Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №947/5286/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/5286/26

Провадження № 2/947/2318/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі:

представника відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області – Уткіної Ксенії Сергіївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Одеській області,

третя особа – Державна казначейська служба України,

про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

05.02.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа – Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, в якій позивач просить суд стягнути з держави України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 20000,00 грн., завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 07.01.2025 року поліцейським СПД №2 Відділу поліції №l Подільського РУП Головного управління Національної поліції в Одеській області капрал поліції Жовтим Геннадієм Юрійовичем була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №3808411 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Як вказує позивач, він не погоджуючись з діями працівника поліції щодо винесення спірної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, оскаржив її до суду.

Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 17.06.2025 року по справі №512/33/25 скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3808411 від 07.01.2025, згідно якої ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративний штраф у розмірі 340 грн. Провадження по даній адміністративній справі закрито. Вказане рішення було оскаржено відповідачем до апеляційної інстанції. Відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Савранського районного суду Одеської області від 17 червня 2025 року у справі №512/33/25 залишено без змін.

Позивач посилається на те, що працівник поліції вчинив свавілля та на власний розсуд без наявних на те доказів незаконно розглянув справу про адміністративне правопорушення та виніс незаконне процесуальне рішення по справі, постанову про накладення адміністративного стягнення. Об`єктивного розгляду обставин працівником поліції не відбулось, замість цього працівник поліції виніс незаконне рішення на власний розсуд і власне мислення, що не допустимо в правовому полі та правовій державі.

Таким чином, на думку позивача, відповідач вчиненням протиправних дій при розгляді адміністративної справи та винесення незаконного рішення, постанови про накладення адміністративного стягнення відносно позивача, завдав йому моральної шкоди.

Позивач стверджує, що триваючі незаконні дії відповідача та винесення незаконного рішення відносно нього призвели до додаткових емоційних та психічних страждань у нього, погіршення сну, погіршення настрою, він не міг сконцентрувати свої думки на роботі, був розсіяний, знервований, обурений несправедливістю та свавіллям органів поліції, відбулось приниження його честі та гідності, він повинен був витрачати грошові кошти і час на встановлення справедливості, в питанні де не було спірним або двозначним, витрачати зусиль спрямовані на захист своїх прав і свобод, будучи в свою чергу чесною людиною, яка

завжди дотримувалась порядку та правил дорожнього руху.

У зв`язку з діями відповідача, як вказує позивач, звичайний устрій життя позивача був порушений, постійна нервова напруга у зв?язку з перебуванням його справи в суді першої та апеляційної інстанції не надавала позивачу можливості проживати у звичайному для себе темпі протягом усього судового розгляду. Будучи незаконно обвинуваченим у вчинені правопорушення, позивач тяжко це переносив, у нього погіршився сон, він постійно перебував у постійній нервовій напрузі, не міг належним чином виконувати роботу, спілкуватися з сім`єю не складувалось через нервовість позивача, пригнічений стан. Постійна нервова напруга загострила хронічні захворювання та послабила імунітет.

За даних обставин, позивач вважає, що виникнення у нього моральної шкоди перебуває в причинному зв`язку між завданою йому шкодою неправомірним діями та винесення незаконного рішення працівниками поліції щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Зазначені обставини зумовили його звернення до суду з цим позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 16.02.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення розгляду справи з повідомленням сторін по справі.

05.03.2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на необґрунтованість заявлених вимог та їх безпідставність.

В обґрунтування заперечень проти задоволення позову, представник відповідача посилається на те, що звернення ОСОБА_1 до суду щодо фактичного оскарження дій чи бездіяльності відповідача пов`язані з реалізацією положень ст. 55 Конституції України, за яким кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, то в даному випадку відсутність підстав для застосування до даних правовідносин положень статей 1167, 1176 ЦК України, в даному випадку підлягають застосуванню норми закону, які передбачають відповідальність за спричинення матеріальної та моральної шкоди на загальних підставах.

Представник відповідача зазначає, що позивачем не доведено причино-наслідкового зв`язку між діями ГУНП в Одеській області і тяжкими фізичними та моральними стражданнями, на які посилається позивач. Відповідач вважає, що позивачем до суду не подано жодного доказу на підтвердження завданої останньому моральної шкоди, внаслідок чого причинно-наслідковий зв`язок по зазначеній справі та виникненням у позивача моральних страждань, не доведений, що свідчить про необґрунтованість позову.

11.03.2026 року до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких останній просить суд відмовити у задоволенні позову, з підстав необґрунтованості та недоведеності заявлених вимог.

16.03.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від позивача по справі, які судом не враховуються під час розгляду справи, оскільки подана до суду відповідь на відзив на позовну заяву не відповідає положенням п.2 ч.5 ст.178 ЦПК України, а саме не надано документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

23.03.2026 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, які судом не враховуються під час розгляду справи, оскільки відзив на позовну заяву на який вони надані, судом не враховується під час розгляду справи.

У судове засідання призначене на 06.04.2026 року з`явився представник відповідача, яка заперечувала проти задоволенні позову та просила суд відмовити у задоволені позову.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.

Судом враховується, що позивач у поданій до суду відповіді на відзив зазначив про висловлене волевиявлення щодо підтримання заявлених позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.

Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 223 ЦПК України судом не встановлено.

Судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 06.04.2026 року за наявною явкою учасників справи.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 13.04.2026 року о 14 год. 30 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що поліцейським СПД №2 ВП №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області Жовтим Г.Ю. 07.01.2025 року винесено постанову серії ЕНА №3808411 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відносно особи ОСОБА_2 , якою на останнього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340грн. за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Відповідно до постанови водій здійснив зупинку транспортного засобу ближче 10 метрів від пішохідного переходу, чим порушив п.15.9 Правил дорожнього руху.

14.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Савранського районного суду Одеської області з адміністративним позовом про скасування вищезазначеної постанови (справа №512/33/25).

За наслідком розгляду вказаної справи, 17.06.2025 року Савранським районним судом Одеської області ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 – задоволено. Скасовано постанову серії ЕНА №3808411 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським Сектору поліцейської діяльності №2 Відділу поліції №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області капралом поліції Жовтим Геннадієм Юрійовичем 07.01.2025р. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст.122 КУпАП – закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови серії ЕНА № 3808411 від 07.01.2025 поліцейський не перевірив належним чином особу правопорушника, внаслідок чого постанову було винесено не відносно позивача, а відносно іншої особи, у зв`язку з чим вказана постанова не може бути доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. До того ж матеріали справи не містять жодного доказу фіксації правопорушення за допомогою технічних засобів.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Одеській області подало апеляційну скаргу.

За наслідком розгляду вказаної апеляційної скарги, 30.09.2025 року П`ятим апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Савранського районного суду Одеської області від 17 червня 2025 року у справі №512/33/25 – залишено без змін.

У зазначеній постанові колегія суду апеляційної інстанції встановила, що оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, не містить відомостей про технічний засіб, яким здійснено фіксування правопорушення. Встановила, що інших доказів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності, зокрема пояснень свідків, матеріали справи не містять. Підсумовуючи наведене, колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП України.

Отже, рішення Савранського районного суду Одеської області від 17 червня 2025 року у справі № 512/33/25, залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 року, набрало законної сили 30.09.2025 року.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Аналіз змісту зазначених постанов Верховного Суду дає підстави стверджувати, що преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, зазначено що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

За наслідком викладеного, в силу положень процесуального законодавства, оскільки рішення Савранського районного суду Одеської області від 17 червня 2025 року у справі № 512/33/25, залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 року, набрали законної сили 30.09.2025 року, суд не піддає сумніву встановлені цими рішеннями обставини.

Будь-яких інших доказів позивачем на доведення заявлених позовних вимог не надано.

За наслідком чого в межах заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зазначена норма міжнародного права гарантує кожній особі ефективний судовий захист її прав, у тому числі права власності та права користування належним їй майном, а також права вимагати усунення перешкод у здійсненні такого права.

Згідно з частиною першою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу та здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак (стаття 6 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зазначена конституційна норма є однією з гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина і встановлює принцип відповідальності держави за шкоду, заподіяну особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади чи їх посадових осіб. Така відповідальність держави має публічно-правовий характер і спрямована на відновлення порушених прав особи шляхом відшкодування їй завданих майнових і немайнових втрат.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є:відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; а також інші способи, встановлені законом.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у: душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; порушенні її звичних життєвих зв`язків; приниженні честі, гідності та ділової репутації; інших негативних наслідках немайнового характеру.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення можливостей потерпілого або позбавлення його можливості реалізовувати свої звичні життєві потреби, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення, при цьому суд повинен виходити з вимог розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову і моральну шкоду визначені статтями 1166 та 1167 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

Водночас законодавець передбачив спеціальні норми щодо відповідальності держави за шкоду, завдану при здійсненні владних повноважень.

Такими нормами є статті 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з частиною першою статті 1174 ЦК України Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, особливістю відповідальності держави у таких правовідносинах є те, що для її настання не вимагається доведення вини конкретної посадової особи. Для покладення на державу обов`язку відшкодувати шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовою особою, необхідним є встановлення сукупності таких елементів цивільного правопорушення: протиправність поведінки органу державної влади або його посадових осіб; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Однак частина перша цієї статті встановлює вичерпний перелік випадків, коли така шкода відшкодовується державою незалежно від вини, а саме у разі: незаконного засудження; незаконного притягнення до кримінальної відповідальності; незаконного застосування запобіжного заходу; незаконного затримання; незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт.

Разом з тим у даній справі мова йде про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу та позбавленням права керування транспортними засобами.

У зв`язку з цим до правовідносин щодо відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу, застосовуються загальні норми деліктної відповідальності держави, передбачені статтями 23, 1167, 1173 та 1174 ЦК України, про що суд зазначив вище.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22, відповідно до якої працівник поліції, який складає матеріали про адміністративне правопорушення, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність або проводить досудове розслідування у розумінні статті 1176 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим до правовідносин щодо відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з притягненням особи до адміністративної відповідальності, підлягають застосуванню загальні норми деліктної відповідальності, а не спеціальні положення статті 1176 ЦК України.

Крім того, суд зазначає, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд зазначає, що як вбачається з позову, позивач фактично пов`язує порушення своїх прав та заподіяння йому шкоди за наслідком скасування рішенням Савранського районного суду Одеської області від 17 червня 2025 року у справі № 512/33/25, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 року, які набрали законної сили 30.09.2025 року, складеної відносно позивача постанови серії ЕНА №3808411 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч.1 ст. 122 КУпАП, винесену поліцейським Сектору поліцейської діяльності №2 Відділу поліції №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області капралом поліції Жовтим Геннадієм Юрійовичем 07.01.2025р.

Разом з тим, суд зазначає, що вищевказана постанова не містить встановлених фактів неправомірності у діях працівників поліції під час розгляду відносно позивача вищевказаної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч.1 ст. 122 КУпАП, чи очевидно протиправних, чи навіть свавільних дій поліцейських.

Суд також враховує, що позивачем не доведено, що працівники поліції діяли поза межами своїх повноважень або з істотними порушеннями процедури, які самі по собі утворюють склад цивільного правопорушення.

Так, у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №312/262/18 зроблено правовий висновок про те, що сам по собі факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не є безумовною та достатньою підставою для покладення на державу обов`язку щодо відшкодування моральної шкоди. Верховний Суд у зазначеній постанові наголосив, що для вирішення питання про відповідальність держави необхідним є встановлення усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема протиправності поведінки відповідного органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою.

Щодо доводів позивача про завдання йому моральної шкоди, суд зазначає, що сам по собі факт участі особи у судовому провадженні, необхідність оскарження судового рішення та пов`язані з цим переживання не можуть розглядатися як безумовна підстава для відшкодування моральної шкоди, оскільки такі обставини є типовими для реалізації права на судовий захист, що саме по собі не свідчить про наявність підстав для деліктної відповідальності держави.

Окрім того, суд звертає увагу, що посилаючись на завдання моральної шкоди внаслідок притягнення до адміністративної відповідальності, позивач не наводить доказів, які б підтверджували його втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ. Його доводи щодо порушення нормального способу життя жодними належними і допустимими доказами не підтверджені.

Таким чином, за відсутності належних доказів протиправності поведінки відповідача та прямого причинного зв`язку між такою поведінкою і заявленою шкодою, відсутні необхідні умови для покладення на державу цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Одночасно суд зазначає, що у відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням вище встановлених обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа – Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, є недоведеними, за наслідком чого у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем відшкодуванню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 76-89, 141, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15А), за участі третьої особи – Державної казначейської служби України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 13.04.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко