідно поданого представником відповідача відзиву, вважає необґрунтованими та недоведеними заявлені вимоги так як спірна квартира була придбана у період шлюбу за спільні кошти подружжя , про що , зокрема свідчить і письмова згода відповідача надана під час укладення договору купівлі-продажу , а обґрунтування заявлених вимог здійснюється стороною позивача виключно на показах заінтересованих осіб та припущеннях.

2. Процесуальні дії у справі

Позовна заява надійшла до Київського районного суду м. Одеси 16.09.2025 ( а/с 1 ) та оплачена судовим збором 17.11.2025 у повному розмірі 4500 грн.(а/с 30 ).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2025 року головуючим визначено Луняченко В.О. (а/с 22).

Ухвалою суду від 03.11.2025 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження із наданням позивачці можливості сплати судового збору розстрочкою ( а/с 24 ).

Протокольною ухвалою від 03.02.2026 суд закрив підготовче провадження із призначенням розгляду справи по суті.

Ухвалою від 05.03.2026 року суд, застосувавши принцип «справедливого суду» як можливість доступу до правосуддя із заявами по суті спору, прийняв письмовий відзив, поданий 02.03.2026 представником відповідача, та відмовив у прийнятті доказів поданих у якості додатків до відзиву, у звязку із відсутністю клопотання про поновлення строку на їх прийняття.

27.03.2026 представник позивача подав до суду письмові заперечення на відзив, які прийняти судом як відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою 02.04.2026 судом відмовлено представнику відповідача у поданні доказів та витребуванні доказів у звязку із необґрунтованістю необхідності їх подання та витребування так як обставини для підтвердження яких представник відповідача заявляє відповідні докази визнаються сторонами та не потребують додаткового доказування.

За клопотанням сторони позивача у судовому засіданні 05.03.2026 допитана свідок ОСОБА_3 (мати позивачки) та у судовому засіданні 02.04.2026 допитано свідок ОСОБА_4 ( чоловік матері позивачці ).

3. Фактичні обставини, встановлені судом та оцінка доказів

Судом встановлено що 09 вересня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали шлюб який було розірвано рішенням Малиновського районного суду міста Одеси 03 червня 2024 року у справі №521/3207/24.

Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_2 , за договором купівлі-продажу , посвідченого нотаріально, за суму 434 055,00 грн. придбала у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2167203251101 (а/с 15).

Вказані обставини визнаються сторонами.

Згідно свідоцтва про право часткової власності від 02.06.2003, свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.05.2012 ( після смерті батька ОСОБА_6 ) та Договору дарування від 07.06.2012 ОСОБА_7 належала квартира АДРЕСА_2 , яка була продана позивачкою за Договором купівлі-продажу від 02.08.2019 за суму 532 347,90 грн (а/с 12).

З пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на прохання позивачки, її мати взяла на відповідальне зберігання гроші отримані ОСОБА_1 за продаж квартири ІНФОРМАЦІЯ_2 , які деякий час зберігались в квартирі сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 а у період з 29.07.2020 по 26.04.2022 у індивідуальної банківської скриньці яку орендував ОСОБА_4 у ПАТ «МТБ БАНК» , згідно договору №20/2671 , та після домовленості між позивачкою та ОСОБА_3 про продаж належної останній квартирі були передані свідком ОСОБА_4 ОСОБА_3 .

Суд критично ставиться до даних пояснень свідків , яки є – матір`ю позивачки та чоловіком матері позивачки тобто особами прямо чи побічно зацікавленими у результаті розгляду справи , та які є суперечливими ( незрозуміла чому вся сума яка зберігалась і яка, згідно пояснень позивачки, була більшою ніж вартість придбаного майна була повністю передана ОСОБА_3 ) та яки не підтверджуються будь-якими іншими доказами – письмовими договорами передання грошей на відповідальне зберігання , актом приймання-передачі грошей і т.п.

Суд також приймає до уваги що свідок ОСОБА_4 який спочатку надав згоду давати свідчення які стосуються його особисто та члена його сім`ї потім на уточнюючи запитання представника відповідача відмовлявся відповідати на всі запитання щодо обставин зберігання вказаних грошей з посиланням на наявне у нього права не розповідати обставини які стосуються його особистості або членів його сім`ї.

4. Норми права , якими врегульовані спірні правовідносини

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Правовідносини пов`язані із спростуванням презумпції спільної сумісної власності майна набутого під час шлюбу врегульовані Сімейним кодексом України ( скорочене СК України).

Стаття 57 СК України у частині першої визначає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; {Частину 1 ст. 57 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 4766-VI від 17.05.2012} 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. {Частину 1ст. 57 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 4766-VI від 17.05.2012} Згідно частини шостої даної статті с уд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Відповідно до вимог частини сьомої вказаної статті якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

5. Обґрунтування мотивів рішення суду с оцінкою аргументів сторін

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

При розгляді даної справи судом приймається до уваги що сторонами визнається той факт що придбання спірного об`єкта нерухомості відбулось під час шлюбу.

Позивачем не надано доказів того що під час придбання майна подружжя офіційно проживали окремо, відповідно до вимог ст. 119 СК України. Також при розірвання шлюбу судом не встановлювалось момент фактичного припинення шлюбних відносин.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Згідно Постанови Верховного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 об`єднана палата касаційного цивільного суду відійшла від висновку щодо статті 65 СК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання», та зробити висновок про те, що: «згода дружини, чоловіка на розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності; у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності; наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

У даному випадку , у самому договорі купівлі-продажу від 25.07.2022 року, у пункті дев`ятому визначено що ОСОБА_1 , яка за загальним змістом договору та п.1 договору є покупцем ( у самому пункті з помилково визначена продавцем), свідчить що діє зі згодою свого чоловіка ОСОБА_2 , яка викладена в заяві поданої нотаріусу.

Вказана заява , яка односторонній правочин, не визнано недійсним та не є нікчемним а тому , у відповідності за загальною презумпцією є правомірним правочином ( ст. 204 Цивільного кодексу України).

Таким чином, враховуючи критичне ставлення суду щодо пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , наявність згоди чоловіка (відповідача) на придбання спірного майна, відсутності з боку сторони позивача будь-яких інших доказів на спростування презумпції права спільності майна придбаного під час шлюбу, суд приходить до висновку про недоведеність та необґрунтованість належними та допустимими доказами позовних вимог щодо визнання права особистою власності на квартиру квартири АДРЕСА_1 , що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Водночас судом враховується що у справах щодо спростування презумпції спільного права власності подружжя тягар надання доказів покладається саме на ту сторону яка намагається спростувати вказану презумпцію та не покладає на іншу сторону обов`язок доводити протилежне , у тому числі подавати докази щодо наявності у нього грошей на придбання вказаного майна або можливості придбання не находячись безпосередньо на території України на момент правочину.

6.Розподіл судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , зазначене місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) про визнання особистою приватною власністю квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2167203251101.

Питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 13.04.2026.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. О. Луняченко