Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №754/19146/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/6646/26

Справа №754/19146/25

РІШЕННЯ

Іменем України

13 квітня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коваленко І.І.

за участю секретаря судового засідання Гуцул Д.Г.

представниці позивача ОСОБА_1 ,

представниці відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, ціну позову 716 435,72 грн

Стислий виклад позицій сторін

12.11.2025 до Деснянського районного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_3 (надалі - Позивач) до ОСОБА_4 (надалі - Відповідач) про стягнення 594 020,95 грн інфляційних втрат та 122 414,77 грн 3% річних, нарахованих за порушення строків повернення грошових коштів, отриманих Відповідачем як дохід (орендні платежі) від користування належною Позивачу 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що сторони є синами та спадкоємцями ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22.05.2017 у справі № 757/24826/14-ц, яке набрало законної сили, за Позивачем було визнано право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 24 серпня 2024 року у справі 754/13502/19 з Відповідача на користь Позивача було стягнуто 589 500,00 грн як 1/2 частину доходу від здачі вказаної квартири в оренду. Позивач зазначає, що вказана сума основної заборгованості стягувалася в межах виконавчих проваджень частинами і була повністю погашена лише 06 березня 2025 року. Зважаючи на тривале прострочення виконання Відповідачем грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих коштів, Позивач, посилаючись на частину другу статті 625 ЦК України, просить стягнути інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення з урахуванням часткових погашень боргу.

01.02.2026 представник Відповідача ОСОБА_2 подала заяву про застосування строку позовної давності. Відповідач визнав, що основний борг у розмірі 589 500,00 грн був сплачений 06.03.2025. Відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до частини позовних вимог. При цьому Відповідач визначає 02 квітня 2020 року як контрольну дату для перевірки строків позовної давності, ураховуючи вимоги Закону України № 540-IX.

Відповідач зазначає, що правовідносини сторін складалися з окремих грошових зобов`язань за розписками, тому стверджує про сплив позовної давності до грошових зобов`язань, що виникли у період з 2015 року до початку 2017 року, і що право на судовий захист зберігається виключно для зобов`язань, які виникли у період з 24.04.2017 по 24.09.2018, у загальній сумі 267 000,00 грн.

Відповідач стверджує, що станом на 02.12.2024 сума заборгованості у розмірі 267 000,00 грн була повністю погашена. Платіж від 02.12.2024 у сумі 118 100,61 грн враховується Відповідачем у цьому розрахунку лише частково у розмірі 17 465,63 грн. Інша частина цього платежу та всі наступні платежі до 06.03.2025 спрямовувалися на погашення більш ранішніх зобов`язань поза межами строку позовної давності. Ці подальші платежі не впливають на розмір нарахувань у межах визначеної Відповідачем бази розрахунку.

Представник Відповідача вважає помилковим підхід Позивача щодо об`єднання всіх щомісячних зобов`язань у єдину суму станом на 16.08.2017, оскільки вимоги за статтею 625 ЦК України є акцесорними та не становлять складової частини основного боргу, мають самостійний перебіг строку позовної давності щодо кожного окремого платежу.

Відповідач надав власні розрахунки. За розрахунком Відповідача сума трьох процентів річних становить 51 312,93 грн, а сума інфляційних втрат - 238 220,09 грн.

Відповідач подав попередній розрахунок судових витрат разом із першою заявою. Відповідач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ ТА ЇХ ОЦІНКА СУДОМ

Батько сторін ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом 24.05.2013.

Відповідач передав квартиру в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія Гапоненко Роман і партнери", що підтверджується копією договору найму (оренди) № 1 від 28.04.2015

Надалі рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22.05.2017 у справі № 757/24826/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.08.2017 та постановою Верховного Суду від 25.07.2018, вирішено задовольнити позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на нерухоме майно.

Зокрема, цим рішенням Суд визнав недійсним заповіт від імені ОСОБА_5 , посвідчений 29.10.1993 секретарем виконкому Березанської міської Ради народних депутатів Баришівського району Київської області.

Суд визнав недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані приватним нотаріусом на ім`я ОСОБА_4 . Зазначені свідоцтва стосувалися набуття права власності на квартири, частки квартир, житловий будинок, гараж та земельну ділянку.

Суд визнав за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на відповідні частки вказаного нерухомого майна. Зокрема суд визнав за позивачем право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Додатково суд визнав право власності позивача на відповідні частки інших квартир, житлового будинку, гаражу та земельної ділянки.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22.05.2017 у справі № 757/24826/14-ц набрало законної сили 16.08.2017.

Відповідач та його представник ОСОБА_6 отримували орендну плату готівкою, що підтверджують копії розписок та фіскальних чеків, які доводять обставину фактичного отримання Відповідачем коштів у період з квітня 2015 року по вересень 2018 року.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності Позивача на частку квартири зареєстровано 21 вересня 2018 року.

У вересні 2019 року Позивач ініціював судовий спір про стягнення частини доходу від оренди у справі № 754/13502/19.

Верховний Суд постановою від 15.05.2024 скасував постанову Київського апеляційного суду від 21.11.2023, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У цій справі Верховний Суд зробив висновок, що позивач, якому за законом належить частина спадщини у вигляді, зокрема, спірного нерухомого майна, має право на отримання доходів з цього нерухомого майна з часу відкриття спадщини. Оскільки з часу відкриття спадщини спадкове майно належить двом спадкоємцям, то, застосовуючи статтю 359 ЦК України, доходи від використання спільного майна, зокрема, у вигляді орендної плати, повинні розподілятися між спадкоємцями відповідно до їхніх часток у спадщині за відсутності інших домовленостей між ними.

Верховний Суд передав справу на новий розгляд, оскільки суд апеляційної інстанції, не надав правову оцінку та не перевірив доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.

За результатами нового розгляду Київський апеляційний суд у справі № 754/13502/19 ухвалив постанову від 27.08.2024 про задоволення позову та стягнення боргу з Відповідача на користь Позивача частину доходу від користування квартирою у розмірі 589 500 грн.

Ця постанова набрала законної сили. Ухвалою від 24.10.2024 Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Відповідача на постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року.

У вказаній справі суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до наданих копій розписок та наведених розрахунків, 1/2 частина коштів, отриманих Відповідачем як орендна плата за договором найму (оренди) № 1 від 28 квітня 2015 року з урахуванням додаткових угод, становить 589 500,00 грн. Вказана сума коштів відповідає умовам договору найму (оренди) № 1 від 28 квітня 2015 року з урахуванням додаткових угод.

Суд апеляційної інстанції, виконуючи вказівки Верховного Суду, визначив, що початок перебігу позовної давності розпочався після набуття рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22.05.2017 у справі № 757/24826/14-ц законної сили, коли у Позивача виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача 1/2 частини суми грошових коштів, отриманих ним в результаті передачі в оренду квартири, а у відповідача - обов`язок повернути отримані грошові кошти за передання майна в оренду, оскільки підстава, на якій вони були набуті в період з квітня 2015 року по серпень 2018 року, після набуття вищевказаним судовим рішенням законної сили, відпала.

Відповідач виконав рішення № 754/13502/19 про стягнення боргу у розмірі 589 500 грн у межах відкритих виконавчих проваджень частковими платежами, зокрема: фактичне погашення боргу відбулося у такі дати та в таких сумах: 15.12.2023 - 5 353,43 грн; 21.12.2023 - 33,97 грн; 28.12.2023 - 112 315,25 грн; 19.01.2024 - 955,23 грн; 26.09.2024 - 24 683,19 грн; 02.10.2024 - 25 418,18 грн; 07.10.2024 - 7 558,44 грн; 16.10.2024 - 25 418,18 грн;29.10.2024 - 1 553,61 грн;01.11.2024 - 24 461,06 грн; 11.11.2024 - 8 345,78 грн; 20.11.2024 - 12 482,82 грн; 02.12.2024 - 118 100,61 грн; 06.12.2024 - 7 558,44 грн; 30.12.2024 - 95 267,83 грн; 24.01.2025 - 28 694,95 грн; 27.01.2025 - 48 027,58 грн; 03.02.2025 - 9 248,28 грн; 10.02.2025 - 19 565,33 грн; 06.03.2025 - 14 457,84 грн.

Приватний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 76040461 від 06.03.2025. Підставою для закінчення провадження стало фактичне виконання рішення в повному обсязі.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому день остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням і є датою, коли зобов`язання Відповідача перед Позивачем припиняється.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання " книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема, деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28; № у ЄДРСР 73469624), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункти 21, 22, 25, 42, 45; № у ЄДРСР 74838873), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465)).

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18)).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження (пункт 64 Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, пункти 98, 99 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанови від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20, пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23).

При цьому, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці) (пункт 29 постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 695/1478/17).

У справі, що розглядається Позивач нараховував 3 % річних та інфляційні втрати за період з 16.08.2017 по 06.03.2025 на різні суми боргу, ураховуючи суми часткового погашення боргу під час примусового виконання судового рішення у виконавчих провадженнях.

Зокрема, за період з 16.08.2017 Позивач визначив суму боргу у розмірі 397 500,00 грн (що становить 1/2 частину від 795 000,00 грн, які Відповідач отримав як орендну плату до 16.08.2017).

До початку примусового виконання, тобто до 14.12.2023, Позивач нараховував 3 % окремо на початковий борг 397 500,00 грн за 2312 днів та окремо на кожний наступний платіж за розпискою від дати його виникнення. Під час примусового виконання рішення суду, з 15.12.2023 по 06.03.2025, Позивач нараховув суми 3 % річних та інфляційні втрати виключно на залишок непогашеного основного боргу. Позивач щоразу зменшував базу нарахування на суму стягнутих виконавцем коштів (наприклад, з 584 146,57 грн до 471 797,35 грн і так далі).

За розрахунком Позивача загальна сума нарахованих 3 % річних становить 122 414,77 грн, а сума інфляційних втрат - 594 020,95 грн.

Відповідач заявив про застосування позовної давності до частини вимог. При цьому, Відповідач просить суд визначити інший розмір заборгованості (у сумі 267 000,00 грн) та відповідно зменшити нарахування.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц; пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц).

У цій справі в позовом про стягнення нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 16.08.2017 по 06.03.2025 за несвоєчасне повернення коштів після постановлення рішення про недійсність заповіту та сплати інших платежів після ухвалення цього рішення Позивач звернувся до суду 12.11.2025.

Суд перевірив доводи Відповідача про сплив позовної давності щодо частини зобов`язань у сумі 397 500,00 грн, і встановив, що обов`язок повернути ці кошти виник у день набрання законної сили рішенням про визнання заповіту недійсним, тобто, 16.08.2017, що також встановлено рішенням у справі № 754/13502/19 про присудження цієї суми.

Суд відхиляє аргументи Відповідача про те, що прострочення щодо частини боргу виникало щомісяця з квітня 2015 року по серпень 2017 року в моменти фактичного отримання ним орендних платежів. Як встановлено рішенням Київського апеляційного суду від 24.08.2024 у справі №754/13502/19, кошти набувалися Відповідачем за наявності правової підстави, яка згодом відпала 16.08.2017 року (момент набрання чинності рішенням суду про визнання права власності Позивача на частку квартири). Відповідно до положень статті 1212 ЦК України, обов`язок повернути кошти у сумі 397 500,00 грн виник у Відповідача єдиною сумою саме 16.08.2017 року, коли відпала підстава їх набуття. До цієї дати грошового зобов`язання Відповідача перед Позивачем не існувало, а отже, не могло бути й прострочення в розумінні статті 625 ЦК України. Таким чином, об`єднання цих коштів у єдину базу для нарахувань з 16.08.2017 є правомірним, а доводи Відповідача про незаконну агрегацію строків ґрунтуються на хибному тлумаченні моменту виникнення його грошового зобов`язання.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX строки позовної давності були продовжені на строк дії карантину. Карантин на всій території України було відмінено з 30.06.2023. Указом Президента України від 24.02.2022 введено воєнний стан в Україні. Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ перебіг позовної давності зупиняється на строк дії воєнного стану.

Оцінюючи заяву Відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, Суд враховує висновки Верховного Суду щодо правил обчислення позовної давності у цей період. Зокрема, у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. У зв`язку із цим звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували поданню позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25)).

Суд встановив, що найраніший момент прострочення грошового зобов`язання виник 16.08.2017 року, й трирічний строк позовної давності для жодного з днів прострочення не сплив станом на 02.04.2020 року.

Відповідно, звернення Позивача до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 16.08.2017 по 06.03.2025 без обмеження останніми трьома роками є повністю обґрунтованим.

З цих підстав Суд відхиляє заяву Відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд перевірив розрахунки Позивача. Позивач обґрунтовано визначив початком періоду прострочення для частини боргу в розмірі 397 500,00 грн 16.08.2017. Правова підстава для утримання коштів Відповідачем відпала саме з цього моменту. Надалі після 16.08.2017 Позивач здійснював нарахування щодо решти коштів безпосередньо від дат їх фактичного отримання Відповідачем за розписками за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання і до моменту його повного фактичного усунення 06.03.2025. При цьому Позивач правильно врахував дати часткових погашень боргу під час примусового виконання рішення суду, а також виконав розрахунок інфляційних втрат із застосуванням алгоритму, роз`ясненого у постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 924/534/19. Розрахунки Позивача є арифметично правильними.

Надані Відповідачем контррозрахунки (додатки №2 та №3 до заяви про застосування строків позовної давності) судом до уваги не приймаються, оскільки вони базуються на безпідставному виключенні з бази нарахування грошових зобов`язань, що виникли від здачі майна в оренду в період 2015-2016 років. Відповідач помилково вважає їх такими, за якими сплив строк позовної давності, ігноруючи той факт, що обов`язок з їх повернення (а отже і прострочення) виник єдиною датою - 16.08.2017 року

Контррозрахунки Відповідача ((додатки №2 та №3 до заяви про застосування строків позовної давності), відповідно до яких сума 3% становить 51 312,93 грн; а інфляційні - 238 220,09 грн, є необґрунтованими, оскільки вони базуються на безпідставному виключенні з суми заборгованості грошових зобов`язань, що виникли від здачі майна в оренду в період 2015-2016 років. Відповідач помилково вважає їх такими, за якими сплив строк позовної давності, ігноруючи той факт, що обов`язок з їх повернення (а отже і прострочення) -16.08.2017 року, коли набрало законної сили рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.05.2017 у справі № 757/24826/14-ц.

Стягнення з Відповідача сум основного боргу відбувалося в межах відкритого виконавчого провадження у період з грудня 2023 року по 06.03.2025 року. Отже, Позивач не втратив право на примусове виконання судового рішення, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 754/511/23 дає йому повне право на застосування правил частини другої статті 625 ЦК України до моменту фактичного погашення боргу.

Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, згідно з якими 3 % річних є законодавчо встановленим мінімальним розміром, який не підлягає зменшенню судом. Аналогічно, інфляційні втрати є компенсацією за знецінення коштів і не є штрафною санкцією, а тому суд не може зменшити їх розмір.

З огляду на наведене Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими в повному обсязі. З Відповідача підлягають стягненню 122 414,77 грн трьох процентів річних та 594 020,95 грн інфляційних втрат

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, відшкодовуються за рахунок іншої сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд задовольнив позов повністю, тому з Відповідача на користь Позивача підлягає сплачений судовий збір у розмірі 7164,36 грн.

Питання про відшкодування витрат Позивача на професійну правничу допомогу суд наразі не вирішує. Позивач заявив про подання доказів на підтвердження цих витрат протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Вимоги Відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 594 020,95 грн інфляційних втрат та 122 414,77 грн 3 % річних, а також 7164,36 грн судового збору.

Позивач (стягувач): ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач (боржник): ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

рішення підписано 13.04.2026

Суддя Інна КОВАЛЕНКО