Постанова від 09 квітня 2026 р. у справі №496/2519/25 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/2519/25

Провадження № 3/496/224/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Кабанової К.С.

адвоката - Козловської Т.В., яка приймає участь у режимі відеоконференції,

розглянувши матеріали, які надійшли від Відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,

який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

20.04.2025 року о 22:52 год. за адресою: с. Протопопівка, вул. Магістральна, буд. 3, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, нечітка мова, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим порушив вимоги п.2.5. ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, надав письмові пояснення, в яких зазначив, що пiд час зупинки він не розумiв ycix юридичних наслiдкiв cвоїх дiй. Працiвники полiцiї йому фактично нiчого не пояснили, ні його права, ні про те, які можуть були наслідки у разі відмови чи проходження огляду. Спочатку ОСОБА_1 погодився пройти огляд i сказав «продую, тільки авто не відганяйте», бо найбільше переживав, щоб у нього не забрали машину. Для ОСОБА_1 це було важливим і саме цим він керувався у своїх словах. Коли поліцейський почав уточнювати - «відмова скрізь чи тільки на місці», ОСОБА_1 не зрозумів змісту цього питання. Він щиро не знав, що це має означати і які будуть наслідки. У цей момент ОСОБА_1 почув слова іншого працівника поліції «не треба проходити». Це стало для ОСОБА_1 вирішальним сигналом і він вирішив, що так буде краще. Тому відмова ОСОБА_1 від огляду була несвідомою, продиктованою більше плутаниною, психологічним впливом і страхом втратити транспортний засіб, ніж добровільним та усвідомленим рішенням.

Адвокат Козловська Т.В. у судовому засіданні просила закрити провадження у справі.

Адвокат Козловська Т.В. через систему «Електронний суд» надіслала клопотання, в якому просила протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№ 306829 про порушення вимог п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП, складений на ОСОБА_1 скасувати, справу закрити за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування клопотання зазначено, що єдиною підставою зупинки, на яку посилаються поліцейські, була начебто відсутність ременя безпеки у водія. Водночас транспортний засіб рухався, а з позиції патрульного екіпажу позаду неможливо достеменно встановити факт користування ременем. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» зупинка транспортного засобу можлива лише за чітко визначених підстав. У даному випадку об`єктивної та підтвердженої підстави не існувало, отже зупинка була незаконною, а всі подальші дії - наслідком порушення закону. Фактично мала місце безпідставна зупинка транспортного засобу, у якому перебував ОСОБА_1 . Вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу наведено у ч.1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію». Поліцейський під час зупинки зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення та детально описати підстави, як того вимагає ч.2 ст. 35 Закону «Про Національну поліцію». З матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 допустив будь-які порушення ПДР України, за які його слід було зупиняти, у зв`язку з чим, усі наступні вимоги працівників поліції він, як водій, не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП. Щодо ОСОБА_1 не виносилася постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України перед складанням протоколу за ч.1 ст. 130 КУпАП. Інспектором належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ПДР України, що стали б законною підставою зупинки. Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Долучені до матеріалів справи відеозаписи не містять повного зафіксованого перебігу події. Матеріали містять лише два відеофайли, які не є безперервними та не фіксують ключовий момент - складання та оголошення адміністративних матеріалів. Крім того, у матеріалах міститься лише короткий відеозапис тривалістю близько 7 хвилин, що свідчить про формальне та пришвидшене проведення процедури. На відео відсутні будь-які пояснення з боку поліцейських щодо прав особи, можливих наслідків її рішень, а також права на допомогу адвоката. Натомість, діалог виглядає як спонукання до швидкої відповіді без створення умов для зваженого та усвідомленого вибору. Відеозапис, який надається як доказ, не може вважатися допустимим у справі, оскільки він не є безперервним. Без таких даних неможливо достовірно встановити обставини, що стосуються керування транспортним засобом. Така невизначеність робить відеозапис непридатним для підтвердження будь-яких обвинувачень у керуванні в стані сп`яніння. Відео не охоплює всіх ключових моментів події, необхідних для об`єктивної оцінки стану ОСОБА_1 . Долучені відеоматеріали є неналежними та недопустимими доказами, що не можуть підтверджувати ані факт зупинки, ані факт керування, ані саму подію правопорушення.

З аналізу відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не мав чіткої та послідовної позиції щодо проходження огляду на стан сп`яніння. Спершу, у відповідь на пряме запитання поліцейського, він однозначно заявив про готовність пройти тест на місці, зазначивши: «продую, тільки авто не відганяйте». Така відповідь свідчить про відсутність наміру ухилятися від перевірки та про бажання виконати вимогу поліцейських. Однак, одразу після цього у діалог втручається інший працівник поліції, який невербально, жестами та своєю поведінкою демонструє небажання, щоб ОСОБА_1 проходив огляд. Саме після цього впливу ОСОБА_1 змінює свою позицію, повертається до іншого поліцейського, з подивом промовляє «не треба» та відмовляється від проходження огляду як на місці, так і в лікарні. Така різка зміна позиції не може бути пояснена логічно чи обґрунтовано і свідчить саме про психологічний тиск, а не про самостійне, усвідомлене рішення особи. Крім того, сам характер запитань поліцейського («ви відмовляєтесь на місці чи в лікарні, вірно?») містив у собі приховану нав`язливість. Це питання фактично ставило ОСОБА_1 перед хибною дилемою - ніби обирати потрібно лише між двома варіантами відмови, тоді як законодавство передбачає і третій, головний варіант проходження огляду. Подібна манера формулювання запитань є некоректною та могла дезорієнтувати особу. Важливим є й те, що після висловленої готовності пройти огляд, ОСОБА_1 змінив свою позицію виключно після впливу іншого поліцейського. Це підтверджує, що його остаточне волевиявлення не було самостійним. У таких умовах «відмова» не може визнаватися добровільною, а відповідно не може бути належною підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП. Важливим елементом процедури проходження огляду на стан сп`яніння є складання та вручення особі направлення на медичний огляд, з ознайомленням її зі змістом цього документа. Саме направлення визначає підстави, час і місце проходження огляду, а також слугує процесуальною гарантією того, що особа чітко усвідомлює свої права та обов`язки. У даній справі ОСОБА_1 направлення фактично не вручалося, зі змістом його він не був ознайомлений, що прямо суперечить вимогам ст. 266 КУпАП та Інструкції МОЗ і МВС №1452/735. Відсутність належного ознайомлення позбавила його можливості зрозуміти правові наслідки своєї відмови чи згоди на проходження огляду. Крім того, у направленні не зазначено точний час, коли ОСОБА_1 нібито було направлено на огляд, зазначена лише дата, що робить неможливим встановлення факту та порядку вручення документа. Жодної пропозиції викликати захисника ОСОБА_1 не було зроблено, хоча така можливість прямо передбачена законом. Це грубе порушення його права на захист, яке саме по собі є підставою для визнання зібраних доказів недопустимими. Таким чином, невручення направлення, відсутність належного роз`яснення змісту та правових наслідків, а також ігнорування права на адвоката підтверджують, що процедура відбувалася з численними порушеннями. Такі дії поліцейських позбавили ОСОБА_1 можливості реалізувати свої права та суперечать як вимогам національного законодавства, так і стандартам справедливого судового розгляду, визначеним практикою ЄСПЛ.

У даному випадку у матеріалах провадження відсутній акт відсторонення від керування транспортним засобом щодо ОСОБА_1 . Відсутність цього документа позбавляє можливості встановити факт і правові підстави відсторонення, а також законність подальших дій працівників поліції. Це є істотним процесуальним недоліком, який ставить під сумнів дотримання гарантій безпеки дорожнього руху та прав особи. Крім того, хоча тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом дійсно був виданий, у протоколі відсутній підпис ОСОБА_1 про його отримання. Відсутність такого підпису не дозволяє підтвердити факт належного вручення документа, що, у свою чергу, створює сумніви у дотриманні процедури та у можливості особи реалізувати своє право на керування транспортним засобом у період розгляду справи. Таким чином, неоформлення акту відсторонення та неналежне вручення тимчасового дозволу свідчать про порушення процесуальних норм при складанні адміністративних матеріалів. Ці порушення мають істотний характер, адже вони прямо впливають на права особи та допустимість зібраних доказів у справі. Адвокат Козловська Т.В. зазначила, що аналіз матеріалів справи свідчить про численні істотні порушення процедури: ОСОБА_1 було зупинено без законних підстав, йому не роз`яснено права, направлення на огляд вручено формально, відеозапис короткий і не фіксує повністю процесуальні дії, а також відсутня пропозиція викликати адвоката. Фактична «відмова» від огляду відбулася під психологічним тиском поліцейських і не може розцінюватися як добровільне волевиявлення.

Вислухавши пояснення адвоката Козловської Т.В., дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до положень ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Положеннями ст. 280 КУпАП регламентовано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Для встановлення події і складу правопорушення, зазначеного у ст. 130 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа знаходилася у стані сп`яніння або у неї були явні ознаки сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом, чи є відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

У Постанові Верховного суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.06.2019 року по справі № 560/751/17 зазначено, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Визначення доказів в справах про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований статтею 251 КУпАП.

За змістом ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно статті 251 КУпАП на співробітників поліції, як на осіб, що в силу ст. 255 КУпАП, уповноважені на складання протоколів про адміністративні правопорушення, зокрема, за ст. 130 КУпАП, покладено імперативний обов`язок щодо збирання доказів, які в силу системного аналізу вимог статей 251 та 256 КУпАП мають бути додані до протоколу та/або посилання на які повинні міститися в самому протоколі.

За змістом п.п.1.3., 1.9 Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.5. Правил дорожнього руху України визначено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

На підтвердження вини ОСОБА_1 увчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, працівниками поліції надано до суду:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №306829;

- направлення на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакцій від 20.04.2025 року;

- довідку інспектора САП Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області А. Стариченко, відповідно до якої, в період з 20.04.2024 року по 20.04.2025 року ОСОБА_1 за ознаками ст. 130 КУпАП до адміністративної відповідальності не притягувався, на його ім`я видавалося посвідчення водія;

- диски з відеозаписами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.02.2020 року по справі № 496/4315/16-а зазначив, що обов`язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають лише факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення.

Долучені до матеріалів справи відеозаписи відображають повну подію правопорушення, оскільки на них зафіксовано в повному обсязі обставини, що підлягають з`ясуванню та дають можливість встановити в діях ОСОБА_1 наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Так, на відеозаписах зафіксовано і факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом (1 відео), і факт неодноразової відмови останнього від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння (2 відео).

Суд наголошує, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння незалежно від мотивів відмови утворює склад правопорушення та є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Під відмовою від проходження огляду на стан сп`яніння слід розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд у силу існування певних мотивів, відомих цій особі і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння є імперативною нормою, так як передбачає обов`язкове проходження огляду в незалежності від наявності особистих обставин у особи, щодо якої порушується таке питання. Відповідно, відмова водія від проходження огляду вже є закінченим складом адміністративного правопорушення, за яке настає встановлена законом відповідальність.

Адвокат Козловська Т.В. стверджує, що фактична «відмова» ОСОБА_1 від огляду відбулася під психологічним тиском поліцейських і не може розцінюватися як добровільне волевиявлення.

Проте, суд не погоджується з даними доводами, оскільки відеозаписами підтверджено, що на неодноразову пропозицію поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі, ОСОБА_1 неодноразово відмовився, зазначаючи, що він випив пива, тому згоден з правопорушенням.

Установивши у водія ознаки алкогольного сп`яніння, отримавши відмову водія від проходження огляду на стан сп`яніння, зафіксувавши ці обставини за допомогою відеозапису, правоохоронці правомірно склали відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за ч.1ст. 130 КУпАП, у зв`язку з порушенням останнім вимоги п.2.5 ПДР України.

Під час розгляду справи судом не встановлено яких-небудь даних, які би давали підстави вважати, що інспектор, який оформлював протокол, має упереджене ставлення щодо ОСОБА_1 при складанні протоколу за ч.1 ст. 130 КУпАП, або що в нього були підстави для фальсифікації протоколу, або що він зацікавлений у результатах розгляду справи.

Адвокат Козловська Т.В. стверджує, що долучені відеоматеріали є неналежними та недопустимими доказами, що не можуть підтверджувати ані факт зупинки, ані факт керування, ані саму подію правопорушення, з чим суд категорично не погоджується.

Відеозаписи є допустимими доказами, адже здійснені на підставі п.1 ч.1 ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» з метою фіксування правопорушення та, виходячи із положень ст. 251 КУпАП, є джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення, не містять ознак монтажу чи інших недоліків.

Відеозаписи є одними із сукупності доказів у справі, які суд, у відповідності до 252 КУпАП, оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Не заслуговують на увагу і доводи адвоката Козловської Т.В. про фрагментарність наданих поліцейськими відеозаписами подій, оскільки вказані відеозаписи, хоч і не є безперервними, але у повному обсязі підтверджують усі ті обставини, які підлягають установленню в ході судового розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП, а також містять усі ті фактичні обставини події, з огляду на які можливо зробити висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення.

Тобто, відеофіксація як доказ має значення в справі лише у тому разі, коли вона підтверджує (чи навпаки спростовує), відмову особи пройти у встановлений законом спосіб огляд на стан сп`яніння, а не фіксацію будь-яких інших подій, що не мають істотного значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, ОСОБА_1 , щодо якого були підстави вважати, що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння, повинен був пройти відповідний огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, тому зазначена вище вимога поліцейського є законною і обґрунтованою, а водій в усякому випадку не мав права ігнорувати вимоги законодавства України про адміністративні правопорушення, так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (OHalloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний транспортний засіб, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій транспортний засіб таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971), у зв`язку з чим, суд вважає, що поліцейським при складанні відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси останнього.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

З огляду на викладене, безперервність відеозапису у даному випадку, на переконання суду, не є тією безумовною підставою, внаслідок якої цей доказ визнається недопустимим.

Адвокат ОСОБА_2 стверджує, що поліцейський під час зупинки зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення та детально описати підстави, як того вимагає ч.2 ст. 35 Закону «Про Національну поліцію».

Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті (ч.3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»).

Суд зауважує, що вимоги ч.3 ст. 35 Закону «Про Національну поліцію» поліцейським виконані, ОСОБА_1 було роз`яснено причину зупинки транспортного засобу - «непристебнутий пасок безпеки».

З огляду на правовий аналіз норм ПДР України, не згода водія із причинами зупинки, або його необізнаність про це, не позбавляє його обов`язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан сп`яніння, такий обов`язок прямо передбачений п.2.5 ПДР та не пов`язаний з причиною зупинки транспортного засобу. За не виконання такого обов`язку, тобто відмову водія від проходження огляду на виявлення стану сп`яніння, має наслідком настання відповідальності, передбаченої ч.1 ст.130 КУпАП.

ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях зазначив, що працiвники полiцiї йому фактично не пояснили про те, які можуть були наслідки у разі відмови чи проходження огляду.

При цьому, суд зауважує, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, отже ОСОБА_1 зобов`язаний знати вимоги п.2.5. ПДР України, яким передбачено обов`язок пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Разом з цим, поліцейський роз`яснив ОСОБА_1 наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння та повідомив про можливість ознайомлюватися з матеріалами справи, на що отримав відмову.

Крім того, поліцейський повідомив про необхідність прибуття на місце події тверезого водія або ж в інакшому випадку автомобіль буде передано на штрафмайданчик, на що ОСОБА_1 пояснив, що прийде тверезий водій.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку, та усунувши усі можливі сумніви, і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.

Проаналізувавши вищевказані документи, відеозаписи, суд дійшов висновку, що такі є доказами в розумінні статті 251 КУпАП, підтверджують існування обставин, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, отримані у порядку, передбаченому законом, уповноваженою посадовою особою, відтак відповідають критеріям належності і допустимості. У своїй сукупності ці докази є достатніми.

Дії ОСОБА_1 суд кваліфікує за ч.1 ст. 130 КУпАП - відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

В свою чергу, ОСОБА_1 не надав до суду жодного доказу на спростування викладених у протоколі обставин.

У відповідності до роз`яснень, які містяться в абзаці другому п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року за №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень (п. 110 рішення ЕСПЛ у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden №36985/97).

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).

При визначенні виду і міри адміністративного стягнення з ОСОБА_1 суд приймає до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого, фактичні обставини справи, особу порушника, і вважає, що адміністративне стягнення повинно бути накладене на нього у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Згідно ст. 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір на користь держави.

Керуючись ст.ст. 1, 7, 130, 221, 245, 247, 251, 252, 280, 283, 284, 287, 288, 289, 291, 307, 308 КУпАП України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та піддати його адміністративному стягненню у виді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 665, 60 грн.

Згідно ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення п`ятнадцятиденного строку, передбаченого для сплати штрафу, надсилається правопорушником до суду, який виніс постанову про накладення цього штрафу.

Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.

Строк пред`явлення постанови до виконання 3 (три) місяці згідно Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Повний текст постанови виготовлено 13.04.2026 року.

Суддя М.Л. Пасечник