Вирок від 12 квітня 2026 р. у справі №754/17438/24 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кп/754/371/26

Справа№754/17438/24

Вирок

Іменем України

13 квітня 2026 року

м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №12024105030000470 від 17.05.2024 року відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України,

за участю сторони обвинувачення: прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

потерпілого: ОСОБА_6 ,

представника потерпілого: ОСОБА_7 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИВ:

І. ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ, НАВЕДЕНЕ В ОБВИНУВАЛЬНОМУ АКТІ

Згідно з формулюванням обвинувачення ОСОБА_3 16 травня 2024 року близько 23 години 00 хвилин, спільно з двома невстановленими досудовим розслідуванням особами (матеріали досудового розслідування відносно яких виділено в окреме провадження), знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , помітили потерпілого ОСОБА_6 , поруч з яким знаходився велосипед марки «COMANCHE TOMAHAWK 29"», який належить останньому.

У цей момент ОСОБА_3 вступив у злочинну змову з невстановленими досудовим розслідуванням особами (матеріали досудового розслідування відносно яких виділено в окреме провадження), з наміром скоїти напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я особи, в умовах воєнного стану, який введено з 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовжено Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 16.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, від 20.05.2023 №254/2023, від 26.08.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 №734/2023, від 05.02.2024 №49/2024 та від 06.05.2024 № 271/2024 строком на 90 діб.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я особи, переслідуючи корисливий мотив, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, ОСОБА_3 та Особа 2 (матеріали щодо якої виділено в окреме провадження) перебуваючи разом з Особа 1 вступили в словесний конфлікт з потерпілим ОСОБА_6 , де Особа 1 почав грубо виражатися на адресу потерпілого нецензурною лайкою та погрожувати фізичною розправою, при цьому, дістав з внутрішньої кишені куртки, в яку був одягнутий, гострий предмет, зовні схожий на ніж, з метою заволодіння майном потерпілого.

Утримуючи в руках невстановлений досудовим розслідуванням гострий предмет, ззовні схожий на ніж, Особа 1 почала наближатися до потерпілого ОСОБА_6 . В свою чергу потерпілий ОСОБА_6 схопив свій велосипед та почав тікати, сприймаючи дії Особи 1 як реальні та такі, що становлять реальну небезпеку для його здоров`я.

В подальшому Особа 1 та Особа 2 та ОСОБА_3 , діючи спільно, за попередньою змовою з метою реалізації злочинного умислу наздогнали потерпілого, при цьому Особа 1 нанесла потерпілому ОСОБА_6 один удар невстановленим досудовим розслідуванням гострим предметом, зовні схожим на ніж, в ліву ногу потерпілого, тим самим подолав волю потерпілого до опору та спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді різаної рани задньої поверхні лівого стегна у верхній третині, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я на строк понад 6, але менше ніж 21 добу (за критерієм тривалості розладу здоров`я), тим самим застосував насильство, небезпечне для здоров`я потерпілого ОСОБА_6 , від отриманого ушкодження потерпілий впав на землю тримаючи в руках велосипед.

В той час Особа 2 та ОСОБА_3 перебували поруч та спостерігали за навколишньою обстановкою, щоб у разі появи сторонніх осіб попередити Особу 1, а також своїми діями створювали враження у потерпілого ОСОБА_6 , що вони діють спільно, за попередньою змовою групою осіб, з метою залякування останнього та в разі необхідності, долучаться до злочинних дій Особи 1.

Потерпілий ОСОБА_6 після заподіяння йому тілесних ушкоджень, з метою заволодіння велосипедом, сприймаючи дії Особи 1, Особи 2 та ОСОБА_3 як реальні та такі які є небезпечними для його здоров`я підвівся, з місця події втік, залишивши велосипед марки «COMANCHE TOMAHAWK 29».

В цей час ОСОБА_9 , який знаходився поруч, діючи спільно, за попередньою змовою, продовжуючи спільні злочинні дії Особи 1 та Особи 2, розуміючи злочинний характер дій Особи 1 та Особи 2, тим самим своїми діями демонстрував підтримку злочинних дій невстановлених осіб, підійшов до майна потерпілого ОСОБА_6 , а саме до велосипеду марки «COMANCHE TOMAHAWK 29», вартістю 11763 гривні 67 копійок, підняв його, та, сівши на нього почав їхати, тим самим заволодів чужим майном потерпілого.

Після чого ОСОБА_9 та невстановлені досудовим розслідуванням особи (матеріали досудового розслідування відносно яких виділено в окреме провадження) з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, а майном потерпілого розпорядилися на власний розсуд, чим спричинили потерпілому ОСОБА_6 майнову шкоду в розмірі 11763 гривні 67 копійок.

Орган обвинувачення кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), вчиненому групою осіб, в умовах воєнного стану.

ІІ. ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Доводи сторони обвинувачення

Загальна правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений 12 грудня 2024 року старшим слідчим СВ Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві капітаном поліції ОСОБА_10 , та затверджений прокурором Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4 .

В судових дебатах прокурор вважав, що ним надано та судом досліджено достатньо доказів для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті обставин кримінального правопорушення дійсним обставинам події, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності, а тому просив суд визнати ОСОБА_3 винуватим у пред`явленому обвинуваченні та остаточно призначити йому покарання у вигляді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Представник потерпілого ОСОБА_7 в судових дебатах озвучив спільну узгоджену з потерпілим позицію, якою підтримав думку прокурора щодо доведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України. В частині призначення міри покарання представник потерпілого поклався на розсуд суд, а також просив задовольнити у повному обсязі цивільний позов. Представник потерпілого звертав увагу, що за весь час судового провадження обвинувачений не вживав заходів, спрямованих на відшкодування потерпілому майнової та моральної шкоди, що свідчить про відсутність у обвинуваченого бажання її відшкодувати, а також про намір уникнути покарання.

Доводи сторони захисту

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - ОСОБА_8 проти висунутого обвинувачення заперечував, наголошуючи на відсутності належних, достовірних та допустимих доказів, які б пов`язували обвинуваченого з інкримінованими йому діяннями та особами, причетними до скоєння даного злочину. Вказував, що ні потерпілий, ні жоден із свідків не змогли упізнати ОСОБА_3 , як особу, причетну до вчинення даного кримінального правопорушення, а переглянуті в ході судового розгляду відеозаписи з камер спостереження, на яких зафіксовано момент нападу на потерпілого ОСОБА_6 , не свідчать про причетність ОСОБА_3 саме до розбійного нападу у складі групи осіб. При цьому обвинувачений не заперечує факту незаконного заволодіння (крадіжки) велосипедом потерпілого та визнає вину у вчиненні даного кримінального правопорушення, але стверджує, що воно було вчинено за інших обставин і не пов`язане із нападом невідомих осіб на потерпілого.

На підставі викладеного, сторона захисту просить суд перекваліфікувати дії ОСОБА_3 з ч. 4 ст. 187 на ч. 4 ст. 185 КК України.

ІІІ. ПОКАЗАННЯ ОБВИНУВАЧЕНОГО

Обвинувачений ОСОБА_3 вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, не визнав.

Однак визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме - крадіжці велосипеда. У зв`язку із наведеним ОСОБА_3 частково визнав і цивільний позов потерпілого, а саме - в частині завданої майнової шкоди, натомість, в частині обов`язку відшкодувати моральну шкоду позов не визнав.

Під час допиту у суді ОСОБА_3 пояснив, що орієнтовно 16 чи 17 вересня (точну дату не пам`ятає) 2024 року, приблизно о 23.00 годині, він ішов до свого дому, що за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому телефонував своїй дівчині - ОСОБА_11 , з якою посварився та хотів помиритися. Проходячи повз універсам, що за адресою: АДРЕСА_2 , він побачив велосипед, який лежав на землі, поруч нікого не було, тому обвинувачений вирішив присвоїти велосипед. Слідів крові на землі чи велосипеді обвинувачений не бачив. Узявши велосипед, поїхав у напрямку дому по тротуару уздовж проспекту Червоної Калини. У подальшому використовував якийсь час велосипед для власних потреб: катався на ньому разом зі своєю дівчиною - ОСОБА_11 , якій пояснив, що велосипед знайшов. Далі вирішив здати велосипед до ломбарду, оскільки потрібні були гроші. Здавали велосипед разом із ОСОБА_11 за її паспортним документом у ломбард « Оскар », який знаходиться по АДРЕСА_3 чи 62 (точної адреси не пам`ятає). Здали приблизно за 5-6 тисяч гривень.

ОСОБА_3 дав показання, що потерпілого ОСОБА_6 ніколи раніше не бачив, у тому числі і у день вищеописаної події.

На переглянутому у судовому засіданні відео з камер спостереження, що розміщені на фасаді будівлі, за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 упізнав себе, як особу, яка піднімає велосипед і їде на ньому, при цьому телефон, який був у нього в руці, він використовував для дзвінка ОСОБА_11 , з якою саме й розмовляв у цей час. Інших осіб, зображених на відеозаписі, він не знає та ніколи не бачив.

Обвинувачений визнав вину у викраденні велосипеда, у чому щиро розкаявся, шкодував про скоєне та висловив готовність компенсувати його вартість потерпілому ОСОБА_6 . Ту обставину, що під час судового провадження обвинувачений не вживав заходів щодо відшкодування потерпілому шкоди, ОСОБА_3 пояснював побоюванням, що його дзвінки та наміри поспілкуватися із потерпілим можуть кваліфікуватися стороною обвинувачення як тиск на потерпілого. Натомість повідомив суду, що одного разу таки телефонував потерпілому, який повідомив, що має намір спочатку поспілкуватися зі своїм адвокатом, після чого зв`яжеться з ОСОБА_3 та озвучить своє рішення, але так цього й не зробив.

ІV. ДОКАЗИ, ДОСЛІДЖЕНІ СУДОМ

Відповідно до положень ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел.

Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі №154/3213/16).

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч.2 ст.84 КПК України).

Належними, відповідно до ст. 85 КПК України, є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ст. 86 ч.1 КПК України).

В цій справі з`ясовано, що фактичні обставини цього кримінального провадження є іншими, ніж ті, що зазначені в обвинувальному акті, з огляду на сукупність таких доказів з числа регламентованих ст.84 КПК України, як-то:

1. ПОКАЗАННЯ

Відповідно до ч.1 ст.95 КПК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

В цій справі, особи, вказані в ч.1 ст.95 КПК України, щодо обставин кримінального провадження навели такі відомості, як-то:

1.1. Показання потерпілого

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 повідомив, що працює у ТОВ « Аскольд » водієм, з обвинуваченим ОСОБА_3 не знайомий.

16.05.2024 після роботи, залишивши автомобіль в гаражі та узявши велосипед, зустрівся з товаришем ОСОБА_12 і вони поїхали на озеро «Алмазне» відпочивати. Коли повертались з озера, приблизно о 23 годині 00 хвилин, за адресою АДРЕСА_2 , вирішили випити чаю, але кіоск « Рюмка » не працював. Потерпілий залишив велосипед біля кіоску. ОСОБА_6 стояв спиною до кіоска і велосипеда, а ОСОБА_12 - обличчям. Далі ОСОБА_12 помітив, що хтось намагається затягнути велосипед за кіоск (хто саме він не бачив), і крикнув: «Що ви робите?». Після цього до них підійшли троє невідомих осіб із запитанням: «- а що нам буде?» і розпочався конфлікт через зауваження щодо велосипеда. Один із трьох нападників пішов з погрозами на ОСОБА_12 і той його відштовхнув, після чого нападник дістав ніж. Потерпілий ОСОБА_6 схопив велосипед і почав тікати. Особа з ножем побігла за ним, а дві інші особи залишились біля кіоску, залишити місце події потерпілому не заважали та активної участі у конфлікті не брали. ОСОБА_12 тим часом побіг у іншому напрямку. Далі нападник з ножем наздогнав потерпілого і почав наносити удари ножем у ліву частину ноги, після чого потерпілий залишив велосипед і почав тікати сам, бо відчував реальну загрозу своєму життю. Приблизно через 5 хвилин, коли потерпілий вже лежав на землі, до нього підбіг ОСОБА_12 , який викликав швидку медичну допомогу.

Потерпілий ОСОБА_6 також повідомив, що нападників упізнати не зможе ні за зовнішністю, ні за голосом, оскільки перебував у стані сильного стресу і освітлення було поганим.

1.2. Показання свідків

Будучи допитаними у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст.352 КПК України та попередженими про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідки вказали наступне:

(і) свідки сторони обвинувачення:

- свідок ОСОБА_12 повідомив суду, що є другом потерпілого ОСОБА_6 16.05.2024 близько 18 години 30 хвилин зустрівся з ним біля МВЦ « Лівобережний », потім вони поїхали в гараж, де залишили автомобіль, узяли велосипед, після чого поїхали на озеро «Алмазне». Близько 22:00 год. пішли у напрямку дому. Дорогою вирішили випити чаю. Залишивши ОСОБА_6 на декілька хвилин, свідок ОСОБА_12 пішов за чаєм, коли повернувся побачив,як хтось намагається забрати велосипед, що знаходився біля кіоска за спиною потерпілого. Свідок крикнув невідомому, щоб той залишив велосипед. Той спитав: «А що буде?» - і почав рухатися в їхній бік, за ним йшли ще дві особи, складалось враження, що вони разом. Коли чоловік, який брав велосипед, підійшов до ОСОБА_12 впритул, свідок, відчувши загрозу, відштовхнув чоловіка, після чого той дістав ніж і знову пішов вперед на свідка, потім переключив увагу на ОСОБА_6 . Коли погрожував ножем жодних вимог не висував, лише брутально лаявся. Далі знову кинувся до ОСОБА_12 і той почав тікати. Потім, озирнувшись, свідок ОСОБА_12 побачив, що за ним ніхто не біжить і він пішов шукати потерпілого ОСОБА_6 , якого знайшов біля ТЦ « Маяк ». Потерпілий сидів, з ноги текла кров, свідок наклав джгут і викликав «швидку». Поки сиділи з потерпілим бачили, як нападник проходив неподалік і кричав, що всіх поріже.

Свідок ОСОБА_12 також повідомив, що нападника та двох інших осіб упізнати не зможе, бачив тільки обриси. Обвинуваченого ОСОБА_3 свідок ОСОБА_12 не пам`ятає і не впізнає.

-свідок ОСОБА_13 повідомила, що знайома з обвинуваченим ОСОБА_3 приблизно 9 років. З березня по червень 2024 року вони періодично проживали разом, винаймали квартиру у будинку АДРЕСА_4 , номер квартири не пам`ятає. Щодо обставин, у зв`язку із якими проводиться її допит, свідок припустила, що це через велосипед, який, зі слів ОСОБА_3 , він знайшов. Вперше свідок побачила велосипед, коли ОСОБА_3 приїхав на ньому до неї на роботу, це було наприкінці весни. На цьому велосипеді вони якийсь час катались. Потім ОСОБА_3 запропонував їй здати велосипед у ломбард за паспортом ОСОБА_13 , оскільки на той час у ОСОБА_3 не було паспорта із собою, а їм потрібні були гроші. За велосипед отримали 8 тисяч гривень, які витратили на побутові потреби. Про те, що велосипед крадений, свідок дізналась від оперативних працівників поліції, які приїхали до неї.

На питання, чи пізнає свідок ОСОБА_13 на відео з камер спостереження ОСОБА_3 в особі, яка бере велосипед і їде на ньому з місця події, свідок повідомила, що ця особа схожа на ОСОБА_3 за статурою, зростом, але стверджувати із впевненістю, що це саме ОСОБА_3 - свідок не може.

-свідок ОСОБА_14 повідомив, що з обвинуваченим і потерпілим не знайомий. Щодо обставин, з приводу яких його викликано на допит, свідок сказав, що через хлопця, якого порізали. ОСОБА_14 пам`ятає, що він ішов з товаришем - ОСОБА_15 , неподалік «Спортлайфа», назустріч їм йшла компанія чоловіків - 4-5 осіб з велосипедом, які нецензурно висловлювались про поліцейських. Пройшовши далі, побачили хлопця, який лежав, а з ноги у нього текла кров, біля нього були поліцейські і лікарі. У який саме день та час це було, свідок точно не пам`ятає, каже, що десь на початку літа, приблизно о 23:45 годин. Осіб, які йшли того вечора йому назустріч з велосипедом, свідок не запам`ятав, тому описати або упізнати не зможе.

-свідок ОСОБА_15 повідомив, що з обвинуваченим і потерпілим не знайомий. Щодо обставин, з приводу яких його викликано на допит, свідок сказав, що через хлопця, якого порізали. ОСОБА_15 пам`ятає, що він гуляв зі свідком ОСОБА_14 по алеї, неподалік поліклініки і «Спортлайфа», назустріч їм йшло двоє чоловіків, один з яких кричав, лаявся про поліцейських і махав руками, а інший - котив велосипед. Упізнати цих чоловіків свідок ОСОБА_15 не зможе, бо не запам`ятав їх.

Під час судового розгляду прокурор відмовився від допиту інших свідків.

2. ДОКУМЕНТИ, ВИСНОВКИ ЕКСПЕРТІВ

Згідно зі ст.99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати: 1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані); 2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; 3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії. Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Відповідно до ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

В ході судового розгляду даного кримінального провадження судом досліджено наступні документи, у розумінні ст.99 КПК України, та висновки експерта, у розумінні ст. 101 КПК України, а саме:

Протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію від 17.05.2024 (Том 1 а.с. 99), відповідно до якого о/у ВКП Деснянського УП ГУНП у м. Києві прийняв усну заяву від ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , про те, що 16.05.2024 близько 23 години за адресою: АДРЕСА_2 , виник конфлікт з невідомим чоловіком, в ході якого він наніс один удар ножем в область лівої литки та пішов у невідомому напрямку, спричинивши ОСОБА_6 тілесні ушкодження.

Протокол огляду від 17.05.2024 та додаток до нього у вигляді ілюстративної таблиці (Том 1 а.с.100-107), згідно з яким слідчим СВ Деснянського УП ГУНП в м. Києві лейтенантом поліції ОСОБА_16 на підставі повідомлення на спец.лінію «102» у відповідності до положень ст. 223 КПК України проведено огляд, об`єктом якого є прилегла територія біля будинку АДРЕСА_2 , прямо через автомобільну дорогу - спортивний комплекс «Sportlife». Поряд з місцем проведення огляду розташовані «мафи». Територія має асфальтове покриття. На відстані близько 10 метрів розміщений каналізаційний люк, на якому виявлено нашарування речовини бурого кольору у вигляді крапель, які тягнуться вздовж будинку в бік вулиці Сержа Лифаря, на відстань близько 70 метрів, які слідують далі направо, в напрямку ТЦ « Маяк » на відстані близько 80 метрів. Біля входу до ТЦ « Маяк », справа, на відстані близько 5 метрів є нашарування речовини бурого кольору з марлевими пов`язками. Під час огляду виявлено та вилучено змиви речовини бурого кольору з каналізаційного люка та із землі біля ТЦ « Маяк », які поміщено до окремих паперових конвертів, завірених підписами учасників. Під час огляду використовувалась відеокамера PanasonicFull HD WV 260 та фотоапарат Canon.

Протокол про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 04.06.2024 та додаток до нього - цифровий диск для лазерних систем зчитування формату "DVD-R", на якому зображено один електронний файл відеозапису під назвою «00000000468000001» (Т.1 а.с. 112,113), згідно з яким старший слідчий СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві капітан поліції ОСОБА_10 , перебуваючи у приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_8 » ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 » за адресою: АДРЕСА_2 , в присутності відповідальної особи ОСОБА_17 , отримав показання відеозапису камери відеоспостереження, розміщеної за адресою: АДРЕСА_2 , які були зняті відповідальною особою з використанням службового комп`ютера. В подальшому було здійснено копіювання запису під назвою «00000000468000001» на цифровий диск для лазерних систем зчитування формату "DVD-R", що наданий старшим слідчим ОСОБА_10 .

Протокол перегляду відеозапису від 05.06.2024 (Т.1 а.с. 116-120), згідно з яким старший слідчий СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві капітан поліції ОСОБА_10 , перебуваючи у приміщенні кабінету № 19 ВП № 2 Деснянського УП ГУНП у м. Києві, здійснив перегляд відеозаписів з камер спостереження на фасаді будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , на електронному носії DVD-R диску, з використанням ноутбуку. Було оглянуто відео файл з назвою «00000000468000001», на ньому зображена ділянка місцевості, прилегла до будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , також на відео зазначена дата «16.05.2024» та час. На відео видно, як о 22 год.11 хвилин 29 секунд із-за мафу з`являється чоловік із велосипедом та за ним йде чоловік в кепці. Далі видно, як чоловік в кепці о 22 год. 11 хв. 33 сек. наздоганяє чоловіка з велосипедом та валить його на землю. 22 год. 11 хв. 44 сек. чоловік, який був з велосипедом, починає тікати, на відео з`являється ще один чоловік, який виходить з того місця, де вийшли і перші два, а також в цей час проходить перехожий.22 год. 11 хв. 48 сек. чоловік в кепці побіг за чоловіком, який був з велосипедом, третій чоловік також пішов у їх напрямку. 22 год. 12 хв. 06 сек. чоловік, який був з велосипедом, знову з`являється у кадрі та пробігає повз велосипед і знову зникає з кадру, за ним йде чоловік в кепці. 22 год. 12 хв. 12 сек. чоловік в кепці щось піднімає з підлоги. 22 год. 12 хв. 21 сек. чоловік в кепці, взявши щось з підлоги, підходить до якогось чоловіка, який, нібито, вказує напрямок, та після чого чоловік в кепці йде в напрямку, який вказав йому чоловік. 22 год. 12 хв. 41 сек. чоловік, який вказував напрямок, підходить до велосипеду бере його та їде.

Відповідь ПП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 14.06.2024 на запит Деснянського УП ГУ НП у м. Києві та заставний білет 15-000043018 (Т.1 а.с. 122, 123), відповідно до якої 22.05.2024 ОСОБА_13 здавала у ломбард за адресою: АДРЕСА_5 , велосипед «COMANCHE TOMAHAWK», заставний білет 15-000043018 за 8000 грн., який в подальшому був інкасований з вітрини магазину 23.05.2024.

Виписка з медичної карти стаціонарного хворого № 9394 ОСОБА_6 (Т.1 а.с. 126-128), згідно з якою повний діагноз потерпілого: різана рана лівого стегна.

Висновок експерта від 19.06.2024 № СЕ-19/111-24/36179-ТВ та довідка про витрати на проведення експертизи (Т.1 а.с. 131-134), згідно з якими на вирішення судової товарознавчої експертизи поставлено запитання: «- яка ринкова вартість велосипеду «COMANCHE TOMAHAWK 29"» на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме 16.05.2024 року?». Товарознавче дослідження проводилось за відсутності об`єкта дослідження. У якості вихідних даних для дослідження використовувалась інформація, що міститься в матеріалах, наданих на дослідження, а саме: копії постанови про призначення судової товарознавчої експертизи та копії фотозображення велосипеда. При дослідженні експерт застосовував порівняльний підхід. Експертом зроблено висновок, що ринкова вартість велосипеду «COMANCHE TOMAHAWK 29"» станом на 16.05.2024 могла становити 11763,67 гривень.

Протокол тимчасового доступу до речей і документів від 15.08.2024, додатком до якого є CD-R диск з інформацією ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » (Т. 1 а.с. 138-141), відповідно до якого старший слідчий СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві капітан поліції ОСОБА_10 у приміщенні ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », за адресою: АДРЕСА_6 , на підставі ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 18.07.2024 про тимчасовий доступ до речей і документів ознайомився з інформацією в електронному вигляді, наявною у ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », копію якої записано на електронний носій та вилучено.

Протокол тимчасового доступу до речей і документів від 15.08.2024, додатком до якого є CD-R диск з інформацією ПрАТ « ВФ Україна » (Т. 1 а.с. 142-145), відповідно до якого старший слідчий СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві капітан поліції ОСОБА_10 у приміщенні ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », за адресою: АДРЕСА_7 , на підставі ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 18.07.2024 про тимчасовий доступ до речей і документів ознайомився з інформацією в електронному вигляді, наявною у ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », копію якої записано на електронний носій та вилучено.

Довідка про опрацювання номерної інформації (Т. 1 а.с. 146-148), відповідно до якої згідно деталізації з`єднань встановлено, що абонентський номер НОМЕР_1 ( ОСОБА_3 ) фіксується за БС, що обслуговує МЗ, в період часу з 22:32 год. до 23:03 год. 16.05.2024 (жовтий колір трафіку). Контактів абонентського номера НОМЕР_1 ( ОСОБА_3 ), які фіксувались за БС, що обслуговує МЗ, в період часу з 22:36 год. до 23:31 год. 16.05.2024 не встановлено, виявлено лише контакти, які фіксувались поруч.

Протокол проведення слідчого експерименту від 25.07.2024 та додаток до нього: DVD-R диск із записом слідчого експерименту (Т. 1 а.с. 155-160), відповідно до якого слідчий експеримент з метою перевірки і уточнення відомостей проведено за участю потерпілого ОСОБА_6 у АДРЕСА_2 , у присутності понятих. В ході слідчого експерименту потерпілий пояснив, що 16.05.2024 близько 23:00 год. він разом з товаришем приїхали на це місце, де він розмістив свій велосипед ліворуч від магазину « Рюмка », та вказав на місце, де саме знаходився велосипед. Після чого, потерпілий пояснив, що його товариш ОСОБА_12 пішов за чаєм, а він залишився на місці. Через деякий час товариш повернувся. В цей час потерпілий стояв спиною до велосипеда, а ОСОБА_12 - обличчям. В ході спілкування з потерпілим ОСОБА_12 в якийсь момент викрикнув «що ти робиш?», потерпілий повернувся і побачив, що якийсь чоловік знаходиться біля його велосипеда та намагається його затягти за магазин « Рюмка ». Далі чоловік, який тягнув велосипед, пішов у їхній бік зі словами «а що буде?». Невідомий чоловік наблизився до ОСОБА_12 , а той відштовхнув його. Після чого невідомий чоловік дістав ніж та спочатку пішов до потерпілого, який, у свою чергу, почав віддалятися. Потім чоловік з ножем переключився на ОСОБА_12 . Інші два чоловіки залишались поблизу велосипеда та ніяких дій не вчиняли. Поки чоловік з ножем пішов до ОСОБА_12 потерпілий пішов до велосипеда, взяв його та через бетонний парапет почав тікати, однак за нив знову погнався чоловік з ножем. Коли потерпілий намагався сісти на велосипед. то відчув ззаду удар в ліву ногу гострим предметом, після чого впав. В подальшому потерпілий пояснив, що він підвівся та спочатку побіг в напрямку вулиці Данькевича, побачивши, що там темно, вирішив бігти в іншу сторону. Пробігши повз велосипед, потерпілий добіг до ТЦ « Маяк », де сів на підлогу. Там знаходились дві особи, які викликали йому «швидку». Потім до потерпілого підбіг його товариш ОСОБА_12 , який викликав поліцію. Хто саме забрав велосипед потерпілий не бачив. Вимог віддати велосипед від невідомих чоловіків, з якими був конфлікт, не було.

Протокол проведення слідчого експерименту від 25.07.2024 та додаток до нього: DVD-R диск із записом слідчого експерименту (Т. 1 а.с. 161-166), відповідно до якого слідчий експеримент з метою перевірки і уточнення відомостей проведено за участю свідка ОСОБА_12 у АДРЕСА_2 , у присутності двох понятих. В ході слідчого експерименту свідок ОСОБА_12 пояснив, що 16.05.2024 близько 23:00 год. він разом із своїм товаришем ОСОБА_6 перебували на цьому місці. ОСОБА_6 був з велосипедом. Свідок вказав, де стояв велосипед. Свідок пішов за чаєм, а коли повернувся, то ОСОБА_6 знаходився на деякій відстані від велосипеда, спиною до нього, а свідок - обличчям. В якийсь момент він побачив, як хтось з`явився біля велосипеду та почав його тягнути за магазин. Свідок крикнув «що ти робиш?», на що чоловік відповів «а шо буде?» і пішов на них. Коли чоловік наблизився до свідка, той його відштовхнув і в цей час невідомий чоловік дістав ніж. Свідок почав відступати і у цей момент чоловік з ножем переключив увагу на ОСОБА_6 . Свідок також пояснив, що на місці події були ще чоловіки, але вони ніяких дій не вчиняли. Потім чоловік з ножем знову переключив увагу на свідка ОСОБА_12 і той почав тікати. Відбігши приблизно на 100 метрів, свідок побачив, що його ніхто не переслідує, і побіг до ТЦ « Маяк », де перед входом виявив ОСОБА_6 з пораненням ноги. Поруч були дві особи, які викликали швидку. Свідок викликав поліцію. Хто саме забрав велосипед свідок не бачив. Вимоги віддати велосипед під час конфлікту ніхто з чоловіків не висував. Впізнати чоловіків свідок не зможе, оскільки було темно і все відбувалось дуже швидко.

Протокол проведення слідчого експерименту від 25.07.2024 та додаток до нього: DVD-R диск із записом слідчого експерименту (Т. 1 а.с. 167-171), відповідно до якого слідчий експеримент з метою перевірки і уточнення відомостей проведено за участю свідка ОСОБА_13 у АДРЕСА_8 , у присутності понятих. В ході слідчого експерименту свідок ОСОБА_13 пояснила, що 22.05.2024 вона зустрілась з ОСОБА_3 , який був з велосипедом темного кольору. Спочатку вони катались на велосипеді, а потім ОСОБА_3 попросив здати велосипед до ломбарду на її ім`я, оскільки він не мав документів, на що свідок погодилась. Під час слідчого експерименту свідок показала ломбард « Оскар » за адресою: АДРЕСА_5 , куди вони 22.05.2024 за її документами здали велосипед та отримали 8000,00 грн., які витратили на власні потреби. В момент здачі велосипеду ОСОБА_3 знаходився поруч зі свідком ОСОБА_13 .

Протокол тимчасового доступу до речей і документів від 15.08.2024 (Т. 1 а.с. 173-175), а саме до медичної документації потерпілого ОСОБА_6 , яка знаходилась у КНП « КМКЛШМД » за адресою: АДРЕСА_9 , в ході якого вилучено копію історії хвороби стаціонарного хворого ОСОБА_6 № 9394.

Копія медичної карти стаціонарного хворого № 9394 ОСОБА_6 (Т.1 а.с. 176-193). Діагноз при госпіталізації: різана рана лівого стегна. Дата госпіталізації - 17.05.2024, дата виписки - 20.05.2024.

Висновок експерта № 042-1325-2024(Т. 1 а.с. 194-201)за результатами проведеної судово-медичної експертизи відносно ОСОБА_6 за матеріалами кримінального провадження №12024105030000470 від 17.05.2024.

На вирішення експерта були поставлені такі питання: 1. Які тілесні ушкодження мав ОСОБА_6 станом на 16.05.2024, їх локалізація, механізм утворення, характер, давність? 2. Який ступінь тяжкості тілесних ушкоджень виявлених у ОСОБА_6 .? 3. Якщо тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, розмежувати їх? 4. Чи були тілесні ушкодження в момент заподіяння небезпечні для життя і здоров`я ОСОБА_6 .? 5. Від скількох травматичних дій могли утворитися виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження та чи відповідають вони зазначеному часу спричинення?

За результатами проведеної експертизи експертом встановлено, що у ОСОБА_6 мало місце ушкодження: різана рана задньої поверхні лівого стегна у верхній третині. Характер, морфологія виявленого ушкодження свідчать про те, що воно утворилося від однократної дії гострого предмету.

Морфологія виявленого тілесного ушкодження, а також часові дані, наведені у медичній документації, дозволяють вважати спроможним термін утворення у строк, вказаний у описовій частині постанови, тобто, 16.05.2024 до 2312.

Вивчена медична документація свідчить про відсутність явищ, небезпечних для життя після спричинення вказаного тілесного ушкодження. За таких обставин є підстави стверджувати, що вказане тілесне ушкодження відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я на строк понад 6 але не менш ніж 21 добу (за критерієм тривалості розладу здоров`я), відповідно до п.п. 4.6 та 2.3.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995.

Протокол перегляду відеозапису від 27.10.2024 (Т.1 а.с. 202-209), відповідно до якого старший слідчий СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві капітан поліції ОСОБА_10 , перебуваючи у приміщенні кабінету № 19 ВП № 2 Деснянського УП ГУНП у м. Києві, здійснив перегляд відеозаписів з камер спостереження на фасаді будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , на електронному носії DVD-R диску, з використанням ноутбуку за участю свідка ОСОБА_13 . Було оглянуто відео файл з назвою «00000000468000001», на ньому зображена ділянка місцевості, прилегла до будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , також на відео зазначена дата «16.05.2024» та час. На відео видно, як о 22 год.11 хвилин 29 секунд із-за мафу з`являється чоловік із велосипедом та за ним йде чоловік в кепці. Далі видно, як чоловік в кепці о 22 год. 11 хв. 33 сек. наздоганяє чоловіка з велосипедом та валить його на землю. 22 год. 11 хв. 44 сек. чоловік, який був з велосипедом, починає тікати, на відео з`являється ще один чоловік, який виходить з того місця, де вийшли і перші два, а також в цей час проходить перехожий. 22 год. 11 хв. 48 сек. чоловік в кепці побіг за чоловіком, який був з велосипедом, третій чоловік також пішов у їх напрямку. 22 год. 12 хв. 06 сек. чоловік, який був з велосипедом, знову з`являється у кадрі та пробігає повз велосипед і знову зникає з кадру, за ним йде чоловік в кепці. 22 год. 12 хв. 12 сек. чоловік в кепці щось піднімає з підлоги. 22 год. 12 хв. 21 сек. чоловік в кепці, взявши щось з підлоги, підходить до якогось чоловіка, який, нібито, вказує напрямок, та після чого чоловік в кепці йде в напрямку, який вказав йому чоловік. 22 год. 12 хв. 41 сек. чоловік, який вказував напрямок, підходить до велосипеду бере його та їде.

Переглянувши відеозапис, свідок ОСОБА_13 пояснила, що впізнає ОСОБА_3 , який на відеозаписі бере велосипед та їде. Впізнає ОСОБА_3 за тілобудовою, ходою та по одягу.

Під час судового засідання також було переглянуто за участю спеціаліста ОСОБА_19 диск DVD-R з 1 відеофайлом, який становить собою фрагмент відеозапису з камер спостереження на фасаді будівлі за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний файл було отримано спеціалістом шляхом висвітлення і контрастування відеозображення із застосуванням програмного забезпечення (Том 2 а.с. 123).

Спеціаліст ОСОБА_19 надав суду пояснення, відповідно до яких він є фізичною особою-підприємцем і займається діяльністю з компонування кіно- та відеофільмів, телевізійних програм, тиражуванням звуко-, відеозаписів і програмного забезпечення. На замовлення представника потерпілого він здійснив обробку відеофайлу з назвою «00000000468000001», отриманого стороною обвинувачення під час досудового розслідування, у якому містилися відеозаписи з камер спостереження на фасаді будівлі за адресою: АДРЕСА_2 . Спеціаліст ОСОБА_19 виділив фрагмент відеозапису, на якому зафіксовано саме момент нападу на потерпілого та заволодіння його велосипедом та, у подальшому, цей фрагмент піддав обробці шляхом висвітлення і контрастування зображення, внаслідок чого зображення стало більш якісним. Після чого записав його, як окремий файл.

На переконання сторони обвинувачення внаслідок обробки відеофайлу, на відеозаписі стало чітко видно переміщення осіб, а також те, що обвинувачений не просто проходив повз, а спілкувався з іншими особами на відео, а також говорив по телефону.

дані, що характеризують особу обвинуваченого (Т. 1 а.с. 211-220).

V. ОЦІНКА ДОКАЗІВ В РОЗРІЗІ ДОВОДІВ УЧАСНИКІВ ПРОВАДЖЕННЯ

Поняття доказів та доказування у кримінальному провадженні регламентовано Главою 4 КПК України.

Складовою процесу доказування у кримінальному провадженні є «предмет доказування», який визначається як коло закріплених у законі обставин, що повинні бути встановлені чи спростовані під час доказування у кожному кримінальному провадженні.

У кримінальному провадженні відносно фізичної особи, підлягають доказуванню:

(1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

(2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

(3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

(4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

(5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання (ст.91 КПК України).

Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч.1 ст.23 КПК України).

Водночас, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, позаяк сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст.22 КПК України, адже вони, в силу ст.26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні судом забезпечено дотримання вимог ст. 22, 23, 26 КПК України щодо змагальності сторін, диспозитивності, оскільки досліджені усі докази, надані сторонами та за наслідками оцінки доказів безпосередньо відображених у розділі V вироку.

а. Оцінка доказів за критерієм належності та допустимості

Згідно зі ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Так, всі наведені судом вище у розділі ІV вироку докази, згідно ст.85, 86 КПК України, є належними, але не всі - допустимими, про що суд зазначає далі у вироку.

Законодавець в ст.94 КПК України вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням віддзеркалює незалежність суду у здійсненні процесуальних функцій, оскільки за своїм змістом є впевненістю в тому, що судом надано правильну оцінку процесуальним джерелам доказів, засобам доказування і встановленим фактам, і що ухвалений із дотриманням правил ст.94 КПК України висновок щодо питань, які поставлені перед судом в кримінальному провадженні його учасниками, є правильним в контексті стандарту доведення поза розумним сумнівом винуватості (невинуватості) особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

На думку суду, в даному випадку, у порядку ч.1 ст.92 КПК України, прокурор, за наслідками розгляду провадження, не довів обставини, визначені ч.1 ст.91 цього Кодексу.

Так, оцінюючи показання потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні, суд констатує, що жодна із допитаних осіб не змогла упізнати ОСОБА_3 як особу, яка спільно з іншими особами вчинила розбійний напад на потерпілого.

Допитаний судом потерпілий ОСОБА_6 повідомив, що нападників упізнати не зможе ні за зовнішністю, ні за голосом, оскільки перебував у стані сильного стресу і освітлення було поганим. ОСОБА_3 він також не впізнає.

Свідок ОСОБА_12 також повідомив, що нападника та двох інших осіб упізнати не зможе, бачив тільки обриси. Обвинуваченого ОСОБА_3 свідок ОСОБА_12 не пам`ятає і не впізнає.

При цьому суд бере до уваги, що потерпілий ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_12 були безпосередніми учасниками події нападу, якийсь час спілкувалися із нападниками, однак обвинуваченого ОСОБА_3 не впізнали.

Допитані судом свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 пояснили, що безпосередніми свідками нападу не були, а лише бачили якихось людей з велосипедом недалеко від місця події. Причому показання зазначених свідків різняться, оскільки свідок ОСОБА_14 стверджував, що назустріч їм йшло 4-5 осіб, натомість свідок ОСОБА_15 бачив двох чоловіків, один з яких котив велосипед.

Упізнати обвинуваченого ОСОБА_3 , як особу, яку вони бачили, свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не змогли.

Допитана судом свідок ОСОБА_13 змогла повідомити лише обставини, що пов`язані з велосипедом, вказавши, що дійсно, на прохання ОСОБА_3 вона за власними документами здала велосипед у ломбард. При цьому, за яких обставин велосипед з`явився у обвинуваченого свідку ОСОБА_13 достеменно не відомо. На питання, чи пізнає свідок ОСОБА_13 на відео з камер спостереження ОСОБА_3 в особі, яка бере велосипед і їде на ньому з місця події, свідок повідомила, що ця особа схожа на ОСОБА_3 за статурою, зростом, але стверджувати із впевненістю, що це саме ОСОБА_3 - свідок не може.

З переглянутих у судовому засіданні відеозаписів з камер спостереження на фасаді будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , які є додатками до протоколу перегляду відеозапису від 05.06.2024 (Т.1 а.с. 116-120), неможливо з високим ступенем ймовірності ідентифікувати осіб, зображених на них. Крім того, зазначені записи не підтверджують, що особа, яка наприкінці запису бере велосипед і їде на ньому, знайома з іншими особами на відео та діє спільно з ними.

Не вдалося усунути ці сумніви й після перегляду у судовому засіданні відеофайлу, отриманого спеціалістом ОСОБА_19 шляхом обробки відеофайлу з назвою «00000000468000001», отриманого стороною обвинувачення під час досудового розслідування, у якому містилися відеозаписи з камер спостереження на фасаді будівлі за адресою: АДРЕСА_2 . Не зважаючи на висвітлення та контрастування зображення, воно не дає можливості встановити основне - а саме те, що обвинувачений ОСОБА_3 діяв спільно з особою, яка вчинила напад на потерпілого, заздалегідь домовившись на здійснення розбійного нападу з метою заволодіння велосипедом потерпілого.

Крім того, суд не приймає цей доказ, як допустимий, оскільки він отриманий не у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством. Так, як пояснив спеціаліст, зазначений відеофайл отриманий шляхом виділення з основного файлу з назвою «00000000468000001» його частини з подальшою обробкою цієї частини. Отже, початковий доказ зазнав такого перетворення, внаслідок якого було створено зовсім інший документ.

Відповідно до приписів ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, зокрема, матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані). Сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, у тому числі комп`ютерних даних, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп`ютерних системах, їх невід`ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом як оригінал документа.

Водночас, створений спеціалістом відеофайл, не є оригіналом документа, отриманого слідчим під час досудового розслідування, а також він не є копією інформації (комп`ютерних даних) з інформаційних систем, а є новим документом, отриманим внаслідок виділення та модифікації оригінального документу.

Суд наголошує на тому, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).

Досліджені у судовому засіданні докази, які оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України, не доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, а саме, напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), вчиненому групою осіб, в умовах воєнного стану.

VІ. КВАЛІФІКАЦІЯ ДІЙ

За правилами ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, зокрема якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.

За статтею 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд зазначає, що за змістом п. 2 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, зокрема, чи містить діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, чи є підстава для притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно з приписами ст. 2 КК України.

Юридична оцінка інкримінованого діяння є обов`язком суду, який у цій частині не тільки перевіряє правильність кваліфікації дій стороною обвинувачення, а й констатує, з огляду на таку оцінку, наявність підстав для визнання особи винуватою у вчиненні інкримінованого злочину.

Суд звертає увагу на те, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.

У свою чергу суд зазначає, що з об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 187 КК України, розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння майном.

Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, незалежно від того, заволодів майном злочинець чи ні.

Небезпечне для життя чи здоров`я насильство - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх вчинення.

Із суб`єктивної сторони розбій характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього злочину є мета, з якою здійснюється напад, - заволодіння чужим майном.

Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження,під час судового розгляду стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_3 спільно з іншими особами із застосуванням небезпечного для здоров`я потерпілого насильства, вчинив напад на ОСОБА_6 з метою заволодіння його майном. Отже не доведено об`єктивну та суб`єктивну сторони злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Так, відповідно до правового висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 01.11.2022 у справі № 553/3289/17, розбій за попередньою змовою групою осіб має місце, якщо під час нападу кожен із співучасників мав змогу бачити й усвідомлювати дії інших нападників, погоджувався з ними і продовжував активну протиправну поведінку. Виконання кожним із засуджених під час нападу на потерпілого різних дій (завдання ударів, вилучення речей) не може бути підставою для їх кваліфікації за статтями КК, які передбачають відповідальність за окремі злочинні дії (зокрема, за ч. 1 ст. 122 цього Кодексу), з огляду на те, що суди беззаперечно, поза розумним сумнівом установили наявність єдиної спільної мети та узгодженість дій нападників, що свідчать про їхню попередню домовленість саме на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу.

Водночас у даному кримінальному провадженні під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження факт об`єднаності спільною метою ОСОБА_3 та інших осіб, які здійснювали безпосередній напад на ОСОБА_6 , а також узгодженість їх дій та попередню домовленість на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу.

Крім того, досліджені судом докази не свідчать з високим ступенем ймовірності, що метою нападу було саме заволодіння велосипедом потерпілого. Оскільки переглянутий відеозапис з камер спостереження на фасаді будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , свідчить, що невстановлена особа в кепці, яка безпосередньо переслідувала потерпілого ОСОБА_6 та наносила йому тілесні ушкодження, після того, як потерпілий залишив велосипед і втік, повернулася до велосипеда але не взяла його, лише підняла із землі невідомий предмет і залишила місце події, пішовши у невідомому напрямку.

Натомість, дії особи можуть бути кваліфіковані як розбій виключно у випадку, коли у кримінальному провадженні буде встановлено, що насильство під час нападу було застосовано з метою заволодіння чужим майном.

Разом з тим, суд обмежений можливістю розгляду кримінального провадження лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Таким чином, суд не оцінює дії інших осіб та не кваліфікує їх за відповідними нормами кримінального закону.

Водночас, суд, дослідивши докази, надані прокурором на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_3 , враховуючи позицію сторони захисту щодо відсутності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, вважає, що дії ОСОБА_3 невірно кваліфіковані за ч. 4 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненим групою осіб, в умовах воєнного стану, оскільки під час судового слідства така кваліфікація дій обвинуваченого не знайшла свого підтвердження.

Користуючись своїм правом, визначеним ст. 337 КПК України, суд вважає за необхідне вийти за межі висунутого ОСОБА_3 обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, у частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, враховуючи, що це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, та викликано необхідністю надання правильної правової кваліфікації його діям.

Суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Таку кваліфікацію дій обвинуваченого суд вважає правильною і такою, що відповідає фактичним обставинам вчиненого кримінального правопорушення з огляду на таке.

За своїм змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Крадіжка - це таємне викрадення чужого майна.

З об`єктивної сторони крадіжка характеризується таємним заволодінням чужим майном.

Предметом крадіжки є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи.

Протиправність дій винної особи полягає в тому, що під час таємного викрадення у винного немає жодного права і будь-яких підстав для вилучення майна у потерпілого.

Інтелектуальні ознаки умислу проявляються в тому, що винний, протиправно вилучаючи майно, чітко усвідомлює незаконний характер своїх дій, розуміє, що не має на майно, яке він вилучає, жодного права. Вилучаючи майно, винний усвідомлює той факт, що воно вибуде з володіння власника чи законного володільця майна, розуміє, що власник чи законний володілець будуть позбавлені можливості реалізувати свої правомочності щодо цього майна.

Вольова ознака прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків: винний бажає незаконно вилучити відповідне майно і позбавити власника чи законного володільця можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися відповідним майном.

Крадіжку потрібно вважати закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Повертаючись до обставин даного кримінального провадження, ОСОБА_3 не заперечує факту заволодіння майном потерпілого ОСОБА_6 , а саме, велосипедом марки «COMANCHE TOMAHAWK 29». Обвинувачений упізнав себе на відеозаписі з камер спостереження, як особу, яка бере велосипед і їде на ньому у невідомому напрямку.

Іншою кваліфікуючою крадіжку ознакою є вчинення її в умовах воєнного стану. Зазначена обставина є загально відомою та не потребує доведення, зважаючи на дату вчинення злочину.

Так, відповідно до указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в державі неодноразово продовжувався, діє на теперішній час.

Аналізуючи усі докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні встановлені достатні докази для доведення «поза розумним сумнівом» винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

Вчинення саме цього кримінального правопорушення є доведеним та не викликає сумнівів, зважаючи на наявність презумпції невинуватості. При цьому, склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, є менш тяжким, ніж той, що передбачений ч.4 ст.187 КК України, що дає суду можливість застосувати положення ч. 3 ст. 337 КПК України та змінити правову кваліфікацію дій обвинуваченого.

VІІ. ПОКАРАННЯ

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, санкцією ч.4 ст.185 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Відповідно до встановлених обставин, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке за класифікацією, визначеною ст. 12 КК України, є тяжким злочином.

У відповідності до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч.2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, яке полягає, зокрема, у визнанні обставин, регламентованих п.1 ч.1 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки, висловив готовність компенсувати потерпілому майнову шкоду.

Обставин, що обтяжують покарання, згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до даних про особу обвинуваченого ОСОБА_3 : він раніше не судимий (том 1 а.с. 215), одружений (Том 1 а.с. 52), має на утриманні малолітню доньку - ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_14 (Том 1 а.с. 51), не перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом та не перебуває під наглядом лікаря психіатра (Том 1 а.с. 216, 217), за місцем проживання характеризується посередньо (том 1а.с. 218).

З урахуванням наведеного, а також того, що обвинувачений свою вину визнав, розкаявся, висловив намір відшкодувати потерпілому завдану шкоду, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 покарання, яке необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів у виді позбавлення волі, в межах встановлених у санкції відповідної статті особливої частини КК України.

На думку суду, призначене покарання відповідає характеру та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також є достатнім для виправлення ОСОБА_3 та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Крім того, при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати кримінально-правові відносно визначені санкції, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

За правилами ст. 75 КК України, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування покарання з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

Суд звертає увагу, що підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на основі ст. 75 КК України, є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо. Важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічні властивості та соціально-психологічна характеристика. Проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання.

Так, суд враховує особу ОСОБА_3 , який раніше не судимий, на обліках у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває. Також суд враховує обставини, що пом`якшують покарання, а саме визнання вини та щире каяття у вчиненні правопорушення за ч. 4 ст. 185 КК України, яке проявилося у критичному ставленні до вчиненого, висловлюванні глибокого жалю, готовності відшкодувати завдану майнову шкоду. Обставин, що обтяжує покарання, суд не встановив. Суд враховує і сімейний стан обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_3 одружений, виховує доньку, якій 9 років і яка потребує турботи та фізичної присутності батька у її житті.

Поряд з цим суд враховує поведінку обвинуваченого після вчиненого правопорушення за ч. 4 ст. 185 КК України, та його процесуальну поведінку. Так, під час досудового розслідування та підготовчого судового розгляду стосовно обвинуваченого діяв запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому був замінений судом на домашній арешт. Суд розуміє, що перебування в умовах позбавлення волі в ізоляції від суспільства особи, яка раніше не була судимою, становить певний стрес для такої особи, що у подальшому, після звільнення з-під варти, може спонукати її до вчинення спроб щодо ухилення від явки до суду та переховування з метою уникнення ймовірного покарання за особливо тяжкий злочин, у якому така особа обвинувачується. Водночас, після закінчення запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту і не продовження його судом обвинувачений жодного разу не порушив свої процесуальні обов`язки, вчасно з`являючись до суду у призначені судові засідання та виконуючи усі розпорядження суду.

Також суд враховує ту обставину, що обвинувачений має намір відшкодувати потерпілому майнову шкоду, що може бути вкрай утрудненим в умовах перебування обвинуваченого в ізоляції від суспільства.

Зазначені обставини у своїй сукупності безумовно вказують на те, що мета покарання - виправлення винного може бути досягнута без ізоляції від суспільства.

Саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Верховний Суд у своїй постанові від 16 серпня 2018 року (справа № 183/163/14, провадження № 51-3549 км18) зазначив, що системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

На переконання суду, виправлення ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства, а призначення будь-якого іншого виду покарання не сприятиме досягненню мети, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам, регламентованим ст. 65 цього кодексу.

VIII. МОТИВИ УХВАЛЕННЯ ІНШИХ РІШЕНЬ

Цивільний позов

У даному кримінальному провадженні під час підготовчого судового засідання потерпілим ОСОБА_6 заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у якому він просить стягнути з ОСОБА_3 майнову шкоду у розмірі вартості викраденого велосипеда, а саме, 11763,67 гривень, та моральну шкоду у розмірі 200 000,00 гривень.

Вирішуючи питання цивільного позову, суд виходить з такого.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України та ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого.

Згідно ч.1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст. 1166 ЦК України).

Поняття майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням потерпілому охоплює: заподіяну кримінальним правопорушенням особі пряму, безпосередню шкоду в її майновому та грошовому виразі; неодержані внаслідок скоєння кримінального правопорушення доходи; оцінені в грошовому вигляді витрати на відновлення здоров`я потерпілого тощо.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Цивільний позов ОСОБА_6 в частині стягнення майнової шкоди підлягає задоволенню, оскільки вимоги повністю підтверджені зібраними у справі доказами, зокрема й висновком експерта щодо ринкової вартості викраденого у потерпілого майна.

Разом з тим, що стосується заявленого розміру моральної шкоди, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.

Згідно ч. 5 ст. 128, ч.1 ст. 129 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом, та із застосуванням норм ЦПК України, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання (статті 15, 16 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону (частина перша статті 1177 ЦК України).

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Приписами ч. 2 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц (провадження N 14-714цс19)).

Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як роз`яснено у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) №4 від 31 березня 1995 року, розмір моральної (немайнової) шкоди суд визначає у межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість заподіяної травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, в рішенні «Тома проти Люксембургу» ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Суд враховує, що такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не повинен стати засобом безпідставного збагачення потерпілої особи, розмір присудженої до відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен вести до збагачення потерпілого за рахунок винуватого.

Оскільки судом було встановлено відсутність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та його непричетність до завдання потерпілому тілесних ушкоджень і, як наслідок, фізичних та душевних страждань у зв`язку із цим, суд, виходячи з принципів достатності та виваженості, оцінивши доводи потерпілого на підтвердження заявлених позовних вимог, дійшов висновку, що дійсно останньому завдано моральну шкоду внаслідок викрадення його майна, тому вважає, що така шкода повинна бути відшкодована у розмірі 5000 грн.

Відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Питання з речовими доказами суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Відповідно до ст. 124 КПК підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 1135 гривень 92 копійки.

Щодо заходів забезпечення кримінального провадження

Запобіжний захід

Відповідно до ст.1 Закону України від 30 червня 1993 року №3352-XII «Про попереднє ув`язнення» таке ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Згідно з ч.5,7 ст.72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 01.11.2024 року відносно ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30.12.2024 та взято ОСОБА_3 під варту у залі суду.

За результатами проведення підготовчого судового засідання ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26.12.2024 року обвинуваченому ОСОБА_3 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23.02.2025.

Ухвалою суду від 13.02.2025 ОСОБА_3 було змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, який у свою чергою, ухвалою суду від 09.06.2025 замінено на домашній арешт у нічний час доби, строк дії якого не продовжувався та сплив 09.08.2025.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зарахувати обвинуваченому ОСОБА_3 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення, а саме з 01.11.2024 по 12.02.2025, з розрахунку - один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі, а також строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 13.02.2025 по 08.06.2025 із розрахунку - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368, 370, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Призначити ОСОБА_3 , покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання строк попереднього ув`язнення - з 01.11.2024 року по 12.02.2025 року, з розрахунку - один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання строк перебування під цілодобовим домашнім арештом - з 13.02.2025 року по 08.06.2025 року, з розрахунку - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1, пункту 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до вимог ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 11763 (одинадцять тисяч сімсот шістдесят три) гривні, 67 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 (п`ять тисяч) гривень, 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 1135 гривень 92 копійки.

Речові докази:

Змив речовини бурого кольору з каналізаційного люку, який поміщено до паперового конверту та завірено підписами учасників; змив речовини бурого кольору з землі на розі будинку в напрямку ТЦ « Маяк », який поміщено до паперового конверту та завірено підписами учасників; змив речовини бурого кольору з землі біля ТЦ « Маяк », що знаходяться в камері схову Деснянського УП ГУНП у м. Києві - знищити;

DVD диск з відеозаписом з камери відеоспостереження, розміщеної на фасаді магазину « ІНФОРМАЦІЯ_8 » ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 », що за адресою: АДРЕСА_2 , за 16.05.2024; заставний білет № 15-000043018 - зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Деснянський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий: ОСОБА_1